Як перешкодити крадіжкам пального?

Схеми крадіжок пального змінюються та стають усе витонченішими. Теж — така собі потреба часу: системи контролю починають «протікати». Чи є комплексні рішення цієї проблеми?

Останнім часом закинути водієві чи комірникові, що він украв пальне, стає все складніше. Спеціалісти служби безпеки отримують одну й ту саму відповідь: «А ти мене за руку схопив?». Ускладнює ситуацію із виведенням злодія «на чисту воду» ще й те, то фактичних перевитрат пального немає, тому що зазвичай зливають «наліво» саме те пальне, яке вдалося заощадити на порушенні технологічних операцій. Часи, коли просто зливали, — вже давно позаду. Крадіжки стають все більш організованими, «піраміда» кра­дійської схеми має такий вигляд: виконавці — куратори — топи. На нижньому рівні — виконавці, і їх завжди багато. Це водії, механізатори та комбайнери. Кураторів значно менше, і серед них може бути інженер, керівник бригади чи агроном. На третьому, найменш численному рівні, знаходяться так звані лобісти. Їхня роль є ключовою, адже саме на їхні плечі лягає найважча робота — переконати керівництво компанії в тому, що: була сильна посуха, або все змило дощем, або виникли ще якісь форс-мажори, що врешті-решт і призвело до неврожаю.

Тож як побудувати систему контролю пального?

Крадіжки пального починаються ще на етапі його приймання на склад. Як це робиться? Водій автоцистерни, який привозить пальне на склад (до 30 тис. л), теоретично може залишити собі літрів… так зо 200. Для комірника — це невеликий об’єм, який нескладно приховати. Тому він може його вкрасти відразу, або вигадати щось пізніше. Якщо ведеться облік фактично прийнятого пального, то в документований запис уписують певну цифру його об’єму як «недовіз» у межах допустимої похибки (0,5%), а на «ну, там ще трохи» можна й не звернути уваги. Якщо облік узагалі не ведеться, то на віру приймається стільки, скільки вказано в ТТН. Далі водій розраховується з комірником за половину «зекономленого» пального. Наприклад, якщо ділять 200 л за вартості 25 грн/л, то комірник може отримати собі в кишеню до 2500 грн. При його зарплатні в одну «мінімалку» — це доволі значна сума. А враховуючи, що в жнива така автоцистерна приходить майже щотижня, то виходить уже й пристойна сума заробітку — 10 тис. гривень за місяць.

Що робити? По-перше, запровадити детальну інструкцію приймання пального на склад, яка б містила пункт визначення НЕТТО пального (ваговий метод розрахунку). По-друге, запровадити датчики контролю. Наразі вже з’являються рівнеміри, похибка яких майже в межах допустимої (до 1%), але тут є свої нюанси. Після зливання в резервуари пальне має вистоятись там іще протягом години, аби можна було визначити його фактичний об’єм. Крім того, бажано, щоб рівнеміри мали датчики вимірювання густини.

Зберігання. У резервуарах (міст­кістю 10-25 т) із часом можуть накопичуватися залишки пального. Причина їхньої появи полягає в тому, що пальне, як правило, приймають уранці (температура в цей час нижча), а заправляють паливозаправники зазвичай в обідню пору. Крім того, можна на 1% підкрутити лічильник на видачу пального з колонки. Або взагалі додати кілька відер води в резервуар, якщо вже «дуже сильно треба». Відповідно, рано чи пізно «економію» доведеться якось вивозити. Можна знову домовитися при прийманні пального з водієм автоцистерни про неповне зливання пального (все одно вже є запас на складі),

тобто прийняти менше ніж документовано ТТН. Або налити в бочку при заправці свого паливозаправника вище від рівневої «планки» чи викачати шлангом через неопломбовані муфти (крани). До речі, шлангом також можна врізатися в резервуар, провести його під землею та скачувати пальне постій­но за межами складу. Такі крадіжки можуть сягати до тонни в місяць.

Як забезпечити охорону складу? Насамперед, слід застосувати відеоспостереження, сектори огляду якого охоплюють усі можливі місця крадіжок, а не тільки фіксують відвідувачів. По-друге, проводити позапланові інвентаризації для своєчасного виявлення залишків або нестачі пального. Також слід установити рівнеміри, які дають можливість визначати ще й підтоварну воду в резервуарах, яка через деякий час осі­дає знизу. Додавши пломбування та організувавши якісну охорону території по периметру складу, можна значно зменшити обсяги крадіжок.

І наостанок — це видача пального. Зазвичай, накручений лічильник, нерівна поверхня в місці заправлення паливозаправника «наливом» та від­сутність онлайн-моніторингу фіксації виданого пального призводять до кра­діжок у межах до 20 л на кожну заправку. Відповідно, варто запровадити видачу пального по RFID-картках, вирівняти поверхню заправного майданчика та періодично робити контрольне заливання пального із заправної колонки в мірну ємність 20 л. Остання має працювати в межах похибки не більше ніж 0,5% (заводська похибка становить 0,25–0,5%).

Автоматизація — це, звісно, дуже добре, але не слід забувати й про журнал складського обліку, заправну відомість, подорожні листи та акти про недостачу привезеного пального. Від якості заповнення цих документів залежать ризики втрати частини пального — наприклад, шляхом звичайних приписок чи спотворення даних його обліку.

ІЗ ТЕХНІКИ ВАРІАНТІВ ЗЛИТИ ПАЛЬНЕ — БЕЗЛІЧ. НАЙПРОСТІШЕ ЦЕ ЗРОБИТИ ПРЯМО З БАКА, СЕПАРАТОРА АБО ШЛЯХОМ «ВРІЗКИ» У ПАЛИВНУ СИСТЕМУ. ЩОБ ЗАПОБІГТИ КРАДІЖКАМ, ВІДПОВІДНО, СТАВЛЯТЬ ДРП У БАК, ВИТРАТОМІРИ АБО CAN–МОДУЛІ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВИТРАТ ПАЛЬНОГО ТА ПЛОМБУЮТЬ МІСЦЯ МОЖЛИВИХ ЗЛИВІВ. ЦЕ ДІЙСНО ДОПОМАГАЄ ЗМЕНШИТИ КРАДІЖКИ. АЛЕ ДРП ІЗ ЧАСОМ ПЕРЕСТАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ, ВИТРАТОМІРИ ДАЮТЬ ЗБОЇ ПРОГРАМИ, А CAN–МОДУЛІ ЧЕРЕЗ «СТАРІННЯ» ПАЛИВНОЇ СИСТЕМИ ДАЮТЬ ПОХИБКУ, ЯКА ПЕРЕВИЩУЄ ДОПУСТИМУ (5%). ЩО ЩЕ ТА КУДИ ПОСТАВИТИ?

Особливу увагу варто приділяти саме веденню обліку пального в кілограмах на складі. Це означає обов’язкові заміри густини пального під час не тільки приймання його на склад, а й видачі зі складу. Маса — це незмінний параметр, попри природні втрати, про які можна прочитати детальніше в інструкції Мінпалива від 20.05.2008 № 281/171/578/155.

За допомогою паливозаправника легко вивозити необліковані залишки пального зі складу. Якщо заправка до повного бака, то достатньо пальне в бочку трохи переливати, якщо ні — можна за один раз вивезти всі необліковані накопичені залишки. Зазвичай об’єм бочки становить від 2 до 10 т. Ясно, що на малих бочках багато не вивезеш. А в разі бочки місткістю 10 т і заправки її не до повної налити зверху 1 т не дуже складно. Далі ці «залишки» можна злити через зливні крани, які зазвичай ніколи не опломбовуються, або перекачати шлангом з горловини бочки. Трапляються випадки, коли через горловину відрами відкачують пальне до 400 л (!) за один раз. Найпростішим рішенням може бути встановлення спеціальних датчиків рівня пального (ДРП) безпосередньо в бочку паливозаправника. Такі ДРП мають значно більшу похибку, але й ціна їхня в рази дешевша рівнемірів. Наразі ціна/ якість ДРП є оптимальною.

Це якщо водій паливозаправника в змові з комірником складу, а якщо з механізаторами (водіями), то, як правило, працює схожа схема. Тобто в баки техніки недоливають по 20 л пального, а накопичені залишки зливають у «ліву» техніку або каністру. Тобто по накопичувальному лічильнику за день об’єм виданого пального «сходиться», а в розрізі витрати технікою — ні. Знову ж таки, недолите пальне ділять порівну. Підключення лічильника заправної мобільної колонки до GPS–системи та видача пального по RFID–картах повністю нівелює цю проблему. Водночас можна ще додатково встановити клапан, якщо заправна колонка має можливість видавати пальне самозливом.

Цей спосіб у подальшому може бути змінений на спробу водія паливозаправника зливати пальне під час заправлення техніки. Останні 20 л будуть заливати не в бак техніки, а в кані­стру, яка завжди поруч, під рукою. Хоча якщо паливозаправник працює на дизельному пальному, то ці самі 20 л можуть піти в бак паливозаправника, який зазвичай використовується як «мобільна кані­стра». Побороти такі крадіжки можна періодичною перевіркою (виїздом) на місця заправки, а також простим правилом: на початку кожної зміни бак паливозаправника наповнюється першим та до повного. Тобто якщо «мобільна каністра» буде завжди майже повна, то немає можливості долити туди крадене пальне

Порівняно з крадіжками на складі та паливозаправнику, крадіжки з техні­ки більше завдають збитків підприєм­ству саме через неякісне виконання технологічних операцій задля того, щоб зекономити пальне. Тому тут все ж таки краще робити акцент на датчики контролю глибини оранки, заповнення бункера, роботи жатки та інші.

Дані з усіх датчиків потрібно постійно звіряти з відповідними нормами. Має бути контроль виконання нарядів «ПЛАН–ФАКТ» та контроль якості виконання технологічних операцій, особливо — контроль швид­кісних режимів. Це дасть можливість своєчасно виявити проблему. Наприклад, якщо норма витрати пального на оранку 20 л/га може бути в межах 18–23 л/га, залежно від типу ґрунтів і поточної погоди, то в разі фактичної витрати на рівні 25 л/га уже є сенс детальніше проаналізувати причини такого відхилення.

Побудова системи контролю можлива не тільки завдяки обладнанням відповідними датчиками — також мають бути правильно побудовані біз­нес–процеси та прописані чіткі інструк­ції. Але перше, що потрібно зробити, — визначити реальну вартість роботи спів­робітників. Наприклад, робота комірника на складі доволі важка, відповідальна та шкідлива для здоров’я. Наївно сподіватися, що людина буде за «мінімалку» виконувати її чесно й добросовісно. Крім того, брак чітких інструкцій надає йому значні можливості «маневрів». По–друге, необхідно визначити основні місця можливих кра­діжок. По тому, як організована охорона та розміщені відеокамери, можна визначити, наскільки служба безпеки зацікавлена в тому, щоб зменшити такі крадіж­ки. І найголовніше: наскільки саме керівництво підприємства зацікавлене в запобіганні крадіжкам. Важко повірити в те, що комірника чи водія не можна спіймати на гарячому. Слід розуміти, що зараз мало людей, які крадуть поодинці. Зазвичай, у господарстві це ціла система, у якій задіяні кілька людей — від головного агронома чи головного інженера до механізатора й комірника, а часто й бригадир і керівник служби безпеки займають у ній не останню роль.

Найефективніший метод протидії шахрайству — управляти інформацією на всіх етапах виробництва, використовуючи IoT–рішення. Сучасні GPS-технології дають змогу контролювати використання техніки й витрат пального, моніторити роботу причіпного обладнання та використовувати наскрізні системи обліку із залученням до процесу диспетчерських служб. Але все одно останнє слово поки що залишається за людиною…

М. Пилипенко, консультант SmartFarming із GPS-моніторингу та контролю пального

Журнал «Пропозиція», №9, 2019 р.