Вирощування кукурудзи: різним зонам України - своя кукурудза

Умови вирощування кукурудзи

Ви­мо­ги до теп­ла 

Під час ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи в Ук­раїні над­зви­чай­но важ­ли­во вра­хо­ву­ва­ти її по­тре­би що­до теп­ла. Клімат най­по­су­ш­ливішо­го регіону — зо­ни Сте­пу помір­но-кон­ти­нен­таль­ний, зі знач­ним ко­ли­ван­ням річних та се­ред­нь­о­до­бо­вих тем­пе­ра­тур, а та­кож зміною помірно зво­ло­же­них років різко по­су­ш­ли­ви­ми. У зоні Сте­пу три­валість теп­ло­во­го періоду із тем­пе­ра­ту­рою повітря по­над 10 °С ва­ріює у ме­жах 165–175 днів, за­галь­на су­ма ефек­тив­них тем­пе­ра­тур по­над 10 °С за теп­лий період ста­но­вить 3100…3155 °С. Клімат Лісо­сте­пу і Полісся Ук­раїни — помірно-кон­ти­нен­таль­ний. Пе­рехід осінніх і вес­ня­них тем­пе­ра­тур рівномірніший, ніж у зоні Сте­пу, без різких ко­ли­вань. Три­валість теп­ло­го періоду із тем­пе­ра­ту­рою повітря по­над 10 °С у зоні Лісо­сте­пу ста­но­вить 155–165, на Поліссі — 152–160 днів. За­галь­на су­ма ефек­тив­них тем­пе­ра­тур по­над 10 °С у цих ґрун­то­во-кліма­тич­них зо­нах ста­но­вить 2660…2690 °С.

Уза­галь­нені ре­зуль­та­ти ба­га­торічних досліджень на­уко­во-дослідних ус­та­нов си­с­те­ми НА­АН та пе­ре­до­вий ви­роб­ни­чий досвід вирощування кукурудзи свідчать, що насіння біль­шості гібридів ку­ку­руд­зи про­ро­с­тає за тем­пе­ра­ту­ри повітря 8…10°С, схо­ди з’яв­ля­ють­ся за тем­пе­ра­ту­ри ґрун­ту не ниж­че 10…12°С, найс­при­ят­ливіші для рос­ту і роз­вит­ку в період схо­ди — ви­ки­дан­ня во­лоті се­ред­нь­о­до­бові тем­пе­ра­ту­ри повітря — 20…23°С, у період дру­гої по­ло­ви­ни ве­ге­тації — від ви­ки­дан­ня во­лоті до дозріван­ня зер­на — 22…23°С. Про­те тем­пе­ра­тур­ний чин­ник вно­сить істотні об­ме­жен­ня для рос­ту, роз­вит­ку і про­дук­тив­ності ку­ку­руд­зя­них рос­лин. Міні­ма­льні тем­пе­ра­ту­ри, за яких відбу­вається ут­во­рен­ня ве­ге­та­тив­них ор­ганів ку­ку­руд­зи, об­ме­жу­ють­ся 10…1°С, а різке ко­ли­ван­ня ден­них і нічних тем­пе­ра­тур зу­мов­лю­ють галь­му­ван­ня рос­то­вих про­цесів у рос­лин та при­зво­дять до по­до­вжен­ня періоду ве­ге­тації куль­ту­ри. 

Рос­ли­ни ку­ку­руд­зи чут­ливі до по­ни­же­них тем­пе­ра­тур і при­мо­розків. У вес­ня­ний період при­мо­роз­ки до -2…3°С мо­жуть повністю зни­щи­ти над­зем­ну ве­ге­та­тив­ну ма­су рос­лин. То­му для гібридів ку­ку­руд­зи, які відрізня­ють­ся за терміна­ми дозріван­ня, вста­нов­ле­на не­обхідна су­ма ефек­тив­них тем­пе­ра­тур (по­над 10°С), що по­ряд із за­без­пе­ченістю кож­ної ґрун­то­во-кліма­тич­ної зо­ни теп­лом та із ура­ху­ван­ням біологічних особ­ли­во­с­тей куль­ту­ри дає мож­ливість на­уко­во обґрун­ту­ва­ти рай­о­ну­ван­ня гібридів різ­них груп стиг­лості за їхньою по­тре­бою у теп­ло­вих ре­сур­сах кож­ної зо­ни Ук­раїни.

Аг­рокліма­тичні умо­ви зо­ни Сте­пу да­ють змо­гу за­без­пе­чи­ти біологічну по­тре­бу рос­лин у теп­ло­вих ре­сур­сах уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду для гібридів ку­ку­руд­зи від ран­нь­о­с­тиг­лої (ФАО 100–199) до се­ред­нь­опізньої (ФАО 400–499) груп, Лісо­сте­пу — для гібридів ку­ку­руд­зи від ран­нь­о­с­тиг­лої (ФАО 100–199) до се­ред­нь­о­с­тиг­лої (ФАО 300–399) груп, Полісся — для гібридів ку­ку­руд­зи від ран­нь­о­с­тиг­лої (ФАО 100–199) до се­ред­нь­о­ран­ньої (ФАО 200–299) груп (табл. 1).

Для різних зон ви­ро­щу­ван­ня виз­на­че­но пріори­тет­не співвідно­шен­ня гіб­ри­дів ку­ку­руд­зи за гру­па­ми стиг­лості: для зо­ни Сте­пу — ран­нь­о­с­тиг­лих, се­ред­нь­о­ранніх і се­ред­нь­о­с­тиг­лих, для Лісо­сте­пу — ран­нь­о­с­тиг­лих та се­ред­нь­о­ранніх, для Полісся — ран­нь­о­с­тиг­лих, які фор­му­ють су­хе зер­но і не по­тре­бу­ють до­дат­ко­вих ви­т­рат на сушіння (табл. 2).

Вод­но­час за­сто­су­ван­ня су­час­них адап­­тив­них тех­но­логій ви­ро­щу­ван­ня із ви­со­ким сту­пе­нем інтен­сифікації та ре­сур­соз­бе­ре­жен­ня по­ряд із до­три­ман­ням на­уко­во обґрун­то­ва­но­го співвідно­шен­ня гібридів є важ­ли­вим ре­зер­вом підви­щен­ня рівня вро­жай­ності і надійно­го визріван­ня зер­на ку­ку­руд­зи.

Ви­мо­ги до світла 

Ку­ку­руд­за — світло­люб­на рос­ли­на ко­рот­ко­го дня, яка по­га­но ви­т­ри­мує за­тінен­ня. У надмірно за­гу­ще­них посівах роз­ви­ток рос­лин за­три­мується, зер­но­ва про­дук­тивність змен­шується. Рос­ли­ни швид­ше ве­ге­ту­ють за 8–9-го­дин­но­го світло­во­го дня. За 12–14-го­дин­ної три­ва­лості світло­во­го дня терміни дозріван­ня ку­ку­руд­зи по­до­вжу­ють­ся.

Ви­мо­ги до во­ло­ги 

Аг­рокліма­тичні ре­сур­си зон ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи істот­но відрізня­ють­ся за сту­пе­нем при­род­но­го во­ло­го­за­без­пе­чен­ня уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду рос­лин. За період ве­ге­тації ку­ку­руд­зи (тра­вень—се­ре­ди­на ве­рес­ня) у Сте­пу, Лісо­сте­пу і Поліссі ви­па­дає відповідно 210–230, 280–310 і 320–350 мм опадів. Ви­со­кий рівень во­до­спо­жи­ван­ня куль­ту­ри має місце у другій по­ло­вині ве­ге­тації рос­лин ку­ку­руд­зи, що по­яс­нюється інтен­сив­ним на­гро­ма­д­жен­ням су­хої ре­чо­ви­ни, цвітінням, за­пи­лен­ням та по­чат­ком фор­му­ван­ня зер­на (табл. 3).

Не­до­стат­ня кількість ґрун­то­вої во­ло­ги у цей період, особ­ли­во у поєднанні із повітря­ною по­су­хою, змен­шує про­дук­тивність ку­ку­руд­зи до 30–40%, вод­но­час відбу­вається фор­му­ван­ня дрібних ка­чанів зі змен­ше­ною кількістю зер­на та че­рез­зер­ни­цею. Не­га­тив­ний вплив 2–3-ден­ної ґрун­то­вої по­су­хи при­зво­дить до змен­шен­ня про­дук­тив­ності ку­ку­руд­зи до 20%, а за її три­ва­лості впро­довж тиж­ня — до 50%. То­му для за­без­пе­чен­ня ви­со­ко­го і ста­ло­го ви­роб­ництва ку­ку­руд­зи у різних ґрун­то­во-кліма­тич­них умо­вах для на­гро­ма­д­жен­ня, збе­ре­жен­ня і раціо­наль­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня ґрун­то­вої во­ло­ги важ­ли­ве зна­чен­ня має про­ве­ден­ня уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду всіх відповідних тех­но­логічних за­ходів: за­сто­су­ван­ня кра­щих по­пе­ред­ників у сівозмінах, оп­ти­маль­ний добір си­с­те­ми об­робітку ґрун­ту, ти­пу удо­б­рен­ня, тех­но­логії за­хи­с­ту рос­лин, до­посівної підго­тов­ки насіння, до­гля­ду за посіва­ми, зби­ран­ня уро­жаю та ін.

Місце в сівозміні і по­пе­ред­ни­ки 

Уза­галь­нені ре­зуль­та­ти ба­га­торічних досліджень на­уко­во-дослідних ус­та­нов си­с­те­ми НА­АН та пе­ре­до­вий ви­роб­ни­чий досвід свідчать, що розміщен­ня ку­ку­руд­зи після кра­щих по­пе­ред­ників сприяє поліпшен­ню вод­но­го та по­жив­но­го ре­жимів ґрун­ту, змен­шен­ню за­бур’яне­ності посівів та по­ши­рен­ня хво­роб і шкідників і вод­но­час — збільшен­ню і стабілізації ви­роб­ництва ку­ку­руд­зя­ної про­дукції (табл. 4).

У рай­о­нах з не­до­статнім зво­ло­жен­ням не ре­ко­мен­дується висіва­ти ку­ку­руд­зу після куль­тур, які ви­су­шу­ють ґрунт на знач­ну гли­би­ну, зо­к­ре­ма після цу­к­ро­вих бу­ряків, су­дансь­кої тра­ви, сор­го, со­няш­ни­ка. Доцільно уни­ка­ти не ли­ше беззмінно­го, але і по­втор­но­го розміщен­ня ку­ку­руд­зи в од­но­му й то­му ж полі, ад­же від її місця у сівозміні знач­ною мірою за­ле­жить рівень засміче­ності бур’яна­ми, особ­ли­во ба­га­торічни­ми ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми, та ри­зик інтен­сив­но­го розмно­жен­ня спе­цифічних хво­роб і шкідників. Не вар­то сіяти ку­ку­руд­зу після про­са, щоб за­побігти по­ши­рен­ню спільно­го шкідни­ка — ку­ку­руд­зя­но­го ме­те­ли­ка. Ку­ку­руд­за у сівозміні є кра­щим по­пе­ред­ни­ком для ярих зер­но­вих (ячмінь, овес), зер­но­бо­бо­вих, технічних (льон), а за своєчас­но­го зби­рання — для ози­мих куль­тур.

За­зна­чені сівозміни мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти та­кож в ор­ганічно­му зем­ле­роб­стві із за­сто­су­ван­ням на си­де­рат післяж­нив­них та після­укісних посівів редь­ки олійної, гірчиці білої; побічної про­дукції: со­ло­ми зер­но­вих ко­ло­со­вих і зер­но­бо­бо­вих, сте­бел ку­ку­руд­зи та со­няш­ни­ка, гич­ки цу­к­ро­вих бу­ряків.

Об­робіток ґрун­ту 

Об­робіток ґрун­ту є од­ним з ос­нов­них та ви­т­рат­них еле­ментів тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи. За до­по­мо­гою ос­нов­но­го об­робітку ґрун­ту ре­гу­люється вод­ний, тем­пе­ра­тур­ний, по­жив­ний, по­вітря­ний ре­жи­ми та во­ло­гоємність ґрун­ту, що особ­ли­во­го зна­чен­ня на­бу­ває в по­су­ш­ли­вих умо­вах ви­ро­щу­ван­ня.

У тра­диційній си­с­темі зем­ле­роб­ст­ва за­галь­но­виз­на­ни­ми за­хо­да­ми збе­ре­жен­ня во­ло­ги в ґрунті при ви­ро­щу­ванні ку­ку­руд­зи є лу­щен­ня, по­ли­це­вий або без­по­ли­це­вий гли­бо­кий (на 25–27 см) осінній ос­нов­ний об­робіток, бо­ро­ну­ван­ня (ран­нь­о­вес­ня­не, до­схо­до­ве та після­с­хо­­до­ве), куль­ти­вація (пе­ред­посівна, між­ряд­на). Після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка од­ра­зу здійсню­ють лу­щен­ня або дис­ку­ван­ня (після гру­бо­с­теб­ло­вих — фре­зу­ван­ня) на гли­би­ну 6–8 см, а після про­ро­с­тан­ня бур’янів — на гли­би­ну 8–10 см. При засміче­ності по­пе­ред­ни­ка ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми бур’яна­ми здійсню­ють лу­щен­ня на гли­би­ну 12–14 см.

Кра­щий енер­ге­тич­ний і ґрун­то­за­хис­ний ефект за­без­пе­чує чи­зель­ний об­робіток, при здійсненні яко­го за­оща­д­жу­ють­ся ви­т­ра­ти праці та паль­но­го, зни­жу­ють­ся ек­сплу­а­таційні та енер­ге­тичні ви­т­ра­ти.

За без­гербіцидної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи ве­ли­ке зна­чен­ня має ос­нов­ний об­робіток ґрун­ту. Йо­го здійс­ню­ють з ура­ху­ван­ням по­пе­ред­ни­ка, ти­пу ґрун­ту, рельєфу, сту­пе­ня і особ­ли­вості за­бур’яне­ності по­ля. В зоні до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня у за­бур’яне­них по­лях ефек­тив­ний напівпа­ро­вий об­робіток ґрун­ту. Після ранніх по­пе­ред­ників (зер­но­вих, зер­но­бо­бо­вих) ґрунт слідом за зби­ран­ням дис­ку­ють на гли­би­ну 6–8 см. Вно­сять міне­ральні та ор­ганічні до­б­ри­ва і здійсню­ють оран­ку на гли­би­ну 27–30 см. Че­рез два-три тижні здійсню­ють по­верх­не­вий об­робіток для зни­щен­ня сходів бур’янів за до­по­мо­гою куль­ти­ва­то­ра, дис­ко­вої бо­ро­ни, важ­ких борін чи інших зна­рядь. Об­робітки по­вто­рю­ють за мірою по­яви дру­гої, тре­тьої хвиль сходів бур’янів. Після пізніх по­пе­ред­ників (цу­к­рові бу­ря­ки, ба­га­торічні тра­ви, ку­ку­руд­за) важ­ли­во за­ди­с­ку­ва­ти по­ля важ­ки­ми бо­ро­на­ми БДТ-7,0 для кра­що­го подрібнен­ня рос­лин­них ре­ш­ток. Потім вно­сять до­б­ри­ва і орють яру­сни­ми плу­га­ми ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40 на гли­би­ну 27–30 см.

Ку­ку­руд­за на більшості типів ґрунтів не­га­тив­но ре­а­гує на вес­ня­ну оран­ку. За умов до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня у другій по­ло­вині літа зяб­ле­вий, зо­к­ре­ма напів­па­ро­вий, об­робіток ґрун­ту мож­на за­мі­ни­ти сівбою післяж­нив­них си­де­раль­них куль­тур — гірчиці білої, редь­ки олійної. У жовтні їх зе­ле­ну ма­су за­орю­ють на гли­би­ну 27–30 см. Після пізніх по­пе­ред­ників як си­де­раль­ну куль­ту­ру мож­на висіва­ти ози­му суріпи­цю (не пізніше 10–15 ве­рес­ня) і при­орю­ва­ти її зе­ле­ну ма­су на­весні.
Ос­нов­ним за­вдан­ням пе­ред­посівно­го об­робітку ґрун­ту є збе­ре­жен­ня во­ло­ги в ґрунті, очи­щен­ня від бур’янів, ство­рен­ня спри­ят­ли­вих умов для про­ро­с­тан­ня насіння і одер­жан­ня своєчас­них сходів. За­галь­но­прий­ня­тим обов’яз­ко­вим за­хо­дом є ран­нь­о­вес­ня­не бо­ро­ну­ван­ня і ви­рівню­ван­ня по­верхні фізич­но стиг­ло­го ґрун­ту за до­по­мо­гою важ­ких борін і во­ло­куш-вирівню­вачів, які ру­ха­ють­ся по по­лю під ку­том 45° до на­пря­му оран­ки. Після по­яви сходів бур’янів здійсню­ють пер­шу куль­ти­вацію на гли­би­ну 10–12 см. Дру­гу хви­лю про­рос­лих бур’янів зни­щу­ють пе­ред­посівним об­робітком, який най­кра­ще ви­ко­на­ти за до­по­мо­гою комбіно­ва­них аг­ре­гатів ти­пу Ком­пак­тор, Євро­пак, ЛК-4. Пе­ред­посівний об­робіток здійсню­ють на гли­би­ну за­гор­тан­ня насіння: на 4–6 см на важ­ких і на 6–8 см на лег­ких ґрун­тах. Як­що періоди сів­би пізніші, здійсню­ють 2–3 куль­ти­вації, зни­щу­ю­чи при цьо­му нові хвилі про­рос­лих бур’янів. Роз­рив у часі між пе­ред­посівним об­робітком і сівбою по­ви­­нен бу­ти мінімаль­ним — не більше півго­ди­ни.

Ос­танніми ро­ка­ми та­кож пев­но­го по­ши­рен­ня на­бу­ла ґрун­то­за­хис­на енер­гоз­беріга­ю­ча си­с­те­ма пря­мої сівби ку­ку­руд­зи без об­робітку ґрун­ту — no-till, де ре­гу­ля­тор­ни­ми чин­ни­ка­ми на­гро­ма­д­жен­ня і збе­ре­жен­ня ґрун­то­вої во­ло­ги є ли­ше при­родні — ме­те­о­ро­логічні (ат­мо­сферні опа­ди, тем­пе­ра­ту­ра повітря) та біологічні (по­верх­неві та ко­ре­неві решт­ки по­пе­ред­ників). Рос­линні решт­ки по­пе­ред­ників при цьо­му за­хи­ща­ють пев­ною мірою по­верх­ню ґрун­ту від терміч­но­го пе­регріван­ня та спри­я­ють змен­шен­ню не­про­дук­тив­но­го ви­па­ро­ву­ван­ня ґрун­то­вої во­ло­ги. То­му чітке до­три­ман­ня оп­ти­маль­них термінів і за­ходів тех­но­логій сівби, до­гля­ду (ефек­тив­не кон­тро­лю­ван­ня фіто­санітар­но­го ста­ну) та зби­ран­ня по­пе­ред­ників є важ­ли­вим чин­ни­ком підви­щен­ня про­дук­тив­ності ку­ку­руд­зи.

Періоди сівби і гли­би­на за­гор­тан­ня насіння

Уза­галь­нені ре­зуль­та­ти ба­га­торічних досліджень на­уко­во-дослідних ус­та­нов си­с­те­ми НА­АН та пе­ре­до­вий ви­роб­ни­чий досвід свідчать, що оп­ти­маль­ним пе­­ріо­дом сівби ку­ку­руд­зи є стійке про­грі­ван­ня ґрун­ту до 10...12°С на гли­бині за­гор­тан­ня насіння. Як над­то ранні, так і пізні періоди сівби зни­жу­ють уро­жай зер­на ку­ку­руд­зи. За оп­ти­маль­но ранніх (стій­ке прогріван­ня ґрун­ту до 8...10°С) пе­ріодах сівби у рос­лин ку­ку­руд­зи цві­тіння во­ло­тей на­стає раніше, ніж при пізніх періодах, що сприяє раннім по­сі­вам раціональніше ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ґрун­­тові за­па­си во­ло­ги та пев­ною мірою змен­ши­ти ри­зик не­га­тив­но­го впли­ву по­су­ш­ли­вих явищ на рос­ли­ни куль­ту­ри у важ­ливі фа­зи впро­довж ве­ге­тації. У ку­ку­руд­зи є кілька кри­тич­них періодів роз­вит­ку рос­лин, впро­довж яких не­га­тив­ний вплив чин­ників на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща мо­же істот­но змен­ши­ти по­тенційний рівень вро­жай­ності.

Під час за­кла­дан­ня за­род­ко­вих еле­мен­тів про­дук­тив­ності кри­тич­ни­ми періода­ми в фор­му­ванні ви­со­ко­го вро­жаю ку­ку­руд­зи є фа­за 2–3 листків, під час якої відбу­вається ди­фе­ренціація за­чат­ко­во­го стеб­ла, та фа­за 6–7 листків, ко­ли за­кла­дається по­тенційна про­дук­тивність за­род­ко­во­го ка­ча­на. У по­даль­шо­му найбільш відповідаль­ни­ми фа­за­ми роз­вит­ку ку­ку­руд­зи є фор­му­ван­ня во­лоті, яке відбу­вається у ран­нь­о­с­тиг­лих, се­ред­нь­о­ранніх і пізньо­с­тиг­лих гібридів відповідно у фа­зах 4–7, 5–8 і 7–11 листків (во­ни співпа­да­ють з ета­па­ми роз­вит­ку чо­ловічо­го суцвіття — во­лоті). Фор­му­ван­ня жіно­чо­го суцвіття рос­лин ку­ку­руд­зи (ка­ча­на) у гібридів вка­за­них груп стиг­лості відбу­вається відповідно в фа­зах 7–11, 8–12 і 11–16 листків (во­ни співпа­да­ють з ета­па­ми роз­вит­ку жіно­чо­го суцвіття).

За спри­ят­ли­вих умов про­ро­с­тан­ня на­­сіння і відсут­ності бур’янів оп­ти­маль­но ран­ня сівба ку­ку­руд­зи (стійке про­грі­ван­ня ґрун­ту до 8...10°С) має суттєву пе­ре­ва­гу віднос­но пізньої. Ран­нь­о­с­тиглі та се­ред­нь­о­ранні фор­ми, як пра­ви­ло, не сут­­тєво зміню­ють уро­жайність у разі запізнення із сівбою, а пізньо­с­тиглі гіб­ри­ди — кра­ще ре­алізу­ють свій ге­не­тич­них по­тенціал за сівби в ранні періоди при до­сяг­ненні ґрун­том тем­пе­ра­ту­ри 8...10°С. На­уко­во обґрун­то­вані се­ред­ньо ба­га­торічні ка­лен­дарні періоди сівби ку­ку­руд­зи в ґрун­то­во-кліма­тич­них зо­нах є орієнтов­ни­ми, а кри­терієм по­чат­ку сівби є ли­ше відповідні по­каз­ни­ки тем­пе­ра­ту­ри прогріван­ня ґрун­ту на гли­бині за­гор­тан­ня насіння (табл. 5).

За ран­ньої сівби обов’яз­ко­во слід вра­хо­ву­ва­ти рівень хо­ло­достійкості гіб­ри­да та за­сто­со­ву­ва­ти відповідні тех­но­логічні за­хо­ди за­хи­с­ту насіння при йо­го підго­товці (обов’яз­ко­ва інкру­с­тація на­сін­ня ком­плек­сом пре­па­ратів: фунгіцид­ний про­труй­ник, мікро­е­ле­мен­ти, ре­гу­ля­тор рос­ту).

Для си­с­те­ми зем­ле­роб­ст­ва No-till, за­зви­чай ха­рак­тер­ним є повільніше прогріван­ня ґрун­ту в вес­ня­ний період по­рівня­но з тра­диційною си­с­те­мою зем­ле­роб­ст­ва, що зу­мов­люється на­явністю на по­верхні ґрун­ту ша­ру рос­лин­них ре­ш­ток — мульчі. По­чи­на­ти сівбу ку­ку­руд­зи при цьо­му доцільніше у по­лях із ґрун­та­ми з лег­ким ме­ханічним скла­дом та най­мен­шою кількістю рос­лин­них ре­ш­ток на по­верхні, що зу­мов­лює швид­ке прогріван­ня посівно­го ша­ру. У по­лях зі знач­ною кількістю рос­лин­них ре­ш­ток, з ме­тою при­ско­рен­ня прогріван­ня ґрун­ту, доцільно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти спеціальні при­сто­су­ван­ня на сівал­ках, які зміщу­ють рос­линні решт­ки із зо­ни ряд­ка та зу­мов­лю­ють як змен­шен­ня періоду сівба-схо­ди ку­ку­руд­зи, так і пев­ну за­трим­ку по­яви сходів бур’янів у міжряд­дях.

Для одер­жан­ня га­ран­то­ва­них друж­ніх сходів ку­ку­руд­зи над­зви­чай­но важ­ли­вим є на­явність про­дук­тив­ної во­ло­ги у посівно­му шарі ґрун­ту. За­па­си про­дук­тив­ної во­ло­ги під час сівби куль­ту­ри у шарі 0–10 см вва­жа­ють­ся не­до­статніми при її вмісті в кількості 7–8 мм, за­довільни­ми — 9–13 мм, кра­щи­ми — 14–15 мм і більше. Се­ред­ня не­про­дук­тив­на втра­та во­ло­ги внаслідок ви­па­ро­ву­ван­ня з посівно­го ша­ру ґрун­ту при запізненні з сівбою ку­ку­руд­зи ста­но­вить близь­ко: у Лісо­сте­пу — 1,0 м3/га, у Сте­пу — 1,3 м3/га во­ди за до­бу. Гли­би­на за­гор­тан­ня насіння ку­ку­руд­зи істот­но за­ле­жить від фізи­ко-ме­ханічних вла­с­ти­во­с­тей ґрун­ту, йо­го во­ло­гості і тем­пе­ра­тур­но­го ре­жи­му. Оп­ти­маль­на гли­би­на за­гор­тан­ня насіння ку­ку­руд­зи при сівбі на важ­ких суг­лин­ко­вих ґрун­тах скла­дає 4–5 см, на лег­ких суг­лин­ко­вих — 5–6 см, чор­но­зем­них — 5–7 см, а на супіща­них — 6–8 см.

Гу­с­то­та сто­ян­ня рос­лин 

При розміщенні ку­ку­руд­зи після кра­щих по­пе­ред­ників слід орієнту­ва­тись на верх­ню ме­жу гу­с­то­ти, а після інших — на ни­жню (табл. 6). Для ком­пен­сації зни­жен­ня по­льо­вої схо­жості насіння і відхо­ду рос­лин внаслідок при­род­ної за­ги­белі нор­ма висіву насіння у зо­нах Сте­пу, Лісо­сте­пу і Полісся по­вин­на пе­ре­ви­щу­ва­ти оп­ти­маль­ну гу­с­то­ту рос­лин — від­повідно, на 15, 20 і 25%, а у по­лях з ме­ха­нізо­ва­ним до­гля­дом за посіва­ми (за без­­гербіцид­ною тех­но­логією) нор­му ви­сіву вар­то збільшу­ва­ти на 4–6% в роз­ра­хун­ку на кож­не бо­ро­ну­ван­ня та міжряд­ний об­робіток.

За ви­ро­щу­вання ку­ку­руд­зи за тех­но­­логією No-till уп­ро­довж ве­ге­тації куль­ту­ри не­має по­тре­би у здійсненні міжряд­них ме­ханізо­ва­них об­робітків, що зу­мов­­лює мож­ливість ви­ко­ри­с­тан­ня ши­ро­ко­ряд­но­го спо­со­бу сівби куль­ту­ри з зву­же­ни­ми міжряд­дя­ми до 45 см. Та­кий спосіб сівби за од­но­час­но­го збіль­шення гу­с­то­ти сто­ян­ня гібридів ку­ку­руд­зи на 10–15 % за­без­пе­чує кра­щу фіто­це­но­тич­ну спро­можність рос­лин куль­ту­ри до біологічно­го пригнічен­ня бур’янів та сприяє підви­щен­ню уро­жай­ності зер­на на 0,3–0,5 т/га. Сівбу ку­ку­руд­зи зі зву­же­ни­ми міжряд­дя­ми за відсут­ності спеціаль­них сіва­лок мож­на здійсню­ва­ти ши­ро­ко­за­хват­ни­ми посівни­ми ком­плек­са­ми для суцільної сівби.

От­же, мож­ли­вості збільшен­ня ви­роб­ництва ку­ку­руд­зя­ної про­дукції у різних ґрун­то­во-кліма­тич­них зо­нах Ук­раїни за­ле­жить від інно­ваційних на­уко­во-тех­но­логічних ос­нов її ви­ро­щу­ван­ня. 

П. Бой­ко, д-р с.-г. на­ук, про­фе­сор,
ННЦ "Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН"
Н. Ко­ва­лен­ко, канд. с.-г. на­ук, ст. на­ук. співробітник,
ННСГБ НА­АН

Інформація для цитування

Різним зонам України — своя кукурудза / П. Бойко, Н. Коваленко // Пропозиція. Спецвипуск. Кукурудза: від насіння до прибутку / — 2016. — № 3. — С. 10-15