Війна в Україні загрожує світові голодом

Війна в Україні триває. Наші захисники та захисниці продовжують відважно боротися проти російських окупантів і з кожним днем наближають Перемогу. В той же час, на своєму фронті продовжують працювати і українські аграрії. Попри всі труднощі посівна 2023 року стартувала. Першими почали хлібороби Одещини. Станом на першу декаду березня вже засіяно понад 16 тис. тонн зернових і зернобобових культур. Прогнозовані площі посіву основних ярих культур під урожай 2023 року на контрольованій Україною території складають 5 700,1 тис. га, що на 206,5 тис. га менше від минулорічного показника. Експерти кажуть, що попри зменшення посівів Україна буде з урожаєм, а чи вистачить хліба світові — питання не з простих. Під час брифінгу в медіа центрі Укрінформ представники агроспільноти обговорили потенціал нашої держави та окреслили виклики з якими може стикнутися агросектор України у 2023 році, як наслідок — від голоду може постраждати світ.

Посівна – 2023. Виклики, прогнози

Роман Сластьон, генеральний директор УКАБ

• Сезон 2023 для аграріїв буде надзвичайно складним, навіть складнішим, ніж в минулому році. Минулоріч, у лютому, коли розпочалася повномасштабна війна, більшість сільгоспвиробників були готові до посівної, зарання закупили добрива, насіння, підживили культури. Звичайно, частина територій тоді була окупована і залишається окупованою сьогодні, там вести діяльність надзвичайно складно. Тим не менше на контрольованій Україні території вдалося провести посівну, зібрати доволі не поганий врожай і вийти на показник майже 70 млн тонн зернових та олійних культур. Однак проблеми, які спостерігалися минулого року частково переходять у цей рік. Залишається суттєвий розрив між світовою та внутрішньою ціною (частково — це через проблеми в логістиці, через невпевненість покупців у тому, що українське зерно доїде до них вчасно). Сьогодні зерновий коридор через одеські порти працює, але він не вирішує проблем повністю, бо логістика дорога. Є також негативний вплив росіян, які є членами інспекційних комісій, вони свідомо гальмують процес проходження інспекцій і ми за добу можемо виводити всього 2,5 судна з трьох портів, хоча наша спроможність набагато більша! Країна втрачає від простою суден, а сільгоспвиробники не отримують доходи.

У 2022 році зерно було збитковим, така ситуація прогнозується і на 2023 рік, тому багато сільгоспвиробників змінюють сівозміну, замість частини зернових будуть сіяти більше олійних культур. Інша проблема — недоотримання коштів, через те, що ціна на зерно була занизькою, немає можливості нормально вкластися у виробництво. Крім того прогнозується, що на 60 % менше будуть вносити добрива, а це прямопропорційно впливатиме на врожайність культур. За попередніми прогнозами врожай зернових у 2023 році складе приблизно 34 млн тонн. До прикладу, у 2021 році Україна зібрала рекордний врожай, 86 млн тонн зерна. Різниця у більше ніж 50 млн тонн — це колосальний показник, який буде суттєво впливати на світ. 34 млн тонн зерна — більше, ніж достатньо для внутрішнього споживання, але експортний потенціал України впаде втричі. Таке падіння буде впливати як на сільгоспвиробника, так і на валютні надходження в країну, на економіку в цілому.

Для нас дуже важлива фінансова підтримка, доступні кредити. Тому ми сподіваємося, що буде діяти програма кредитування, в минулому році вона показала себе дуже ефективно.

Зважаючи на все вищезазначене ми розуміємо, що подальше затягування війни негативно впливатиме на агросектор України. Тож, нам потрібна Перемога вже цьогоріч!

Чого Уряд очікує від міжнародних партнерів? Що потрібно, аби аграрії сіяли більше і Україна залишилася в ТОП-5 країн-експортерок світу?

Ігор Віштак, директор Департаменту аграрного розвитку Мінагрополітики

• Уряд бачить можливості продовження діяльності українських агровиробників, бо це впливає не лише на економіку нашої держави, а і на продовольчу безпеку в світі. У довоєнні роки Україна забезпечувала продовольством понад 400 млн осіб у різних країнах, здебільшого найбідніші африканські країни, частково Азію. Забезпечення аграріїв має бути обов’язковим, аби уникнути продовольчої кризи у світі.

З якими перепонами стикається наш агровиробник? Перш за все — це війна. Немає впевненості у завтрашньому дні. Можна засіяти поля, але не факт, що ти збереш врожай. Наразі більше 2 млн га земель заміновані і потребують розмінування і це потрібно зробити в короткі строки, бо вже стартують весняні польові роботи. Своїми силами фізично наші служби це зробити не можуть, тому зверталися до міжнародних партнерів по допомогу. Друга проблема — це доступність до ресурсів. Враховуючи зміну логістичних шляхів, змінилися пріоритети. Уряд запланував понад 16 млрд грн у бюджеті для кредитної програми, з них 9,6 млрд грн — саме для аграріїв. Це дасть змогу пролонгувати кредити, які бралися в минулому році, а також видавати нові кредити під посівну. Варто звернути увагу на малі господарства, бо це не лише зайнятість населення, а ми розуміємо, що є такі регіони, де немає масштабного сільгоспвиробництва, тому в минулому році було впроваджено пілотний проєкт підтримки найменших товаровиробників, дотації на 1 га і на голову ВРХ. Ми наразі працюємо над тим, щоб цю програму продовжити і в поточному році, який вплине на забезпечення нашого населення продовольством, бо саме невеликі аграрії здебільшого займаються овочівництвом, дефіцит якого ми вже частково спостерігаємо на українському ринку.

Також ми бачимо, що посівні площі суттєво змінюються, якщо у 2021 році показник сягав близько 29 млн га, то прогноз на поточний рік — приблизно 22 млн га. Кількість внесень добрив зменшиться і вже зменшується, а це впливає на валовий збір врожаю. У 2022 році рентабельність зернових була практично нульова, а в деяких регіонах, які знаходяться далеко від портів, мінусова. На олійних культурах аграрії дещо заробили, але в загальному — це не той прибуток. Для внутрішнього споживання за всіма групами продовольства у нас буде забезпечення, а експортний потенціал бажає кращого. Все залежить від того, скільки триватимуть військові дії, як швидко вони будуть зупинені, лише тоді ми зможемо говорити про розвиток агровиробництва в Україні.

Вступ України в НАТО, ЄС у питанні продовольства. Перші кроки

Роман Макухін, керівник аналітичного відділу Мережі «АНТС», експерт з AgriFood (FAO) та European Green Deal (UNDP)

• Україна веде війну за свободу і за суб’єктність не тільки на фронтах, а і на ринках збуту своєї агропродукції. Пошук альтернатив — це те, чим займається кожен фермер, який став перед вибором сіяти чи ні, що сіяти… Бо ціни на добрива та інше зросли стрімко, а канали збуту продукції порушені. В Україні більша частка агровиробників — великі і середні, нас закликає Європа перейматися більше малими та середніми виробниками, до 100 га, бо це формат, в якому працює сьогодні вся Європа.

Якщо говорити про підтримку, дотації агросектору, то вся допомога надається з урахуванням об’ємів з якими фермер працює. Якщо ми плануємо далі розвивати альтернативні рішення, то сфокусуватися варто на середньому і малому фермері, які є більш адаптивними і можуть швидко переналаштуватися, звичайно, у них буде більше проблем із логістикою, і тут якраз потрібно діяти в кооперації, щоб виробники мали можливість зберігати, сортувати та транспортувати свою продукцію. Йдеться не тільки про овочі, а і про нішеву продукцію, яка сьогодні успішно виробляється українськими аграріями. Недооціненим в останні два десятиліття, на жаль, залишається сектор органічного агровиробництва, а у Європі якраз стратегія спрямована на максимальний перехід саме на вирощування органічної продукції. Відповідно до «Зеленої угоди» Європа планує перейти на виробництво 25 % таких продуктів до 2030 року. В Україні сьогодні органічної продукції виробляється менше 1 %.

Якої підтримки прагнуть громади і фермери в цих громадах?

Богдан Костецький, експерт з агровиробничих ланцюгів постачань

• Є громади, які вже деокуповані, зокрема на Сумщині або прифронтові, за 30 км від лінії фронту, вони потребують підтримки для створення умов для життя і забезпечення роботою внутрішньо-переміщених осіб (ВПО). Ці громади просто виживають. На Сумщині, наприклад, вирощувати зернові культури (кукурудзу, пшеницю) у промислових масштабах немає ніякого сенсу. Чому? Наприклад, в Польщі за кукурудзу сьогодні можна виручити приблизно 250 дол США за тонну, і довезти туди збіжжя буде коштувати не менше. Так, фермер працюватиме в нуль.

У нас є позитивний досвід вирощування нішевих культур. У Тростянецькій громаді, наприклад, вирощують голонасінний гарбуз. У господарства прямо з поля купували врожай за ціною 23–24 тис. грн/тонну, що забезпечувало не погані прибутки. Але ми розуміємо, що не можна засіяти всю Сумщину голонасінним гарбузом і, на жаль, ми входимо в найкризовіший період. Посівна 2023 продемонструє вже очікувані результати, багато хто говорить про те, що спостерігатиметься падіння площ під кукурудзою на 40–50 %, аграрії переходитимуть на вирощування олійних культур (соняшник, соя, ріпак у нас переважно озимий і площі під ним розширюватимуть здебільшого в серпні-вересні).

Зерновий коридор. Пропускна здатність українських портів, через те, що російські комісії саботують вивіз українського збіжжя, сьогодні становить близько 100 тис. тонн продукції на добу (три млн тонн/місяць). У нас є ще майже 33 млн тонн зерна, яке лишилося як з перехідних залишків минулого року, так і з цьогорічного врожаю, а саме: 21 млн тонн кукурудзи; приблизно 11 млн тонн пшениці і майже 2,5 млн тонн ячменю. З такою динамікою Україні потрібно вивозити зібране аж до початку 2024 року. Я хотів би звернути увагу на такий факт, усі пам’ятають листопад, коли зернова угода продовжувалася, але росіяни з неї вийшли на декілька днів. Так ось, за ті дні ООН разом із турецькою та українською сторонами вивезли понад 1,5 млн тонн зерна. У свою чергу росіяни швиденько «вставили свою ногу в двері», зрозумівши, що їх просто викреслюють. Тому, я вважаю, що єдиний вірний шлях у доведенні ситуації до ладу, щоб потужність вивозу українського зерна із глибоководних портів становила хоча б 5–6 млн тонн, а не три млн тонн/місяць. Або, якщо росія й надалі саботуватиме експорт, то нам потрібно подбати про допомогу від наших стратегічних партнерів щодо захисту зернового коридору, який має функціонувати без жодних перепон.

Як Україна може захистити власних агровиробників?

Франк ВандерГульст (Frank VanderHulst), фермер із Німеччини

• Для інтеграції українського сільського господарства до ЄС потрібно провести дуже велику роботу як Україні, так і Європі. Наприклад, що стосується виробництва курячих яєць, українським фермерам слід підпорядковуватися європейському законодавству в цій сфері. Це займе багато часу для України, але в той же час і європейському ринку доведеться підлаштуватися до того, що вся продукція, яка є на його ринку також може надходити з України.

Однією з головних тем також є продовольча безпека. Ми вже відчули труднощі під час пандемії коронавірусу, але зараз, коли ситуація дестабілізована війною в Україні, ми вже відчуваємо нестачу надходжень української сільськогосподарської продукції в Німеччині. Постає питання концентрування уваги саме на середніх виробниках, малих та ще дрібніших фермерах.

Хотів би зазначити, який вплив війна матиме на виробництво органічної сільськогосподарської продукції. Зростання цін на природний газ призвело до шаленого росту вартості добрив, при цьому попит на них впав і їхнє виробництво зменшилося наполовину. Зараз органічні добрива коштують як золото. Тому це ще одне питання, яке треба переосмислити.

Європейські аграрії також відчуватимуть конкуренцію з боку українських фермерів і це буде новий досвід, який варто переймати.

В. Полевик, v.polevik@univest-media.com