Від «класики» до No-till. Досвід господарства «Істок»

No-till або нульовий обробіток ґрунту з кожним роком все частіше на слуху в аграріїв. Проте, не зважаючи на досить давню історію появи ґрунтозберігаючих технологій сьогодні дуже мало господарств України практикують цей тип обробітку ґрунту. Чимало суперечок та побоювань серед фермерів, а чи варто змінювати «класику» на щось нове?

«No-till» — в перекладі з англійської означає «не орати», а значить, не пошкоджувати ґрунт механічно. Відомо, що ця технологія дає можливість уникнути ґрунтової ерозії, зберігати вологу, що так важливо за посушливого клімату (особливо останніми роками, коли погода суттєво змінюється).

ФГ «Істок», що в Бориспільському районі на Київщині, одне з тих небагатьох господарств, яке успішно впроваджує технологію No-till на своїх полях вже шість років. Його очільник та за сумісництвом агроном Євгеній Канарейкін розповів редакції журналу «Пропозиція» про успіхи та невдачі господарства та чому залишили «класику», за якою працювали понад 20 років.

Історія появи ФГ «Істок»

ФГ «Істок» — було засновано 13 травня 1992 року і є одним із перших сімейних господарств у Бориспільському районі. Тож наступного року святкуватимемо 30-річчя. Його засновником є мій батько, який розпочав свою діяльність із 50­ га, так званої, фермерської землі.

Сьогодні ми обробляємо вже близько 1000 га, на яких, дякуючи сучасним технологічним і технічним можливостям, я можу без проблем самостійно проконтролювати будь-який технологічний процес. І на мою думку, це той оптимум, якого слід дотримуватися. Із власного досвіду можу сказати, якщо б ми обробляли більше ніж 1000 гектарів, то було би складно просто фізично втілювати та контролювати необхідні процеси. Наразі я і керівник, і агроном і в кожному процесі приймаю безпосередню участь. А за освітою я інженер, тому технічна частина підприємства також на мені — мені цікаво працювати на тракторі, комбайні і я залюбки це роблю.

Які культури вирощуєте?

Із озимих основними культурами нашого господарства є пшениця та ріпак. Серед ярих перевагу віддаємо кукурудзі, соняшнику, сої та ячменю.

Пшениці озимої ми сіємо більше, ніж інших культур (цього сезону висівали 300 га, наступного року буде 250 га). Чому ми трішки зменшили площу? Бо пшеницю зазвичай сіємо після сої, а сою цього року збирали пізно, тому не встигли здійснити висівання на 50 га. Хоча, могли б провести висів і пізніше, але ризикувати не стали. Не біда, навесні «заповнимо» площу ярими культурами.

Два роки вирощуємо лише сортову сою, що економічно вигідніше порівняно із вирощуванням іншої сої, яку не можна культивувати в Україні. Якщо порівнювати ціни, то трансгенна соя коштує 14 тис. грн/т, соя ж сортова — 19 600 грн. Якщо перевести ці цифри на врожайність, то трансгенної сої ми збирали два роки тому 1,7 т/га, а сортової збираємо з урожайністю 2,7 т/га. Звісно, витрати на захист рослин більші, але прибавка врожаю компенсує всі затрати. Сорти сої використовуємо канадські, цього сезону сіяли сорт Аватар.

Чому перейшли з класичного на обробіток ґрунту No-till?

Тут слід відмітити декілька факторів. По-перше — із 1000 га, які ми наразі обробляємо, приблизно 200 га у нас рівні й «чорні» поля (там, де рівень гумусу близько 2 %), все решта — це горби, схили. По-друге — механічний склад ґрунту. Текстура ґрунту — не чорнозем, а піщаний суглинок, також є поля, де тип ґрунту супіщаний, піщано-супіщаний. Тому наші ґрунти дуже сильно піддаються впливу вітрової ерозії, це до переходу на No-till ми спостерігали щороку. Особливо під час зимових чи весняних вітровіїв, коли через пересохлу поверхню ґрунту весь той гумус, якого і так небагато, летів на сусідні поля, посадки тощо. Також такі ґрунти потерпають від водної ерозії — навіть після невеличких дощів на більшості полів залишалися величезні рівчаки. Тому одним із обов’язкових агрозаходів, який ми проводили до переходу на «нуль» було засипання цих рівчаків: брали ґрунт на краю поля у нижній його частині і засипали ті ями. Після впровадження No-till таких проблем немає технологія зупинила ці руйнівні для ґрунту процеси.

Також хочу відзначити, що на сьогодні мені невідома технологія обробітку ґрунту, яка могла б не тільки зберігати, а й підвищувати природну родючість ґрунтів. Щороку ми проводимо аналіз і результат завжди позитивний.

Також слід подбати і про наступні покоління. У мене є діти, онуки яким слід залишити у спадок «невбиту» землю. Інтенсивна технологія обробітку ґрунту на наших полях із року в рік працює гірше. Звісно, працюючи за класикою, були роки, коли ти «на коні», а були й такі, коли тобі навіть соромно було говорити, що ти фермер. У мене є одне поле, 65 га, я на ньому колись дохазяйнувався так, що не знав, що робити? Ми висіяли соняшник, він вродив дуже погано. Ну, думаю, соняшник — це вибаглива культура, висію пшеницю після нього. Ми зорали поле, висіяли пшеницю і отримали такий самий поганий результат — нерівномірні сходи та розвиток рослин, часткова або й повна їхня загибель на певних ділянках. Я часто приїздив на те поле і ніяк не міг зрозуміти, у чому справа? Я перестав його розуміти, не знав, як йому допомогти. Раніше ж все було добре! Згодом провели аналіз ґрунту і виявилося, що рівень гумусу на критичному рівні, азоту, готового до споживання рослинами, взагалі немає (піщане поле) з іншими елементами живлення також проблеми, а найголовніше — дуже висока кислотність (рН=4). Це вимагало комплексного підходу до відновлення ґрунту, проведення вапнування. Покращити структуру ґрунту, підвищити рівень гумусу, активізувати роботу мікроорганізмів нам допоміг No-till. І все це не марно — цього року на цьому полі була найвища врожайність соняшнику — 4 т/га. Але ж не слід збувати, що для виправлення помилок знадобилося шість років!

Остаточно переконатися в ефективності технології і зробити останній крок у переході на «нуль» мені допоміг Михайло Войтовик, який уже 11 років впроваджує цю технологію і його навіть вважають гуру No-till на Київщині. Під час конференції «Системи обробітку землі» з його доповіді та особистого спілкування я отримав відповіді на запитання, які я тримав у своїй голові вже давно. Тож, повернувшись із цього заходу, впевненості у власних силах стало ще більше і було прийнято рішення діяти: за два роки (із 2015 року. — Прим. ред.) повністю замінили парк техніки. Спочатку придбали два трактори і дві No-till-сівалки John Deere (для зернових та технічних культур), адже відповідних агрегатів, які могли б здійснити прямий висів у господарстві не було.

Чому для No-till важлива сівозміна?

Ми обов’язково дотримуємося сівозміни. Чергування сільськогосподарських культур, так кажуть аграрії-«класики», а ми, «No-till-щики» вважаємо, що слід звертати увагу на чергування типів кореневої системи вирощуваних культур. Тобто, механічно ми землю не чіпаємо, тільки сошник сівалки проникає в неї, всю роботу з обробітку ґрунту виконує коренева система рослин. Підтримувати землю в «кондиції» і в пухкому стані допомагають рослини зі стрижневою та мичкуватою кореневою системою. Також ми намагаємось частково відмовитися від  використання мінеральних добрив. Наприклад, практикуємо вирощування ярого ячменю з підсівом люцерни, яка є цінною бобовою культурою для сівозміни. Крім того, вона має потужний стрижневий корінь, також є відмінною азотфіксуючою рослиною та хорошим попередником для озимої пшениці. Сою ми вирощуємо з тієї ж причини, бо вона фіксує азот, а на наших піщаних ґрунтах це має дуже велике значення.

Дотримання сівозміни за No-till — це дуже важливо. Ось, наприклад, висіяв я ріпак, він зійшов, але наразі немає густоти посіву, ростуть лише поодинокі рослини. На щось хороше сподіватися не можна. Що би зробив класичний агроном? Застосував би з осені дискову борону і на цьому все — поле готове до висіву наступної культури. А мені потрібно розмірковувати, що я буду робити, бо залишилася стерня пшениці, внесені препарати, які мають післядію. Якщо за класичної технології я вніс гербіцид, який має післядію на якусь культуру, то глибока оранка цю післядію нівелює, фітотоксичності на наступні культури не буде. А за No-till все по-іншому. Якщо ти не прорахував наперед років на три, може статися прокол. І таке було в нашому господарстві. Заходиш в поле, соняшник висіяний, але він не росте і тоді я починаю згадувати, що ж зроблено не так. Виявилося, що півтора року тому, на попередні культурі, був внесений гербіцид, який і спричинив пригнічення соняшнику, а я забув, не занотував, не звернув уваги. В результаті, отримав врожай 1,7 т замість 3 т. Тобто, технологія No-till змушує мене планувати на роки вперед.

Наприклад, пшеницю намагаємось сіяти після сої чи бобових трав. Також допускаємо висівання озимої після соняшнику, який є не найкращим, але й не найгіршим попередником. Адже, соняшник має стрижневу кореневу систему, а пшениця мичкувату, що за нашої «кореневої» сівозміни — ідеально. Після пшениці сіємо кукурудзу, коренева система якої хоча й мичкувата, але переважна її більшість розвивається у глибших, порівняно з пшеницею, горизонтах ґрунту. Тому кукурудза здатна «дістати» запаси вологи з нижніх шарів ґрунту.

З точки зору погодних умов, 2020-й рік був багато в чому форс-мажорним для аграріїв. Особливо це позначилося на врожайності кукурудзи. Але саме такі роки дають змогу проаналізувати свою діяльність, значення попередника для наступної культури і визначити чи правильно ми все робимо.

Чому ж 2020 рік виявився несприятливим? Бо зима 2019–2020 років була бідною на опади, снігу також не було і всі культури, які зростали в 2019 році, використали всю накопичену у нижніх шарах ґрунту вологу.

Для Київщини оптимальний запас вологи в метровому шарі ґрунту — 130–150 мм, а навесні 2020 року запас вологи був всього 70 мм.

Посушливого 2020 року на двох полях площею 38 га і 44 га (одні з кращих полів) ми висіяли кукурудзу. Агрофон майже однаковий, вміст гумусу приблизно 2 %. Гібриди одного виробника (Dekalb), система живлення, захисту — однакові. Строки посіву, внесення ЗЗР, збирання врожаю — різниця у день-два. Але попередники під культурою різні. На одному полі попередник — озима пшениця з підсівом люцерни, а на другому — соняшник.

Врожайність кукурудзи (за попередника пшениця озима) становила 8 т/га, а за попередника соняшник — удвічі менше. Хоча для того року це також було хорошим показником. Адже, сусіди збирали не більше 2 т/га.

Занотовувати інформацію щодо опадів (тай не тільки) я розпочав 5–6 років тому — практично одночасно із переходом на No-till. І впевнено можу сказати, що навіть за цей короткий період відбулися суттєві погодні зміни особливо гостро відчувається дефіцит вологи. Та й без нотаток ці зміни видно, наприклад, раніше ми сіяли озимий ріпак без проблем. Щороку він нам вдавався, бо в серпні-вересні, як правило, падали дощі. Останніх років зо п’ять таких опадів не спостерігається. Ось, в цьому році більш менш задовільний дощ пройшов 20 липня, випало 23 мм, через місяць випало ще 5 мм дощу. Але для наших піщаних ґрунтів це «крапля у морі», тільки пил «прибило». Ми ризикнули і посіяли ріпак. Він зійшов, але температура під 30 °С не дала змоги всім рослинам сформувати достатню кореневу систему і більшість рослин загинули.

Які сорти здебільшого вирощуєте. Як ставитеся до української селекції?

Я взагалі-то людина патріотична. Кілька разів пробував сіяти пшеницю та кукурудзу української селекції (та й цього року знову сіяв 20 га вітчизняної кукурудзи). Але, я хазяїн, насамперед рахую рентабельність. Цього сезону врожайність вітчизняного гібриду кукурудзи ДН Аджамка становила 7 тонн. На сусідньому полі гібрид Pioneer® (П8816) — 8 т/га (всі технологічні операції на цих полях однакові. — Прим. ред.). Так, насіннєвий матеріал останнього обійшовся мені на 2 000 грн дорожче, але ж вища на одну тонну врожайність повністю нівелює переплату, ще й приносить прибуток.

Пшениця. Два роки тому мій сусід фермер висіяв сорт Смуглянка (українська селекція) і отримав кращий в нашому регіоні результат. Я й собі думаю, спробую. Висіяв. Поряд, на іншому полі заклав ділянки з іноземними сортами Матрікс (Австрія) та Акратос (Німеччина). В результаті, знову ж таки, різниця — півтонни на користь іноземних сортів — це по-перше, а по-друге, якість українського зерна була значно гіршою. Колись, років 20 тому, сіяли сорти пшениці білоцерківської селекції (наприклад, Білоцерківська напівкарликова) і він був найкращим. Але коли з’явилася іноземна селекція, то сумніви щодо сортів відпали самі собою. Тобто, я радий підтримати вітчизняного виробника, але, на жаль, поки що Україна недотягує до іноземного виробника насіння. Хоча деякі сорти і гібриди у нас дуже достойні.

Крім того, потрібно звертати увагу на ґрунтово-кліматичні умови вирощування культур. На Одещині, наприклад, немає таких проблем з гумусом як у нас, там вмісту гумусу менше 4 % не знайти, у них проблема лише з опадами. Тому українські сорти в Одеській області дуже добре родять. Я відвідував тамтешні демоділянки. На одному полі (80 га) висіяно до 20 сортів пшениці, половина з них — вітчизняні (одеська, миронівська селекції), а половина імпортних. Одеські аграрії кажуть: — «Навіщо платити більше? Якщо наші сорти дають не менші врожаї, більше того, вони дешевші, ніж сорти іноземної селекції».

Ще один мій колега, аграрій з Київщині, сіє кукурудзу селекційної компанії ВНІС. Щодо врожайності, то їхні гібриди є досить конкурентними. А от вологовіддача... Якщо на момент збирання вологість іноземних гібридів становить 18–19 %, то вітчизняних — 22–23 %. А за нинішньої ціни на газ — це черговий мінус до рентабельності.

Врожайність культур ФГ «Істок»

Для кожного фермера високий врожай — це свій показник. Наприклад, в Канаді вважають, що 45 ц/га — це добрий урожай пшениці, а для України це замало. Чому канадці так вважають? Бо їхня агрономічна наука каже, якщо отримувати врожай зернових колосових культур більший за 45 ц/га,то будь-яка система удобрення не компенсує втрати природньої родючості ґрунтів.

Що стосується врожаю нашого господарства, то цього року середня врожайність кукурудзи 7,5 т/га. Так, це не багато. У сусідів, наприклад, є поля із врожайністю 9 т/га. Але такі результати мене, а особливо мою економіку, влаштовують. У нас така ситуація, бо середній показник вмісту гумусу по господарству становить 1,2 %, у сусідів найменше — 2,5 %. Також слід брати до уваги склад ґрунту тощо.

Щодо мети в досягненні високої врожайності, згадаю таке. Коли ми тільки-но починали працювати, вирощували цукрові буряки. Продукцію здавали на Старинський цукровий завод (с. Старе, Бориспільський район, Київська область). На той час мені було цікаво гнатися за врожайністю. І таких як я було багато. А ви ж знаєте, що коли за «чаркою чаю» збираються фермери, то головна тема для розмови — це врожайність. В кого ж більша? На своїх супіщаних землях я отримував 700 ц/га буряків. Це були відмінні на той час результати. І я був гордий, що серед колег я не «пасу задніх». Але, коли починав рахувати гроші, то моя радість потроху згасала. Адже, щоб отримати 700 ц/га, а це врожай на рівні моїх колег (але вони працюють на ґрунтах із більшим вмістом гумусу), то виявляється, що витратити на добрива потрібно було відсотків на 25–30 більше.

Тому висока врожайність мне не цікавить. Наразі важливі собівартість і рентабельність.

Захист рослин

Для нас, «No-till-щиків» перший союзник у вирощуванні рослин — це мікроорганізми. Ми залишаємо пожнивні рештки на поверхні ґрунту і для того, щоб пройшла їхня мінералізація, нам потрібно максимально активізувати роботу аеробних бактерій (які працюють у верхніх шарах ґрунту). Для цього застосовуємо деструктори стерні, як правило, це продукція компанії БТУ-ЦЕНТР. Одночасно вносимо також азот у вигляді КАС. Щодо норм внесення азоту, то я повністю згодний з відомим американським ґрунтознавцем Нілом Кінсі. Декілька років тому він відвідав Україну, брав участь у конференції, я також був на тому заході, ставив йому запитання щодо керування азотом. І пан Кінсі відповів: «На мій погляд, якщо ви працюєте за No-till і вам цікаве життя та здоров’я біоти на ваших полях, то я би не радив вам давати за одне внесення більше ніж 40 кг азоту на гектар по діючій речовині. Адже більша концентрація шкодить біоті. А якщо вносити аміак, то це взагалі випалює землю».

Через те, ми вносимо азот саме в такій нормі. А за класичного землеробства одним із основних агрозаходів є «зарядка» землі азотом — під культивацію дають не менше 140–150 кг. Я вважаю, що та біота, яка є в ґрунті, просто не витримає таких норм.

Що стосується хімічного захисту рослин за No-till, то перш за все ми використовуємо препарати гліфосатної групи. Є багато різних думок щодо гліфосату, але я вважаю, що гліфосат один із найлояльніших до землі, рослин та екології гербіцидів. У нього період напіврозпаду від трьох днів, через ґрунт на рослини він не діє. А в деяких препаратів післядія спостерігається і за 12–14 місяців, то який препарат шкідливіший? Разом із гліфосатом ми вносимо також КАС. По-перше, азот потрібен бактеріям для мінералізації рослинних решток, які за зиму недостатньо розклалися. По-друге, КАС — це три форми азоту і коли він потрапляє на листок, то сприяє відкриттю кутикули (захисний шар на поверхні рослин), тому, якщо КАС внести на бур’яни, то гербіцид потім спрацює краще і ефективніше. Після сівби ми працюємо страховими гербіцидами. Ґрунтові препарати не вносимо, бо це не логічно. Він має потрапити на ґрунт, а у нас доволі часто 50–70 % полів вкрито рештками. Хоча мої колеги з Півдня України вносять ґрунтовий гербіцид разом із гліфосатом. У них поля також вкриті рештками, але навіть якщо 30 % поля відкрито і той гербіцид потрапить на ґрунт, то на тій площі бур’яни будуть під контролем. Тому, на наступний сезон я можливо спробую ґрунтовий гербіцид на сої. Адже ця культура не дуже швидко розвивається на початкових стадіях вегетації й інколи їй потрібна допомога. В цьому році, наприклад, наша система захисту на сої «не втримала» щирицю, а якби застосували ґрунтовий гербіцид, можливо такої проблеми і не було б.

Арсенал техніки у господарстві

 За системи No-till у нас на полях, окрім сівалки, обприскувача та комбайна, нічого не «ходить», щоб не переущільнювалися ґрунти. Через це ми не використовуємо надпотужні трактори. Максимальна потужність нашого основного трактора становить лише 200 к. с. і важить він 7,5 т.

Висівання просапних культур здійснюємо за допомогою восьмирядної сівалки John Deere, якою ми сіємо соняшник і кукурудзу. Але її продуктивність замала — швидко і вчасно засіяти 400 га навесні не завжди вдається. До того ж, плануємо висівати ріпак та сою сівалкою точного висіву. Саме тому виникла потреба в купівлі нової «точної» сівалки для висівання цих культур.

Наразі, і це виключно на мою думку, кращої сівалки для посіву технічних культур, а особливо соняшнику, ніж Va..derstad Tempo — немає. Її робоча швидкість 13–16 км/год, що дає змогу досягти вищої змінної продуктивності. Крім того, обрана нами модель Tempo V має можливість змінювати ширину міжрядь від 45 до 76 см.

А ще — це дуже сучасна сівалка, в ній регулюється кожний рядок, висів культур можна контролювати в режимі он-лайн, що дуже зручно. Це універсальна сучасна техніка.

Ваші побажання колегам у досягненні успіхів в аграрній справі

По-перше, я хочу побажати, щоб всі отримували від роботи моральне задоволення, а по-друге, щоб мали достойний матеріальний зиск від того, що робите. А як до цього йти? У кожного свій шлях. Щодо технології No-till, то розпочинати роботу слід лише після повного осмислення технології, змін у голові. Доки ви не відчуєте цього — не варто й починати. Треба дійти до цього зважено, я наразі не розумію, коли орють землю, хоча сім років тому ще сам працював за «класикою».

В. Полевик, v.polevik@univest-media.com

А. Сухина, a.sukhina@univest-media.com