Три кроки до успішного вирощування сої

На сучасному етапі серед зернобобових культур соя є основною складовою в структурі посівних площ та визначає рівень виробництва рослинного білка в Україні. Рослина належить до стратегічних культур і задовольняє потреби людини в рослинному білку та олії.

Постійно зростаючі потреби у високоякісному зерні сої зумовлюють збільшення посівних площ та вдосконалення основних елементів технології вирощування цієї культури. Стабільного виробництва зерна сої можна досягти лише за підвищення її продуктивності шляхом удосконалення та впровадження конкурентоспроможних технологій вирощування. Завдяки останнім — забезпечити максимальне використання природних факторів й усього комплексу ґрунтово-кліматичних умов, сортового добору та широкого застосування мінеральних добрив для розкриття потенційних можливостей інтенсивних сортів сої.

Навесні в північній зоні Степу досить часто відзначають складні погодні умови: через швидке наростання середньодобової температури повітря на час оптимальних за температурним режимом ґрунту строків сівби для сої зберегти необхідні запаси вологи в посівному шарі не завжди вдається. Важливим фактором, який суттєво стримує підвищення її продуктивності, є вологозабезпеченість на час сівби та в період вегетації. Розроблені агротехнічні заходи мають суттєво зменшити енерговитрати та забезпечити максимальне накопичення вологи восени й раціональне її використання впродовж вегетації як на час появи повноцінних і дружних сходів, так і формування врожаю. Критичним періодом для рослин сої щодо запасів продуктивної вологи є фаза цвітіння та формування бобів.

У нашому регіоні в другій половині літа (липень-серпень) досить часто відзначають складні погодні умови, що суттєво впливає на продуктивність агроценозів сої. Вирішити цю проблему можна шляхом удосконалення цілого ряду елементів технології вирощування сої. За таких складних умов найголовнішим стає підготовка ґрунту та насіння, а також правильно вибрані строки сівби.

За технології вирощування сої передпосівна обробка насіння має стати важливим агротехнічним заходом. Проте даному аспекту ще надано мало уваги, не повною мірою враховують біологічні особливості та вимоги бобової культури до тепла й вологи, що призводить до спрощення елементів технології вирощування та зниження її зернової продуктивності. Соя, як усі бобові культури, потребує значних запасів продуктивної вологи для проростання насіння та формування врожаю. Найбільші потреби у вологі відзначаютьв період цвітіння, формування бобів і наливання зерна. У технології вирощування строк сівби має вирішальне значення, бо від цього залежать як одержання повноцінних сходів, так й умови росту, розвитку рослин сої в період вегетації.

За складних економічних умов кожне господарство не завжди має змогу повною мірою застосовувати міне ральні добрива, особливо під бобові культури. Останні, завдяки процесу біологічної фіксації азоту з повітря, можуть забезпечити себе майже на 70–80% цим поживним елементом, а також — засвоювати важкорозчинні сполуки фосфору.

Однак для реалізації генетичного потенціалу сучасних сортів і зростання їхньої продуктивності лише одних макроелементів недостатньо. Слід підібрати для кожної культури індивідуальні мікродобрива, які мають бути близькими до хімічного складу зерна та відповідатимуть співвідношенню в складі рослинного організму. Мікроелементи — це не лише залучені з ґрунту супутні хімічні речовини, вони є важливою складовою фітогормонів, ферментів та інших біологічно активних речовин. Без цих поживних речовин ефективний розвиток рослин буде неможливий. Вони відіграють важливу роль, тому їх досить часто називають головними елементами життя. Ці хімічні сполуки в рослинному організмі є активаторами та каталізаторами і значно підвищують активність багатьох ферментів, що життєво необхідні під час регулювання всіх процесів. Навіть за невеликої їхньої кількості поглинання рослинами із ґрунту в формуванні врожаю за значимістю вони прирівнюються до основних макроелементів. За високого рівня використання макроелементів виникає гострий дефіцит у мікроелементах, та їхнє подальше споживання призупиняється, що призводить до сповільнення фізіологічних процесів у рослин. Щоб привести до оптимальних параметрів усі фізіологічні процеси, варто підвищити вміст рухомих форм мікроелементів.

У наших ґрунтах наявність мікроелементів досить різна. Навіть багаті на поживні речовини чорноземи Лісостепу та Степу можуть мати низький вміст усіх мікроелементів, а особливо це відзначено на сильно- та середньо-еродорованих схилових землях. Для подальшого зростання продуктивності зернобобових культур використання мікродобрив буде доцільним. Для сої потрібно достатнє забезпечення молібденом. Засвоєння азоту бульбочковими бактеріями бобових культур, значною мірою, залежить від рівня молібденового живлення рослин. Дія мікроелементу молібдену обумовлена збільшенням кількості бульбочок на коріннях бобових рослин і відновленням нітратів до аміаку. Молібден бере активну участь у фіксації молекулярного азоту бобовими рослинами в симбіозі з бульбочковими бактеріями, прискорює початкові механізми проростання насін­ня. Сприяє синтезу хлорофілу, бере активну участь в окислювально-відновлювальних процесах, у синтезі вітамінів, білків та в обміні фосфорних сполук. Недостатню кількість молібдену виявляють у світло-зеленому або жовтуватому забарвленні рослин. 

У зв’язку з цим заслуговують на увагу результати досліджень, проведених у 2009–2011 роках на Ерастівській дослідній станції ДУ Інституту зернових культур НААН. Основна мета досліджень — розробка та вивчення найефективніших заходів з використання доз мінеральних добрив, мікроелементів, строків сівби, які забезпечать одержання повноцінних та друж¬ніх сходів, а відповідно — і високу зернову продуктивність сої. У схему дослі¬ду входила інкрустація насіння сої перед висівом в ґрунт комплексонатом молібдену, протруйником Гранівіт 200 г/т та плівкоутворювачем Марс ЕL.