Строки висівання озимої пшениці залежно від попередників

Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня та є холодостійкою культурою. Проростає насіння озимої пшениці за поглинання води на рівні 47–48% (щодо повітряно-сухої маси насіння). Насіння її здатне проростати за мінімальної температури ґрунту – 1–2°С, проте сходи з’являються із запізненням і недружно.

Оптимальною для їхньої появи є температура 12–20°С, її підвищення понад 25°С несприятливо впливає для проростання, а за температури 40°С та вологості повітря 30% і нижче насіння гине. За оптимальної температури і достатньої вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються на п’яту-шосту добу.

Кущення починається після утворення рослиною 3–4 листків, приблизно на 23–27 добу після появи сходів. Дружне кущіння посіву настає за температури 10–15°С в умовах достатнього забезпечення водою, поживними речовинами та за достатньої площі живлення.

Створення високопродуктивних посівів озимої пшениці з оптимальною структурою агроценозу, синхронним розвитком стебел значно залежить від строків сівби та сортових особливостей культури. Ці чинники становлять основу технології вирощування культури в осінній період.

Серед заходів, спрямованих на створення висопродуктивних посівів і одержання високого врожаю озимої пшениці, дуже важливу роль (якщо не визначальну) відіграють строки сівби. Адже залежно від них рослини потрапляють у різні умови, по-різному ростуть і розвиваються. Вони набувають неоднакову стійкість до низьких і високих температур, хвороб і шкідників, а також формують різні врожаї та відповідну якість зерна. Своєчасна сівба створює умови для доброго розвитку рослин з осені. Термін висіву залежить від біологічних особливостей сорту, кліматичних і погодних умов, запасів вологи, типу ґрунту тощо.

Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14–17°С. Для розвитку сильної кореневої системи восени кращою температурою ґрунту є 10–20°С. За доброго загартування восени культура витримує зимове зниження температури на глибині вузла кущіння рослин до -15…-18°С, а деякі сорти — навіть до -19…-20°С.

Високі врожаї озима пшениця формує лише за умови сівби в оптимальні строки, а відхилення від них призводить до погіршення умов вегетації рослин. Так, за відхилення строку висіву від дати середнього оптимального строку на п’ять діб зберігаються умови одержання оптимального врожаю, а розходження в розмірі урожаю становить до 6–7%. На думку деяких дослідників, за висівання озимої пшениці раніше від настання оптимальних строків урожай знижується більшою мірою, ніж за сівби пізніше.

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Для неї важливе значення мають опади в серпні-вересні, а волога, накопичена в ґрунті за осінньо-весняний період, є головним джерелом формування врожаю культури. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400–500. Особливо високим він буває у період сходи — початок кущення (800–1000).

В умовах Степу дружні сходи з’являються лише за наявності в посівному шарі ґрунту 10–15 мм продуктивної вологи, а інтенсивний процес кущення забезпечують запаси вологи в орному шарі 0–20 см на рівні не менше як 20–30 мм. На формування врожаю озима пшениця витрачає вологи в середньому 2500–4000 м3/га за вегетацію.

Оптимальні (календарні) строки для сівби озимини залежать від кожної ґрунтово-кліматичної зони, попередника, технології вирощування та сортових особливостей. Висівати пшеницю озиму потрібно в такі строки, щоб перед входженням у зиму рослини сформували добре розвинений вузол кущіння і мали 2–4 пагони.

Для накопичення необхідної для рослин органічної речовини, до 33–35% цукрів, завдяки яким рослини підвищують свою морозо- та зимостійкість і забезпечують вдале проходження стадій загартування, потрібно, щоб тривалість вегетації рослин пшениці озимої в осінній період була не менше ніж 50–60 діб із сумою середньодобових температур від сівби до стійкого переходу через 5°С на рівні близько 520–670°С. Проте, залежно від вологості ґрунту, попередника й інших факторів, сума позитивних температур за осінній період за роками значно варіює.

Пшениця озима, порівняно з іншими зерновими, найвимогливіша до попередників. Особливо зменшується її продуктивність за вирощування після пшениці чи інших зернових. Беззмінне вирощування призводить до збільшення засміченості посівів, особливо бур’янами, що пристосовані до спільного зростання з культурою. Також часте повернення на поле рослин одного виду призводить до масового нагромадження в ґрунті збудників різних хвороб, поширенню яких сприяють заражені рослинні рештки попередньої культури.

Усі культури, після яких сіють пшеницю озиму, за ступенем висушування ними ґрунту на час збирання врожаю поділяють на три групи: ті, що мають достатні запаси води в ґрунті (кукурудза, вівсяно-горохові суміші); ті, які залишають відносно великі запаси води, але тільки в глибинних шарах ґрунту (зернобобові культури) й ті, що найбільше висушують ґрунт (зернові колосові, соняшник).

Польові культури по-різному діють і на структуру ґрунту. Зокрема, позитивно впливає на її формування коренева система багаторічних трав: вони поліпшують структуру ґрунту на один-два роки.

Кількість водостійких аґреґатів в орному шарі надзвичайно динамічна. Під впливом культур і обробітку накопичується органічна речовина як фонд для утворення клейкого матеріалу. Джерелом цієї речовини в ґрунтах насамперед є культурні рослини. Їхній вплив на утворення водостійких аґреґатів залежить від могутності й характеру кореневих систем рослин, кількості та якості органічних решток, впливу на ґрунтову мікрофлору, тривалості вегетації культур на полі, рівня врожайності, агротехніки й умов мінералізації органічних решток упродовж веґетації та в післязбиральний період. Тому попередник має важливе значення для пшениці озимої.

Найсприятливіші умови для цього створюються на полі чорного пару. Після зайнятих парів залишається тривалий післязбиральний період, протягом якого випадають дощі, тому на такому фоні успішно відбуваються процеси, пов’язані з утворенням доступних для рослин форм поживних речовин.

Непарові попередники пшениці озимої в цьому плані поступаються парам. Вони пізно звільняють поле (липень -серпень), у цей час стоїть посушлива погода, в ґрунті уповільнюються мікробіологічні та фізико-хімічні процеси. За даними досліджень Кіровоградської ДСГДС НААН, які проведені впродовж 2014–16 рр. на чорноземах звичайних Північного Степу України, встановлено, що, незалежно від строків сівби, найвищий рівень продуктивності — 6,05 т/га пшениця озима формувала по чорному пару, за сівби після сої — 5,34 т/га, ячменю ярого — 4,58 т/га, соняшнику — 4,95 т/га. Недобір урожаю, порівняно із сівбою по чорному пару, становив 0,71 т/га (11,7%), 1,47 т/га (24,3%) та 1,1 т/га (18,2%) відповідно до попередників. Оптимальним строком сівби пшениці в умовах Степу є період і 17.09 по 25.09 (табл.).

В умовах Північного Степу України пшениця озима вищий рівень продуктивності — 6,15–6,25 т/га по чорному пару формувала за сівби з 25.09 по 2.10; після попередників: сої — 5,45–5,46 т/га та ячменю ярого — 4,74–4,79 т/га за строків висіву з 10.09 по 17.09: а після соняшнику — 5,02–5,13 т/га — з 17.09 по 25.09.

Зміщення строків сівби на пізніші призводило до суттєвого зниження врожаю, що було зумовлено недостатнім розвитком рослин перед входженням посіву культури в зиму. Рослини пізніх термінів сівби по непарових попередниках не встигали добре розкущитися і накопичити достатньої кількості запасних речовин, тому дуже пошкоджувались навіть невеликими морозами і значна їхня частина гинула в ранньовесняний період. За ранніх строків сівби по чорному пару рослини переростали, в результаті чого їхня морозостійкість також різко знижувалась.

Отже, після кращих попередників пшеницю озиму доцільно сіяти в другій половині оптимальних строків (із 25.09 по 2.10), після гірших — у першій (із 17.09 по 25.09). На ґрунтах, бідних поживними речовинами, висівання озимини доцільно проводити в більш ранні агротехнічні строки, а на родючих ґрунтах — з другої половини оптимальних строків.

Результати досліджень та виробничий досвід засвідчили, що пшениця, висіяна навіть у дуже пізні строки, після 10 жовтня, входила в зиму в стадії «шильця», а інколи сходи з’являлися навіть у лютому, і такі посіви формували повноцінний урожай. Проте така ситуація — це, як правило, виняток за умов м’яких «європейських» зим і є досить ризикованою для отримання стабільного врожаю.

За пізніх строків сівби пшениці озимої норму висіву насіння збільшують на 10–15%, причому під час висіву слід обов’язково внести фосфор і калій, які сприяють прискореному розвитку рослин в осінній період, кращому загартуванню та перезимівлі.

Норму висіву насіння визначають з урахуванням: морфологічних особливостей сорту — типу формування врожайності (стебловий чи колосовий); умов регіону вирощування (ґрунт, погода, клімат); строків сівби; якості підготовки ґрунту; системи удобрення, рівнів забур’янення поля та запланованого врожаю.

Н. Умрихін, В. Іщенко, Г. Козелець, кандидати с.-г. наук,

Кіровоградська державна с.-г. дослідна станція НААН

Журнал «Пропозиція», №10, 2018 р.