Окрай землі

Під завісу зими в Києві відбувся 14-й звітно-виборний з’їзд Асоціації фермерів і землевласників України. Нагадаємо: АФЗУ проводить свої з’їзди щороку, а звітно-виборні — раз на три роки; про попередній такий форум “Пропозиція” писала у №3-2001 (“Одобрямс по-вільнохліборобськи”).
Той, 11-й з’їзд, був, напевно, кульмінаційним моментом у спробах Івана Томича утворити міцну (і не завжди прозору) фермерсько-урядову змичку, через що фермерство на з’їзді пересварилося і мало не розкололося.
Автор цих рядків тоді висловив припущення, що вільних хліборобів намагаються залучити до підтримки на парламентських виборах 2002 року провладного блоку. Але відтоді фермерська політика зазнала змін.

Нинішній звітно-виборний форум за своєю атмосферою і перебігом істотно відрізнявся від попереднього. Одразу кинувся в вічі склад президії, точніше — мала кількість у ній представників уряду (який відрядив сюди лише заступника міністра агрополітики Миколу Безуглого та голову Держкомзему Анатолія Даниленка). Натомість, почесні місця поруч з фермерським активом зайняли такі особи, як представник Міністерства сільського господарства Канади Денис Ковальський, голова комітету Верховної Ради з прав людини Геннадій Удовенко, помічник народного депутата Віктора Ющенка Лариса Усаченко. Чекали й на самого Віктора Андрійовича, проте довелося починати без нього. З усього було видно, що відтоді, як Іван Томич став під знамена опального екс-прем’єра, пройшов під цими знаменами до Верховної Ради і очолив парламентський комітет з аграрних питань, АФЗУ набула духу опозиційності.

Проте звітна доповідь Івана Федоровича більшою мірою була зосереджена на позитиві. Говорилося про добру динаміку як у кількісному складі приватних господарів, так і в обсягах вироблюваної ними продукції. Відзвітував президент АФЗУ і про свою депутатську діяльність, у межах якої особливо відзначив прийняття закону “Про фермерське господарство”. Як справжній народний обранець, пан Томич не втримався від гучної обіцянки: “Я обіцяю, що буду боротися до кінця за те, щоб фермери, які одержали землю в користування, одержали її і в приватну власність безкоштовно”.

Видно було, що депутатство пішло Іванові Федоровичу на користь. Порівняно з попереднім з’їздом, він тримався на трибуні значно впевненіше, промовляв красиво (і навіть запально) про досягнення Асоціації, про ефективність приватного господарювання, про збільшення товарності фермерського виробництва, про розвиток інфраструктури, про бізнес-плани. Раз-по-раз апелював до канадського гостя, а той кивав: “Так, мовляв, усе правильно”. Одне слово — майстер ораторського мистецтва, та й годі.

Звісна річ, опозиційний політик не міг не покритикувати владу. “Нас, фермерів, — заявив пан Томич, — зіштовхнули з колгоспами: це була політика влади. А потім понастворювали три десятки громадських організацій, щоб нас роз’єднати. А треба, щоб було так: якщо наїхали на сусіда, то, вважайте, — наїхали на мене”. Розкритикував президент АФЗУ і податкову політику: “Ця політика йде від Миколи Яновича, щоб ви знали!”, — сказав він під оплески й схвальні вигуки із зали.

На жаль, Іван Федорович оминув питання близького ринку землі (адже до дня скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення залишилося менше року), тож позиція керівництва фермерської Асоціації з цього приводу так і залишилася нечіткою. Не було сказано і про неподобства, що їх коїть місцева влада та податкові органи стосовно занадто гонорових фермерів. Делегати ж з’їзду в своїх виступах цих тем торкалися неодноразово.

Зокрема, керівник Полтавської обласної організації АФЗУ Михайло Климко повідомив, що чиновники перешкоджають фермерам у приватизації землі і майна, діючи за принципом: “Пункт перший: начальник завждий правий; пункт другий: якщо начальник помиляється — дивися пункт перший” (оплески). Постійно складнішає звітність: її терміни скорочуються, а обсяги — зростають. Наприклад, звіт перед Пенсійним фондом нещодавно складався на одній сторінці, а тепер — на трьох. Щоразу під час звітування потрібно брати довідку в земельному відділі райадміністрації, яка, за 20 слів тексту, коштує від 25 до 35 гривень. Водночас, за невчасне подання звіту (навіть у період сільгоспробіт) — штраф. За такої щільної державної опіки реальна допомога з її боку є жалюгідно малою. Так, у 2003 році нову техніку спромоглися купити лише 1% полтавських фермерів, а паливо за пільговими цінами — 1,8%.

Не сприймав пан Климко і розрекламованої урядом ідеї використання землі як застави для одержання банківських кредитів. Адже фермери мають у власності ділянки до 50 га, решту землі орендують у пайовиків і заставити її не можуть. А ось у чиновників тут можливості значно ширші. Людина при владі легше може оформити землю в оренду, домовитися з банком про її заставу, якщо кредит не повернеться і банк землю забере — то й викупити її собі у власність. І правоохоронці дивитимуться на ці оборудки крізь пальці — бо ж усі свої.

Делегат з Криму Михайло Микитюк вів мову про безвідповідальність чиновників. Обіцяли, мовляв, аміачну селітру за 390 грн/т, а реально її можна придбати не дешевше 600 (Микола Безуглий переклав усю провину за цей прорахунок на світові ціни, які несподівано для нашого уряду підскочили). Щодо податкової інспекції кримський фермер висловився таким чином: бандити ще можуть пощадити, податкова ж — ніколи. Не вірить Михайло Микитюк і у вигоди від ринку землі: нині “розчищається шлях для капіталу, — сказав він, — який прийде з інших галузей. Фермери ж купити землю шансів не мають”.

На захист урядової позиції щодо необхідності скасування мораторію на купівлю-продаж сільгоспземель виступив голова Держкомзему Анатолій Даниленко. Він запевнив делегатів, що ринок землі в Україні буде чесним та прозорим, і жодних каверз фермерам чекати не варто (шум і несхвальні вигуки). Пан Диниленко назвав таку цифру: усі сільгоспугіддя в Україні коштують понад трильйон гривень — уявляєте, мовляв, який колосальний ресурс для залучення кредитів у ваше виробництво! Проте ця сума швидше налякала фермерів, аніж надихнула. Бо калькулятор у голові швидко підказав, скільки доведеться платити за її оренду, а що власниками землі стануть самі фермери — ніхто не вірив.

Отож, фермери, які років п’ять тому понад усіх виступали за приватну власність на землю і вільний її ринок, тепер здебільшого були проти. Нинішній з’їзд був останнім перед скасуванням земельного мораторію, і в залі бриніло усвідомлення того факту, що наступного з’їзду може й не відбутися. Тож цього разу фермери як ніколи багато й сміливо говорили про антинародний режим, розповідали про безчинства, які кояться на місцях під “дахом” влади. Тепер делегати не просили, а вимагали. Було помітно, що Миколі Безуглому усе це дошкуляло. Криво посміхаючись у нотатник, він, напевно, думав таке: “І чого ви галасуєте? За нами стоїть уся міць держави — міліція, податкова, СБУ, прокуратура, суди. А за вами хто? Земляні хробаки? Отож, що ми скажемо, те й буде правда!”

Делегат з Херсонщини зачепив дуже серйозну і, напевно, неприємну для делегатів тему розшарування у фермерському середовищі. Якщо років десять тому всі вільні хлібороби були більш-менш рівними у своїй бідності, то тепер, як і в суспільстві в цілому, виділилася, з одного боку, верства господарів-мільйонерів, а з іншого — перманентних невдах, які й самі перестали вірити в можливість успіху. І причини тих невдач не лише у поганому ставленні до фермерства з боку влади, а й у власних прорахунках господарів. На жаль, не всюди ще фермери вдаються до сучасних аграрних технологій, проводять маркетингові дослідження ринку, об’єднуються в кооперативи.

До речі, тема єднання дуже сильно прозвучала у виступі почесного гостя з’їзду голови “Селянської спілки України” Івана Мозгового. “Мене вже не роздавлять, — сказав він, — а вас я закликаю: об’єднуйтесь! У нас зараз одне горе — зараз насувають на село”.

Напевно, цей досвідчений і поважний чоловік знав, про що говорить.

Павло Коротич