Кредитування сільгоспвиробництва під обстрілами

В Україні до хліба завжди ставилися з повагою. Ми зі школи звикли до величі цього слова, яке треба писати, хоч і не з великої літери, але неодмінно поруч з такими священними для нас поняттями як Батьківщина, земля, родина або, навіть життя. Але, якщо перейти від літературного пафосу в економічну площину, широкомасштабне вторгнення спонукає замислитися: чи варто під час війни вкладати бюджетні гроші, аби культивувати аграрну справу поблизу лінії фронту на деокупованих територіях. Вирощувати, приміром, на тих землях з ризиком для життя і здоров’я працівників кукурудзу, яку часто нема де подіти, складно експортувати. А ціни на зернову, на жаль, не враховують періодичність ворожих обстрілів полів і той факт, як важко дався зібраний урожай, та попри сподівання сільгоспвиробників залишаються стабільно низькими. А виробляти у надмірних обсягах для локального споживання – навряд чи в цьому є сенс. Та й, попри пафосні слова, ціна хліба і вартість життя неспівставні. Адже засіяне пшеницею поле колоситиметься і наступного року, а загиблу людину вже не повернеш.

Українські реалії навряд чи ці небезпеки враховують сповна. Агроформування поруч з лінією фронту, попри часті обстріли і мінну небезпеку, продовжують господарювати на землі. Хлібороби орють, сіють, жнивують, одне слово діють так, як звикли у мирному житті. А очільники країни продовжують розробляти механізми для активізації сільгосппідприємств в умовах воєнного стану. Причому ці правила гри іноді викликають нотки невдоволення в самих агроформуваннях. Деяке несхвалення простежувалося під час слухань, ініційованих парламентським Комітетом з питань аграрної та земельної політики, куди закликали й керівників господарств. Тема заходу: «Фінансова спроможність аграрних підприємств з окупованих та деокупованих територій, які працюють на підконтрольній Україні території: ключові проблеми».

Треба одразу сказати, що розмова вийшла доволі емоційна. Господарники дорікнули народним депутатам. Мовляв, треба було одразу керівникам сільгосппідприємств надати можливість висловитися. Нехай усі почують про те, як доводиться не державі, а їм самим оплачувати розмінування ланів, як податківці насідають і як фінустанови тиснуть, щоб негайно повертали позичені гроші. Але на слуханнях зробили інакше – спочатку закликали до мікрофону банкірів, котрі чи не наперебій хизувалися оптимістичними цифрами про високий відсоток кредитування їхніми фінустановами агроформувань. А більшість керівників господарств з деокупованих територій запросили до виступу під завісу засідання і закликали промови не затягувати.

Голова фермерського господарства «Аделаїда, депутат Херсонської облради Сергій Рибалко не тільки окреслив те, що наболіло. Він розповів, що не так з розхваленою державною підтримкою і висловив пропозиції до законодавців від сільгоспвиробників, які у непростих умовах тримають аграрний фронт, як зарадити ситуації.

«Думаю, непотрібно розповідати про те, в якому складному становищі всі опинилися, – повідав він. – Але є два основних механізми: перший – це грант… Є міжнародні організації та агентства, такі як USAID й інші. Дуже вдячні цим структурам, які надають, здебільшого не фінансову, а матеріальну допомогу агровиробникам.

Але основний механізм – це кредит. І зрозуміло, «5-7-9». Що передбачала в собі ця програма? Вона існує давно, з початку ковід. Але основна направленість цих механізмів – збереження та створення робочих місць, підтримка реального сектору економіки.

Нещодавно внесено зміни у постанову. Тож з’явився територіальний критерій застосування. Фактично вся Україна розділена на чотири сектори. «Жовта» зона – це кредитування під 13 % до 60 мільйонів або 90 мільйонів сезонне кредитування для сільгоспвиробників. Це і «зелена» зона, яку ввели останньою постановою. Ми вдячні за те, що така була прийнята, вона найбільш пільгова, це кредитування від 1 до 5 %, до 150 мільйонів гривень і до 10 років пільгова категорія. Але в нас є ще дві зони. Перша – це «червона», яка не має права взагалі отримання кредиту, тому що ніхто в ній не працює і ніхто не хоче на цю зону звертати увагу, бо там ідуть обстріли і триває війна, і це теж частково зрозуміло. Але в нас ще є і «сіра» – це зона, яка була окупована, з якої виїхали люди і які релокували бізнес. І, на жаль, ці люди не потрапили взагалі ні в які програми і про них мовчать, як наче й не існує.

Є пільговий критерій застосування «5-7-9» за напрямками. Для всіх це кредитування під 13 %, до 60 мільйонів.

Далі у нас до таких напрямків відносяться пункти 2 (переробна промисловість), 3 (відбудова руйнувань внаслідок війни) і 7 (енергетичні об’єкти). Тут передбачено до 150 мільйонів і це нормальна зона для роботи. Але де ми тут бачимо діючий та переміщений бізнес, який втратив основні засоби на окупованих територій? На жаль, таких немає.

Що у підсумку? Цих підприємств взагалі десь близько 10 %, які не залишилися в окупації, які мають чітку проукраїнську позицію, змогли вивезти своїх людей і свій бізнес. В аграрному секторі, на жаль, таких лише 5 %, навіть менше. Просто одиниці. Але про них зараз ніхто нічого не говорить.

Що мають ці люди, які виїхали? Оті підприємства, які перемістили свої бізнеси та діють на підконтрольній території? У них або проблемні, або безнадійні кредити… І тепер за цими завислими кредитами йдуть до них (банкіри – Авт.) безпосередньо до кожного, смикають за руку.

Далі. Що в цих людей? Відсутність можливості кредитування на пільгових умовах, тому що не передбачено постановою Кабміну. У них немає застави, яка мала б бути, і негативні баланси. Це ті проблеми, з якими, як розповідають банкіри, вони стикаються найбільше. Але звідки там може бути позитивний баланс, якщо війна?

Але основна перевага цих підприємств і їх власників, я хотів би, щоб на цьому закцентували увагу, – це успішний досвід ведення бізнесу, це можливість збереження та створення нових робочих місць. Це ті люди, які знають, як робити бізнес. От тільки в цьому залі сидить декілька господарників, які мали бюджетоутворюючі підприємства, виробляли продукцію на декілька сотень мільйонів гривень. Але вони залишилися майже ні з чим або з мінімальним бізнесом. Про них сьогодні забули. На жаль, ми не повернулися до цієї теми з початку війни. Шкода, бо багато хто вже змушений був виїхати за кордон. А інші не можуть швидко почати, тому що не мають ніякого пільгового кредитування. А ще вони бачать, що пропонують на тій стороні: безкоштовно, даром, на роки, техніка, пальне і все решта. Тому потрібно звернути увагу на цих людей», – закликав Сергій Рибалко.

Керівник фермерського господарства, окреслюючи народним депутатам проблеми в агросекторі, як приклад навів досвід власного сільгосппідприємства.

«От ми втратили, фактично, десь 72 % від того, що у нас було в господарстві, і втратили десь 60 % доходу, – наголосив він. – Оця сума 256 мільйонів, вона фігурує в кримінальній справі, яка порушена зараз по факту захоплення господарства на лівому березі Херсонщини. Тобто я навожу цифри, тому що вам буде зрозуміло, особливо фінансистам, про що ми говоримо.

Що ми зробили, з огляду на те, що люди – це наш основний капітал. На щастя, у нас було господарство на Житомирщині, філія. Релокували туди 14 працівників з сім'ями, збільшили на новому місці кількість працюючих на 27 осіб. Середня заробітна плата 19,5 тисячі офіційно, яка зараз є, і працюємо тільки «в білу».

Наступне — відновили зрошення в Житомирській області на 270 гектарах, побудували зерносховище на 4 тисячі тонн, придбали зрошувальної техніки, збільшили виручку по відношенню до 2021-го року в 2022-му на 35 %.

Здавалось би все о'кей, але ціни опустились на 30–40 % на основні види сільгосппродукції, це всі прекрасно знають, і вперше за останніх 20 років аграрний бізнес буде збитковим.

Тепер про наш фінансовий стан. На жаль, він на сьогодні плачевний. Ми мали в 2021 році виручку 225 мільйонів, сплачували відсотків 9 мільйонів гривень. У 2022-му заробили 97 мільйонів, але й відсотків сплатили 13 мільйонів. Це при тому, що частина вже була під «5-7-9» і під нуль. У 2023-му у нас 132 мільйони, але 16 мільйонів відсотків. І в 2024-му – 20 мільйонів відсотків, коли ви поставите нас на 13 % оплати. Ми не витягнемо, а це наше господарство, одне із таких, яке ще існує на плаву. У всіх інших ситуація ще гірша і набагато складніша».

Ставлення деяких державних банків до українського бізнесу Сергій Рибалко взагалі назвав «банківським рабством», бо «комісії і штрафи, набули, на жаль, небувалих розмірів за все». І попросив Нацбанк «звернути на це увагу і якось стандартизувати комісії, вимоги і все інше». А далі в «сухих цифрах» пояснив: «Прострочення хоча б на день сплати відсотків чи тіла кредиту призводить до автоматичного блокування всіх рахунків і списання коштів. Це при тому, що ми живі, це при тому, що ми платимо великий процент. Будь-яке майно, придбане навіть не за банківські кошти, вимагають передати в додаткову заставу, відмовляють у реструктуризації інвестиційних довгострокових кредитів. Хіба це позиція!

Наступні, сухі цифри. Ми бачимо два приклади – державного і недержавного банку. В обох маємо десь 60 на 40 кредитного портфелю. Сплатили одним десять мільйонів, а другим п’ять, в одних – 13,5 %, а у других – 10,69. Причому другі – це недержавні банки. Якщо візьмемо по гарантіях і по заставі просто в державному отак, в недержавному менше… Дуже велике прохання, Нацбанку як основному регулятору зробити так, щоб наші банки державні повернулися до таких людей обличчям. Ви знаєте, особливо коли на фоні того, що в загальному доступі маєш (інформацію про) прибутки, які отримали наші банки – і менше ніж мільярд гривень не одержав ні один, то не інвестувати і не допомагати живому виробнику на сьогодні, на жаль, це дуже негативна тенденція».

Сергій Рибалко озвучив ще кілька пропозицій щодо кредитування сільгосппідприємств з окупованих та деокупованих територій.

«Перше. На жаль, у нас є «червона» зона, де постійні обстріли і активні бойові дії, – зазначив він. – Розуміємо, що банкам буде складно взагалі провести там якесь фінансування. Але замороження кредитів, відстрочення... Вдячні Нацбанку, що написав рекомендаційного листа. Але він несе тільки рекомендаційні поради.

Тому для «червоної» зони, прохання, це вже до комітету, до всіх, щоб дотація (на оброблюваний гектар) була на рівні орендної плати. Тому що більше 50 відсотків сільгосппідприємств у «червоній» зоні зараз не провадять господарської діяльність або ведуть її дуже слабо. Там розмінування... Але головне, щоб в бюджеті передбачити компенсацію на гектар землі хоча б на рівні орендної плати...

Друге. Це віднести підприємства, які працюють на підконтрольній території та які втратили свої виробничі потужності в окупації, що підтверджується відкритими кримінальними справами, до пільгової категорії. Тобто, щоб була змога встановити для них кредитну ставку на рівні 5-7-9, збільшити кредитний ліміт до 150 мільйонів гривень, надати можливість таким підприємствам пролонгувати діючі кредити на три роки та отримати інвестиційні кредити на 10 років…

Далі. Встановити державну гарантію для таких підприємств на рівні 80 відсотків. Тому що це ті підприємства, у яких більшість їхнього майна залишились там…

А ще в постанові Кабінету Міністрів останній поставили: «зареєстрований та веде господарську діяльність». Хоча до цього слова «зареєстрований» не було. До чого це призвело? Наше господарство серед тих, що прийшли на підконтрольну територію і зареєстровані в Херсоні, а Херсон віднесли до зони бойових дій. І ми змушені були перереєстровувати своє підприємство знову, перенести його, змінити всі ліцензії, дозволи, податкову службу… Просто хтось не додивився слово «зареєстровані» і його туди вписали».

Сергій Рибалко звернувся до представників влади, щоб вони заручалися підтримкою профільних асоціацій, коли напрацьовують подібні речі, аби такі маленькі, на перший погляд, нюанси були зрозумілими. І подібні прорахунки не перетворювалися потім у великі проблеми для аграріїв. Адже «головне в нашій країні – це люди. А особливе багатство – підприємці, які вміють робити бізнес. Дайте їм можливість зараз не загинути, підтримайте їх в цей момент, тих, які переїхали на підконтрольну територію, які тут працюють. Вони великі патріоти і готові зробити все для того, щоб Україна процвітала!»

Довідка

Фермерське господарство «Аделаїда» засноване у 1992 році в селі Чулаківка Херсонської області. Господарство почало працювати з 50 гектарів, на яких молоде подружжя Сергій та Олена Рибалко робили перші кроки в аграрній справі. Варто зауважити, що «Аделаїда» – це сімейне господарство, де активно працюють батьки та їх уже дорослі діти. Загалом родина Рибалко у сьомому поколінні аграрії. То ж питання про те, яким бізнесом займатись, у сім'ї не стоїть, попри те, що кожен має різну освіту: економічну, юридичну (міжнародне право), історичну. Цікаво, що класичної агрономічної освіти немає в жодного.. У 2006 році фермерське господарство «Аделаїда» зареєструвало Житомирську філію та розпочало свою діяльність у селі Тупальці (нині Брониківської сільської ради Звягельського району). Після початку широмасштабного вторгнення росії в України ФГ «Аделаїда» вимушено було припинити діяльність на окупованих територіях і наразі працює у Житомирській області.

Сьогодні підприємство обробляє поля в селах Тупальці, Несолонь, Теснівка та Кропивня — всього 2800 га (з них пшениця — 1300 га, ріпак – 550 га, гречка –100 га, решта — картопля, зокрема близько 200 га — насіннєві посадки, близько 200 га — товарні посадки та близько 500-600 га посадки чіпсової картоплі).

Галина КВІТКА, оглядач