На Херсонщині виробляють паливні брикети з соломи та рисового лушпиння

Підприємство «Агрофірма Булюк» однією з перших у краю змонтувала технологічну лінію для виробництва паливних брикетів із соломи та рисового лушпиння.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на golos.com.ua.

Парадокси української економіки: кінцевий продукт важко збути з рук, натомість відходи — нарозхват. Саме це й відбувається у селі Приморському Скадовського району Херсонщини. 

Тутешнє с/г підприємство «Агрофірма Булюк» однією з перших у краю змонтувала технологічну лінію для виробництва паливних брикетів із соломи та рисового лушпиння, якого після жнив не знали куди подіти. І найчастіше закопували в землю або спалювали на вогнищі. Та якщо донедавна те пресоване лушпиння переважно розбирали по домівках селяни за пільговими розцінками, то тепер за ним півобласті вишиковується у чергу. І платить нормальну ціну, адекватну виробничим витратам.

Адже після подорожчання газу ті мешканці степового краю, котрі раніше користувалися опалювальними котлами на голубому паливі, тепер масово кинулися встановлювати твердопаливні прилади. І попит на альтернативне паливо моментально пішов угору.

«Наша технологічна лінія виробляє до шести тонн паливних брикетів за зміну. Відверто кажучи, брикети з рисового лушпиння не найкращі — у них теплотворність нижча, натомість після спалювання тільки встигай золу вигрібати. Зате вони досить дешеві — 2,2 тисячі гривень за тонну. І це додає привабливості: по них тепер приїжджають не тільки з Приморського та інших сіл Скадовщини, а навіть з самого Скадовська та сусіднього Каланчака. Все, що встигаємо виготовити, того ж дня і розбирають», — зізнається робітник сільгосппідприємства Віталій Гришко.

Цього року агрофірма з Приморського сподівається отримати 4,2-4,3 тисячі тонн рису-сирцю. Після переробки на крупу з кожної тонни «білого золота» залишається 200—250 кілограмів лушпиння, з яких можна отримати стільки само паливних брикетів. На виході маємо тонни доступного енергоресурсу, який не треба ввозити в країну. І це в масштабах тільки одного господарства. А враховуючи, що на Херсонщині кожного року вирощують десятки тисяч тонн рису, практично це невичерпне джерело.