Коли мухи докучають…Fly-полювання за правилами

Мухи завдають великої шкоди здоров’ю ВРХ, призводять до непередбачуваних витрат та значних економічних проблем. У результаті їхнього впливу показники продуктивності зазнають значних негативних змін: на 10–30% знижується рівень надоїв, на 0,1% — жирність молока і на 20–30 г на добу — при­ріст живої ваги.

Всі ми розуміємо, що мухи — це не просто причина роздратування чи стресування тварини. Негативні наслідки від постійного докучання мух є набагато більшими, вони є руйнівними для господарства, адже у запущених ситуаціях несуть в собі непоправні фінансові втрати. Фахівці молочної галузі стверджують, що у період активної життєдіяльності мух на фермах можна втратити 1 л молока з кожної дійної корови на добу! Причому негативні результати розпочинаються вже з 5 мух! В цілому, за даними FAO/ВООЗ щорічний світовий збиток від ектопаразитів сягає 7 млрд дол., за аналогічний період фермери в США за той же період втрачають 608 млн дол. прибутку. Зрозуміло, ефективно боротися з цією весняно-літньо-осінньою напастю нелегко, але можливо. Головне — робити це вчасно, комплексно і перевіреними способами.

Знати ворога в обличчя

Найбільшої шко­ди га­лузі тва­рин­ництва завдають мухи ро­ди­н Muscidae (справжні му­хи), Сallip­­horidae (м'ясні або падальні мухи), Sarcophagidae (сірі м’яс­­ні й воль­фар­тові му­хи) та Glos­sinidae (му­хи це­це).

• Ро­ди­на Muscidae (справжні му­хи) (фото 1). Зоофільні, синантропні види мух, які є найбільш розповсюдженими за кількісним показниками. Поділяються на некровососущіх (муха домашня (Musca domestica), муха польова (Musca autumnalis) тощо) та кровосисних (осіння жигалка (Stomoxys calcitrans), звичайна коров'яча жигалка (Haematobia stimulanis), мала коров'яча жигалка (Liperosia irritans) тощо). Більшість мух цієї родини належать до яйцекладних і некровосисних. Тіло справжніх мух здебільшого сірувато-буре або чорне, вкрите волосками і щетинками (завдовжки 4-15) мм. Голова напівкулястої форми з великими
  фасетковими очима. Хоботок у некровосисних мух лижучого типу, у
  кровосисних — колючо-сисного типу. Грудний відділ несе на собі 3 пари
  кінцівок, пару крил і жужжальця. Личинки справжніх мух розвиваються в гною,
  гниючих речовинах, інших місцях, багатих на органічні речовини.

• Родина Сallip­­horidae (м'ясні або падальні му­­хи) (фото 2). Мухи мають яскраво забарвлене тіло завдовжки 7—13 мм, яке густо вкрите волосками та щетинками. Здебільшого
  яйцеродні та некровосисні. Вилуплюються у трупах тварин, м'ясних та рибних
  продуктах, помийних ямах, гниючих овочах та фруктах. Окрім падалі, багато видів падальних мух розвиваються на екскрементах тварин. Нерідкісні випадки, коли один і той самий вид здатний розвиватися на різних субстратах¹. За рік при підтриманні постійної температури +27 °C муха родини Сallip­­horidae може утворити до п’яти поколінь!

• Родина Sarcophagidae (сірі м’яс­­ні й воль­фар­тові му­хи) (фото 3). Їхня наукова назва «саркофагіди» означає «пожирателі м’яса». Дрібні та великі мухи завдовжки від 4 до 23 мм. Це попелясто-сірі мухи з коричневими або чорними смужками на спині та сріблястим відблиском на черевці, що прикрашене шаховим візерунком. Тіло усіяне численними довгими щетинками. Самки м’ясних мух живородні. Личинки одних видів живуть на падалі та екскрементах, в інших — можуть бути паразитами комах і молюсків. Відомі види, личинки яких живуть у ранах ссавців, викликаючи виразки (міази).

• Родина Glos­sinidae (му­хи це­це) (фото 4). Муха цеце харчується кров'ю ссавців. ЇЇ ротовий апарат пристосований для споживання «рідкої» їжі та закінчується декількома дрібними, але дуже гострими зубчиками. Голодна муха цеце, що сідає на шкіру жертви, виглядає дуже худою і навіть трохи зморщеною, а злітає, наповнивши черевце кров'ю. Вгамувавши голод, муха цеце декілька днів не харчується.

Мухи та хвороби…
Мухи дуже активні і впродовж дня постійно змінюють місця живлення та відкладання яєць. Із слиною, на лапках, хоботку та інших частинах тіла вони переносять велику кількість мікроорганізмів, зокрема збудників небезпечних інфекцій (сальмонельоз, дизентерія, холера, брюшний тиф, інфекційні гастроентероколіти, колібактеріоз, мастит, кератокон’юнктивіт ВРХ, пастерельоз, стрептококоз, туляремія) та інвазійних за­хво­рю­вань (більше 20 видів мух беруть участь у біологічних циклах розвитку гельмінтів).

• Те­лязіоз — хво­ро­ба великої рогатої худоби, що  спри­чи­нена не­ма­то­да­ми Spirurata. Ха­рак­те­ри­зується сльо­зо­те­чею, кон’юнк­­тивіта­ми, ке­ра­то­кон’юнк­тивіта­ми (фото 5), сліпотою (зазвичай, уражується тільки одне око), зни­жен­ням про­дук­тив­ності тва­рин. Гельмінти па­ра­зи­ту­ють у кон’юнк­ти­валь­но­му мішку, під тре­ть­ою повікою та у сльо­зо­вих за­ло­зах. До телязіозу вразливі тварини різного віку, втім найчастіше констатується серед молодняку (4-х місячний вік). Кількість паразитів в однієї тварини може сягати до 50 осіб! Для профілактики телязіозу рекомендується запобігати нападу пасовищних мух на тварин або ж проведення профілактичних дегельмінтизацій. У першому випадку, старатися  не випускати тварин в найспекотніший період на пасовище, а утримувати їх у закритих приміщеннях  та/або під навісами. Молодняк бажано випасати окремо від  дорослого стада.
• Па­рафіляріоз — гельмінтоз ко­ней та великої рогатої худоби, спри­чи­нює її не­ма­то­да  роду Parafilaria. Як правило, тварини заражаються парафіляріями у теплу пору року. Клінічні ознаки хвороби проявляються з квітня по жовтень. У місцях ло­калізації до­рос­лих па­ра­зитів (інтенсивність інвазії може сягати до 200 парафілярій в організмі однієї тварини!) на шкірі тва­рин з’яв­ля­ють­ся без­болісні, завбільшки із ква­со­ли­ну, вуз­ли­ки (фото 6). Зго­дом удень у со­няч­ну по­го­ду во­ни по­чи­на­ють кро­во­то­чи­ти. Че­рез де­я­кий час ран­ки ніби­то за­жи­ва­ють, і вуз­ли­ки зни­ка­ють. Кро­во­течі спо­с­теріга­ють­ся щод­ня впро­довж вес­ня­но-літньо-осінньо­го се­зо­ну. Ці оз­на­ки на­зи­ва­ють «січен­ням шкіри».

• Воль­фартіоз — інвазійна хвороба, що викликається личинкою мухи ро­ди­ни Sarcop­hagidae за умов її розвитку в ранах, виразках, мацерованій шкірі та/або на слизових оболонках. Хво­ро­ба ха­рак­те­ри­зується схуд­нен­ням, вис­на­жен­ням та за­ги­бел­лю тва­рин.
• Ей­меріози — гострі, підгострі або хронічні хво­ро­би мо­лод­ня­ку жуй­них тва­рин, коней, сви­ней, птахів, кролів, що су­про­во­д­жу­ють­ся діарею (іноді кривавою), лихоманкою, відсутністю апетиту, втратою ваги, виснаженням і, у крайніх випадках, смертю тварини (фото 7). Збуд­ни­ки — од­ноклітинні па­ра­зи­ти, які локалізу­ють­ся в епі­телі­аль­них кліти­нах кишечника, у кролів — в епітеліаль­них кліти­нах жовчних ходів печінки, у гу­сей — в епітеліаль­них кліти­нах ни­рок.
• Три­па­но­со­мо­зи — трансмісивні, се­зонні хво­ро­би ко­ней, ослів, мулів та лю­ди­ни, що спри­чи­ню­ють­ся од­­но­клі­тин­­ни­ми. Переносником хвороби є муха цеце. За­хво­рю­ван­ня тва­рин су­про­во­д­жується пропас­ни­цею, анемією, збіль­шен­ням лімфа­тич­них вузлів, схуд­нен­ням, нер­во­ви­ми яви­ща­ми.

Зоофільні мухи на фермі: найактивніший час та найулюбленіші локації

Українські дослідники вирішили вивчити добову активність зоофільних мух на одному з тваринницьких об’єктів та зафіксувати місця найчастішої локалізації мух-жигалок на великій рогатій худобі. Проводили дослідження на базі ПСП «Волинь» Рівненського району Рівненської області. У дослідження приймали участь корови чорно-рябої породи, які протягом доби утримувалися на вигульних майданчиках, а на доїння переміщувались у приміщення. Підрахунок кровососів проводили через кожні дві години починаючи з 7.00 до 21.00. год. Під час спостережень було відзначено (рисунок):

• активний напад зоофільних мух, серед яких переважали мухи-жигалки виду Stomoxys calcitrans. Їхній напад складав близько 90% серед усіх видів мух. Менш численним видом (10% із виявлених) була кімнатна муха Musca domestica;
• мухи-жигалки для укусів вибирали менш вкриті волосяним покривом ділянки тіла тварин. Найбільша локалізація мух відзначалася на передній і задній кінцівках на ділянках п’ястка та плесни, а також передній частині тіла на ділянці грудної клітини. Задню частину тіла корови захищали хвостом;
• добовий ритм активності мух-жигалок розпочинався з появою світлового дня. З 7.00 до 8.00 год. ранку відзначався лише поодинокий виліт комах (їхній напад на тварин складав в середньому 2,14±0,3 екземпляри на корову). О 9 год. ранку кількість зоофільних мух в майже 9 разів і становила 18,85±0,59 комах на одну корову (рисунок). Максимальна чисельність мух-жигалок на дослідних тваринах припадала на 17.00 і сягала в середньому 29,85±1,94 екземпляри. У вечірній час літ мух поступово послаблювався і тривав до 21.00.

Ефективна інсектицидна програма: продумати до дрібниць

Фахівці стверджують, боротьба лише з дорослими мухами не дасть очікуваного ефекту — близько 80% комах у вигляді яєць, личинок та лялечок знаходяться у гноївці, що є ідеальним поживним середовищем для їхнього розвитку. Що це означає? Насамперед те, що ефективна інсектицидна програма має бути комплексною та включати препарати, що націлені:

• на боротьбу з личинками. На практиці, в якості діючої речовини, добре себе зарекомендували циромазин. Він є регулятором росту личинок мух та інших комах, впливає на метаболізм хітину у період линьки личинок. Внаслідок цього припиняється ріст личинок, які розвиваються у вологому середовищі (у гноївці, посліді, ферментуючих залишках кормів тощо), що призводить до їхньої загибелі. Враховуючи вищесказане, препарати, ДР яких є циромазин, обробляють місця розмноження комах;
• на знищення двокрилих комах. Найчастіше застосовують препарати на основі імідаклоприду, який належить до групи хлорнікотинілових сполук та має виражену контактно-шлункову інсектицидну дію щодо літаючих та повзучих комах. Як антагоніст нікотинацетилхолінових рецепторів, імідаклоприд викликає гіперполяризацію мембрани нервових волокон комах, що, призводить до тривалого відкриття натрієвих каналів, переривання передачі нервових імпульсів, паралічу та загибелі комах.

Отже, стратегія боротьби з мухами буде ефективною лише у випадку впровадження комплексної програми захисту. Тобто, коли господарство одночасно застосовуватиме препарати, що впливають як на личинкові форми, так і на дорослі особини. При цьому слід зазначити, що з метою запобігання розвитку резистентності у мух до інсектицидів, необхідно проводити ротацію препаратів із обов’язковою зміною діючої речовини.

Наразі активного поширення у вітчизняних господарствах зазнали інсектицидні препарати — їхніми розчинами зрошують поверхні обладнання та місця скупчення комах, або розпилюють у формі аерозолів по приміщенню. Втім, слід розуміти, щоб інсектицидний засіб «спрацював» на відмінно та полюбився користувачам, він має відповідати ряду вимог:

• висока ефективність та цільова дія на мух на певній стадії їхнього розвитку;
• тривала дія проти усіх видів членистоногих;
• простота при застосуванні;
• нешкідливість для людей і тварин;
• не повинен виробляти резистентність;
• естетичні критерії (відсутність неприємних запахів, плям на предметах тощо);
• невисока ціна (як не крути, але дуже часто ми хочемо отримати максимальну якість за мінімальну ціну).

Крім того, варто пам’ятати, інсектициди потріб­но використовувати відповідно до інструкцій виробника (вимоги щодо рекомендованої дози та періоду використання).

Інсектициди: знати, що обирати

Спектр сучасних інсектицидних засобів дуже широкий. Це фосфорорганічні сполуки, синтетичні піретроїди, похідні карбамінових кислот, неонікотиноїди та препарати інших хімічних груп. Виготовляють ці препарати у різних формах (аерозолі, емульсії, піна, порошки) з урахуванням об’єктів їхнього подальшого використання та видового складу наявної в госпо­дарстві шкідливої «крилатої живності». Звісно, кожен із препаратів має свої виробничі нюанси (таблиця).

Таблиця. Найпоширеніші інсектицидні препарати та репеленти для боротьби з мухами

• Фосфорорганічні сполуки (ФОС) — складна група ефірів певних кислот (фосфорної, фосфонової, дитіофосфорної), які за механізмом дії є ферментативними отрутами, що затримують утворення холінестерази. Виявляють контактну, кишкову та фумігантну дію на комах. Недолік більшості ФОС —  висока токсичність для людини, ссавців. Вони здатні проникати через неушкоджену шкіру та викликати отруєння. Крім того, у зв'язку з тривалим застосуванням цих препаратів, спостерігається резистентність в окремих популяцій комах, мають сильний характерний запах.
• Синтетичні піретроїди. Із усіх сучасних інсектицидів ці препарати є найбільш ефективними, набули широкого поширення (складають до 50% світового асортименту). Вони застосовуються у тліючих спіралях, фумігаційних таблетках, аерозолях, концентрованих препаратах. На комах здійснюють сильну нейротропну дію. Обробка синтетичними піретроїдами у малих дозах забезпечує швидкий параліч та подальшу загибель мух та інших комах. Ці препарати малотоксичні (або помірно токсичні, залежно від покоління препарату) для теплокровних, не накопичуються у ґрунті та живих організмах, розкладаються у зовнішньому середовищі. Окремі представники цього класу препаратів мають залишкову дію на оброблених поверхнях. До недоліків піретроїдів відносять високу токсичність для водних організмів (ними заборонено обробляти водні об’єкти) та бджіл. За тривалого застосування може виявлятись резистентність у комах.
• Похідні карбамінових кислот (карбамати). За механізмом впливу близькі до ФОС, тому резистентні комахи до ФОС часто виявляються резистентними і до карбаматів. Ці препарати швидко розкладаються у зовнішньому середовищі, мають високу інсектицидну активність та широкий спектр дії. Мають виражену токсичність для людини і теплокровних тварин.
• Окрім монопрепаратів (з однією діючою речовиною) розроблено також засоби з комбінацією кількох діючих речовин (синергістів), що дозволяє знизити пестицидне навантаження на об’єкти обробки без погіршення її якості.