Кожній грунтово-кліматичній зоні свій гібрид кукурудзи

В умовах глобального потепління і зміни клімату актуальними є обґрунтування й розробка заходів послаблення негативних явищ посухи, жари й дефіциту ґрунтової вологи. У ракурсі цих проблем важливим є пошук шляхів оптимізації умов вирощування рослин різних біотипів, а також дослідження адаптивних функцій і агроценотичної стійкості новостворених гібридів.

Посушливі умови завжди були проблемою для ефективного землеробства України, більша частина території якої належить до зони нестійкого та недостатнього зволоження. У середньому в країні тривалість літнього посушливого (бездощового) періоду може сягати 50–90 днів. Здебільшого такі явища супроводжуються підвищеною температурою повітря, що призводить до атмосферної та ґрунтової посухи. Ґрунтово-кліматичні ресурси Степу та Лісостепу України достатні для вирощування майже всіх сільськогосподарських культур, які культивують у Східній Європі. Однак унаслідок несприятливих за зволоженням погодних умов в окремі роки недобір урожайності кукурудзи може сягати 45–50%.

Одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур  значною мірою залежить від накопичення і правильного ви­­­користання ґрунтової вологи. Головним джерелом її попов­нення є атмосферні опади. Розпо­ділення їх як за кількістю, так і за часом випадання дуже нерівномірне. У теп­лий період (квітень — листопад) опади мають особливо важливе значення для сільсь­кого господарства. Саме в цей часовий проміжок нерідко спостерігаються зливи з градом, грози. Як між зонами, так і між окремими областями, районами і навіть в одному господарстві опади розподіляються нерівномірно. У холодну пору ро­ку в степовій та перехідній (від Лісо­степу до Степу) зонах завдяки опадам у ґрунт потрапляє 65–75% вологи.

Серед несприятливих для землеробства умов найістотнішими є періодичні посухи, суховії, пилові бурі. Згубно впливає на стан посівів с.-г. культур і їхню врожайність низька відносна вологість повітря (30% і мен­ше) у поєднанні з ви­­сокою температурою (30°С і вище) та віт­ром (понад 5 м/с). Ступінь шкідливості суховіїв визначається їхньою інтенсивністю, тривалістю і станом посівів. Най­шкід­ливіші суховії у період запилення та наливання зерна кукурудзи. Доведено, що най­­кращі умови для одержання високих урожаїв зернових культур створюю­ться тоді, коли гідротермічний коефіцієнт (ГТК) за відповідний період дорівнює 1–1,4. За значення цього показника 0,6 і менше рослини пригнічуються посухою (рис. 1).

Тривалий час відсутність високопродуктивних ранньостиглих та середньоранніх гібридів стримувала поширення кукурудзи в північно-західних регіонах України. Нині вчені селекційних центрів створили велику кількість ранньостиглих та середньоранніх гіб­ридів, які ви­­різняються стійкістю проти хвороб та високою продуктивністю, а їхнє зерно швидко віддає вологу під час дозрівання. Це дало поштовх розвитку виробництва кукурудзи в пів­нічно-за­хідних регіонах. Наприклад, 2010 р. у Чернігівській об­­ласті під кукурудзу було відведено 204 тис. га, а вже 2014-го — 367,9 тис. га. На Київщині та­­кож площі під цією культурою збільшилися протягом зазначених ро­­ків від 183,6 до 258,7 тис. га, у Сум­сь­кій обл. — від 136,4 до 326,2, у Хмель­ни­ць­кій — від  111 до 209,5 тис. га. Отже, кукурудза швидко поширюється у тих регіонах країни, де раніше її вирощування стримували кліматичні умо­­­ви та відсутність скоростиг­лих форм. Стабі­лі­зу­валися площі ви­­рощу­вання кукурудзи у Полтавській, Черка­ській, Вінницькій, Харківській і Кіро­во­градській областях.

У сучасному виробництві в куку­рудзо­сійних господарствах щороку виникає питання, яким гібридам та групам стиглості надати перевагу, адже склад гібридів, занесених до Дер­жав­ного реєстру сортів рослин, придатних для по­­ширення в Україні, постійно вдосконалюється, збагачуючись новими, вро­жай­нішими, з покращеними господарськими ознаками, біотипами. 

На наш погляд, саме новітні гібриди кукурудзи, вдало вписавшись у конкуренцію з наявними, можуть повніше мі­німізувати вплив стресових факторів, аніж створені раніше. Маючи такі гіб­риди, як ЛГ 3258, ЛГ 30288, перестаєш звертати увагу на групу стиглості гібрида, оскільки для виробника важливо знайти максимально адаптований до різних умов вирощування зі стабільно високою продуктивністю.

За результатами виробничих випробувань 2014 р. у зоні Полісся нові середньоранні гіб­ри­ди з ФАО 250–290 показали високу та ста­біль­ну врожайність — на рівні 102,2–117,2 ц/га. Як контроль були використані популярні гіб­риди ін­ших селекційних компаній. Вищу вро­жай­ність щодо контролю 1 та контролю 03 показали гіб­риди ЛГ 3255 та ЛГ 30288, а ЛГ 3258 забезпечив вищий урожай порівняно з контролем 81 та контролем 95 (рис. 2).

У зоні Лісостепу високу врожайність за­­­­­­­­­­­­­­безпечили середньоранні гібриди — на рівні  105,6–125,0 ц/га. Вищу врожайність щодо Конт­­­­ролю 1 показав гіб­рид ЛГ 3255 та Конт­роль 03, а гібриди ЛГ 3258, ЛГ 30288 — по­­рівняно з контролем 03, конт­ролем 81 та контро­лем 95.

У перехідній зоні від Лісостепу до Степу стабільну врожайність показали нові гібриди з ФАО 250–290 — 82,3–92,5 ц/га. Вищою щодо  контролю 1, контролю 03 та контролю 81 була врожайність гібридів ЛГ 3255 та ЛГ 30288, а гібрид ЛГ 3258 забезпечив вищий урожай що­до всіх використаних у ви­­пробуваннях контролів.

У зоні Північного Степу стабільну врожайність також показали нові гібриди — на рівні 58,7–69,0 ц/га. Вищу врожайність щодо контролю 1, контролю 03, контролю 81 та контролю 95 була в напівінтенсивного гібрида ЛГ 3255 та інтенсивного — ЛГ 3258. Найвищу продуктивність мав новий гібрид ЛГ 30288.

Коливання показника вологості зерна відбувалося відповідно до зон вирощування та залежно від призначення та типу зерна гібрида. Варто зауважити, що у гібрида ЛГ 3255 напрям використання, окрім фуражного, як у ін­­ших, ще й круп’яний. Це, на нашу думку, є його значною відмінністю та перевагою. Ство­рюю­чи цей гібрид, селекціонери заздалегідь подбали про якісні показники зерна, а саме  цілісність насіння під час збирання, наділивши його здатністю до інтенсивного зменшення збира­льної вологості до 16–17%. Подальший темп вологовіддачі суттєво сповільнюється, що за­­безпечує отримання високоякісної сировини для виробництва крупів.

Слід відмітити, що найнижчу вологість незалежно від зони вирощування мав гібрид Аалвіто (Полісся та Лісостеп — 17,0%, а в пе­­ре­­хід­ній зоні та Північному Степу показник був 14,2–14,9%). Також добра вологовіддача в зонах Полісся та Лісостепу в гіб­ридів ЛГ 3258 (17,6–18,6%) та ЛГ 30288 (17,3–17,7%).

Як свідчать наукові дослідження, досить цікавим і важливим є добір гіб­ридів кукурудзи за групою стиглості відповідно до зони вирощування. Ві­­домо, що в однакових агрокліматичних умовах гібриди, які різняться тривалістю вегетаційного періоду, навіть за умови рівної збалансованості елементами живлення, з однаковою стійкістю проти хвороб та шкідників, подібною реакцією на несприятливі умови се­­ре­довища тощо, формують неоднакову врожайність.

Для нормального росту й розвитку кукурудза на зерно потребує відповідних значень температурного режиму й воло­го­забезпеченості. Температурні умо­и в зо­­нах Лісостепу й Степу України сприятливі для вирощування кукурудзи всіх груп стиглості. Для пізньостиглих форм дещо ризикованими є північні лісостепові райони. Не завжди сприятливою для вирощування середньостиглих та середньопізніх гібридів є зона Полісся. 

Кукурудзу, завдяки добре розвинутій кореневій системі і підвищеній стійкості до ґрунтової та повітряної по­­сухи, вважають посухостійкою куль­­турою. Так, зони Лісостепу і Степу відповідають біологічним по­­требам кукурудзи. Винятком є посушливі райони Пів­денного Степу, які вважають менш задовільними для вирощування цієї куль­­тури, а врожайність взагалі перебуває на межі збитковості. У цій зоні ку­­ку­рудзу здебільшого вирощують на зрошенні.

Провівши 2014 р. виробничі вип­робування з гібридами з ФАО 300–470 у зоні По­­лісся, можна відмітити стабільну врожайність нових се­­­ред­ньо­­стиглих та середньопізніх гібридів — на рівні 109,0–120,1 ц/га. Вищу врожайність щодо конт­ролю 11 показав гібрид ЛГ 3330 (до +4,7 ц/га), а Латізана, ЛГ 30360, ЛГ 3350 за­­безпечили вищий урожай порівняно з  конт­ро­лем 3/1, контролем 11 та контролем 14 (від +1,4 до +11,2 ц/га). Най­вищу продуктивність серед контролів забезпечив контроль 01, із яким достойно конкурували гібриди ЛГ 30360, ЛГ 3350, ЛГ 3395 та ЛГ 3475 (рис. 3).

У зоні Лісостепу нові гібриди показали ви­­соку та стабільну врожайність — на рівні 113,2–123,9 ц/га. Так, вищу врожайність забезпечив гібрид ЛГ 3330 щодо контролю 11 (+9,8 ц/га), а гібриди Латізана, ЛГ 30360, ЛГ 3350 — щодо контролю 3/1, контролю 11 та контролю 14 (від +3,4 до +15,4 ц/га). Дещо вищу врожайність серед контролів забезпечив гібрид контроль 01, із яким достойно конкурували гібриди ЛГ 30360, ЛГ 3350, ЛГ 3395 та ЛГ 3475.

Значна частина посівів кукурудзи в нашій країні розміщена в районах із недостатнім та нестійким зволоженням, де обмежена кількість опадів і високі температури повітря під час ве­­гетації рослин часто призводять до помітного зниження врожаю зерна. Тому в перехідній зоні від Лісостепу до Степу стабільну врожайність показали нові посухостійкі гібриди, які сформували врожайність на рівні 94,0–103,4 ц/га. Вищу врожайність щодо всіх контролів показали гіб­риди ЛГ 3330, ЛГ 30360, ЛГ 3350, ЛГ 3475. Най­вищу продуктивність забезпечив гібрид ЛГ 3350.

У зрошуваних умовах Степу високу врожайність також показали гібриди ЛГ 30360, ЛГ 3350 та ЛГ 3475 — на рівні 104,7–108,8 ц/га.

Як бачимо з результатів практики, асортимент гібридів кукурудзи різниться  тривалістю вегетаційного періоду, габітусом рослин, стійкістю до затінення, за­­гу­щен­­ня, хвороб, посухи, реакцією на змі­ну рівня живлення, водного режиму то­­що. У зв’язку з цим актуальним аспек­­том ви­­ко­ристання у виробництві різних гіб­ри­дів є визначення й застосування оп­­ти­ма­льних прийомів їхнього вирощування, властивих конкретним біотипам. У комп­­­­­лексі агротехнічних заходів важливе міс­це займають строки сівби, густота стояння рослин та інші технологічні фактори.

Основним етапом у вирощуванні кукурудзи на зерно та боротьбі зі стресовими явищами має бути правильне ви­­значення гібрида, що найкраще відповідає наявним ґрунтово-кліматич­ним, агротехнічним умовам та технічному забезпеченню певного господарства. Підвищення рівня виробництва продукції, зниження витрат на післязбиральну доробку зерна зумовлюють строки сівби та добір гібридів кукурудзи різних груп стиглості, частка яких у структурі посівних площ на зерно має бути диференційована і змінюватися залежно від спеціалізації господарства та його практичної спрямованості.

У збільшенні валових зборів зерна кукурудзи та підвищенні його якості провідну роль відіграють строки сівби, які в різних ґрунтово-кліматичних зо­­нах неоднакові. 

Коли висівати кукурудзу?

Постає питання: коли висівати кукурудзу, на що саме слід орієнтуватися — на температуру ґрунту чи ка­­лен­дар­ні строки? Агроном має визначити ці терміни за температурою ґрунту й установити дату початку сівби з урахуванням наявного на­­сіння  відповідного гібрида. Гібриди кукурудзи по-різному реагують на строки сівби, тому головне завдан­­ня— правильно визначити, з якого гіб­рида розпочати сівбу для покращання умов росту й розвитку рослин та підвищення продуктивності культури з одиниці площі.

За результатами досліджень, проведених 2013–2014 рр., усі гібриди ку­­ку­руд­­зи в різних зонах вирощування показали найкращий результат за раннього строку сівби з температурою про­­­­­­­­грівання ґрунту на глибині загортання насіння 6…8°С, і лише гібриди ЛГ 3258, ЛГ 30288 та ЛГ 3475 у зоні Лісо­степу забезпечили більшу врожайність за тем­­­­ператури 10…12°С. Слід відмітити суттєву втрату продуктивності гібридами за пізнього строку сівби, що особливо помітно у зоні Північного Степу (табл. 1).

Для мінімізації впливу факторів навколишнього середовища на продуктивність кукурудзи та задля максимального використання осінньо-зи­мових та зимово-весняних запасів вологи ми пропонуємо в технології вирощування кукурудзи висівати її в ранні та ранньо-оптимальні строки.

Урожайність кукурудзи є результатом взаємодії рослин із чинниками дов­кілля, які сильно варіюють, залежно від ґрунтово-кліматичних і погодних умов, і зумовлюються агротехнічними прийомами вирощування. Одним із факторів зменшення негативних явищ є вста­­новлення оптимального попередника.

Проведені протягом 2010–2012 рр. у перехідній зоні від Лісостепу до Степу дослідження з кукурудзою показали, що застосування сої як попередника мало позитивний вплив на фор­­мування врожайності, яка становила в середньому за роками 71,5 ц/га та суттєво перевищувала продуктивність посівів після еталона (пше­ниця озима) на 4,3 ц/га. По­­рів­няно з іншими поперед­никами, а саме кукурудзою на зерно та соняшником, при­­бавка була ще більша: 6,0 та 8,6 ц/га. За вирощування кукурудзи в пов­торних посівах та після соняшнику на фоні оранки рівень урожайності іс­­тотно знижувався — до 65,5 та 62,9 т/га щодо попередника соя (табл. 2).

Мінімізація обробітку ґрунту в технологічному процесі вирощування ку­­курудзи після різних попередників, крім сої, призводило до суттєвого зниження врожайності: після озимої пшениці, кукурудзи та соняшнику — на 4,5–4,6 ц/га щодо варіантів з оранкою. Ще більший недобір урожаю спостерігали за прямої сівби після попе­редників: сої – 5,9 ц/га, соняшнику – 6,8, у повторних посівах – 9,1, а після озимої пшениці – 25,5 ц/га.

Також слід відмітити, що врожайність кукурудзи у повторних посівах за традиційного обробітку ґрунту була близькою за рівнем до ділянок із прямою сівбою після сої, де рівень продуктивності становив 65,5–65,6 ц/га.

Висновки

Зменшити негативну дію стресових чинників під час вирощування кукурудзи на зерно можна за вмілого добору попередника та обробітків ґрунту. Перш за все, ці агротехнічні заходи мають бу­­ти спрямовані на зменшення забур’я­неності посівів, створення умов для максимального накопичення вологи в ґрунті, її збереження та раціонального використання. 

Тому оптимальними попередниками кукурудзи, у класичному розумінні, є зернові колосові куль­­тури в ланках із чистими, зайнятими парами або ж зерно­бобові культури та соя чи навіть кукурудза. Ризи­кова­ним у плані посилення водного стресу, особливо в Степу, Пів­денному та Схід­ному Лісо­степу, може виявитися такий поперед­ник, як соняшник, а в окремі роки – й кукурудза на зер­­но. Кращим основним обробітком ґрунту для кукурудзи був і залишається глибокий об­­робіток на 25–27 см. 

А. Андрієнко, Д. Дергачов, канд-ти с.-г. наук,
В. Кузьмич, Б. Токар, ТОВ «Лімагрейн Україна»

Інформація для цитування
Стресові фактори для кукурудзи та мінімізація їхнього впливу / А. Андрієнко, Д. Дергачов, В. Кузьмич, Б. Токар// Пропозиція/ — 2017. — № 3. — С. 94-97