Якими технологіями точного землеробства користуються в Німеччині?

Днями Україну відвідав німецький фахівець з інформаційних технологій у сільському господарстві Фольлкмар Гербст. Він взяв участь у круглому столі, присвяченому впровадженню цифрових технологій у сільському господарстві, що відбувся 14 грудня в Києві. Під час заходу німецький фахівець розповів, що ж виконують цифрові технології в великих німецьких господарствах.

Великими в Німеччині вважаються господарства площею понад 400 га. Це або справжні «латифундисти» серед фермерів, або господарства, що виникли в результаті реформування сільгоспкооперативів у східних землях після об’єднання Німеччини. Нещодавно було проведено опитування подібних господарств щодо того, які саме технології точного землеробства вони використовують.

Коментуючи дані опитування, насамперед німецький фахівець сказав, що цифрові технології прийшли в сільське господарство країни ще в перші роки століття. «Тому точне землеробство — у нас не революція, а еволюція», — відзначив він.

Найбільших результатів вона досягла в сфері документообігу. Свою документацію оцифрували 90% великих німецьких господарств. Саме ця сфера виявилась найбільш охопленою цифровими технологіями недарма. Адже сюди належить, зокрема, земельна документація, оцифрування якої почалося в Німеччині ще в 90-і роки, а закінчилося лише 5 років тому. При цьому Фолькмар Гербст відзначає, що в Німеччині електронний земельний кадастр ніколи не був у різних системах координат.

На сьогодні створено не лише цифрові карти усіх земельних масивів країни. Також у цифрові карти внесено інформацію про відповідні поля, зокрема, про їх родючість. Є й цифрові карти, що містять екологічну інформацію, наприклад, межі водоохоронних зон.

Щорічно ця інформація оновлюється на базі даних супутникової зйомки. І вся ця інформація є в доступі, щоправда, не в публічному, тобто для всіх, а тільки за запитом. Крім того, в деяких федеральних землях для фермерів доступ до цієї інформації платний.

А от наступний крок — автоматизацію документообігу — здійснили тільки 20% великих господарств Німеччини. Також використовуються спеціальні додатки для управління орендними відносинами.

Половина великих німецьких господарств застосовує цифрові технології управління полями. Простіше кажучи, це інформація про історію поля.

Паралельне водіння освоїло 80% опитаних господарств, а навігацію з використанням RTK-станцій — половина.

А 5% впровадили таку просунуту технологію, як управління машинами за даними з відеокамер. Сюди відносяться насамперед культиватори, що використовують у своїй роботі відеокамери для виявлення бур’янів і рослин культури. Завдяки цьому робочі органи обходять рослини культури і підрізають бур’яни, зміщуючись у їх бік, якщо це потрібно. За словами Фолькмара Гербста, впровадження технології, що використовує дані відеокамер для управління культиваторами підвищує продуктивність таких машин на 50%.

А от посекційне відключення використовують 40% німецьких господарств. У першу чергу ця технологія впроваджується на обприскувачах. Щоправда, заслуги с самих господарств у цьому часто немає. Річ у тім, що в Німеччині фермери (інколи — навіть великі господарства) не мають власних обприскувачів, так само, як і розкидачів міндобрив, а передають це на аутсорсинг спеціалізованим фірмам, що надають відповідні послуги. І останні, маючи високо потужну техніку і обробляючи за сезон великі площі, можуть собі дозволити придбання найсучасніших машин чи переобладнання під посекційне відключення. Крім того, такі постачальники послуг широко використовують і інше програмне забезпечення та мобільні додатки для точного землеробства.

Дослідження показали, що диференційоване внесення ЗЗР забезпечило прибавку врожайності пшениці в 2,4 ц/га, що збільшило доходи господарства на 38 євро/га.

Натомість їзду по визначених коліях практикують навіть серед великих німецьких господарств тільки 5%.

Досить широко використовуються сенсори. Щоправда, різні сенсори — по-різному. Найпоширеніші — сенсори біомаси, які ще називають сенсорами хлорофілу. Вони вимірюють насиченість або блідість відтінку зеленої маси, що корелюється з дефіцитом азоту в рослинах. Як розповів Фолькмар Гербст, думки великих господарств щодо таких сенсорів дуже різняться.

Найпоширеніші в Німеччині подібні сенсори, за його словами, —Yara n-sensor, ISARIA, Greenseeker та OptXR. Чи не найпопулярніший з них — Yara n-sensor, котрий першим з’явився на німецькому ринку. Він коштує в межах 30–50 тис. євро і встановлюється прямо на тракторі. OptXR німецький фахівець охарактеризував як недорогий.

Сенсори випромінювання в ближньому інфрачервоному діапазоні, що застосовуються для дистанційного зондування полів, використовують 15% великих господарств Німеччини. А оптичні сенсори працюють лише приблизно в 1–2% опитаних господарств. Останні зазвичай використовуються для збирання інформації про бур’яни і працюють у комплексі з програмним забезпеченням, яке обробляє фотографії і дає рекомендації щодо вибору гербіциду. Мале поширення подібних сенсорів пояснюється їхньою високою вартістю.

Зображення з мультиспектральних камер використовуються для прийняття рішень з внесення пестицидів, передусім фунгіцидів. Також інколи використовуються ультразвукові сенсори (4–8 сенсорів, встановлених на штанзі обприскувача), які, за словами німецького фахівця, не прижилися, та оптичні сенсори. Останні встановлюються на штанзі обприскувача для розпізнавання бур’янів. Однак такі сенсори досить дорогі понад 40 тис. євро, тому використовуються вони мало.

Значно частіше в Німеччині використовуються цифрові технології для управління живленням. Цифрові карти поділу полів на грунтові відміни будують 20% великих господарств. Цифрові технології під час зонування полів для цілей відбору проб для агрохімічного аналізу використовують 60% господарств. Диференційоване внесення добрив за результатами цифрових карт практикують 15% великих німецьких господарств.

Однак і в Німеччині точне землеробство стикається з певними проблемами. Головна — те, що фермери неохоче обмінюються інформацією зі своїх датчиків зі сторонніми: іншими фермерами, постачальниками послуг, дилерами, виробниками техніки. «Є великі господарства, які спеціально знімали вбудовані датчики з придбаних тракторів, щоб ніхто інший не мав доступу до їхніх даних», — говорить Ф. Гербст.

Серед інших проблем він називає те, що різні платформи, тобто, техніка різних виробників та різні програмні продукти і додатки, майже не обмінюються інформацією між собою, навіть коли користувач цього хоче. Дається взнаки й дефіцит кваліфікованих механізаторів, здатних використати по максимуму можливості нашпигованої електронікою сільгосптехніки.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com