Що нам готує Закон про Державний аграрний реєстр

В аграрному секторі України функціонують біля 4 млн домогосподарств (ОСГ), які обробляють більше 6 млн. га землі, а також 46,7 тис. фермерських господарств (ФГ), які мають у власності та оренді біля 4,5 млн. га угідь. На жаль, порядок цифр, які відображають кількість ОСГ та ФГ та площу оброблюваних ними земель, за останні 20 років майже не змінилися, що свідчить про наявність у розвитку «малого» сектора аграрної економіки серйозних недоліків. Так, значна кількість ОСГ, які реалізують сільськогосподарську продукцію на ринку (а це майже 30% таких господарств), не можуть подолати «любительський» рівень господарювання, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції та долучитися до когорти фермерських господарств.

ОСГ та фермери, які використовують найману працю, дуже часто роблять це неофіційно - без укладення трудових чи інших угод, сплачують заробітну плату теж неофіційно (в конвертах). Крім того, значна частина фермерських господарств використовують землю без укладення договорів оренди землі, сплачуючи орендну плату неофіційно. Відповідно, з такої зарплатні та орендної плати не сплачуються податкові та соціальні платежі, а наймані працівники «не заробляють» пенсійного стажу. Нарешті, «тіньове» господарювання не стимулює малих агровиробників реєструвати свою землю та інші виробничі ресурси у державних реєстрах, заощаджуючи на оплаті реєстраційних послуг.

Водночас та економія, яку малі агровиробники отримують від роботи в «тіні», є дуже мізерною та не створює фінансового фундаменту для їх розширення та розвитку. По-перше, ОСГ та ФГ стикаються зі складнощами у отриманні кредитів. Працюючи у «тіні», вони не мають підприємницької і кредитної історії та не можуть довести факт законного ведення агробізнесу. Тому банки вважають їх ненадійними позичальниками та не надають їм кредитів на розвиток господарств або ж надають їх під дуже високі відсотки. Як наслідок, ОСГ і ФГ втрачають свої конкурентні переваги перед крупними сільськогосподарськими підприємствами та агрохолдингами.

По-друге, працюючи неофіційно, ОСГ і ФГ не поспішають з реєстрацією використовуваних земель у Державному земельному кадастрі, а прав на землю та інші ресурси – у Державному реєстрі речових прав, які ведуться з 2013 р. Тому вони досить часто страждають від рейдерських атак. Адже рейдерів «притягує» до тих, у кого не все в порядку з оформленням прав на використовувані земельні та інші ресурси, а тому не зможе ефективно захистити себе у суді.

З метою поліпшення правового і економічного становища дрібних агровиробників група народних депутатів України розробила проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів Україні щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції» (№ 3295), який був прийнятий Верховною Радою України 4 вересня 2020 р. у першому читанні. Після доопрацювання в аграрному комітеті ВР законопроект готовий до остаточного ухвалення.

Законопроект спрямований на комплексне вирішення зазначених вище проблем у діяльності малих агровиробників. Так, з метою виведення ОСГ і ФГ з «тіні» та легалізації здійснюваної ними виробничої діяльності, в тому числі й реєстрації прав на використовувану земельну та іншу нерухомість, пропонується стимулювати проведення їх реєстрації у Державному аграрному реєстрі (ДАР) за рахунок бюджету. Слід зазначити, що ДАР – це не якийсь додатковий реєстр, а електронний кабінет агровиробника, програмне забезпечення якого інтегроване з програмним забезпеченням інших державних реєстрів і відкриває доступ до необхідних відомостей останніх. Зокрема, після добровільної реєстрації у ДАР виробник отримує електронний (дистанційний) доступ до Державного земельного кадастру, Державного реєстру прав, Державного реєстру юридичних осіб, реєстру сільськогосподарських тварин тощо, а також набуває можливість зареєструвати свою діяльність шляхом подачі заяви про внесення відомостей про себе та свої ресурси у існуючі державні реєстри через домашній комп’ютер.

В результаті ОСГ та ФГ зможуть повністю легалізувати свою виробничу діяльність, а відтак сплачуватимуть відповідні податки та соціальні виплати. Натомість, будучи легалізованими, вони матимуть підтверджену виробничу і кредитну історію, що полегшить доступ до кредитних ресурсів банків, а також до державної фінансової та іншої підтримки.

Від прийняття законопроекту виграють не тільки ОСГ і ФГ, а й суспільство в цілому. Так, зростатиме питома вага фермерських та інших дрібних господарств у структурі аграрного виробництва, що істотно посилить його потенціал. Відбуватиметься наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки ОСГ та ФГ, Державного реєстру прав – відомостями про права на таку землю, а державного реєстру сільськогосподарських тварин – відомостями про використовувану сільськогосподарську худобу тощо. Далі з територій громад поступово зникнуть «чорні плями» тіньового землекористування, зростуть податкові надходження до бюджетів територіальних громад від землі та зарплат найманих працівників. Нарешті, підвищиться рівень прозорості при розподілі коштів державної підтримки, яка надаватиметься тільки тим господарствам, що ведуть легалізоване сільськогосподарське виробництво.

Водночас аналіз законопроекту про ДАР свідчить і про наявність у ньому деяких проблемних положень, які варто усунути у остаточній редакції закону. По-перше, частиною 1 статті 22-1, якою планується доповнити Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», передбачено, що «Державний аграрний реєстр ведеться за рахунок коштів Державного бюджету з метою комплексного інтегрування відомостей про виробників сільськогосподарської продукції, їх майнові, земельні, екологічні, трудові, фінансово-кредитні та інші права і характеристики». Отже, дане положення законопроекту передбачає ведення всього комплексу заходів в рамках ведення Державного аграрного реєстру за рахунок коштів Державного бюджету України. Проте законопроектом не передбачене внесення змін до тих законів, які регламентують надання платних публічних земельних послуг з тим, щоб такі послуги оплачувались за рахунок бюджету. Зокрема, статтею 41 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено стягнення плати за внесення відомостей до Державного земельного кадастру, внесення змін до них, надання відомостей з Державного земельного кадастру.

Оскільки агровиробники, які реєструватимуться в Державного аграрному реєстрі, також матимуть право на внесення через електронний кабінет агровиробника відомостей до Державного земельного кадастру, внесення змін до них, отримання відомостей з Державного земельного кадастру, то вони в силу вимоги зазначеної статті зобов’язані будуть оплачувати відповідні послуги. Таким чином, у них пропадає стимул легалізувати свою господарську діяльність шляхом реєстрації земельних ділянок у кадастрі, виправлення помилок у відомостях такого кадастру тощо.

В зв’язку з цим пропонуємо доповнити статтю 41 Закону «Про Державний земельний кадастр» частиною 4 такого змісту: «4. Державна реєстрація земельних ділянок, виправлення помилок у відомостях про земельні ділянки та надання відомостей з Державного земельного кадастру через державну автоматизовану інформаційну систему збирання, обліку, накопичення, оброблення та надання інформації про виробників сільськогосподарської продукції Державного аграрного реєстру здійснюються безоплатно».

По-друге, відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій», замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Відповідно до чинного законодавства, особи, які є замовниками документації із землеустрою, укладають з відповідними виконавцями землевпорядних робіт договори на підготовку такої документації та оплачують зазначені роботи. Водночас дрібні агровиробники також матимуть можливість реєструватися в Державному аграрному реєстрі для отримання послуг, пов’язаних з державною реєстрацією земельних ділянок та усунення помилок у відомостях Державного земельного кадастру про такі земельні ділянки. Для надання їм таких послуг у низці випадків потрібно виконувати землевпорядні роботи. Вважаємо, що такі роботи мають оплачуватися з Державного бюджету України. В зв’язку з цим пропонуємо частину 1 статті 26 Закону «Про землеустрій» доповнити реченням такого змісту: «Якщо потреба у розробці документації із землеустрою пов’язана з реєстрацією власника чи користувача землі у Державному аграрному реєстрі, то замовником документації із землеустрою є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну земельну політику».

Таким чином, прийняття Закону про ДАР стане хорошим подарунком для тих малих агровиробників, які чесно працюють на землі, а відтак - одарує все наше суспільство.

П.Ф.Кулинич,

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України,

Інститут держави і права

ім. В.М.Корецького НАН України