Чи наздоженемо власний розвиток?

16 грудня минулого року відбулася прес-конференція нового (але дуже добре знайомого аграріям) віце-прем’єра з питань АПК Івана Кириленка. Іван Григорович у властивій йому наполегливо-оптимістичній манері розповів про поточний стан нашої аграрної галузі та про її майбуття. Враження, яке склалося від окреслених віце-прем’єром перспектив у автора цих рядків — це адміністрування, інкрустоване ринковою риторикою. Читачі ж, прочитавши виклад змісту прес-конференції, можуть зробити висновки самі.
Сільське господарство завершує рік, додаючи валового продукту до показників минулого року близько 3%. При цьому в 2000 році плюс становив майже 10%, а у 2001 — 10,2. Переробна галузь додавала у попередні роки по 15–20%, останнього ж разу — 6,5%. “Чому відбувся спад темпів зростання?” — поставив запитання віце-прем’єр, і одразу ж на нього відповів: по-перше, плюси попередніх років були доволі великі, витримувати такий темп нелегко; по-друге, дається взнаки стримуючий вплив споживацького гаманця: можливості українського споживача не встигають за тими приростами, які дає АПК. Тут напрошується ще один висновок, про який Іван Кириленко не сказав: зростання виробництва (як у сільському господарстві, так і в інших галузях економіки) не надто позначається на рівні життя пересічних українців, а непересічні свої прибутки часто розміщують за межами національної економіки.
На 2003 аграрний рік прогноз також невтішний: грудневі морози вплинуть на кількість і якість зерна. Озиму пшеницю можна буде пересіяти ячменем, кукурудзою, зернобобовими, але це фуражні культури. Проблем з їх експортом в України не існує, проте, з погляду продовольчої безпеки, зауважив віце-прем’єр, бажано б було більше мати продовольчого зерна.

***

Далі Іван Григорович окреслив ті питання, якими насамперед опікуватиметься у новому році аграрний блок уряду. Передусім, це поглиблення земельної реформи. “Після прийняття Земельного кодексу минуло понад рік, — зазначив Іван Григорович, — а ще жодного визначного закону на розкриття потенціалу цього документу не було прийнято”. Отож, до кінця поточної сесії Верховної Ради уряд планує подати на її розгляд 12 законопроектів, що стосуються розвитку земельної реформи. Одночасно разом з правоохоронними органами буде проведено суцільні перевірки дотримання вимог чинного законодавства під час розпаювання землі та майна. Адже, як повідомив віце-прем’єр, найбільше скарг за останні два роки різними органами влади отримано саме про порушення у сфері земельних відносин: 200 тис. селян розпаюванням незадоволені. При цьому він пообіцяв, що порядок у цій сфері буде наведено без перепаювань, а відновлювати справедливість знов намагатимуться за рахунок земель запасу і земель резерву, що належать сільрадам.

***
У 2003 році має відбутися вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). З цього приводу журналістам було повідомлено, що 98% позицій, необхідних для вступу до СОТ, узгоджено, двосторонні угоди підписано, законодавства гармонізовано. Більшість країн, з якими ведуться переговори, на політичному рівні вступ України підтримують. Однак приєднання до СОТ, як зазначив віце-прем’єр, це не манна небесна, особливо для такої самодостатньої аграрної держави як Україна. По-суті, це режим вільної торгівлі, безмитне ввезення багатьох видів товарів, яких достатньо виробляється і всередині країни, це зростання конкуренції на внутрішньому ринку аграрної продукції.
Треба зважати і на те, що найближчі сусіди України — Чехія, Польща, Словаччина — вже майже члени Євросоюзу, а розмір найближчої дотації аграріям країн ЕС — 42 млрд євро. Іван Кириленко назвав це значною преференцією, що її матимуть фермери сусідніх з Україною країн. Тому ціни на сільгосппродукцію, що надходитиме з цих країн, можуть бути дуже низькими, бо рівень дотацій забезпечуватиме сусідам України беззбитковість аграрної діяльності. Куди піде вироблений у центральноєвропейських членах ЄС товар? Віце-прем’єр вважає, що через перенасиченість ринків Західної Європи йтиме він на Схід. Яким чином Україна зможе протистояти експансії аграрної продукції з Заходу? Відповідь на це запитання українські урядовці шукають у заяложеному формулюванні “підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товару”, проте звідки візьметься та конкурентоспроможність з розмов на прес-конференції зрозуміло не було.
***
Йшлося на прес-конференції і про те, що 2003 рік буде останнім роком дії закону про підтримку національного сільського господарства. І якщо не буде прийнято відповідних рішень на найвищому рівні, то, висловив переконання Іван Кириленко, у 2004 році ми вестимемо натуральне господарство. Водночас Іван Григорович оптимістично заявив, що Україна має всі підстави прийняти низку необхідних законів про підтримку аграрної галузі, бо норматив державного дотування нашого АПК погоджено з СОТ на рівні 2,5 млрд доларів. Проте не сказав Іван Григорович, чи погодить цю цифру наша Верховна Рада, адже бюджет розвитку АПК 2002 року становив лише 480 млн грн. Можна взяти на себе сміливість прогнозувати, що навряд чи найближчими роками поступ у цій сфері буде значним. Тому поки невідомо, радіти нам дозволеній сумі у 2,5 млрд доларів, чи сумувати.
Отож, використання державної допомоги (якою б вона не була) повинне регулюватися законами, над прийняттям яких уряд уже працює. Передусім, це оновлений закон про фіксований сільгоспподаток. Має розвиватися бюджетно-кредитна підтримка аграрної галузі. Обов’язково треба, вважає віце-прем’єр, запроваджувати довготермінове кредитування, бо нагальними є проблеми технічної політики. Потребує законодавчого врегулювання соціальний розвиток села. Термін прийняття цих законів — перша половина 2003 року, до початку роботи парламенту над бюджетом’2004.
***
Потребують дальшої розбудови ринки аграрної продукції, зокрема, ринок зерна. Україна вдруге поспіль отримує, як висловився Іван Кириленко, надлишок зерна і виходить з ним на світові ринки. “Нас туди пускають, бо дешева ціна завжди дає змогу комусь виграти. Але ми руйнуємо відносини, які в межах СОТ існують уже десятиріччями. Звідси ті прикрощі і скандали, які ми нині маємо”, — сказав Іван Григорович, натякаючи на зернові інцеденти з Канадою та Францією.
Скандали, що почастішали навколо нашого зерна, віце-прем’єр пояснив ще й тим, що Україна цього маркетингового року вийшла на світовий ринок з продовольчим товаром: держав-продавців на ринку продовольчого зерна значно менше, і “чужі” їм аж ніяк не потрібні: “Куди ми поїхали з продовольчим зерном? В Канаду! 200 тис. т запропонували країні, яка входить до трійки найбільших світових експортерів зерна! Захопити плацдарм можна там, де весь час буде попит, проте там, де весь час є пропозиція — дуже важко”.
Як спосіб подолання цієї несправедливості віце-прем’єр бачить інтеграцію у нові, екзотичні для України ринки: ”Є в світі країни, — розмірковував віце-прем’єр, — не настільки залежні від політики тих, хто нині диктує умови на зерновому ринку. Це Японія, Іран та інші. Нам треба спрямувати свої зусилля туди”.
Не до кінця, на думку Івана Кириленка, розкрито ще потенціал Закону “Про зерно і зерновий ринок”. “Цей документ дає змогу запроваджувати і квотування, й інші заходи на кшталт тих, що введено на ринку цукру. Але, — попередив віце-прем’єр, — це будуть надзвичайно жорсткі, можливо, не зовсім ринкові механізми. Я збирав усіх зернотрейдерів, і ми домовилися, що уряд адміністративними важелями в ринок зерна не втручатиметься. Але ми будемо працювати так, щоб тієї синусоїди на ринку зерна не було”. Іван Григорович сподівається, що правила гри на зерновому ринку з’являться у січні-лютому, і тоді під час жнив’2003 проблему надлишкової пропозиції зерна вдасться знівелювати і ціни не обвалити.
Найринковішим механізмом регулювання зернового ринку віце-прем’єр назвав заставну закупівлю. Проте цей механізм ось уже вдруге поспіль не спрацьовує. Зокрема, нинішнього року було запропоновано сільгоспвиробникам ціну, яка їх не зацікавила. Тому уряд відпрацьовує такий ціновий механізм, за якого заставна ціна на зерно покриватиме затрати й даватиме ще 25% рентабельності. Пропонується приблизно така схема: на весняно-польові роботи кредит отримає товаровиробник, а вже на період жнив левову частку пільгового кредитування одержать оператори зернового ринку, що працюватимуть із заставою зерна. “Головне завдання у цей період, підкреслив Іван Кириленко, — зняти з ринку 1,5–2 млн т і дати 1 млрд живих грошей в економіку осіннього комплексу. Бо саме через брак цієї суми щоосені обвалюється ринок зерна”.
***
Дуже негативну оцінку з боку віце-прем’єра отримав поточний стан тваринництва. Адже якщо ціна на яловичину у живій вазі наприкінці 2000 року становила 8 грн/кг, то наприкінці 2002 — 2 грн/кг. За підсумками минулого року збитковість виробництва м’яса очікується на рівні 35%, молока — 7–8%. Пішло масове вирізання поголі’я, яке ознаменувало кінець нетривалого етапу стабілізації тваринницької галузі. За два останні місяці старого року Україна втратила поголів’я, що кількісно дорівнює поголів’ю Черкаської або Полтавської областей. Отож, якщо не втрутитися в ситуацію, вважає керівник аграрного блоку уряду, то через рік ми матимемо ту саму тенденцію, що була у 2000–2001 роках: закупівельна ціна на м’ясо може піднятися у 3–4 рази. Ваш кореспондент поставив запитання: чому ж Іван Кириленко і очолюване ним ще на початку 2002 року Мінагрополітики не спрогнозували ці тенденції і не втрутилися в них завчасно? Від відповіді Іван Григорович ухилився.
Які ж регуляторні заходи пропонує уряд? Відпрацьовуються закони про м’ясо і м’ясний ринок та про молоко і молочний ринок. А як першочерговий захід намічено (Іван Григорович послався на досвід Європи) усадити за стіл переговорів з владою інших учасників ринку — неурядові організації і бізнес. “Так і ми, — сказав віце-прем’єр, — в кожному регіоні, в кожній зоні вирощування і переробки садимо за стіл переговорів переробника, виробника, торгівлю та асоціації і — карти на стіл! Покажіть структуру затрат, собівартість, ціну реалізації! Ціновий механізм визначатиметься помісячно. І якщо хтось порушить домовленості, то ми зробимо так, що повернення ПДВ не буде”.
***
Також мало радували підсумки минулого цукрового сезону. Цукру вироблено близько 1,4 млн т, що на 270 тис. т менше проти 2001 року. Перехідні залишки становлять 350 тис. т, за рахунок “прозорого кордону”, тобто контрабанди, віце-прем’єр очікує надходження на внутрішній ринок ще 100–150 тис. т. Потреби внутрішнього споживача становлять 1,8–1,9 млн т, отож, зробив висновок Іван Григорович, — складається. Але все одно ринок в напрузі. “Найближчим часом ми зберемо власників цукрозаводів і будемо з ними вести розмову про дальшу політику на ринку цукру і цукрових буряків. —повідомив Іван Кириленко. — А виробництвом цукру має займатися приватний цукрозавод із своєю зоною вирощування. Це його бізнес”. І насамкінець Іван Григорович пообіцяв, що незважаючі на усі негаразди на внутрішньому ринку цукру, на вступ до СОТ і пов’язану з цим необхідність ввозити щороку 200–250 тис. т імпортного сирця, виробництво цукру з української цукросировини було, є і буде.
Записав Павло Коротич