Борщівник Сосновського — гігантська небезпека

Серед найнебезпечніших інвазійних видів рослин України, які входять у «чорний список», є борщівник Сосновського (Heracleum Sosnowskyi Mandenova) та борщівник Мантегацці (Heracleum Mantegazzianum Sommier et Levier). Завдяки своїм розмірам (висота стебла і велике листя) ці види становлять групу рослин, відомих як «гігантські» борщівники. Борщівник Сосновського, борщівник Мантегацці та борщівник персидський включені до Списку Європейської та Середземноморської організації з карантину та захисту рослин ЄОКЗР/ЕРРО до розділу «Інвазивні рослини». Щодо цих видів розроблено національний стандарт їхнього регулювання.

Борщівник Сосновського був завезений в Україну як силосна культура, а Мантегацці — як декоративна культура в Карпатах. Борщівник Сосновського вперше був описаний 1944 року грузинським ботаніком Ідою Манденовою за виявлення цього виду на території Грузії (Месхетія). Свою ботанічну назву він отримав на честь дослідника флори Кавказу Д.І. Сосновського (1885–1952 рр.).

В Україну завезений із Кабардино-Балкарської АРСР 1949 року й висіяний у центральному ботанічному саду ім. Гришка. Починаючи з 1962 року вчені-ботаніки проводили широкомасштабне вивчення борщівника Сосновського на території України як нової кормової рослини та перспективного медоносу (Київська станція тваринництва, с. Терезине, Білоцерківський р-н; полонина Пожежевська, що на хребті Чорногора, Івано-Франківська обл.; Панфилівська дослідна станція, Яготинський р-н, Житомирський бджолорозвідник та ін.).

Використання борщівника Сосновського як основного фуражу виявилося неможливим, оскільки молоко в корів набуває характерного гіркого смаку й стає непридатним для відгодівлі телят та для використання в харчуванні людини. Зібраний у силосну яму, борщівник через деякий час розкриває свої клітинні перегородки і перетворюється на смердючу рідину.

На початку експансії борщівника в нашій країні його можна було побачити тільки в сильно антропогенно порушених екотопах — по узбіччях доріг, на окраїнах населених пунктів, пустирях, смітниках, навколо ферм, у ярах. Чітко простежується його поширення насамперед недалеко від дослідних станцій тваринництва чи господарств, які свого часу включали його в культурне виробництво.

На другому етапі експансії він значно збільшив свій ареал: частина угруповань зливається в суцільні великі осередки, витісняючи інші види рослин. На третьому етапі завоювання площ види борщівника успішно поширюються в природних екотопах, на орних землях, у лісах.

Борщівник утворює моно домінантні угруповання різної щільності площею від декількох квадратних метрів до декількох гектарів. Такі угруповання займають цілі галявини або витягуються вузькими смугами вздовж доріг.

Однією із головних проблем експансії борщівника Сосновського, крім ризику фотохімічних опіків, залишається витіснення в досить короткий термін популяцій великої кількості природних видів. Це особливо стосується рослин у лучних і прирічкових агрофітоценозах, де борщівник, завдяки своїм габаритам, швидкості накопичення біомаси та високому ступеню пластичності, витісняє їх аж до цілковитого зникнення «конкурентів».

На сьогодні борщівник Сосновського із трансформованих місцезростань чи невеликих осередків, які залишались без суттєвих змін упродовж кількох років і навіть десятків років, переходить у природні, де займає стабільні позиції й характеризується високою фітоценотичною активністю, а часто виступає навіть домінантом або співдомінантом. Про це свідчать дані звітів обласних фітосанітарних служб Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської Чернівецької, Тернопільської, Хмельницької, Київської областей.

Вважається, що борщівник Сосновського щороку збільшує зайняту ним площу на 10% (і наразі є інформація навіть про інтенсивніше його поширення). Цьому сприяє, зокрема, людська діяльність: гігантські борщівники нерідко ростуть у придорожніх канавах і на узбіччях доріг та інших екотопах рудерального характеру. Це пояснюється тим, що немає чітко розроблених методів контролю рослин борщівника, а ті, що застосовують, можуть призводити навіть до поширення інвазійного виду: наприклад, пізнє скошування, коли насіння дозріває на квітконосах, чи, навпаки, раннє — рослина із дворічника перетворюється на багаторічник і буде наполегливо рости доти, поки не дасть потомства; обробіток ґрунту чи часткове викопування (бур’ян здатен виростати з маленького шматочка кореневища) тощо.

Біологічні особливості і шкідливість борщівника Сосновського досить добре розкриті на сайтах обласних і районних державних адміністрацій Львівської, Волинської та інших областей. Розкриємо лише деякі із них, щоб краще зрозуміти методи його контролю.

У життєвому циклі росту й розвитку борщівників виокремлюють три основні вікові періоди: первинного спокою (в ботанічній термінології — латентний), ювенільний і генеративний. Проростання насіння розпочинається досить рано, в період танення снігу. Для проростання потрібен тривалий період дозрівання, протягом якого зародки ростуть і диференціюють завдяки запасним речовинам ендосперму. Під час проростання насіння першим з’являється корінець, потім — петлеподібний гіпокотиль (стебло проростка), який, випрямляючись, виносить на поверхню ґрунту сім’ядолі.

Надалі в паростка розвивається стрижневий корінь. Через два тижні після сходів утворюється перший справжній трьохлопатевий листок, після чого відбуваються швидкий ріст бокових пагонів, потовщення головного кореня, а гіпокотиль і базальна частина головного кореня стискаються. Відповідно, ми відзначаємо поступове занурення гіпокотиля в ґрунт. У результаті цього верхівкова брунька із зачатками наступних листків формується нижче поверхні ґрунту, тому добре захищена від зовнішніх впливів, а також від скошування або поїдання тваринами. В середньому глибина залягання верхівкової бруньки для умов України — 7–10 см, максимально — до 12 см. Отже, зрізування рослини на поверхні ґрунту та на глибині 5 см дає можливість знизити регенераційну здатність борщівника, сира маса бур’яну може зменшитись у десять разів, але це не спричинить повного знищення рослини.

В ювенільний період частина рослин закінчує свою вегетацію закладанням зимуючої бруньки та репродуктивного пагона. Ці рослини розвиваються за типом дворічників: першого року вона формує велику, розгалужену й сильну кореневу систему, а наступного — пагін із суцвіттями, які утворюють значну кількість насіння. В інших рослин ювенільний період продовжується два-три роки, рослина розвивається як багаторічник і може цвісти й плодоносити на третій — сьомий рік життя.

В угрупованнях борщівника Сосновського майже неможливо спрогнозувати, за яким типом розвиватимуться рослини. За кожен рік вегетації у борщівника формується річне кільце пагона з двома генераціями листків.

Перша генерація утворена шістьма асимілюючими листками, а друга — трьома-чотирма наступними листками. Відповідно, між появою шостого й сьомого листка відзначаємо паузу в рості рослини, тривалість якої може досягати до двох місяців.

Гігантські борщівники не здатні до вегетативного розмноження і відмирають після цвітіння, тобто належать до групи монокарпиків. Зазвичай поява насіння є результатом перехресного запилення, але можливе також і самозапилення. Для цього роду характерні двостатеві квіти, в бокових парасольках часто стерильні, а також недорозвинення насіння, а отже, вони не можуть одразу проростати.

Борщівник — холодостійка рослина, яка може витримувати мінусові температури повітря на рівні -4...-7°С на першому році життя. Починаючи від дворічного віку, рослини можуть вижити за морозів, сильніших за -25°С, а під сніговою кіркою — навіть до -45°С.

Борщівник Сосновського другого року вегетації відновлював своє зростання досить рано, за прогрівання орного шару до 1–2°С. Водночас рослина вимоглива до світла, погано витримує затінення та покривні культури, потребує вологих ґрунтів. Насіннєва продуктивність центральної парасольки на один генеративний пагін борщівника Сосновського становить від 2500 до 3500 плодів (а суцвіть на рослині буває від одного до п’яти, іноді — до 11 шт.), тобто щороку одна рослина утворює сумарно близько 20–35 тис. життєздатних насінин.

Насіння зберігає життєздатність у середньому до п’яти років, але більшість проростає протягом першого та другого років. Ще одна небезпечна особливість плодів борщівника — наявність на них виростів, або крил, які значно підвищують їхню летючість і так само сприяють активному поширенню. Вітер — головний помічник для захоплення борщівником нових територій.

Максимальна кількість токсичних речовин, які містять фотосенсибілізуючі (які підвищують чутливість організму до сонячного світла) сполуки — фурокумарини (бергаптен, ізобергаптен, ксантотоксин, псорален та ін.), а також ефірні олії, тритерпенові сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, виявлено в надземній частині рослини в період цвітіння. Тому під час дотику до людської шкіри і під дією ультрафіолетового випромінювання фурокумарини, особливо бергаптен, активуються і викликають опіки. За результатами останніх досліджень установлено, що причиною запальних процесів є не сік рослини, а подразнювальна речовина, що міститься у волосках органів борщівника Так, черешок листка має ребристу форму, на ребрах якого містяться численні одноклітинні ампулоподібні волоски, які є й на центральних жилках листкової пластинки. За дотику до шкіри волосок обламується, і його вміст потрапляє на відкриті частини людського тіла. Чутливість до сполук фурокумаринів у кожної людини індивідуальна. До того ж слід пам’ятати, що ці рослини небезпечні протягом усього вегетаційного періоду.

Алелопатична дія

Ефірні олії і смоли, що містяться в насінні, та інші біологічно активні речовини виявляють виражену алелопатичну (частіше — інгібуючу або гальмівну) дію на проростання насіння інших видів рослин. Таким чином навколо насіння борщівника утворюється чиста і не захоплена зона, що в подальшому забезпечує безконкурентне його проростання та, відповідно, наступне захоплення території. В агрофітоценозі із 30–40 видів рослин після експансії борщівника залишається не більше як п’ять-шість видів: зокрема лопух павутинчастий, кульбаба лікарська, cтоколос безостий, пирій повзучий.

Методи контролю

Загальнодержавні. В зв’язку із тим, що Держветфітослужба України за проведення аналізу фітосанітарного ризику для визначення, чи відповідає рослина — борщівник Сосновського критеріям карантинного організму, не внесла його до Переліку регульованих шкідливих організмів, пропонується на рівні обласних, районних рад і об’єднаних територіальних громад розробляти власні програми боротьби з цим видом бур’яну. Такі програми частково використовують у Львівській і Волинській областях.

Агротехнічні методи

Наразі в боротьбі з борщівником значно поширені ручне чи механічне викопування рослин із кореневищами, скошування, випасання тварин, застосування покривних матеріалів, внесення гербіцидів, оранка і висів трав чи висаджування лісових культур. Скошування рослин борщівника Сосновського ефективне тільки перед цвітінням (не менш як двічі поспіль). Цей захід потрібен для знищення всіх генеративних пагонів, які несуть суцвіття і квіти. Крім того, обрізування суцвіть у період бутонізації і на початку цвітіння рослин дає можливість «обманути» рослину, і в подальшому вона гине.

Ефективним прийомом є підрізання рослин будь-якого року життя на глибину не менше як 10–15 см від поверхні ґрунту, що спричинює повну їхню загибель. Але це можливо на невеликих площах, до того ж є небезпечним — легко забруднитися соком борщівника й отримати сильні дерматози на різних ділянках тіла. Механічні заходи не завжди себе виправдовують.

Оранка території, зарослої борщівником, теж буває ефективна, якщо проводити її своєчасно, інакше тільки загорнемо насіння в ґрунт, що зумовить пізніше його проростання. Для підрізання коренів найкраще придатні плоскорізи, робочі органи яких заглиблюють до 7–12 см залежно від розміщення верхівкової бруньки.

Водночас дешевим методом боротьби залишається дворазове косіння рослин борщівника в період розпускання квіток головного суцвіття та повторно — в міру регенерації. Регулювати чисельність борщівника агротехнічними методами складно: частково — через особливості його вегетації і небезпеки самої рослини, а також через величезну плодючість бур’яну.

Головним методом контролю залишається хімічний. Селективного гербіциду для контролю борщівника Сосновського на сьогодні ще не існує, однак процес його розробки триває у багатьох наукових центрах світу. В Україні на даний час традиційно застосовують добре відомий гліфосат у різних формах (кислота гліфосату, 500 г/л; амонійна сіль, 480 г/л, 757, 792, г/кг, ізопропіламінна сіль, 480 г/л, 607 г/л; калійна сіль – 441, 551,610, 663, 676 г/л).

Норму витрати гербіциду — 6 л/га в перерахунку на 360 г/л кислотного еквіваленту вносять за висоти рослин 30–50 см (кінець квітня — перша половина травня). Ефективність препарату за такої норми становить 81,6–86,9% (частково спостерігали відростання нових пагонів борщівника). На другий рік після внесення гліфосату нормою 6 л/га його ефективність була значно меншою. Відповідно, рекомендовано працювати баковими сумішами або як мінімум застосовувати дво- чи кількаразове внесення гліфосату після весняного відростання борщівника до висоти рослин 15–25 см у міру відростання (орієнтовано — 30 днів). Застосовують норми витрати 5–6 л/га у перерахунку на 360 г/л кислотного еквівалента та 4–5 л/га — 500, 550 г/л кислотного еквіваленту.

За обробки гербіцидами потрібно стежити, щоб препарат потрапляв не тільки на листкову поверхню, а й щоб стікав черешками в листкову розетку. Також слід досить рясно змочувати гербіцидом генеративний пагін і суцвіття (зонтики, якщо вони будуть розвинуті на час проведення обробки).

Недоліком гліфосатів є відсутність ґрунтової дії — вони проникають у рослину тільки через поверхню зеленого листка і ніяк не впливають на сходи із насіння (якщо обробку проведено до появи сходів). Нераціональне і внесення надвисоких норм гліфосату — 8–10 л/га і більше, адже, незважаючи на повне знищення рослини за таких норм, все одно спостерігали відростання рослин, але в пізніші строки.

У лісових насадженнях для контролю борщівника Сосновського застосовують гербіциди на основі сульфонілсечовин та імідазолінів (як у чистому вигляді, так і в суміші з гліфосатами). Обробку проводять у травні, коли рослини борщівника перебувають у фазі розетки, заввишки 40–50 см. Біологічна ефективність заходу — в межах 95–100%, але ефект триває лише протягом вегетаційного сезону, наступного року рослини знову відростають. Водночас діюча речовина імазапір справляє дуже сильну листкову й ґрунтову дію, а також післядію на наступні культури, тому на орних землях вносити цей препарат не рекомендується.

З інших методів застосовують поліетиленову плівку чорного кольору завтовшки не менше ніж 100 мкм. Бажано накривати рослини борщівника на період масового відростання навесні, за висоти рослин понад 20 см. Але краще скосити їхню надземну частину, а потім уже накривати плівкою. Через нестачу світла пагони борщівника через один-два тижні гинуть і не відновлюють вегетацію, поки перебувають під плівкою.

Із системних гербіцидів фахівці рекомендують використовувати препарати на основі діючих речовин гліфосату, сульфометурон-метилу та інших сульфонілсечовин, імазапіру або їхні бакові суміші. Строки обробки: обов’язково — на початку відростання рослин борщівника. Слід зазначити, що проведення обробки рослин гербіцидами на початку цвітіння рослин та в період дозрівання насіння — малоефективне.

Проблема контролю борщівника Сосновського залишається дуже актуальною. Крім агротехнічних методів із вибірковим унесенням гербіцидів, потрібно вести пошук і розробку нових селективних гербіцидів, які були б ефективніші і водночас безпечніші для довкілля порівняно із використанням гліфосатів.

Я. Макух, С. Ременюк, С. Мошківська, кандидати с.-г. наук, відділ гербології,

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН

Журнал «Пропозиція», №10, 2018 р.