Аміач­на во­да — надійне джерело азоту для зернових культур

За­сто­су­ван­ня гра­ну­ль­о­ва­них форм азот­них до­б­рив по­тре­бує до­стат­ньої во­ло­гості грун­ту, за відсут­ності опадів до­ступність азо­ту для рос­лин пше­ниці з твер­дих туків різко зни­жується. Вра­хо­ву­ю­чи ціни на до­б­ри­ва, сьо­годні ви­роб­ни­ки зер­на не­суть ко­ло­сальні збит­ки від не­раціональ­них си­с­тем жив­лен­ня в ро­ки з не­спри­ят­ли­ви­ми по­год­ни­ми умо­ва­ми. Зва­жа­ю­чи на низь­ку ефек­тивність гра­ну­ль­о­ва­них форм до­б­рив у ви­роб­ництві та значні за­тра­ти на їхнє транс­пор­ту­ван­ня, пе­ре­ван­та­жен­ня і вне­сен­ня у грунт, на­ба­га­то зручніши­ми у ви­ко­ри­с­танні є рідкі азотні до­б­ри­ва, а са­ме аміач­на во­да. 

У світі найбільше рідких азот­них до­б­рив за­сто­со­ву­ють у США. Се­ред усіх азо­товмісних до­б­рив в цій країні на їхню ча­ст­ку при­па­дає близь­ко 62%. В Ук­раїні ча­ст­ка рідких азот­них до­б­рив у жив­ленні по­льо­вих куль­тур знач­но мен­ша, що пов’яза­но на­сам­пе­ред із відсутністю техніки для вне­сен­ня і спеціаль­но об­лад­на­них місць для зберіган­ня. Ос­нов­ною при­чи­ною, яка спри­я­ла зро­с­тан­ню ви­ко­ри­с­тан­ня рідких азот­них до­б­рив у США, бу­ли менші су­марні ви­т­ра­ти на зберіган­ня, транс­пор­ту­ван­ня і вне­сен­ня порівня­но з ана­логічни­ми ви­т­ра­та­ми для твер­дих азот­них до­б­рив. Та­кож відо­мо, що роз­ви­ток ви­роб­ництва та за­сто­су­ван­ня рідких до­б­рив у сільсько­му гос­по­дарстві зу­мов­лює змен­шен­ня ча­ст­ки руч­ної праці й ве­де до по­вної ме­ханізації сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, підви­щен­ня ва­ло­во­го збо­ру зер­на. В кінце­во­му підсум­ку зро­с­тає еко­номічна ефек­тивність ви­роб­ництва. 

Аміач­на во­да — (NH3)H2O — ви­со­ко­е­фек­тив­не рідке азот­не до­б­ри­во. Во­но яв­ляє со­бою ріди­ну, без­барв­ну або жов­ту­ва­то­го ко­ль­о­ру, з різким за­па­хом і гу­с­ти­ною близь­ко 907 кг/м3. У про­мис­ло­вих мас­шта­бах аміач­ну во­ду до­бу­ва­ють шля­хом на­си­чен­ня во­ди га­зо­подібним аміаком у за­кри­тих по­су­ди­нах під ти­с­ком близь­ко 2 атм. Для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва ви­роб­ля­ють аміач­ну во­ду двох ма­рок — А, Б. До­б­ри­во мар­ки А містить 20% азо­ту і 25% аміаку, мар­ки Б — 16,5% азо­ту і 20,5% аміаку. В аміачній воді азот містить­ся у формі іонів амонію NH4+ і вільно­го аміаку у співвідно­шенні 1:250. Та­ка ве­ли­ка кількість вільно­го аміаку в аміачній воді оз­на­чає, що мо­жуть бу­ти значні втра­ти азо­ту, то­му це до­б­ри­во потрібно вно­си­ти на гли­би­ну 15–18 см на грун­тах лег­ко­го скла­ду і на 8–12 см — важ­ко­го ме­ханічно­го скла­ду. Азот аміач­ної во­ди до­б­ре закріплюється в грунті і є лег­ко­до­с­туп­ним для рос­лин.

Як­що по­ле розміще­не по­бли­зу місця ви­роб­ництва аміач­ної во­ди, най­менш за­трат­ним бу­де без­по­се­реднє транс­пор­ту­ван­ня рідко­го до­б­ри­ва від за­во­ду в по­ле. Але у разі, ко­ли зо­на ви­ко­ри­с­тан­ня — на відстані по­над 35 км від місця ви­роб­ництва, не­обхідно ор­ганізо­ву­ва­ти пунк­ти зберіган­ня, об­лад­нані ста­ле­ви­ми ци­с­тер­на­ми. Слід на­го­ло­си­ти, що 
нан­ня для транс­пор­ту­ван­ня, пе­ре­ка­чу­ван­ня та без­по­се­ред­нь­о­го вне­сен­ня в грунт по­винні бу­ти ви­го­тов­лені зі сталі або ча­ву­ну. Чорні ме­та­ли май­же не підда­ють­ся ко­розії під впли­вом аміач­ної во­ди, тоді як об­лад­нан­ня, ви­го­тов­ле­не із ко­ль­о­ро­вих ме­талів (цинк, оло­во, мідь), не вар­то за­сто­со­ву­ва­ти че­рез силь­ну ко­розію. Алюміній і гу­мові шлан­ги та­кож не по­шко­д­жу­ють­ся аміач­ною во­дою. 

Транс­пор­ту­ван­ня аміач­ної во­ди здійснюється залізнич­ни­ми та ав­то­ци­с­тер­на­ми. Для за­прав­лен­ня по­льо­вих куль­ти­ва­торів ви­ко­ри­с­то­ву­ють трак­торні ци­с­тер­ни ємністю 5–10 м³. Для більшої зруч­ності й підви­щен­ня швид­кості за­прав­лен­ня аг­ре­гатів для вне­сен­ня доцільно за­сто­со­ву­ва­ти по­льові ємності для зберіган­ня аміач­ної во­ди об’ємом до 50 м³.

Як і всі рідкі азотні до­б­ри­ва, аміач­ну во­ду вно­сять у грунт на пев­ну гли­би­ну. В кож­но­му кон­крет­но­му ви­пад­ку гли­би­на вне­сен­ня різна і за­ле­жить від гра­ну­ло­ме­т­рич­но­го скла­ду грун­ту та йо­го во­ло­гості. Ви­ще бу­ло за­зна­че­но, що на лег­ких грун­тах гли­би­ну вне­сен­ня слід збільшу­ва­ти, на важ­ких — змен­шу­ва­ти. За не­до­стат­ньої во­ло­гості грун­ту та­кож слід збільшу­ва­ти гли­би­ну вне­сен­ня, інак­ше зро­с­та­ють втра­ти азо­ту че­рез ви­па­ро­ву­ван­ня. Де­я­ка втра­та азо­ту мож­ли­ва за ви­ко­ри­с­тан­ня аміач­ної во­ди на силь­но кар­бо­нат­них грун­тах з луж­ною ре­акцією. Вно­си­ти аміач­ну во­ду на по­верх­ню грун­ту або на не­знач­ну гли­би­ну пе­ре­су­ше­но­го грун­то­во­го профілю не­при­пу­с­ти­мо че­рез не­ми­нучі втра­ти азо­ту. Пе­ре­зво­ло­же­ний грунт та­кож не­при­дат­ний для вне­сен­ня аміач­ної во­ди, оскільки при цьо­му за­би­ва­ють­ся ка­на­ли, яки­ми над­хо­дить до­б­ри­во. Аміач­ну во­ду мож­на за­сто­со­ву­ва­ти шля­хом фер­ти­гації (з по­лив­ною во­дою на зро­шу­ва­них по­лях), про­те не­долік цьо­го спо­со­бу криється в мож­ли­вих знач­них втра­тах азо­ту че­рез ви­па­ро­ву­ван­ня в жар­ку та су­ху по­го­ду. Для без­по­се­ред­нь­о­го вне­сен­ня в грунт ви­ко­ри­с­то­ву­ють різні аг­ре­га­ти: апліка­тор ПЖУ-5000, аг­ре­га­то­ва­ний з трак­то­ра­ми 3-го тя­го­во­го кла­су, або куль­ти­ва­то­ри КУ-3А, КУ-6А. Це дає змо­гу вно­си­ти аміач­ну во­ду на мак­си­маль­ну гли­би­ну — до 22–25 см. До кож­ної ла­пи куль­ти­ва­то­ра підве­де­на труб­ка, якою по­дається рідке до­б­ри­во; за по­трап­лян­ня до­б­ри­ва у грунт во­но од­ра­зу при­ки­дається зем­лею. Та­кий ме­ханізм вне­сен­ня за­без­пе­чує до­стат­ню рівномірність роз­поділу азо­ту пло­щею та зни­жує йо­го втра­ти до мініму­му. 

Після вне­сен­ня аміач­ної во­ди в грунт во­на ад­сор­бується грун­то­ви­ми ко­лоїда­ми, то­му рух­ливість цьо­го до­б­ри­ва не­знач­на. У по­даль­шо­му амонійний азот піддається нітрифікації, стає більш рух­ли­вим і зда­тен пе­реміщу­ва­тись ра­зом із грун­то­вим роз­чи­ном. Вне­сен­ня аміач­ної во­ди впли­ває на грун­то­ву мікро­ф­ло­ру, кількість якої без­по­се­ред­ньо після вне­сен­ня до­б­ри­ва зни­жується, про­те після пе­ре­тво­рен­ня амонійної фор­ми азо­ту в нітра­ти — збільшується. Так са­мо аміач­на во­да впли­ває й на до­що­вих черв’яків. Ви­со­ка кон­цен­т­рація парів аміаку в ор­но­му шарі грун­ту згуб­но діє на низ­ку шкідників, зо­к­ре­ма на хлібну жу­же­ли­цю. На по­лях, де вно­сять аміач­ну во­ду і без­вод­ний аміак, кількість цих шкідників знач­но мен­ша. Од­нак три­ва­ле за­сто­су­ван­ня аміач­ної во­ди підкис­лює грунт, що не­га­тив­но впли­ває на ріст зер­но­вих куль­тур, то­му з ча­сом потрібно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти до­б­ри­ва, які містять кальцій, або про­во­ди­ти вап­ну­ван­ня. На ней­т­ра­лізацію 1 ц аміач­ної во­ди потрібно ви­ко­ри­с­та­ти 3–4 ц Са­СО₃.

За­сто­су­ван­ня аміач­ної во­ди під зер­нові куль­ту­ри мож­ли­ве на всіх ти­пах грунтів. Ви­со­ка ефек­тивність спо­с­терігається на важ­ких, до­б­ре об­роб­ле­них грун­тах з ви­со­ким вмістом гу­му­су, де аміак по­гли­нається й ут­ри­мується кра­ще, ніж на лег­ких, бідних на гу­мус грун­тах. Найбільший ефект на вро­жайність зер­но­вих куль­тур справ­ляє вне­сен­ня аміач­ної во­ди ра­зом з ор­ганічни­ми до­б­ри­ва­ми. Не ре­ко­мен­дується вно­си­ти аміач­ну во­ду на од­но­му полі декілька років поспіль, оскільки во­на по­си­лює міне­ралізацію ор­ганічної ре­чо­ви­ни грун­ту, а це при­зво­дить до зни­жен­ня вмісту в ньо­му ор­ганіки. На грун­тах із до­стат­нь­ою бу­ферністю під ози­му пше­ни­цю аміач­ну во­ду ре­ко­мен­дується вно­си­ти во­се­ни як ос­нов­не до­б­ри­во за тем­пе­ра­ту­ри +10°С або на­весні під ярі зер­нові за ана­логічних по­год­них умов. На грун­тах лег­ко­го гра­ну­ло­ме­т­рич­но­го скла­ду аміач­ну во­ду ба­жа­но вно­си­ти на­весні для змен­шен­ня ймовірної втра­ти азо­ту.

Амонійна фор­ма азо­ту, яка на­яв­на в аміачній воді, ма­ло­рух­ли­ва в грунті, не ви­ми­вається в глибші йо­го ша­ри за надмірних опадів, то­му це до­б­ри­во зруч­но за­сто­со­ву­ва­ти пе­ред сівбою ози­мих або ярих зер­но­вих. Вне­сен­ня аміач­ної во­ди на гли­би­ну 15–18 см і більше по­зи­тив­но впли­ває на ве­ге­тацію ози­ми­ни в осінній період. Відо­мо, що на по­чат­ко­вих ета­пах роз­вит­ку во­се­ни ос­нов­на ма­са ко­ре­не­вої си­с­те­ми ози­мої пше­ниці ло­калізується у верхній ча­с­тині ор­но­го ша­ру. От­же, рос­ли­ни не мо­жуть за­сво­ю­ва­ти надмірну кількість азо­ту й пе­ре­ро­ста­ти, то­му такі посіви до­б­ре ви­т­ри­му­ють не­спри­ят­ливі умо­ви пе­ре­зимівлі. Та­кож вста­нов­ле­но, що гли­бо­ке вне­сен­ня аміач­ної во­ди во­се­ни під ози­му пше­ни­цю по­зи­тив­но впли­ває на вес­ня­не віднов­лен­ня ве­ге­тації. За та­ких умов пше­ни­ця кра­ще ку­щить­ся і швид­ше на­ко­пи­чує ве­ге­та­тив­ну ма­су. Трап­ляється, що сівба ози­мої пше­ниці з різних при­чин за­три­мується, зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри повітря та грун­ту галь­мує про­ро­с­тан­ня та роз­ви­ток рос­лин. Окрім цьо­го, низькі тем­пе­ра­ту­ри знач­но уповільню­ють по­гли­нан­ня нітратів з грун­ту. В та­ко­му разі ефек­тивнішим бу­де за­сто­су­ван­ня аміач­ної во­ди, оскільки іони амонію не такі чут­ливі до зни­жен­ня тем­пе­ра­ту­ри. 
Під озимі та ярі зер­нові аміач­ну во­ду ре­ко­мен­дується вно­си­ти за­леж­но від ре­зуль­татів грун­то­вої діаг­но­с­ти­ки в кількості від 30 до 90 кг у діючій ре­чо­вині (азот). Во­се­ни аміач­ну во­ду, за мож­ли­вості, кра­ще за­сто­со­ву­ва­ти в пізніші стро­ки, інак­ше теп­ла по­го­да ве­рес­ня спри­я­ти­ме інтен­сивній нітрифікації амонійно­го азо­ту, який, пе­рей­шов­ши в нітрат­ну фор­му, з інтен­сив­ни­ми до­ща­ми ви­ми­ва­ти­меть­ся в нижні ша­ри грун­ту. Пе­ред­посівне вне­сен­ня аміач­ної во­ди за­без­пе­чує азо­том рос­ли­ни зер­но­вих куль­тур на по­чат­ко­вих ета­пах ве­ге­тації, для от­ри­ман­ня вро­жаю зер­на ви­со­кої якості, зо­к­ре­ма підви­щен­ня вмісту білка, не­обхідно до­дат­ко­во про­во­ди­ти піджив­лен­ня інши­ми азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми — аміач­ною селітрою, кар­бамідом. 

Та­ким чи­ном, аміач­на во­да має низ­ку пе­ре­ваг пе­ред тра­диційни­ми гра­ну­ль­о­ва­ни­ми азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми, її за­сто­су­ван­ня дає змо­гу еко­но­ми­ти знач­ні ко­ш­ти на кож­но­му гек­тарі ріллі. Про­це­си транс­пор­ту­ван­ня, пе­ре­ван­та­жен­ня та вне­сен­ня в грунт мо­жуть бу­ти мак­си­маль­но ав­то­ма­ти­зо­вані. На відміну від без­вод­но­го аміаку, для зберіган­ня та транс­пор­ту­ван­ня аміач­ної во­ди не потрібні ємності, які пра­цю­ють під ви­со­ким ти­с­ком, а порівня­но із селітрою, азот аміач­ної во­ди не ви­ми­вається надмірни­ми опа­да­ми, до­б­ре за­своюється рос­ли­на­ми пше­ниці та інших зер­но­вих куль­тур.

Про­те, як і у кож­но­го до­б­ри­ва, в аміач­ної во­ди є низ­ка не­доліків: віднос­но не­ве­ли­кий вміст азо­ту, що обу­мов­лює ви­ко­ри­с­тан­ня більшої кількості до­б­рив у фізичній вазі; необхідність у спеціаль­ній техніці для транс­пор­ту­ван­ня, пе­ре­ван­та­жен­ня та вне­сен­ня, що знач­но галь­мує шир­ше її впро­ва­д­жен­ня на по­лях Ук­раїни. Аміач­на во­да за­без­пе­чує май­же та­ку са­му при­бав­ку вро­жаю зер­но­вих куль­тур на оди­ни­цю вне­се­но­го до­б­ри­ва, як і без­вод­ний аміак, про­те че­рез вищі транс­портні ви­т­ра­ти по­сту­пається ос­тан­нь­о­му за еко­номічною ефек­тивністю. Ви­со­ка ток­сичність аміач­ної во­ди ви­ма­гає по­си­ле­них за­ходів без­пе­ки під час ро­бо­ти з цим до­б­ри­вом. Обов’яз­кові умо­ви: на­явність досвіду; за­сто­су­ван­ня індивіду­аль­них за­собів за­хи­с­ту; техніка, що ви­ко­ри­с­то­вується для вне­сен­ня, по­вин­на бу­ти в без­до­ган­но­му стані. 

Не­зва­жа­ю­чи на всі труд­нощі у за­сто­су­ванні аміач­ної во­ди, во­на все ж має більше пе­ре­ваг: за­без­пе­чує ви­щу еко­номічну ефек­тивність, порівня­но з твер­ди­ми азот­ни­ми до­б­ри­ва­ми; ав­то­ма­ти­зує про­цес транс­пор­ту­ван­ня, пе­ре­ван­та­жен­ня та вне­сен­ня в грунт; га­ран­тує ви­со­ку рівномірність роз­поділу азо­ту по­лем та до­ступність йо­го рос­ли­нам.      

В. Ходаницький, канд. біол. наук