Агробізнес України: чи все гаразд?

З 12 по 14 березня в Києві пройшов П’ятий міжнародний форум Інституту ім. Адама Сміта «Агробізнес України». Мета цього заходу — дати уявлення потенційним (насамперед, іноземним) інвесторам про аграрний сектор України.

Ю. Ми­хай­лов
propozitsiya@univest-media.com

«Яко­го біса йо­го по­нес­ло на цю га­ле­ру?»
(Ж.-Б. Мольєр. Міща­нин-шлях­тич)
Зро­зуміло, що без ман­т­ри «на­се­лен­ня та йо­го до­б­ро­бут у світі зро­с­та­ють, відповідно, зро­с­та­ють і ціни на харчі, а то­му їх не­обхідно ви­роб­ля­ти більше, і Ук­раїні тут на­ле­жить провідна роль» на­разі жод­ний захід в аг­робізнесі не об­хо­дить­ся. На­ве­ду тільки ко­ро­тень­кий пе­релік до­повідачів, які не прой­ш­ли повз це, ук­рай сумнівне, твер­д­жен­ня: Во­ло­ди­мир Осад­чук (Noble Resources Ukraine), Алан Бу­ль­он (Informa Agra), Джон Шмор­гун (Harmelia), Юрій Да­ви­дов (Creative Group), Джо­на­тан Шо­хем (не­за­леж­ний аг­рар­ний ек­с­перт), Ле­онід Ко­за­чен­ко (Ук­раїнська аг­рар­на кон­фе­де­рація).
З аль­тер­на­тив­ною дум­кою («харчів ви­с­та­чає і ви­с­та­ча­ти­ме») ви­с­ту­пив Юрій За­став­ний (Bunge), але про йо­го до­по­відь роз­повім тро­хи далі.
У ви­с­ту­пах пре­зи­ден­та Ук­раїнської аг­рар­ної кон­фе­де­рації та Ра­ди під­приєм­ців при Кабінеті Міністрів Ук­раїни (якій не­що­дав­но ви­пов­ни­ло­ся 20 років) Ле­оніда Ко­за­чен­ка постійно зву­чать дві те­зи: Ук­раїна — це «хлібний ко­шик Єв­ро­пи», для роз­крит­тя по­тенціалу аг­рар­но­го сек­то­ру Ук­раїни не­обхідні інве­с­тиції у 70 млрд дол. США.
Влас­не, про­го­ло­шен­ня Ук­раїни «хліб­ним ко­ши­ком Євро­пи» — чер­го­вий міф, що тішить са­мо­люб­ст­во ук­раїнців (так са­мо, як і міф, що вся західна циві­лізація по­хо­дить із Трипілля під Киє­вом). На­справді, у Ста­ро­дав­нь­о­му світі «жит­ни­цею світу» був Єги­пет, а Римсь­кої імперії — ще й Си­цилія. Зре­ш­тою, Ле­онід Ко­за­чен­ко й сам виз­нав, що «Ук­раїна — хлібний ко­шик Євро­пи» є мі­фом, навівши кар­ту по­ста­вок ук­раїн­сь­ко­го збіжжя: Ук­раїна є «хлібним ко­ши­ком» ко­­лиш­ньої Оттомансь­кої імперії.
Ну, а що­до інве­с­тицій у 70 млрд дол., то тут — як у то­му анек­доті про сло­на, який мо­же з’їсти тон­ну яб­лук, але хто ж йо­му їх дасть?
До речі, Ле­онід Ко­за­чен­ко на під­твер­д­­жен­ня інве­с­тиційної при­ваб­ли­вос­ті Ук­раїни навів та­кий графік (дивись рисунок).
Справді, сільське гос­по­дар­ст­во ви­гля­дає якось си­рот­ли­во. Але да­вай­те пе­ре­бу­дуємо цей графік із ку­му­ля­тив­них сум в інве­с­тиції за ро­ка­ми.
Ось ре­аль­на кар­ти­на за­галь­ної інве­с­тиційної при­ваб­ли­вості Ук­раїни,  млн дол.:

А це — фак­тич­на візу­алізація інве­с­тиційної при­ваб­ли­вості аг­рар­но­го сек­то­ру Ук­раїни, млн дол.:

Так що ман­т­ра «сільське гос­по­дар­ст­во Ук­раїни є інве­с­тиційно при­ваб­ли­вим» — ще один міф.

«Се­анс чор­ної магії
з по­вним її ви­к­рит­тям»
(М. Бул­га­ков. Май­стер і Мар­га­ри­та)
На Фо­румі бу­ло ви­к­ри­то та роз­вінча­но цілу низ­ку ста­лих міфів. Поч­не­мо із міфу про брак харчів. Тут «ви­к­ри­ва­чем» став Юрій За­став­ний із ком­панії «Бун­ге».
От­же, з 1960 по 2010 р. на­се­лен­ня Землі зрос­ло від 3 до 7 млрд (се­ред­ній темп зро­с­тан­ня — 1,71%). До 2050 р. на­се­лен­ня пла­не­ти зро­с­те ще на 2 млрд, але темп зро­с­тан­ня бу­де втричі мен­­шим — 0,6%. Вод­но­час із 1960 по 2010 р. уро­жайність зро­с­та­ла ви­пе­ре­д­жаль­ни­ми тем­па­ми — 1,84%/рік і про­дов­жу­ва­ти­ме зро­ста­ти за­в­дя­ки, пер­шо­чер­го­во, до­сяг­нен­ням на­уки.
Хар­чові упо­до­бан­ня зро­с­та­ю­чо­го се­ред­нь­о­го кла­су в країнах, що роз­ви­ва­ють­ся, зміню­ють­ся: лю­ди спо­жи­ва­ють більше м’яса, мо­ло­ка та пше­ниці. Про­те вже те­пер спо­жи­ван­ня ка­лорій у Ки­таї ста­но­вить 93% відповідно­го по­каз­ни­ка в ЄС, США, Японії. А спо­жи­ван­ня білка в Ки­таї на од­ну осо­бу вже нині — 88% по­каз­ни­ка йо­го спо­жи­ван­ня в тих са­мих країнах. Тоб­то ки­тайсь­кий по­тенціал зро­с­тан­ня спо­жи­ван­ня харчів ви­чер­пав­ся.
(Є, прав­да, ще Індія, але там спе­кот­ніший клімат, і стільки ка­лорій, як у «хо­лод­них» країнах, індійцям не потрібно. До­дам до цьо­го, що ба­жан­ня хар­чу­ва­ти­ся, як у роз­ви­не­них країнах, при­зве­де до спле­с­ку сер­це­во-су­дин­них за­­хво­рю­вань із відповідни­ми на­­слідка­ми як для влас­не їдців, так і для по­тре­би країн у хар­чах у ціло­му. — Ю. М.)
От­же, про­бле­ма — не в бра­ку харчів, а в бра­ку гро­шей у го­лод­них для їхньо­го прид­бан­ня. (І для її вирішен­ня тре­ба пра­цю­ва­ти в поті чо­ла сво­го, а не ви­ле­жу­ва­ти­ся під паль­ма­ми, че­ка­ю­чи на чер­го­ву порцію дар­мо­вих харчів від ФАО, та не зай­ма­ти­ся ко­хан­ням до не­стя­ми, ще далі збільшу­ю­чи кількість дар­моїдів. — Ю. М.)
Ще два гло­бальні міфи розвінчав не­за­леж­ний аг­рар­ний ек­с­перт Джо­на­тан Шо­хем. Пер­ший міф сто­сується ГМО — те­ми, що вже ста­ла тра­диційною «жа­хал­­кою» політиків-мер­зот­ників.
Але «со­ба­ка бре­ше, а ка­ра­ван су­не далі»: площі під ГМО у світі зро­с­та­ють на 10 млн га/рік, 80% сої в світі — це ГМО, так са­мо як і 35% ку­ку­руд­зи та 30% ріпа­ку. Повністю роз­ши­ф­ро­ва­но ге­ном 20 куль­тур, і вартість та­ких дослід­жень стрімко па­дає.
Інший міф — це аль­тер­на­тив­на «зе­ле­на» енер­ге­ти­ка. Тут си­ту­ація та­ка: ви­роб­ництво біопа­лив до­сяг­ло сво­го піку.
При­чин цьо­го кілька:
1. Усвідо­млен­ня то­го, що еко­логічна шко­да від біопа­лив на­ба­га­то пе­ре­ви­щує ко­ристь від них.
2. Ви­роб­ництво і ви­ко­ри­с­тан­ня біо­па­лив (особ­ли­во ета­но­лу) є еко­номічно не­вигідним порівня­но з тра­диційни­ми наф­то­про­дук­та­ми.
3. США відмо­ви­ли­ся від по­даль­шо­го збільшен­ня ви­роб­ництва біопа­лив (особ­­ли­во ета­но­лу)
4. ЄС уже пе­ре­гля­нув свої цілі що­до впро­ва­д­жен­ня біопа­лив у бік істотного змен­шен­ня їхньої ча­ст­ки (від 10 до 5%).
5. Ета­нол із це­лю­ло­зи не­ефек­тив­ний і не­еко­номічний.
(А в Ук­раїні взя­то курс на збільшен­ня ви­роб­ництва біопа­лив, зо­к­ре­ма та­кої яв­ної дурні, як ета­нол із цу­к­ру. — Ю.М.)
Пе­рейдімо до розвінчан­ня міфу сто­сов­но зро­с­та­ю­чої ролі Ук­раїни в за­без­пе­ченні світу хар­ча­ми. Вже базіка­ють про се­редні щорічні вро­жаї зер­на в Ук­раї­ні в 70, а то й 100 млн т. А нар­деп Віктор Бон­дар ка­же, що й 160 млн — ціл­ком ре­аль­но (але про це — ниж­че).
Ви­яв­ляється, що все це — про­сто фан­тазії. І про­тве­рез­ним фак­то­ром тут є ба­наль­на при­чи­на: в Ук­раїні за кілька років не бу­де чим те зер­но во­зи­ти та де йо­го зберіга­ти. На це звер­нув ува­гу еко­номіст інве­с­тиційно­го цен­т­ру ФАО Дми­т­ро При­ходь­ко.
За очіку­ва­но­го ви­роб­ництва 55 млн т зер­на в 2016 р. не­ста­ча по­туж­но­с­тей зі зберіган­ня йо­го та насіння олійних мо­же ста­но­ви­ти 15 млн т (втра­ти — 3,6 млрд дол. США). Не рай­дуж­на і кар­ти­на із за­без­пе­чен­ням зер­но­вої га­лузі Ук­раїни ва­го­на­ми-зер­но­во­за­ми. Що­­­ро­ку з ла­ду ви­бу­ває 1,5 тис. ва­­гонів-зер­но­возів, а оскільки Укр­залізни­ця за­­ку­по­ву­ва­ти нові пе­ревізні по­туж­ності у най­б­лижчі п’ять років не зби­рається, то…
А при­ватні підприємці теж не па­ла­ють ба­жан­ням ку­пу­ва­ти ва­го­ни-зер­но­­во­зи: во­но, бач­те, до­ро­го — один ва­гон ко­ш­тує 80 тис. дол., тож не­хай дер­жа­ва цим пе­рей­мається. А за вро­жаю 90 млн т потрібно бу­де ма­ти 15 тис. ва­гонів-зер­но­возів, яких за один рік не ви­­готовиш.
Пе­ре­хо­ди­мо до зе­­мель­­них відно­син.
Нищівний аналіз ни­­ніш­ньо­го ста­ну зе­мель­ної ре­­фор­­­­­ми зро­бив Ми­ко­ла Ор­лов (юри­дич­на ком­па­нія ОМР):
   Не­до­лу­га при­ва­ти­зація землі по­ро­ди­ла: клап­ти­кові зе­­мель­­ні ма­си­ви, від­сутність мож­ли­вості ку­пи­ти її та інве­с­ту­ва­ти в зем­лю, збільшен­ня вар­тості ад­мі­ністру­ван­ня зе­­мель­них банків.
   Із кож­ним ро­ком ці про­бле­ми ли­ше по­си­лю­ють­ся!
   У се­ред­нь­о­му по Ук­раїні 30–40% до­го­ворів орен­ди землі мо­жуть бу­ти виз­нані недійсни­ми.
   Єди­не, чим мо­жуть по­хва­ли­ти­ся дер­жавні ор­га­ни, — безкінечні ре­фор­ми в зе­­мельній та аг­рарній сфе­рах. На­при­клад, до­нині не функціону­ють зе­мельні аукціони, за­про­ва­д­жені ще 2008 р.!
   Із 2008 р. відтерміно­вується про­даж зе­мель с.-г. при­зна­чен­ня.
   Усі зміни, які пла­ну­ва­ли або про­во­ди­ли, бу­ли: «спон­тан­ни­ми», за­про­ва­д­же­ни­ми «сьо­годні на вчо­ра», аб­со­лют­но не вра­хо­ву­ва­ли інте­ре­си аг­робізне­су, не су­про­во­д­жу­ва­ли­ся і не су­про­во­д­жу­ють­ся роз’яс­нен­ня­ми дер­жор­ганів, по­­с­тійно погіршу­ва­ли си­­ту­ацію в аг­робізнесі.
Вис­но­вок, який зро­бив Ми­ко­ла Ор­лов, цілком відповідає од­но­му з вис­нов­ків із за­ко­ну Мерфі: як­що ваші спра­ви йдуть по­га­но, най­б­лиж­чим ча­сом во­ни підуть ще гірше:
   все мо­же бу­ти знач­но гірше (або про що го­во­рять у влад­них ко­ри­до­рах);
   об­ме­жен­ня що­до розміру зе­мель­но­го бан­ку аг­ро­хол­дингів;
   націоналізація землі (шля­хом ви­ку­пу або віднос­но чес­но­го відби­ран­ня);
   ска­су­ван­ня по­дат­ко­вих пільг;
   ре­гу­ля­тор­ний ко­лапс (а чо­му б не зму­­си­ти всіх зу­пи­ни­ти будь-який об­­ро­біток без про­ектів сівозмін?).
До­дав фарб цій за­ма­ль­овці Дми­т­ро Фе­до­рук із ком­панії Clifford Chance:
   що більшим є зе­мель­ний банк, то важ­че ним уп­рав­ля­ти;
   ком­панії ча­с­то не є вер­ти­каль­но інте­г­ро­ва­ни­ми, оскільки зро­с­тан­ня до­ся­га­ло­ся прид­бан­ням не­ве­ли­ких і се­редніх ком­паній, ос­нов­ни­ми ак­ти­вами яких є пра­ва орен­ди;
   у ре­зуль­таті цьо­го ви­ни­ка­ють значні фінан­сові та ча­сові ви­т­ра­ти на уп­рав­ління чис­лен­ни­ми дрібни­ми ком­панія­ми, які, до то­го ж, ча­с­то за­­реєст­ро­вані в різних адміністра­тив­них рай­о­нах;
   важ­ко кон­соліду­ва­ти не­ве­ликі ком­па­нії, що во­лодіють пра­ва­ми орен­ди, оскільки це по­тре­бує пе­ре­реєстрації до­го­ворів орен­ди з но­вою ком­панією, ко­т­ра стає пра­во­на­с­туп­ни­ком не­ве­ли­ких ком­паній.
Ну, й на­решті — роз­він­чан­ня міфів про інве­с­ти­ційну при­ваб­ливість аг­­рар­но­го сек­то­ру Ук­раїни: те­­­­ма тісно пов’я­за­на з ри­зи­ка­ми в аг­рарній сфері, роз­вит­ком ла­ти­фундій та «про­зо­рою» дер­жав­ною аг­рар­ною політи­кою.

«Ти­таніки»
аг­рар­но­го сек­то­ру Ук­раїни
Пер­ший день Фо­ру­му був спеціаль­но при­свя­че­ний темі «Ри­зик-ме­недж­мент в аг­робізнесі». Як гар­но зву­чить: «ри­зик-ме­недж­мент»! Щось та­ке ви­бу­хо­ве, оп­ти­містич­не. А на­справді термін «ри­зик-ме­недж­мент» про­сто оз­на­чає: «як не вско­чи­ти в ха­ле­пу».
Аж ви­яв­ляється, що ри­зи­ки в на­шо­му аг­рар­но­му сек­торі як­раз і пов’язані з роз­вит­ком ла­ти­фундій, які гор­до­ви­то на­зи­ва­ють се­бе «аг­ро­хол­дин­га­ми». Але я ніяк не збаг­ну, чо­му во­ни на­зи­ва­ють­ся до то­го ще й ук­раїнськи­ми, як­що пе­ре­важ­на більшість із них є кіпрськи­ми, люк­сем­бурзь­ки­ми, австрій­ськи­ми, ні­­дер­­­ландсь­ки­ми та бри­тансь­ки­ми (острів Мен)?
І не­зва­жа­ю­чи на свої за­па­мо­роч­ливі розміри (сотні ти­сяч гек­тарів), наші ла­ти­фун­ди­с­ти є яки­мись фінан­со­во вбо­ги­ми.
Джон Шмор­гун навів та­ку ста­ти­с­ти­ку: за­галь­на капі­та­лі­за­ція 13 ук­раїнських ком­паній, обіг акцій яких на фінан­со­вих май­дан­чи­ках Євро­пи су­куп­но ста­но­вить… аж 6 млрд дол. (!). У 2011 р. на IPO вий­ш­ли п’ять ук­раїнських аг­­­рар­них ком­паній, які ви­тяг­ли з іно­зем­них інве­с­торів аж 140 млн дол. «По­пу­ляр­ність» ук­ра­їнських ком­па­ній на євро­пейсь­ких фон­до­вих біржах є настільки «ви­со­кою», що в 2012 р. жод­на но­ва ук­раїнська аг­рар­на ком­панія там не з’яви­ла­ся.
Ну й що яв­ля­ють со­бою наші аг­ро­хол­дин­ги з точ­ки зо­ру ефек­тив­ності? На це пи­тан­ня відповів Єнс Бру­но з ком­па­нії Grain Alliance.
   Ве­ликі при­ватні гос­по­дар­ст­ва є від­нос­но но­вим яви­щем на землі.
   Хо­роші пер­спек­ти­ви, але по­гані ре­зуль­та­ти.
   Відсутність міжна­род­но­го досвіду: ме­то­ди уп­равління ве­ли­ки­ми євро­пейсь­ки­ми чи аме­ри­кансь­ки­ми фер­ма­ми не пра­цю­ють.
   Швид­ке роз­ши­рен­ня — втра­та кон­т­ро­лю.
   Ге­о­графічна ди­вер­сифікація — втра­та кон­тро­лю.
   Не­роз­ви­неність інфра­с­т­рук­ту­ри ін­­фор­­­маційних тех­но­логій і відсутність ква­ліфіко­ва­ної ро­бо­чої си­ли (в то­му чис­лі бух­гал­терів та аналітиків) у сіль­ських рай­о­нах.
   Відсутність струк­ту­ро­ва­ної і своєчас­ної інфор­мації: уп­­рав­ління відбу­вається «пост-фак­тум».
   Тільки од­на точ­ка кон­тро­лю і ча­с­то — у формі пе­ревірок.
Так от, ри­зик-ме­недж­мент як­раз і має на меті при­наймні пом’як­ши­ти вплив цих фак­торів, хо­ча, зре­ш­тою, ре­ко­мен­дації, що їх оп­ри­люд­ни­ли «ек­с­пер­ти», бу­ли на кшталт: «як­що вто­пиш­ся, до­до­му не по­вер­тай­ся».
Ви­яв­ляється, що з усіх жахів, які ча­ту­ють аг­рар­них підприємців на кож­но­му кроці, ли­ше по­годні ка­таклізми не за­ле­жать від лю­ди­ни (про­те «підсте­ли­ти со­лом­ку» мож­на й у разі по­год­них не­га­раздів: ви­ко­ри­с­тан­ня по­су­хо- та мо­ро­зостійких сортів і гібридів, меліорація то­що). Про­ти­сто­я­ти фінан­со­вим ри­зи­кам (на­при­клад, ко­ли­ван­ню цін) мож­на за до­по­мо­гою ук­ла­дан­ня фор­вард­них кон­трактів і хе­д­жу­ван­ня.
Всі інші ри­зи­ки, що їх зга­ду­ва­ли на Фо­румі, — спра­ва рук людсь­ких: крадіж­ки вро­жаю та ма­теріаль­но-технічних ре­сурсів, ви­ко­ри­с­тан­ня техніки у влас­них цілях, рей­дерські за­хоп­лен­ня, ро­­­зірван­ня угод (що­до по­ста­вок, орен­ди).
Але як­що розібра­ти­ся, то за біль­шіс­тю цих ри­зиків стоїть низь­кий рівень ме­недж­мен­ту та по­жад­ливість влас­ни­ків. Із крадіжка­ми бо­рють­ся вста­нов­лен­ням усіля­ких дат­чиків, си­с­тем GPS, кон­тро­лю та моніто­рин­гу, що здебільшо­го «влітає в копієчку». А на­справді, ча­с­то дієвішим і де­шев­шим рішен­ням бу­ло б про­сте підви­щен­ня зар­пла­ти най­ма­ним працівни­кам.
Ком­панії для ве­ден­ня обліку (фінан­со­во­го, уп­равлінсько­го) най­частіше ви­ко­ри­с­то­ву­ють си­с­те­му «1С», не бе­ру­чи до ува­ги, що во­на має свої об­ме­жен­ня і зі зро­с­тан­ням ком­панії мо­же про­сто «за­­хли­ну­ти­ся». Де­які особ­ли­во са­мо­впев­нені ме­не­д­же­ри по­чи­на­ють роз­роб­ля­ти власні си­с­те­ми обліку, а потім чу­ха­ють по­ти­лиці, ко­ли ви­яв­ляється, що зміни в за­ко­но­давстві зму­шу­ють повністю ці си­с­те­ми пе­ре­роб­ля­ти або навіть ви­ки­да­ти на смітник.
Або та­кий чин­ник, на який звер­нув ува­гу Дми­т­ро Дра­гун (кон­сал­тин­го­ва ком­панія «Бей­кер Тіллі»): із роз­ши­рен­ням ком­панії шляхом злит­тя або по­гли­нан­ня про­бле­мою ча­с­то ста­ва­ла спро­ба об’єднан­ня баз да­них обліку.
Ок­ре­мо зга­даємо ри­зи­ки політичні. Зно­ву-та­ки — це про­сто наслідки не­про­фесіоналізму вла­ди (а ду­же ча­с­то — і її край­ньої ко­рум­по­ва­ності) та ди­ле­тан­тизм на­шої аг­рар­ної еко­номічної на­уки.
Зре­ш­тою, як підсу­му­вав Олек­сандр Ни­чи­по­рук із ком­панії BDO Consulting, ук­раїнський аг­рар­ний сек­тор — це: ніку­диш­ня ма­теріаль­но-технічна ба­за, низь­ка кваліфікація пер­со­на­лу та кепсь­ка освіта. Як­що ж го­во­ри­ти про ри­зик-ме­недж­мент (мінімізація за­гроз), то в умо­вах Ук­раїни на­ве­дені ви­ще фак­то­ри оз­на­ча­ють, що ви­т­ра­ти на ньо­го ча­с­то на­ба­га­то пе­ре­ви­щу­ють ко­ристь.
У підсум­ку маємо: за­про­ва­д­жен­ня ри­зик-ме­недж­мен­ту да­ло мож­ливість зро­би­ти вис­но­вок, що найбільшою за­гро­зою в аг­робізнесі є са­ме ме­недж­мент. І цей вис­но­вок підкріплюється са­мим жит­тям. «Ви­со­ко­про­фесійний» ук­раїн­сь­кий аг­рар­ний ме­недж­мент уже довів «до руч­ки» чо­ти­ри з цих «успішних ком­паній»: MCB Agricole, Sintal, Landkom, Agro­ge­neration. І ще дві ру­ха­ють­ся в то­му са­мо­му на­прям­ку: Alpcot (яка прид­ба­ла збан­крутілу ком­панію Landkom) і KSG Agro, акції якої за рік упа­ли в ціні вдвічі.
За­про­ва­д­жен­ня усіля­ких пільг, у то­му числі фіксо­ва­но­го по­дат­ку, ма­ло наслідком ви­ник­нен­ня ла­ти­фундій (про що зно­ву ж та­ки по­пе­ре­д­жа­ли на­ших ре­фор­ма­торів). І то­му цілком за­ко­номір­ним є та­кий жа­люгідний ре­зуль­тат дія­ль­­ності на­ших ла­ти­фун­дистів.