Аграрна асиметрія: що потрібно змінити у правилах експорту з України в ЄС

Складні й почасти безкомпромісні переговори передували укладанню угоди про глибоку і всеосяжну вільну торгівлю, що є складовою Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, написав Володимир Лапа, радник зі стратегічного планування президента Ukrainian Agribusiness Club.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на eurointegration.

Очікуваний перегляд Угоди про асоціацію є гарним приводом для того, щоб звірити годинники: яким є статус взаємної торгівлі агропродукцією за час, що минув.

Обсяги торгівлі очікувано зросли. Доходило до того, що деякі інші стратегічні партнери України висловлювали у зв’язку із цим обережні занепокоєння — конкурувати з європейською продукцією на українському ринку стало надзвичайно важко.

Але що звертає на себе увагу: темпи збільшення імпорту європейської продукції до України (16,3%) є суттєво вищими, ніж темпи зростання українського експорту до ЄС (9,4%).

Ми аналізували дані із 2016 року (коли вже можна було відчути ефект вільної торгівлі) по 2020 рік.
Вища «стартова» експортна вартість дозволяла тримати позитивний баланс торгівлі в межах 44,8-47,6% від товарообігу протягом 2016-2019 років, але вже в 2020 році цей показник впав до менше ніж 35%.

Споживач це побачив в асортименті магазинів. До все ще подекуди присутнього польського яблука додалися спочатку сири, а потім і молоко. Сири з Німеччини і Франції відвойовували місце на полицях. Це те, що було видно.

Із невидимого — все ще суттєвий імпорт м’яса механічного обвалювання (простіше кажучи, перемелені залишки м’яса з хрящами), яке не знаходить збуту в ЄС, проте зручно розташовується в українській ковбасі; значний імпорт насіння тощо.

Характерно, що експортується до ЄС переважно сільськогосподарська сировина, а імпортується — продукція з високою доданою вартістю.
Провал 2020 року змушує замислитися. Курс гривні тоді ще не зміцнювався, а ковідні обмеження не вплинули радикально на аграрну торгівлю.

Суттєво потужніша підтримка сільгоспвиробників у ЄС — відносно постійний фактор, хоча тут треба визнати і свої гріхи, а саме вплив перманентного підвищення податкового навантаження на сільгоспвиробників в Україні. І цей серіал триває, наразі серія із законопроєктом №5600.

Але, можливо, все-таки щось не так у самій угоді?
Насправді Україна все ще не має доступу на ринок ЄС за багатьма видами агропродукції: яловичина, свинина і навіть картопля. Розмір квот і мит тут просто не має значення — для експорту необхідно пройти аудит системи контролю, і тільки після цього Україна з’явиться в переліку країн, з яких дозволений імпорт до ЄС, і відповідно, буде можливість сертифікувати на експорт окремі підприємства.
Як цей процес триває, наочно показує приклад насіння злакових культур.

Успішна перевіряльна місія ЄС щодо них відбулася ще в далекому 2015 році, але юридично експорт насіння з України до Євросоюзу став можливий лише наприкінці 2020-го. П’ять років на схвалення рішення щодо визнання еквівалентності системи контролю — це розкіш, яку може собі дозволити ЄС. І весь цей час торгівля йшла лише в один бік — з ЄС до України. Аналогічно і по інших проблемних товарних позиціях, які «в стані розгляду».

Саме тому «глибоку і всеосяжну» вільну торгівлю із ЄС наразі можна назвати лише умовно вільною. DCFTA передбачає певні рамкові зобов’язання щодо визнання еквівалентності, але ми бачимо, як вони працюють.

Стратегічно існує дві опції — або Україна поставить на переоцінку систему контролю в Євросоюзі (як би це на перший погляд смішно не звучало, але статистика за особливо небезпечними захворюваннями тварин в багатьох країнах ЄС і адаптоване до норм ЄС законодавство в Україні дають можливість це зробити), або ЄС дещо оперативніше розглядатиме заявки України на аудит системи контролю за певними видами продукції, а в більш широкому розумінні — визнання еквівалентності.

Правильна відповідь є достатньо очевидною, але поки що не очевидною в досягненні. Хочеться вірити, що це питання буде порушене на переговорах з європейською стороною і стане предметом порозуміння.