Ріпак: його сучасний стан і перспективи в Україні

Відродження культури ріпаку в Україні розпочалося у 80-х роках минулого століття, проте особливо збільшився інтерес до нього цими роками. Міністерство аграрної політики, наукові установи, товаровиробники, переробники та комерсанти сприяють розширенню посівних площ та збільшенню виробництва насіння ріпаку. З огляду на агрокліматичні умови, в Україні немає зон, де не можна було б його вирощувати. Ріпак має стати другою, а можливо, і першою олійною культурою в районах Лісостепу та Полісся.
Основні переваги ріпаку полягають у тому, що ця культура поліпшує структуру грунту, залишає значну частину кореневих решток, які згубно діють на кореневі гнилі, і є найкращим попередником озимої пшениці та інших зернових культур. Олія, що міститься в насінні, за всіма харчовими ознаками має переваги над іншими оліями рослинного походження — не містить холестерину і лікує багатьо хвороб. Саме виробництво олії вимагає в 10–20 разів менше затрат, ніж виробництво тваринних жирів. Поряд із тим, ріпак, як кормова культура, містить білок, з рахунком якого можна збалансувати корми, зменшити використання зерна і збільшити виробництво тваринницької продукції.
Інтерес українського сільського товаровиробника до культури ріпаку мав тенденцію до зростання, що підтверджується розширенням його посівних площ (Табл. 1).
Інтенсивне зростання у 1998–1999 роках, а потім деякий спад у 2001–2002 роках зумовлений насамперед економічними чинниками. Зокрема, коливанням експортної ціни від 250–290 до 165–170 дол./т,тим, що в 1999–2000 роках закупівельні ціни на зерно неадекватно перевищували ціни на ріпак (550–650 грн за 1 т ріпаку та 700–850 грн за 1 т пшениці).
Аналіз світових та європейських цін показує, що реалізаційна ціна ріпаку зазвичай постійно в 1,8–-2,4 раза перевищує ціну зернових.
У 2001 році спад ціни на зернові культури дав відчутний ринковий урок сільським товаровиробникам, і вже нинішнього року площі під ріпаком розширюються.
Програмою передбачається розширення площ під ріпаком в Україні спочатку до 350–500 тис. га, а в подальшому — до 1,2–1,5 млн. га. Цьому сприятимуть такі чинники:
q зростання попиту на ріпак як сировину для харчової і технічної олії (у тому числі біодизеля) та як експортну культуру;
q належна ціна на ріпакове насіння;
q перші грошові надходження товаровиробникові вже в липні-серпні;
q зростання потреби і сфери використання кормів ріпаку;
q ріпак, на відміну від соняшнику, —добрий попередник під зернові кульрури.
Окремі господарства вирощують високі врожаї ріпаку в Україні. Наприклад, приватно-орендне підприємство “Іванівське” Теребовлянського району Тернопільської області (керівник Білик А. І.) щороку на площі 200 га вирощує по 40 ц/га і більше насіння ріпаку сорту Дангол.
Культивуванню ріпаку заважають:
m застаріла матеріально-технічна база — грунтообробна техніка, сівалки, збиральні комбайни, очисна та сушильна техніка;
m нестача обігових коштів на придбання добрив, засобів захисту і, в кінцевому результаті, низька, на рівні природної родючості, врожайність та ще до 30% втрати насіння у процесі збирання.
Через це віддача ріпакового поля в Україні є досить низькою (Табл. 1).
Як видно з таблиці, урожайність ярого ріпаку щороку на 30–50% нижча від озимого. Тому в регіонах з відповідними кліматичними умовами треба робити ставку на сорти озимого ріпаку. За даними Івано-Франківського інституту АПВ озимі сорти нашої селекції успішно перезимовують не тільки в західних і центральних областях, а й на півдні, півночі та сході України.
За останні 6–8 років ареал їх ефективного застосування значно розширився в Криму, Одеській, Миколаївській, Кіровоградській, Черкаській, Полтавській та Чернігівській областях.
На сьогодні існує тенденція до розширення посівів озимого ріпаку в Україні.
Однак ми рекомендуємо господарствам зважено ставитися до вибору форм озимого чи ярого ріпаку. Це залежить як від грунтово-кліматичних умов, так і від технічної спроможності господарства.
Ярий ріпак має таке саме значення, що й озимий. Проте, як уже зазначалося, відрізняється нижчою продуктивністю насіння і зеленої маси порівняно з озимим ріпаком. Господарська цінність ярого ріпаку полягає в тому, що його успішно культивують у зонах, ризикованих щодо вирощування озимого ріпаку. Він є також доброю страховою культурою — у роки, коли озимий ріпак вимерзає, його площі без великих затрат можна пересівати ріпаком ярим.
За оптимальних умов вирощування ярий ріпак формує біологічну врожайність 25–35 ц/га, а озимий — 45–55 ц/га і більше. Якщо порівняти потенційну можливість цієї культури і одержуваний урожай, постає запитання: чому ж так діється?
Як показують наукові дослідження і практика, на низьку врожайність ріпаку впливають такі основні промахи (див. табл. 3.).
Отже, нехтування цими основними елементами агротехнології веде до недобору врожаю, а то й до повної його втрати.
Не можу не зупинитися на таких питаннях. У Державному реєстрі сортів рослин України переважають зарубіжні сорти. Що це? Допомога виробити багато насіння ріпаку з боку зарубіжних партнерів? А може, щось інше? Безперечно, ріпаківництво західних країн посідає провідне місце і ріпак є основною олійною культурою в Німеччині, Франції та Польщі. Але не всі сорти зарубіжної селекції можуть забезпечити добрий урожай насіння в умовах України.
По-перше, селекція і насінництво цих сортів ведеться поза межами України, де кліматичні умови суттєво відрізняються від умов вирощування в Україні. А тому не дивно, що більшість із них не витримують зниження температурних режимів і гинуть.
По-друге, чи потрібно захоплюватися великою кількістю зарубіжних сортів (кількість їх становить близько 50% до вітчизняних, причому багато з них давно вийшли в тираж у своїх країнах)?
По-третє, сорти озимого ріпаку української селекції мають переваги над зарубіжними щодо зимостійкості та стійкості до хвороб.
Особливу увагу слід звернути на таку обставину. Насіння ріпаку зарубіжної селекції зазвичай інкрустоване, і тому на початку вегетації посіви ріпаку ростуть і розвиваються краще, що впливає на кінцевий результат — урожайність. Упущення наше в тому, що дослідні установи і сортонасінницькі станції ще не враховують необхідності обробки насіння шляхом інкрустації, що характерно для зарубіжних сортів, тому вітчизняні сорти не завжди об’єктивно оцінені при сортовивченні.
Чи можемо обійтися без “допомоги” зарубіжних партнерів? Так. Ріпаківники Польщі, скажімо, працюють тільки з сортами польської селекції. Такий приклад є і в Україні, адже наші сорти безерукові та низькоглюкозинолатні. Створений Інститутом хрестоцвітих культур сорт озимого ріпаку “Тисменицький” і дотепер є державним стандартом в Росії та Білорусі. Аналогічний за своїми показниками “оо” сорт “Свєта”.
Новостворений “оо” сорт озимого ріпаку “Дангал” забезпечує врожай 4 т/га, вміст олії — 44–45%, ерукової кислоти — 0,02%, клюкозинолатів — 18–20 мкмоль/г, вегетаційний період — 300–305 днів, масу 1000 насінин — 4,5–5 г. Насіння придатне для виробництва харчової олії та білка, його можна успішно експортувати. Тут, до речі, слід нагадати, що посівне насіння має містити: ерукової кислоти — до 0,2%, глюкозинолатів — до 18 мкмоль/г; товарне насіння: ерукової кислоти — до 1%, глюкозинолатів — до 25 мкмоль/г. Такої якості насіння можна досягти, лише висіваючи високі репродукції. Висівання насіння нижче 1-ї репродукції не допускається.
Виникає ще одна болюча проблема: з’явилося багато “селекціонерів”, які під маркою сорту “Дангал” реалізують насіння інших сортів і тому відбувається повна дискваліфікація цього сорту.
Ми, автори сорту “Дангал”, проведемо відповідну роботу з фальсифікаторами і гарантуємо ріпаководам спільну працю з одержання високих врожаїв озимого ріпаку в різних регіонах України.
З конкретних питань вирощування і придбання якісного насіння “оо” сортів ріпаку просимо звертатися за адресою: Асоціація НВС “Ріпак”, Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 9,

В. Гайдаш,заслужений працівник сільського господарства України, лауреат премії Ради Міністрів СРСР з ріпаківництва