Орати вигідніше?

Прогноз урожайності найбільшою мірою залежатиме від ефективності системи боротьби з бур’янами, оскільки за високого ступеня забур’яненості, який очікується нині, втрати врожаю зернових можуть сягати 8–15 ц/га, а соняшнику — 5–12 ц/га. В разі загрози втрати врожаю через забур’янення просапні культури доцільно обробити гербіцидами на площі не менше як 80% посівів. За розширення площі просапних культур до 40–50% у структурі посівів, які мають слабкі захисні функції від бур’янів, ця проблема набуває максимального регулятивного значення.

Попри відхилення структури посівних площ від науково обґрунтованих нормативів, коли частка основних трьох культур (озимої пшениці, кукурудзи, соняшнику) становить 70–80%, це спрацьовує як стримувальний фактор щодо поширення шкідників і хвороб. Завдяки тому, що вказані культури не мають перехресних шкідливих об’єктів, вдалося територіально унеможливити їхній безперервний розвиток. Так, клоп шкідлива черепашка не уражує кукурудзу й соняшник; кукурудзяний метелик не заселяє соняшник і озиму пшеницю. Тому поширення шкідників і хвороб буде достатньо стримане й потребуватиме здебільшого корегувальної хімічної обробки посівів.

Як правило, у весняний період стрімко змінюються ґрунтова й гідротермічна картини, що потребує відповідної миттєвої технологічної реакції. Запізнення зі строками сівби ярих культур на 15–20 днів — це втрата 3–9 ц/га зерна кукурудзи, ячменю, гороху. Таким чином, кліматичний потенціал степової зони в умовах 2019 року за ефективного використання природних ресурсів здатен забезпечити урожай: кукурудзи — на рівні 42–45 ц/га, озимої пшениці — 44–49, соняшнику — 26–30 ц/га. Проте дефіцит технологічних ресурсів, скорі­ше за все, зумовить зниження рівня врожайності на 4–7 ц/га, що фактично є об’єктивним прогнозом.

Нові сорти й гібриди з інтенсивним типом ростових процесів чутливо реагують на агрофізичний стан ґрунту. Це демонстративно проявляється на біометричних показниках й стані рослин залежно від способів основного обробітку, які радикально впливають на твердість орного шару чорнозему. Як виявилося, розподіл вертикального профілю ріллі на зони розпушеного та твердого ґрунту залежно від глибини обробітку може спричинювати значні деформації кореневої системи соняшнику й кукурудзи та гальмувати ріст рослин у цілому (рис. 1).

Як видно, в разі мілкого залягання (9 см) твердого шару ґрунту (16–19 кг/см²) на фоні мілкого дискового обробітку стрижнева коренева система соняшнику мала значно менші біометричні показники й викривлялась у горизонтальному напрямку. Послаблення негативних наслідків ущільнення ґрунту за мінімі­зації обробітку ґрунту може забезпечити тільки посилення опадів і зростання вологості чорнозему. В посушливих умовах депресія рослин на фоні мінімі­зації обробітку призводить до зниження врожайності на 15–20%. Знижується вміст ґумусу, обмежуються можливості для мінімізації обробітку ґрунту.

На сьогодні в Україні, в тому числі в степовій зоні, застосовують недостатню для відновлення балансу поживних речовин і зростання вмісту гумусу кіль­кість мінеральних добрив (70 кг/га). З позиції раціонального використання мінеральних добрив важливо враховувати ефективність їхнього засвоєння різними культурами.

Насамперед потрібно вирощувати ті культури, які забезпечують більший вихід вуглеводів, білка, жирів у розрахунку на одиницю діючої речовини добрив. У п’ятипільній сівозміні встановлено, що 1 кг мінеральних добрив за внесення їх дозою N45P45K45 забезпечує прибавку 5,2 кг зерна озимої пшениці, 4,6 кг кукурудзи, 3,1 кг гороху та 3,8 кг ячменю ярого (табл. 1). Тобто культури з вищим потенціалом урожайності вирізняються і вищою фізичною окупністю мінеральних добрив.

За регулярного застосування мілкого обробітку ґрунту та зосередження елементів живлення тільки в розпушеній частині орного шару фізична окупність добрив знижувалась, залежно від культури, до 2–2,9 кг зерна на 1 кг добрив. За недостатніх обсягів використання мінеральних добрив і великої ваги в структурі виробничих витрат (20–30%) їхнє застосування набуває ключового значення.

Уся степова зона належить до регі­ону з постійним дефіцитом вологи. Для формування 1 т зерна озимої пшениці або кукурудзи рослинам потрібно витратити з ґрунтових запасів або безпосередньо з опадів 5–8 мм (50–80 м3) води. Наявність запасів продуктивної вологи в ґрунті ще не є гарантом одержання високого врожаю. Ефективність використання вологи багато в чому залежить від фізіологічного стану культур, який, своєю чергою, залежить від конкуренції з боку бур’янів, хімічної або мікробіологічної токсичності ґрунту, пошкодження шкідниками, фази розвитку, сорту. Так, за високого ступеня забур’яненості непродуктивні втрати вологи можуть досягати 80–120 мм, а недобір урожаю — 8–22 ц/га й біль­ше. У разі якщо негативні фактори не будуть усунені, технологічно сумарний недобір урожаю може досягти 25–30 ц/га, тобто становити половину від потенційно можливого.

Попри компактність території степової зони, ґрунтово-кліматичний потенціал і окупність вкладених у технології вирощування ресурсів у окремих географічних позиціях мають широкий діапазон відповідних показників.

Як видно з діаграми (рис. 2) на прикладі наукових установ, агрокліматичний і агротехнологічний потенціал регулювання врожайності зерна озимої пшениці є достатньо великим — від 25 до 62 ц/га. Наприклад, у південно-східній частині Степу, в Розівській дослідній станції, продуктивність пшениці озимої в сівозміні після кукурудзи на силос становила на фоні N60P60K40 26 ц/га, а по чорному пару — була значно вища (62 ц/га). У посушливішій південній частині, в Інституті зрошуваного землеробства, зернова продуктивність пшениці після попередника льон олійний урожайність була мінімальна (25 ц/га), і навіть пар сприяв одержанню лише 38 ц/га, що не є видатним показником.

Тобто поряд з очевидним впливом зональних умов на врожайність озимини ми бачимо суттєві резерви технологічного характеру для зростання врожайного потенціалу. За наявності широких екологічних і ресурсних можливостей для зростання врожайності зернових культур економічна оцінка технологій їхнього вирощування дещо по-іншому трактує суспільну цінність цієї продукції, оскільки грошові відносини мають сьогодні незаперечний пріоритет. На разі в землеробстві проявляється певна невідпо­відність між родючістю ґрунтів і застосуванням мінеральних добрив. Виявляється, що внесення добрив супроводжується зниженням рентабельності виробництва зерна. Водночас мінімі­зація основного обробітку ґрунту й зниження виробничих витрат не завжди гарантують зростання прибутковості і рентабельності виробництва.

Показовим прикладом такої структури співвідношення врожайності, технологічних ресурсів і економічних показників є виробництво зерна кукурудзи. Наведемо приклад: за внесення мінеральних добрив у дозі N45P45K45 рентабельність виробництва кукурудзи знижувалась, порівняно з неудобреними посівами культури, від 164 до 141%, в той час як прибутковість зростала з 13,2 до 14,9 тис. грн/га (табл. 2).

Ступінь мінімізації обробітку ґрунту з переходом від оранки до No-till хоча й супроводжувався зниженням витрат від 8025 до 7757 грн/га, проте водночас собівар­тість зростала з 1529 до 1759 грн/т вна­слідок зменшення врожайності.

Неоднозначність агроекологічної і економічної оцінок процесів, що відбуваються в сучасному землеробстві на фоні диверсифікації засобів виробництва, свідчить про обґрунтовану потребу всебічного наукового аналізу проблеми в кожному практичному випадку.

В системі ґрунтозахисного обробітку ґрунту все ще значною перешкодою залишається зростання засміченості ґрунтів і посівів. За класичним визначенням причиною поширення бур’янів стало введення земель до складу ріллі. Тепер ступінь засміченості полів досягла таких розмі­рів, за яких будь-яке зменшення кіль­кості, частоти й глибини обробітку ґрунту спричинює збільшення втрат урожаю. Особливо висока небезпека збільшення ступеня засміченості з’являється, коли рекомендована система обробітку ґрунту спрощується через надмірні сезонні навантаження на ґрунтообробні агрегати й створення сприятливих екологічних коридорів для розвитку бур’янів. Тому диференційований підхід до обробітку ґрунту, поява гербіцидів із різнобічним спектром фітотоксичної дії та техногенний відбір резистентних видів бур’янів потребують високої агрономічної майстерності під час застосування хімічного методу боротьби з бур’янами.

Перш за все, актуальною залишається позиція щодо поєднаного застосування гербіцидів і механічного догляду за посівами. Перевагою гербіцидів є їхня здатність стримувати проростання бур’янів протягом критичного періоду вегетації кукурудзи, а недоліком страхових — незбігання в часі фаз розвитку бур’янів зі строками обробки посівів.

Таким чином, з урахуванням сучасного рівня ресурсного забезпечення землеробства та наукових даних щодо процесів формування врожаю, можна не тільки ефективно прогнозувати продуктивність сільськогосподарських культур, а й збалансовано регулювати екологічну ситуацію та економічні наслідки діяльності на землі. Агрономічні знання — це шлях до майбутнього врожаю.

М. Шевченко, д-р с.-г. наук Л. Десятник, О. Шевченко, кандидати с.-г. наук, Н. Швець, А. Хижняк,

ДУ «Інститут зернових культур»

Журнал «Пропозиція», №4, 2019 р.