Найпоширеніші шкідники й хвороби сої та рекомендації щодо захисту посівів

Cоя - джерело рослинного білка та олії. В її насінні міститься 37-42% сирого протеїну, 18-21 - жиру, 22-35% вуглеводів, а також ферменти й вітаміни. Білок сої має повний набір потрібних для організму людини й тварин амінокислот, який легко засвоюється й за біологічною цінністю прирівнюється до білка м'яса, молока, яєць. Соєвий білок значно дешевший за білки, одержані з інших продуктів. До того ж, додавання в кормові раціони сої значно поліпшує засвоєння тваринами грубих, соковитих і концентрованих кормів. Загальні площі сої в структурі посівних площ олійних культур України за останнє десятиліття відчутно зросли й на сьогодні становлять понад 600 тис. га, що свідчить про важливість цієї культури. Сортові ресурси сої в Україні складаються на 80% із сортів вітчизняної селекції і на 20 - із зарубіжної, що дає можливість широко використовувати вітчизняні сорти для підвищення продуктивності тваринництва й птиці. А ще - соя є цінним попередником під інші культури. Залишаючи в грунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє накопиченню азоту, поліпшенню структури й родючості грунту.

Шкідники сої. Втрати врожаю зерна сої через шкідливі організми можуть сягати 30-40%. За даними спеціалістів державних інспекцій захисту рослин, які здійснюють фітосанітарний моніторинг, серед шкідників сої найбільшої шкоди посівам культури повсюди завдають: бульбочкові довгоносики (смугастий, щетинистий), люцерновий клоп, звичайний павутинний кліщ, чортополохівка (сонцевик будяковий), попелиці, акацієва вогнівка тощо.
Жуки бульбочкових довгоносиків скрізь пошкоджують рослини від сходів до цвітіння, об'їдаючи краї листків, іноді з'їдають їх повністю. Особливої шкоди жуки завдають посівам за сухої спекотної погоди від початку вегетації, коли рослини через нестачу вологи затримуються в рості. Личинки під час галуження - повного наливання бобів пошкоджують азотфіксувальні бульбочки та корінці, що призводить до зниження врожайності й перешкоджає нагромадженню азоту в грунті. Значному поширенню довгоносиків сприяє розміщення сої поряд із посівами багаторічних трав, де ці шкідники зимують.
Перелік шкідників сої. Шкодочинність люцернового клопа, що поширюється здебільшого в Степу та Лісостепу, а 2009 року особини шкідника реєстрували також в Івано-Франківській і Рівненській областях Полісся, полягає в знищенні сходів або точки росту, пригніченні приросту молодих пагонів і квітконосів, знищенні листкових і квіткових бруньок, пошкодженні молодих, ще не затверділих бобів і насіння. Імаго та личинки клопів висмоктують сік із рослин, у місцях уколів з'являються знебарвлені плями, внаслідок чого рослини відстають у рості, деформуються. Особливо небезпечні пошкодження посівів під час сухої спекотної погоди. Клопи є переносниками вірусних і бактеріальних хвороб.
Шкідники сої, огляд. Звичайний павутинний кліщ найбільшої шкоди завдає у фазі галуження - формування бобів у Лісостепу та Степу. Імаго й личинки висмоктують сік із нижнього боку листків. Зверху на пошкоджених листках з'являються знебарвлені плями, які потім зливаються, листки жовтіють, буріють, всихають і передчасно обпадають. Боби передчасно достигають, розтріскуються, утворюється плюскле зерно. Сильно пошкоджуються пізньостиглі сорти. Підвищену шкодочинність фіксували за спекотних посушливих умов (t° повітря - 29...31°С, вологість -45-55%), коли збільшується кількість генерацій шкідника.
У 2009 році вперше, за даними спеціалістів районних інспекцій захисту рослин, спостерігалася підвищена заселеність посівів сої шкідником чортополохівкою (сонцевик будяковий), передусім, у забур'янених осередках степових і Вінницької, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Чернівецької та інших областей. Гусениці грубо об'їдають листя, скріплюючи його павутинками, що спричиняє загибель рослин. Спекотна посушлива погода цьогорічного вегетаційного періоду скрізь сприятиме інтенсивному розвитку й шкодочинності шкідника сої - чортополохівки. Протягом сезону шкідник сої може утворювати до трьох поколінь. Місцем резервації шкідника сої чортополохівки є забур'янені площі. Тому боротьба з бур'янами є першочерговою умовою збереження посівів сої - ласого корму шкідників, зокрема чортополохівки.
 Шкідники сої попелиці заселяють плантації сої в Степу, Лісостепу та на Поліссі у фазі галуження - формування бобів. Вони шкодять рослинам безпосередньо, висмоктуючи сік із рослин, і є переносниками вірусних інфекцій. Посушлива тепла погода вегетаційного періоду повсюди сприятиме масовому розмноженню й шкодочинності попелиць.
Шкідники сої, огляд. Акацієва вогнівка - шкідник бобів і насіння сої. Шкодочинність акацієвої вогнівки полягає в зниженні врожаю зерна та схожості насіння сої, особливо середньо- та пізньостиглих сортів господарств Степу й Лісостепу. На пошкоджених бобах виявляють невеликі отвори діаметром не більше 2 мм, затягнуті ледь помітною павутинкою. У середині боба насіння сої частково або цілком виїдене, характерна ознака - наявність екскрементів. Ушкодження гусеницями зерна сої сприяє проникненню в нього збудників бактеріальних і грибних хвороб. Чисельність вогнівки - шкідника бобів сої та її шкодочинність збільшуються за посушливих умов періоду вегетації. Щоб зменшити ушкодження бобів сої шкідником, посіви цієї культури треба розміщати не ближче 500-700 м від лісосмуг з акацією.
Cеред хвороб сої найбільшого поширення набувають: грибні - пероноспороз, септоріоз, антракноз, кореневі гнилі, церкоспороз, борошниста роса, аскохітоз; бактеріальні - сім'ядольний бактеріоз; вірусні - жовта й зморшкувата мозаїки тощо.
Пероноспороз, за даними моніторингу, в усіх зонах вирощування сої охоплює від 8 до 100% площ. Шкодочинність хвороби сої полягає в зменшенні схожості на 10, а врожайності - на 30-40% і погіршенні якості зерна сої внаслідок порушення процесів фотосинтезу. За дифузного ураження (загальне пригнічення рослин) на сім'ядолях, і особливо на листках уздовж жилок, з'являються хлоротичні ділянки. За умов високої вологості в місцях хлоротичності з нижнього боку листків з'являється сіро-фіолетовий наліт. Хворі боби викривлені, менш опушені, їхні стулки бурого кольору. На внутрішній поверхні стулок утворюється наліт кремового кольору. Уражене насіння тьмяне, втрачає притаманний здоровому насінню блиск, на його поверхні утворюється плівочка кремового кольору. Поширенню хвороби сприяє висока відносна вологість повітря. Сильніше уражуються пізні посіви.
Септоріоз сої, який спостерігають на Поліссі (Івано-Франківська обл.), Степу та Лісостепу, на сім'ядолях утворює наскрізні плями з валикоподібними напливами по периферії. Сім'ядолі всихають і опадають. На трійчастих листках утворюються невеликі (3-4 мм) кутасті, іржаво-бурі, згодом чорні плями, обмежені жилками. Листки жовтіють і опадають. На стеблах з'являються буровато-сірі плями завдовжки 4-12 мм. Захворювання сої інтенсивно розвивається за вологої погоди у фазі цвітіння - початку утворення бобів. Сильніше уражуються листки сої нижнього ярусу.
Захворювання сої на антракноз призводить до випадання сходів, зниження врожаю сої у середньому на 13-20%. Хвороба сої повсюдно охоплює від 13 до 60% площ культури. На сім'ядолях утворюються бурі вдавлені виразки зі світлим центром. На стеблах плями довгасті, уражені стебла й черешки розтріскуються. У місцях ураження стебла надломлюються. На бобах утворюються дрібні з бурою облямівкою плями, які потім поглиблюються, розширюються й зливаються. Насіння вкривається бурими плямами.    
Ураження рослин сої фузаріозом, який виявляється переважно в Лісостепу, деінде Степу, спричиняє зниження врожайності сої на 25-40%, а також погіршення посівних властивостей і товарної якості зерна. Хвороба сої проявляється у вигляді некрозу сім'ядолей, загибелі точки росту, кореневих гнилей, в'янення, плямистості листя, загнивання стебел, бобів сої і зерен. Ураження фузаріозною кореневою гниллю, що спостерігається в Лісостепу та Степу, відбувається у фазі утворення простих і перших трійчастих листків і характеризується потоншенням та побурінням стебла біля кореневої шийки. Рослини сої відстають у рості, нерідко й гинуть. За інтенсивного розвитку хвороби сої головний корінь загниває, бічні корінці не розвиваються, не утворюються бульбочки. У місцях ураження з'являються видовжені бурі плями, що поступово збільшуються й охоплюють увесь корінь. Стебло сої біля кореневої шийки стає бурим, тонким, підламується.
В ураженому (3-72% площ) церкоспорозом насінні сої вміст жиру зменшується на 2-7, протеїну - на 4-5, його схожість знижується на 19-36%. На сім'ядолях сої з'являються коричневі виразки з темно-бурим обідком і брудно-сірим нальотом. Листки вкриваються попелясто-сірими плямами (3-6 мм) з характерною темно-коричневою облямівкою. З нижнього боку листків у місцях плям утворюється темно-сірий наліт. На стеблах плями видовжені, вдавлені, червонуваті із сіруватим центром і коричневим обідком. На стулках бобів плями вдавлені, округлі, бурого кольору з коричневим обідком. На насінні вони неправильно-округлі, випуклі, штрихувато-сірі з чітко вираженим бурим обідком. За сильного ураження врожай сої зменшується вдвічі-втричі.
Борошниста роса - хвороба сої, яку фіксували в усіх природно-кліматичних зонах, може спричинити недобір 10-15% урожаю зерна сої. На верхньому боці листків, стеблі утворюється білий павутинний наліт. Згодом він ущільнюється, сіріє, на ньому у вигляді чорних цяток з'являються склероції - плодові тіла гриба.
Аскохітоз, який фіксували у фазі бутонізація - формування бобів на Поліссі на 67-100%, у Лісостепу на 4-89 та в Степу на 5-100% площ, може спричинити зниження схожості насіння на 25-40%, випадання сходів і дорослих рослин, зниження врожаю зерна (в окремі роки за вологої погоди недобір врожаю може сягати 15-20%) і погіршення його якості. На сім'ядолях сої з'являються темно-коричневі плями й виразки з концентричною зональністю. На листі сої плями округлі, сірувато-білясті з темною облямівкою і рясним утворенням пікнід (плодових тіл гриба) в центрі. На стеблах з'являються подовжені плями сіруватого кольору з пікнідами. На бобах сої плями сірі, часто перетворюються на заглиблені бурі виразки з численними пікнідами. У таких бобах насіння або не утворюється, або ж трухлявіє чи загниває.
Сім'ядольний бактеріоз (бактеріоз насіння сої й сходів) виявляють переважно в Лісостепу. Рослини сої, які захворіли у фазі сходів, відстають у рості й розвитку, що негативно впливає на їхню продуктивність. Особливо сильно хвороба розвивається в сиру прохолодну погоду і може спричинити значну зрідженість посівів. На сім'ядольних листочках з обох боків з'являються світло-жовті, бурі, темно-коричневі маслянисті, ослизнені або сухі плями різної форми та розмірів. На ураженому насінні сої помітні білуваті, матові вдавлені плями чи виразки й тріщини.
Через ураження рослин сої жовтою мозаїкою, що має місце здебільшого в Лісостепу, погіршується якість зерна, урожайність може знизитися на 40%. Хворі рослини визрівають пізніше, ніж здорові, вміст білка в насінні знижується на 15-18%. Жилки на листках світлішають, потім утворюються жовто-зелені плями на всій поверхні листкової пластинки.
Зморшкувата мозаїка. На рослинах, що виросли з ураженого вірусом насіння, хвороба проявляється ще на початкових фазах розвитку у вигляді пригнічення росту та сильного здуття листкових пластинок між жилками та скручування долей трійчастих листків. Боби, що сформувалися, дрібні, часто вигнуті у вигляді серпа. Уражене насіння втрачає характерний для цього сорту колір. За сильного розвитку хвороби недобір урожаю зерна сої й зеленої маси може сягати 40%, зниження вмісту білка - 7-19, олії - 2,5%. Важливим заходом обмеження розвитку вірусних хвороб сої є дотримання ізоляції насіннєвих ділянок сої від посівів люцерни, конюшини, гороху, квасолі, картоплі та інших рослин, які мають спільних із нею збудників вірусних хвороб, а також вчасна систематична боротьба з шкідниками сої- попелицями, цикадками, клопами та іншими сисними шкідниками - переносниками вірусної інфекції. Збирання насіння сої з незаражених ділянок.
На перших етапах росту в сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це зумовлює її низьку конкурентоспроможність у боротьбі з бур'янами. Втрати врожаю сої від забур'яненості можуть сягати 30-50%. Тому боротьба з бур'янами має першочергове значення для успішного вирощування культури (табл. 1).
Одним із засобів, який послаблює інфекційний початок хвороб, а також зменшує кількість шкідників сої і бур'янів, є глибока (27-30 см) оранка полів після збирання сої й проведення вологонасичувального поливання (табл. 2). Це створює несприятливі умови (загибель шкідників - до 95%) для лялечок листогризучих совок, коконів акацієвої вогнівки й лучного метелика, павутинного кліща, трипсів та інших шкідників. Уражені рослинні рештки заорюють у грунт на значну глибину, де під дією грунтової мікрофлори вони перегнивають, що сприяє зниженню інфекційного фону пероноспорозу, аскохітозу, сірої гнилі й фузаріозу.

Т. Сидоренко,
провідний спеціаліст Головдержзахисту