Німецький досвід руками українського фермера

Деякі сучасні українські фермери, що мають невеликі ділянки землі, крім аграрного бізнесу, інколи ще й працюють у міжсезоння на інших роботах. (До речі, такий спосіб життя має свої переваги та є досить поширеним і серед європейських фермерів.) Один із авторів цієї статті і є таким вітчизняним господарем, який, окрім фермерування, працює ще й у ТОВ «Ропа Україна». 

Робота в німецькій фірмі дає змогу ефективно використати час сільськогосподарського міжсезонного «затишшя» та водночас збагатити власну практику закордонним досвідом.

Так, після відповідного оформлення землі (близько 30 га) було вирішено спрямувати свій бізнес на вирощування зерна. Із набутої на той час інформації добре розумів, що, маючи змогу притримати зерно у доброму стані до весни, можна значно збільшити свій прибуток. Водночас усвідомлював, що за відсутності потрібної господарської інфраструктури це практично неможливо. Двір біля садиби малий, надпідлоговий склад не збудуєш, до того ж потрібно чимало грошей і часу на обслуговування збіжжя, особливо якщо воно сире. Також є небезпека масового пошкодження зерна гризунами, зокрема мишами. Тому питання, як зберегти врожай та примножити прибутки, не покидали голову ні на хвилину. 

У період роздумів трапилося відрядження до Німеччини, де випадково в одному із фермерських господарств побачив прийнятне для себе технічне рішення. Це було зерносховище баш­тового типу, або, як його ще називають, — силос. Проконсультувався у спеціалістів про переваги такого сховища — переконала низка плюсів. Це — економія простору, можливість конт­ролю умов зберігання, зокрема температури, захист від плісняви, птахів, гри­зунів, комах, зменшення витрат під час зберігання порівняно з іншими варіантами, низькі витрати на придбання сховища та його монтаж, можливість проведення очищення і дезінфекції, довгий термін зберігання зерна — особливо за умови контролю та дотримання вимог зберігання, можливість механізувати процеси завантаження, вивантаження і вентилювання тощо.

На зразку технічного рішення, наданого виробником, побачив закладені в конструкцію технологічні принципи і зрозумів, що його цілком можливо побудувати самотужки. Хоча, на перший погляд, здавалось, що все просто, але, звісно, потрібні відповідні знання, щоб його спроектувати. Звернувся за допомогою до молодого конструктора, який був, що називається, щойно зі студентської лавки і тільки набував досвіду. Він і втілив за три дні усі бажання, бачення та думки в креслення: продумав комплектність сховища, його міцність і технологічність збирання, технологію зберігання зерна із можливістю у подальшому механізувати процеси завантаження, вивантаження, вентилювання (рисунок). Ще декілька днів було проведено у бурхливих дискусіях, погодженні підходів до виконання задуманого та кінцевому коригуванню і затвердженню остаточних технологічно-конструк­тивних розрахунків.

Настав етап практичних дій. Опе­ра­тивно було закуплено 40 листів оцин­­­кованої сталі розміром 1,25 ´ 2,5 м завтовшки 0,8; 1,0 та 1,5 мм (приблизно в рівній кількості), болти та гайки для кріплення (2,3 тис. шт.), арматуру для фундаменту, цемент та пісок для бетону. Оцинковані листи відповідно до креслень було розкроєно та просвердлено на обладнанні спеціального підприємства.

Після цього розпочалось будівництво: першочергово було залито фундаментну шестигранну плиту, в якій попередньо встановили арматуру, тобто основу майбутнього сховища. Через кілька днів, залучивши брата, вдвох узялися монтувати сховище. 

Послідовність монтажу

Спочатку на основі креслень змонтували дах, у конструкції якого передбачено завантажувальний люк із кришкою, а для швидкого з’єднання із циліндричною частиною — кільце жорсткості. Потім на фундаментній плиті із найтонших сталевих листів (0,8 мм), які між собою з’єднувались болтами М6 ´ 2, зібрали верхнє кільце, на яке встановили дах. Після цього конструкцію спеціальними домкратами підняли вгору на висоту наступного кільця (фото 1). З’єднання верхнього кільця із нижнім для герметизації здійснювали внапуст.

Через декілька днів башту було змонтовано. Молодий конструктор не схибив у розрахунках – запроектовані отвори, які готували завчасно, на всіх листах були зроблені у визначених відповідно до креслення місцях і на місці монтажу чітко співпали. Довелося тільки крутити багато гайок, але швидкий монтаж надихав на подальші дії. 

По закінченні монтажних робіт невикористаних деталей та відходів не було, тож результат утішав ще й тим, що спрацювали без зайвих витрат.

Готова конструкція приємно радувала око. Залишалося дати назву своєму «дітищу». Так на нашому творінні з’явилась назва «MEN» і надала йому фірмового вигляду та викликала здивування у сусіда, мовляв, чому обрали саме таку назву. Та дуже просто: бо MEN — це нетрадиційно, рек­ламно, досить легко запам’я­то­вується, а ще перекладається із німецької як «чоловік». Як на мою думку, то справжній MEN — це той чоловік, що здатний зважено осмислити закордонне і власними руками пристосувати до українських реалій.

Оскільки спосіб завантаження ще не реалізований, планується під нього використати пневмотранспортер (наприклад, типу ПТЗ-5 виробництва ПП «Алексзернотех», м. Олександрія Кіровоградської області). Це дасть змогу на першому етапі уникнути будівництва завальної ями та вирішити питання як завантаження зерна із висипаного бурта у башту, так і його затарювання і перевантаження у причіп після вивільнення із башти на прилеглий до неї асфальтовий майданчик. 

Вивантаження планується здійснювати шнеком, який задля ефективнішого використання об’єму силосу стаціонарно розміщено поза баштою (його вводять всередину неї безпосередньо перед вивантаженням). 

Висновки

За доступні кошти власними зусиллями цілком можливо вирішити питання ефективного та гарантованого зберігання зерна і реалізації його за прийнятною ціною. У такому разі фермерське господарство має реальні підстави отримати додатковий дохід і провести подальшу модернізацію свого господарства сучасними техніко-технологічними рішеннями.

•  Наступне після монтажу завдання — набратися досвіду та знань, як пра­­вильно працювати із таким сховищем та повністю механізувати всі процеси.
• Наразі фермер повен оптимізму, готовий і далі експериментувати, а з охочими піти таким самим шляхом — залюбки поділиться досвідом. 

Як то кажуть, «не святі горшки ліплять», тож не бійтесь нових починань — потрібно сміливіше братись до справи і буквально своїми руками «ліпити» свій добробут.

Я. Менжинський, фермер, механік ТОВ «Ропа Україна», 
Р. Кобиш, конструктор ТОВ «Ропа Україна»