Бізнес план по вирощуванню овочів

Досвід ведення бізнеса Олексія Кириленка з Тертишників, що в Носівському районі на Чернігівщині, показує, що дрібний виробник може знайти свою нішу навіть у вирощуванні наймасовіших овочевих культур.

Колись – сільський учитель, а нині пенсіонер вирощує овочі на продаж уже багато років. Але на сьогодні він, взявши по 2 га під ОСГ на трьох членів родини, став провідним овочівником району. Точніше, вже не так він, як його син, який, працюючи в педінституті в сусідньому райцентрі, взяв у свої руки більшу частину справ, і в першу чергу – агрономічну складову.

Інші фермери в районі вирощують найходовіші польові культури, чому сприяють родючі чорноземи. Спробував один з них за прикладом Олексія Григоровича й собі вирощувати овочі, доручив справу невістці, але та через 2 роки кинула овочівництво: дуже багато праці доводиться вкладати.

Та ще й місцевий ринок обмежений. Тричі на тиждень Олексый Григорович складає задні сидіння у своїй «Славуті», завантажує ящики з овочами (так у машину їх входить 18) і їде за 18 км до райцентру, не пропускаючи жодного базару. Возити товар далі – довго, та й бензину багато спалиш. Наприклад, до Києва – більше 100 км, поїздка й торгівля займе цілий день, тоді як удома ще хазяйство… А з райцентру повертається вже до обіду.

Доходи в провінції невисокі, тож багатьом покупцям наш співрозмовник скидає ціну, аби спродати все. В результаті часто люди купують у нього овочі в рази дешевше, ніж вони коштують на київських розкладках чи у місцевих перекупників, які торгують привізною продукцією з Херсонщини і виграють на тому, що торгують щодня, а не лише в базарні дні.

Та, головне, - в Носівці практично всі теж мають городи, відповідно, свої овочі. Як же вдається в такій ситуації знаходити збут?

По-перше, культури у Олексія Кириленка - лише найбільш ходові. Найбільше – помідорів і білокачанної капусти, є ще баклажани, солодкий і гіркий перець, столові буряки, огірки, цвітна й пекінська капуста, а навесні – теплична редиска. Раз спробував виростити броколі, але такий по-справжньому нішевий товар, та ще й порівняно дорогий, не знайшов збуту в пересічному райцентрі.

По-друге, у городян городи невеликі: зрідка більше 15 соток, а зазвичай – 6-10. І левова частка відводиться під «другий хліб». А з овочів вирощують у першу чергу коренеплоди та капусту. Наприклад, багато хто не вирощує солодкого перцю, цвітної капусти чи «пекінки». Баклажани ж вдається виростити небагатьом, бо в умовах городу їх не посадиш достатньо далеко від картоплі, а значить, «синенькі» все одно з’їдять колорадські жуки. Гіркого перцю взагалі на городах майже ніхто не вирощує: на всі культури площі бракує, тому доводиться обмежуватися «борщовим набором».

По-третє, овочі власники малих городів зазвичай вирощують одного-двох, рідше кількох сортів чи гібридів. Наприклад, один сорт ранній і один пізній. А часто – один сорт або гібрид, який плодоносить в основний сезон. «Поки у покупців на городах є власні овочі, торгівля йде мляво. А щойно у основної маси свої овочі закінчуються, до мене вишиковуються черги. Буває, що з черги кричать, щоб по багато одному не давав, а торік раз навіть побилися», - розповідає овочівник.

Ось тут і знаходить свій бізнес  Олексій Григорович, адже тих самих помідорів чи капусти він вирощує повний конвеєр: від ранніх гібридів до пізніх. Відтак сезон у нього триває довше, ніж у основної маси власників городів. Крім того, він вирощує й те, до чого у основної маси населення землі не вистачає або що виростити не так просто: цвітну й пекінську капусту, баклажани.

Врешті, городяни ті ж самі помідори вирощують у першу чергу на їжу, тобто, салатного типу. А на консервацію вже купують. Тому наш співрозмовник вирощує чимало дрібноплідних помідорів – «сливок» і круглих, типу Солероссо, які у нас чомусь називають «Чумачок». Також великий попит на «сливку» середнього розміру і на якомога соковитіші гібриди (останні беруть для виробництва домашньої аджики).

Та й в інших культурах овочівник намагається знайти якусь «родзинку», якої не було б у основної маси городників. Так, солодкий перець він вирощує кубовидний, тоді як на городах у людей – здебільшого типу угорський білий (до якого відноситься, зокрема, загальновідомий сорт Білозерка). Буряк для вирощування обрав солодкий, розваристий і лежкий EZ 3003 циліндричної форми. Разом з тим має в асортименті і круглий.

Носівський район аж ніяк не назвеш овочевим краєм, однак продукція вдається на славу, причому кожен рік, якщо погода не підводить. Як же йому це вдається?

Питання номер один, навіть тут, біля межі лісостепової зони з Поліссям, - вода. Для цього Олексій Кириленко, маючи паї в глибині поля, здав їх в оренду, а своїм членам родини взяв землю під ОСГ біля хати і пробурив у дворі свердловину, від якої провів на овочевий масив краплинне зрошення. Тільки на електроенергію для роботи свердловини і краплинної системи щомісяця йде 2000 грн, але це забезпечує стабільні й високі врожаї попри всі посухи. Ще одна важлива складова гарантованого врожаю – якісна розсада. Щоб її отримати, насіння беруть тільки гібридне іноземної селекції, а розсаду вирощують у касетах на покупному торфі («Щедра земля»).

Ясна річ, розсаду вирощують у плівковій теплиці. Раніше теплицю мали розміром 8х25 м. Торішні високі ціни  на помідори (до 40 грн/кг) спонукали поставити нову теплицю, більшу (10х50) і високу. В неї поставили котел «Булер’ян» завдовжки 1,2 м, у якому добре згоряють метрової довжини дрова. Це дає змогу забезпечити тепло.

Цього року в теплиці вирощували не тільки розсаду, а 3 обороти овочевих культур: спочатку редиску, потім огірки, а на осінь – щоб поспіти саме на той час, коли на городах помідори відходять – посадили томати. Навіть за такої пізньої висадки на помідорах, за очікуванням господаря, встигне достигнути перших 2 чи 3 китиці.

Під рослини вносять водорозчинні азотні добрива в краплинну систему, щоб дати старт росту нещодавно висадженій розсаді. Також удобрюють овочі «Екопланом», що містить фосфор, калій і мікроелементи, і карбамідом. Аміачної селітри, яка «роздуває» плоди, забезпечуючи тонаж, не вносять. У цьому – один із секретів якості й лежкості овочів. Удобрюють овочі також гуматами і рідкими хелатними мікродобривами по листу. Господар переконує, що бачить ефект від їх внесення.

З бур’янами борються по-різному: на помідорах – гербіцидом, солодкий перець мульчують плівкою, а на баклажані зареєстрованих гербіцидів немає, тому доводиться 70 соток під цією культурою і понад гектар під капустою полоти вручну.

Проти хвороб і шкідників намагаються застосовувати біопрепарати, але їх ефективність нижча, ніж синтетичних, тому не завжди вдається обмежитися «біологією». Важливий фактор стійкості проти хвороб, як показала практика, - якісна розсада.

З техніки – лише китайський 9-сильний мотоблок, тому фрезують ним, а от орати вже наймають тих, хто надає відповідні послуги. Хотіли купити трактор МТЗ, уже придбали тракторні фрезу і обприскувач, заплатили київській фірмі перший внесок 20 тис. грн, а трактора так і не отримали: продавці, які обіцяли техніку в розстрочку, виявились шахраями.

Технологію вирощування овочів тут розробляли з допомогою журналу «Овочівництво», з якого почерпнули багато корисного. Крім того, син Олексія Григоровича дружить із агрономом-овочівником з Каховського району на Херсонщині і часто з ним консультується телефоном.

Про розширення бізнесу господар не думає, адже заробітки в умовах, коли більшості покупців доводиться скидати ціну, не бозна які, та й ні сил, ні часу на більше не вистачає. Однак свою нішу в межах району він знайшов. Покупці вже знають Олексія Григоровича, знають його продукцію, тож він зазвичай знаходить збут тим обсягам, які він вирощує.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com