Ринок ріпаку в Україні змінює вектори розвитку

За ос­танні п'ять років струк­ту­ра по­­сівів ріпа­ку за­зна­ла суттєвих змін. Як­що 2010-го ос­новні площі під ріпа­ком бу­ли зо­се­ре­д­жені у сте­повій ча­с­тині Ук­раїни (56%), то нині ос­новні його по­­сіви розміщені в зоні Лісо­сте­пу (45%) та Сте­пу (31%). Най­мен­ша ча­ст­ка площ при­па­дає на зо­ну Полісся (20%). Тож ва­ло­вий збі­р ріпа­ку на 50% забезпечу­ють суб’­єкти гос­по­да­рю­ван­ня лісо­сте­по­вої зо­ни, по 25% — Сте­пу та Полісся. 

Збільшен­ня об­сягів урожаю 2011–2015 рр. в Ук­раїні ста­но­ви­ло 300 тис. т — від 1437,5 тис. т у 2011 р. до 1737,6 тис. т 2015-го, або 21%. У сте­повій зоні змен­шен­ня ва­ло­во­го збо­ру ріпа­ку сяг­ну­ло 120 тис. т (від 552 тис. т у 2011 р. до 431 тис. т 2015-го, або 22%), у зоні Лісо­сте­пу — 275 тис. т (від 606 тис. т у 2011 р. до 882,2 тис. т 2015-го, або 45%), у зоні Полісся — 144 тис. т  (від 280 тис. т у 2011 р. до 424 тис. т у 2015 р., або 52%). Тем­пи збільшен­ня ва­ло­во­го збо­ру не є стабільни­ми і про­гно­зо­ва­ни­ми що­ро­ку. Так, у се­зоні 2011–2012 рр. відбу­ло­ся падіння темпів ви­роб­ництва ріпа­ку на 16%, у 2014-2015 рр. — 20% (табл. 1).

Площі зби­ран­ня під ріпа­ком в Ук­ра­їні ско­ро­ти­ли­ся про­тя­гом 2011–2015 рр. на 161,7 тис. га (від 832,8 тис. га в 2011 р. до 671,1 тис. га 2014-го, або на 15%). У сте­повій зоні зменшен­ня площі ста­но­­­­­ви­­ло 174 тис. га (від 384 тис. га у 2011 р. до 211 тис. га 2015-го, або 45%), у зо­­­ні Лісо­сте­пу — на 6 тис. га (від 308,4 тис. га у 2011 р. до 302,9 тис. га 2015-го, або на 2%). Ди­наміка площ під ріпа­ком у зоні Полісся по­зи­тив­на, що на за­­галь­­но­му тлі є ви­нят­ком, прибавка площі ста­­­но­вила 18 тис. га, або 13% (157 тис. га в 2015 р. про­ти 140 тис. га 2011-го). Се­ред ос­нов­них при­чин ско­ро­чен­ня площ під ріпа­ком в Ук­раїні такі: не­спри­ят­ливі по­годні умо­ви; низь­кий рівень технічно­го ос­на­щен­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких то­ва­ро­ви­роб­ників; не­до­три­ман­ня тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку; ви­ко­ри­с­тан­ня не­якісно­го насіннєво­го ма­­­теріалу; ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку в не­при­сто­со­ва­них при­род­но-кліма­тич­них умо­вах.

Підви­щен­ня про­дук­тив­ності ріпа­ку за­без­пе­чує по­зи­тив­ну ди­наміку на тлі зменшен­ня площ, що є оз­на­кою інтен­сифікації вітчиз­ня­но­го ви­роб­ництва цієї культури. Так, уро­жайність ріпа­ку в Ук­раїні збільшилась на 40% — від 17,2 в 2011 р. до 25,9 ц/га 2015-го. У зоні Сте­пу збільшен­ня вро­жай­ності ста­но­ви­ло 31% — від 15,3 у 2011 р. до 20,1 ц/га 2015-го, у зоні Лісо­сте­пу — 59% (від 16,8 у 2011 р. до 26,7 ц/га 2015-го), на Поліссі — на 41% (від 18,7 у 2011 р. до 26,3 ц/га 2015-го). Од­нак се­ред­нь­о­ста­ти­с­тич­ний рівень уро­жай­ності ріпа­ку на прак­тиці вдвічі мен­ший за по­тенцій­ний рівень рос­лин. Так, за да­ни­ми се­­лекційних ком­паній і ви­роб­ників ори­гіна­ль­но­го насіння, по­­тенційна вро­жай­ність су­час­них сортів ріпа­ку вітчиз­ня­ної се­лекції мо­же ся­га­ти 50 ц/га, іно­зем­них його гібридів — по­над 65 ц/га. 

Най­вищі тем­пи зро­с­тан­ня ва­ло­во­го збо­ру ріпа­ку в Ук­раїні за ос­танні п'ять років більш ніж ут­ричі за­без­пе­чи­ли аг­­рарні підприємства За­порізької об­ласті, вдвічі — Київщини, Харків­щини, Жи­то­мир­щи­ни. Найбільшою мірою рівень виробництва ріпа­ку в за­зна­че­ний період знизився на Ми­ко­лаївщині — 53%. Із політич­них при­чин ви­роб­ничі площі ріпа­ку на те­ри­торії АР Крим від 2014 р. ви­ве­дені із за­галь­но­го ма­си­ву. 

Вирішаль­ним фак­то­ром, що за­без­пе­чує на­ро­щу­ван­ня обсягів ви­роб­ництва ріпа­ку в Ук­раїні, є стабільне збільшен­ня йо­го вро­жай­ності. Аналіз ди­наміки вро­жай­ності ріпа­ку в розрізі об­ла­с­тей за ос­танні п'ять років по­ка­зав, що збільшення вро­жай­ності відбуло­ся в усіх регіонах, за ви­нят­ком Лу­ган­щи­ни. Як­що в 2011 р. мак­си­маль­на се­ред­ня врожайність ріпа­ку не пе­ре­ви­щу­ва­ла 24 ц/га (Во­линсь­ка, Львівська обл.), а в інших регіонах ко­ли­ва­ла­ся в межах 13–20 ц/га, то за ре­зуль­та­та­ми 2015 р. вона до­сяг­ла рівня 34 ц/га (Во­линсь­ка обл.), в інших регіонах — не ниж­че як 20 ц/га.

Аналіз струк­ту­ри ви­роб­ництва ріпа­ку в Ук­раїні за 2015 р. по­ка­зав, що 50% усь­о­го вро­жаю за­без­пе­чу­ють об­ласті-ліде­ри (Хмель­ниць­ка, Вінниць­ка, Тер­нопільська, Львівська, Одесь­ка). Те­ри­торіаль­на кон­цен­т­рація або відсутність у сівозміні ріпа­ку пов’яза­на з низкою факторів: при­род­но-кліма­тич­ни­ми умо­ва­ми; спе­цифікою тех­но­логічно­го про­це­су ви­ро­щу­ван­ня; ви­мо­га­ми куль­ту­ри що­до вне­сен­ня до­б­рив, об­роб­ки за­со­ба­ми за­хи­с­ту рос­лин; особ­ли­во­с­тя­ми про­це­су зби­ран­ня вро­жаю; не­стабіль­ни­ми про­гно­за­ми що­до фак­тич­но­го вро­жаю і ве­ли­ки­ми ри­зи­ка­ми йо­го не­­до­от­ри­ман­ня з ог­ля­ду на залежність процесу вирощування ріпаку від погодних умов. 

Прак­ти­ка свідчить про те, що ефек­тив­но й при­бут­ко­во ви­ро­щу­ва­ти ріпак здатні по­тужні аг­рарні підприємства, які до­стат­ньо за­без­пе­чені зе­мель­ни­ми, ма­­те­­ріаль­ни­ми, фінан­со­ви­ми ак­ти­ва­ми. Пла­ну­ю­чи ви­ро­щу­ва­ти та­ку куль­ту­ру, як ріпак, суб'єкт гос­по­да­рю­ван­ня у фі­­нан­­со­во­му ас­пекті свідо­мо по­трап­ляє до зо­ни ри­зи­ку. Її слід «стра­ху­ва­ти» шля­хом вирощування інших куль­тур на ви­­па­док от­­ри­ман­ня збитків від неврожаю ріпа­ку. 

Еко­номічна скла­до­ва

Ди­наміка еко­номічних по­каз­ників га­лузі ріпаківництва за ос­танні три ро­ки по­зи­тив­на. Ви­руч­ка від ре­а­лізації ви­роб­ле­но­го ріпа­ку збільши­ла­ся від 6221 млн грн у 2013 р. до 11 111 млн грн, або у 1,8 ра­зу, при­бу­ток — від 494 млн грн у 2013 р. до 3397 млн грн, або у 6,8 ра­зу 2016-го. Рен­та­бельність ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри по­пе­ред­нь­о­го ро­ку пе­ре­ви­щи­ла 44% про­ти 8,6% у 2013 р. Варто за­зна­чи­ти, що 2013 р. не був спри­ят­ли­вим за по­год­ни­ми умо­ва­ми для ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку, що й по­зна­чи­ло­ся на еко­номічних по­­каз­ни­ках йо­го ви­роб­ництва та при­зве­ло до не­га­тив­­но­го фінан­со­во­го ре­­зуль­­та­ту. По­при що­­річ­не змен­шен­ня площ ви­роб­ництва ріпа­ку, ре­зуль­та­ти 2015 р. бу­ли по­зи­тивні, що є наслідком ста­ло­го рівня вро­жай­ності куль­ту­ри, ціно­вих по­зицій, оп­тимізації тех­но­логіч­них про­цесів. Вод­­но­час зрос­ла собівартість ви­роб­ництва ріпа­ку — від 2833 грн/т у 2013 р. до 4142 грн/т 2015-го, або в 1,5 ра­­зу. Але збільшен­ня се­ред­ньої ціни ре­а­лізації від 3077 до 7950 грн/т, або в 2,6 ра­зу, за­без­пе­чи­ло от­ри­ман­ня ви­со­ко­го при­бут­ку (табл. 3). 

Аналіз струк­ту­ри ви­т­рат на ви­ро­щу­ван­ня ріпа­ку в Ук­раїні по­ка­зав, що ча­ст­ка статті «прямі ви­т­ра­ти» збільшилася від 71 до 74,3% чрез зменшен­ня ча­ст­ки витрат за статтею «інші прямі ви­т­ра­ти» від 23,8 до 21,8%. Зро­с­тан­ня рівня ви­­трат зафіксо­ва­не за стат­тя­ми: «оп­ла­та по­слуг і робіт сто­ронніх ор­га­нізацій» — від 13,9 до 14,3% та «ре­ш­та ма­теріаль­них ви­т­рат» — від 24,7 до 26,9%. Струк­ту­ра ма­теріаль­них ви­т­рат ви­роб­ництва ріпа­ку змінюється з огляду на зменшен­ня ча­ст­ки витрат за стат­тями: «оп­ла­та праці» — від 5,2 до 3,9%, «насіння» — від 12 до 10,3%, «амор­ти­зація» — від 24,9 до 23,4%, «відра­ху­ван­ня на соціальні за­хо­ди» — від 7,9 до 6,4%. Це свідчить про інтен­сифікацію аг­рар­но­го ви­­роб­ництва, що відбувається завдяки за­­сто­су­ван­ню су­час­ної ме­ха­ні­зо­ва­ної техніки й підви­щен­ню рівня зем­ле­роб­ст­ва. А це, своєю чер­гою, за­­без­пе­чує раціо­наль­не та еко­ном­не ви­­ко­ри­с­тан­ня ма­те­ріаль­них ре­сурсів (табл. 4, 5). 

Аналіз мак­си­маль­них і мінімаль­них цін на то­вар­ний ріпак на вітчиз­ня­но­му аг­рар­но­му рин­ку про­тя­гом ос­танніх п'яти років по­ка­зав їхнє ко­ли­ван­ня в ме­жах 3100–8950 грн/т. Сфор­му­ва­ла­ся чітка тен­денція що­до зни­­жен­ня мінімаль­них цін на ріпак із 4000 грн/т у 2011 р. до 3100 грн/т 2013-го, але збільшен­ня у 2014–2015 рр. — від 3500 до 6000 грн/т. Ди­наміка мак­си­маль­них цін ана­логічна за трен­дом, але підвищен­ня про­тя­гом по­пе­редніх двох років мак­си­маль­них за­купівель­них цін від 5500 до 8950 грн/т свідчить про пе­ре­ви­щен­ня по­пи­ту над про­по­зицією ріпа­ку (рис. 1).

Про­дажі ріпа­ку за ек­с­порт­ни­ми ціна­ми ма­ли зво­рот­ну тен­денцію — до зни­жен­ня. За пред­став­ле­ний період зни­­жен­ня мак­си­маль­них цін на цю куль­туру на ек­с­порт­но­му на­прямі збу­ту ста­но­ви­ло від 680 до 420 дол./т, або 40%, мінімаль­них цін — на 35%, від 550 до 360 дол./т (рис. 2). 

На рівень цін більшою мірою впли­ває по­пит ек­с­пор­терів то­вар­ної про­дукції. Оскільки в по­пе­редні два ро­ки ек­с­порт­на вартість май­же зрівня­ла­ся із внутрішніми ціна­ми на ріпак, струк­ту­ра спо­жив­чих йо­го на­прямів змісти­ла­ся в бік на­ро­щу­ван­ня внутрішньої пе­ре­роб­ки цієї куль­ту­ри. Ріпак — пе­ре­важ­но ек­с­порт­на куль­ту­ра на вітчиз­ня­но­му аг­рар­но­му рин­ку. Як за­зна­ча­ло­ся раніше, протягом ос­танніх двох ро­ків скла­ла­ся тен­денція ­до знижен­ня темпів ек­с­пор­ту ріпа­ку на ко­ристь йо­го пе­ре­роб­ки на олію. Так, у 2012 р. ек­с­порт ста­но­вив 1,3 млн т, або 98% за­галь­но­го об­ся­гу спо­жи­ван­ня. На пе­ре­роб­ку спря­му­ва­ли 10 тис. т або 0,8% за­галь­но­го об­ся­гу спо­жи­ван­ня. У 2015 р. ек­с­порт ріпа­ку ста­но­вив 1,4 млн т, або 78%, пе­ре­роб­ка на олію — 355 тис. т, або 20%. Збільшен­ня об­сягів пе­ре­роб­ки ріпа­ку від 10 до 355 тис. т на рік про­тя­гом ос­танніх чо­ти­рь­ох років є ре­корд­ним по­каз­ни­ком у вітчиз­няній олійно-жи­ровій га­лузі. Стабільним, із тен­денцією до зни­жен­ня, є на­прям спо­жи­ван­ня ріпакового насіння в се­ред­нь­о­му на рівні 7 тис. т/рік, або менш як 0,3% за­галь­но­го об­ся­гу (табл. 6). 

За­зна­чи­мо, що відбу­ла­ся суттєва пе­ре­орієнтація ек­с­порт­них на­прямів. Як­що в по­пе­редні ро­ки ос­нов­ним ек­с­пор­те­ром ук­раїнсько­го ріпа­ку бу­ли країни Євро­пейсь­ко­го Со­ю­зу (по­над 75%), Па­ки­с­тан (10%), ОАЕ (6%), то у 2015 р. ос­нов­ну ча­с­ти­ну ріпа­ку ек­с­пор­ту­ва­ли до Франції (33%), Бельгії (19%), Пор­ту­галії (14%). Найбільші ком­панії–ек­с­пор­те­ри ріпа­ку на аг­рар­но­му рин­ку — це ТОВ «Нібу­лон», «Сер­на», «Аль­ф­ред С. Топ­фер», «Каргіл», «Сан­т­рейд». 

Ек­с­порт­ний на­прям спо­жи­ван­ня ріпа­ку ча­ст­ко­во обу­мов­ле­ний відсутністю за­хис­но­го ме­ханізму у ви­гляді ви­­візно­го ми­та, що діє на со­няш­ник у розмірі 10% і в пев­ний час здійснив «пе­ре­орієнтацію» спо­жи­ван­ня цієї культури з чи­с­то­го ек­с­пор­ту на про­дукт її пе­ре­роб­ки — олію. Роз­ви­ток пе­ре­роб­ної га­лузі ріпа­ку зу­мов­ле­ний як ха­рак­тер­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми цієї куль­ту­ри і про­дуктів її пе­ре­роб­ки, так і зміна­ми кон’юнк­ту­ри олійно­го рин­ку Ук­раїни. До ха­рак­тер­них вла­с­ти­во­с­тей ріпа­ку і про­дуктів йо­го пе­ре­роб­ки відно­си­мо такі: пе­ре­ва­га ріпа­ко­во­го шро­ту над со­няш­ни­ко­вим за вмістом не­замінних аміно­кис­лот (лізи­ну — на 33%, ци­с­ти­ну — в 2,1 ра­зу); ефек­тив­не за­сто­су­ван­ня ріпа­ко­во­го шро­ту або ма­ку­хи в кор­мо­ви­роб­ництві (1 т ріпа­ко­во­го шро­ту дає змо­гу зба­лан­су­ва­ти за вмістом білка 8–10 т зер­но­фу­ра­жу); ши­ро­кий спектр за­сто­су­ван­ня ріпа­ко­вої олії (ви­роб­ництво лаків, фарб, за­собів за­хи­с­ту рос­лин, пласт­ма­си, біоди­зе­ля). 

До змін кон’юнк­ту­ри олійно­го рин­ку Ук­раїни відно­си­мо такі: збільшен­ня пе­ре­роб­них по­туж­но­с­тей олійної си­ро­ви­ни; універ­сальність більшості пе­ре­роб­них за­водів про­дукції та ди­фе­ренці­а­ція на­прямів пе­ре­роб­ки в ча­с­тині ви­­хідної си­ро­ви­ни; цінові по­зиції на олійні куль­ту­ри; падіння по­пи­ту на насіння ріпа­ку в країнах ЄС; зро­с­тан­ня по­пи­ту на аль­тер­на­тивні ви­ди па­ли­ва на внутрішньо­му рин­ку.

Висновки 

Ек­с­пер­ти за­зна­ча­ють, що на рин­ку ріпа­ку три­ває пе­ре­орієнтація на ви­роб­ництво кінце­во­го про­дук­ту з ви­со­кою вартістю. Ана­логічно зміню­вав­ся тренд роз­вит­ку рин­ку со­няш­ни­ку, ко­ли в 90-х ро­ках ми­ну­ло­го століття май­же весь об­сяг насіння со­няш­ни­ку ек­с­пор­ту­ва­ли, а сьо­годні він ста­но­вить 0,4% за­галь­но­го об­ся­гу то­вар­ної про­дукції. Провідну роль у цьо­му про­цесі відігра­ло своєчас­не вве­ден­ня ек­с­порт­но­го ми­та в розмірі 10% на вивезення то­вар­но­го насіння со­няш­ни­ку. Для аг­рар­ної га­лузі на­ба­га­то вигідніше пе­ре­роб­ля­ти си­ро­ви­ну на вітчиз­ня­них за­во­дах, а ек­с­пор­ту­ва­ти ріпа­ко­ву олію. 

І. Че­хо­ва, канд. екон. на­ук,
Інсти­тут олійних куль­тур НА­АН,
С. Че­хов, канд. екон. на­ук,
Дослідна станція ефіро­олійних та ма­ло­­по­ши­ре­них сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур НА­АН