Спецможливості
Статті

Надрання соя й новий погляд на сівозміни

05.06.2008
1450
Надрання соя й новий погляд на сівозміни фото, ілюстрація
Скоростигла соя дає сільгоспвиробникам шанс не лише зібрати врожай в оптимальні строки, а й увести в сівозміну чудовий попередник для озимини або ж успішно виростати другий урожай після збирання ранніх овочів на Півдні.

Що ближче весна, то швидше селянам потрібно визначатися зі своєю яровиною. Адже вільних площ нині багато: озимини посіяли не стільки, скільки хотіли, та й зійшла вона не вся. Розмірковуючи, що посіяти на своїх полях, аграріям треба враховувати й низку принципових моментів, які можуть вплинути на ефективність виробництва. Наприклад, залежність продукції від експорту. Так, вирощувані в Україні ріпак, значна частина ранніх зернових і кукурудзи, соняшник (у переробленому вигляді) є експорто-орієнтованим товаром, тому ціна на них істотно залежить від цін зовнішнього ринку й спроможності трейдерів швидко вивезти врожай за кордон. З іншого боку, майже всю вироблену в Україні сою споживають вітчизняні підприємства (хоча зовнішній попит також є). Головний споживач цієї культури — швидкозростаюче птахівництво; останнім часом можна спостерігати непогані темпи розвитку й свинарства, яке також поглинатиме велику кількість соєвого шроту.
В принципі, посіви сої в Україні щороку збільшуються, що свідчить про усвідомлення сільгоспвиробниками її перспектив і економічної привабливості. Це є доволі позитивною тенденцією і для рослинницької галузі в цілому, адже соя — один із найбажаніших компонентів у сівозмінах: як і будь-яка бобова культура, вона збагачує грунт органічним азотом і поліпшує його структуру.
Однак ця відрадна тенденція затьмарюється одним сумним фактом: за неофіційними даними, минулого сезону в Україні було висіяно близько 200 тис. га генетично модифікованої сої — це майже половина з 435 тис. га загальних посівів культури. У таку цифру годі було б повірити, якби її не оприлюднив поважний академік УААН (хоча й неофіційно) з трибуни семінару, який відбувся на базі Українського інституту експертизи сортів рослин наприкінці листопада. Ніхто з інших поважних учасників семінару його тоді не виправив.
Трансгенна соя потрапляє в Україну як фуражне зерно, і потім нелегально її поширюють серед господарств уже як посівний матеріал. Слід визнати, попит на нього в Україні доволі високий, адже технологія вирощування такої сої значно “дешевша”, і це спонукає наших не надто заможних сільгоспвиробників, нехтуючи законами, сумлінням, можливими екологічними наслідками, національними інтересами, міжнародним авторитетом своєї країни й іншими неоплачуваними категоріями, братися за вирощування трансгенних продуктів на своїх полях.
Але мета цього матеріалу — не когось викривати чи звинувачувати. Значно корисніше було б розібратися, чи спроможна вітчизняна селекція запропонувати сільгоспвиробникам такі сорти, які, з погляду економічної ефективності їх вирощування, не поступалися б піратським трансгенним.
Щоб відповісти на це запитання, варто спочатку з’ясувати “вузькі місця” в технології вирощування сої, через які аграрії мають найбільше втрат.
Найперше — бур’яни. Боротися з ними треба серйозно, економити на цьому не можна. Якщо з бур’янами боротися належним чином, то за два-три роки тиск цього чинника зменшується, а разом з ним — і витрати на гербіциди.
Значну частину врожаю можна втратити через розтріскування бобів і висипання зерна. Таке явище є “хворобою” більшості сортів сої, проте є й такі, боби яких майже не розтріскуються. Варто зазначити, що схильність до осипання підвищується в нерайонованих сортів і низькорепродукційних посівах.
Ще одним каменем спотикання є висота прикріплення нижніх бобів. Неспроможність старих вітчизняних комбайнів зрізати стебло під найнижчим вузлом плодоношення тривалий час була одним із головних “відлякуючих” факторів у ставленні аграріїв до сої. Адже один залишений у полі біб з кожної рослини — це мінус 1–2 ц/га врожаю. І все ж боротися з цим недоліком можна, і способів для цього є кілька. По-перше — вирівнювання поля, по-друге — оновлення парку зернозбиральної техніки і по-третє — правильний вибір сорту. Якщо поглянути на характеристики внесених у Держреєстр сортів сої, то можна побачити, що показник прикріплення нижнього боба “гуляє” в межах від 7 до 15 см. Тобто вибирати є з чого.
Не можна не згадати й про тривалість вегетації. За цим показником сорти сої поділяють на скоростиглі, ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі. Пізніші в Україні не вирощують через брак ефективних температур, та й середньоранні й середньостиглі сорти достигають лише на Півдні, не північніше Кіровоградщини. Що далі на північ, то більший ризик втрати врожаю через ранні холоди і неспроможність завершення рослинами вегетації або ж через вогку осінь і неможливість зібрати й вивезти з поля врожай.
У Лісостепу та Поліссі гарантоване достигання можуть забезпечити тільки скоростиглі сорти. Проте на сьогодні в Держреєстрі таких сортів є всього чотири, і ще один новий сорт — Аннушка — визнано перспективним (табл).
Як бачимо в таблиці, яскраво виражені риси центрально-північного сорту має сорт Аннушка: за врожайністю в цих зонах він істотно перевищує інші скоростиглі сорти, а за вмістом жиру й сирого протеїну йде з ними на рівні. Крім того, Аннушка має найкращий показник висоти прикріплення нижнього боба, завдяки чому забезпечує найменші втрати врожаю. Термін вегетації цього сорту теж залишає вельми приємне враження: від появи сходів до повної стиглості вистачає 75–85 днів. Українська державна система сортовипробування визнала за Аннушкою максимальну стійкість проти хвороб — 9 балів (за 9-бальною шкалою), до вилягання — 8–9, посухи — 8,5–9, осипання — 8–8,8 балів. Останній показник засвідчує, що боби цього сорту практично не розтріскуються.
Оригінатор сорту Аннушка — Наукова селекційно-насінницька фірма “Соєвий вік” — розробила власну технологію вирощування надранніх сортів сої, завдяки якій можна досягти кращих, ніж у державному сортовипробуванні, показників. Скажімо, висівання насіння більшою нормою дає змогу підняти нижній біб з висоти 15–17 см і цим підвищити врожайність, не зашкодивши при цьому іншим характеристикам сорту.
Крім того, селекціонери велику увагу приділяють строкам сівби. Так, дослідним шляхом було встановлено, що сівба в першій декаді травня дає змогу в будь-якій кліматичній зоні України зібрати врожай у середині серпня, тобто залишається достатньо часу для підготовки грунту й висівання озимини. Для південного регіону ННСФ “Соєвий вік” пропонує іншу схему: висівати сою в червні, після звільнення полів від ранніх овочів. За такого підходу сорт Аннушка встигає сформувати добрий урожай і дати господарству ще один прибуток.
Сівба в червні дає також змогу істотно нівелювати ту перевагу, яку має трансгенна соя перед звичайною. Так, якщо у трансгенних посівах з бур’янами борються, застосовуючи гліфосат прямо по вегетуючій культурі, то в разі вирощування звичайних скорстиглих сортів термін появи сходів сої планують так, щоб до цього моменту більшість бур’янів уже зійшла й була знищена тим-таки гліфосатом. Зокрема, у ННСФ “Соєвий вік” вважають, що сорт Аннушка на Півдні України можна сіяти до кінця червня — початку липня, що в цілому робить його ціннішим за трансгенні. До того ж, сільгоспвиробник може не хвилюватися з приводу перезапилення модифікованої сої з бур’янами і появи стійких до гербіциду їх форм, адже така небезпека існує в трансгенних посівах.
Резюмуючи викладені тут міркування, можна сказати, що українським виробникам сої варто зробити ставку на вітчизняні надранні сорти: це дасть їм змогу оздоровити сівозміни, дати чудовий попередник під зернові, одержати додатковий урожай високорентабельної продукції і, врешті, підтримати свою селекційну науку.

Інтерв'ю
Своєчасне, якісне та кваліфіковане сервісне обслуговування сільськогосподарської техніки є гарантією її безвідмовної роботи впродовж сезону. Компанія CLAAS — один з провідних виробників високотехнологічної, сучасної техніки для сільського... Подробнее
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 

1
0