Туреччина й Україна як приклад наукоємної співпраці в агросекторі. Напередодні ЗВТ

Україна доволі тісно співпрацює з Туреччиною в аграрному плані, традиційно маючи позитивне торгове сальдо.

Хоча у 2016 році експорт сільгосптоварів у цю країну в порівнянні з 2015 роком впав на $ 0,5 млн до $ 609 млн, змістивши Туреччину з 4-го на 8-е місце у списку найбільших торговельних партнерів України. Але вже за перше півріччя 2017 року ситуація знову вирівнялася - аграрний експорт у південну сусідку підскочив майже вдвічі, до $ 485 млн, і підняв її на 5-у позицію рейтингу.

Обмін сировиною

На жаль, український експорт має переважно сировинний характер. Туреччина в основному закуповує наші зернові та олійні культури, соняшникову олію та відходи харчової промисловості. Ці товари становлять 90% від усіх поставок аграрної продукції. Зокрема, за даними Державної фіскальної служби, за перші шість місяців 2017 року Туреччина стала основним покупцем української сої (на $ 153,37 млн) і соняшнику (на $ 6,12 млн).

У групі товарів потенційного імпорту з України до Туреччини також перспективу має переважно сировинна продукція - пшениця, ячмінь, соя і заморожені фрукти. «Якщо потрібно буде збалансувати внутрішні ціни на цю продукцію або місцеве виробництво буде нижче потреб, Туреччина може імпортувати ці товари з України», - повідомили propozitsiya.com в Міністерстві економіки Республіки Туреччина.

За імпортом аграрної продукції Туреччина посідає 3-е місце серед торгових партнерів України, але його рівень значно менший за експорт. За перші шість місяців 2017 року Україна закупила товарів приблизно на $ 130 млн. Основу імпорту з Туреччини поки що теж складає сировинна продукція. Головні його позиції - насіння олійних культур ($ 68 млн); фрукти, в основному цитрусові ($ 31 млн) та овочі (помідори, огірки, перець) на $ 22 млн.

Потенціал для росту

Незважаючи на яскраво виражений сировинний товарообмін, і в Україні, і в Туреччині є перспективні наукові розробки і технології, які могли б підняти на новий рівень торгові відносини в аграрній сфері.

Одна з наукомістких позицій, яку країни продають одна одній, - насіння.

Так, з 2015 року науково-дослідні інститути Національної академії аграрних наук України (НААНУ) постачають до Туреччини насіння ярої пшениці української селекції. До Державного реєстру насіннєвого матеріалу Туреччини вже внесено 5 українських сортів пшениці.

«Це одна з перших спроб виведення українського насіннєвого матеріалу на світовий ринок. Уже два роки поспіль у Туреччині поля під пшеницю засівають українськими насінням, а вітчизняні установи НААНУ, які вивели ці сорти пшениці, отримують роялті за їхнє використання за кордоном», - каже заступник директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Микола Пугачов.

У свою чергу, в Туреччині однією з позицій високотехнологічного експорту є насіння соняшнику. Турецькі вчені вивели кілька сортів для певних цілей - високоолеіновий соняшник, сорти для виробництва соняшникової олії, соняшник для приготування закусок із квіток і сорти, стійкі до мілдью та імідазолінону. «Ці різновиди соняшнику можна вирощувати в турецькому регіоні Фракія (на заході Туреччини, - авт.), який має достатню кількість опадів. Їх також без проблем можна культивувати в кліматичних умовах України», - заявили в Мінекономіки Туреччини.

Найбільшим попитом серед українських аграріїв користуються насіння посухостійких сортів соняшнику турецької селекції.

Туреччина дуже зацікавлена ​​у науковому співробітництві з Україною і в селекції інших культур, зокрема в створенні нових сортів картоплі.

Незважаючи на успіхи в окремих позиціях, поки що потенціал співробітництва між двома країнами в галузі наукомісткої агропродукції реалізовано доволі слабо.

Це ж стосується і продукції переробної промисловості. Зараз асортимент українських товарів з доданою вартістю, який експортується до Туреччини, в основному обмежується соняшниковою олією, відходами харчової промисловості, цукром і хлібобулочними виробами. Інша готова продукція харчової промисловості продається в значно меншій кількості.

При цьому одна з головних позицій українського експорту - соняшникова олія - ​​поставляється з меншою доданою вартістю, оскільки розливається в пляшки вже на місці.

З 2016 року в Туреччині значно підвищився попит і на українську агрохімію, зокрема азотні добрива, через проблеми з російськими поставками. За минулий рік Туреччина їх закупила на $ 113,7 млн, але повністю попит на них не покрила. «Оскільки українські виробники добрив зосередилися на внутрішньому ринку, співпраця з українськими компаніями не перебуває на бажаному рівні», - кажуть у Мінекономіки Туреччини.

Серед турецької продукції з доданою вартістю в Україні найбільшим попитом користуються кондитерські вироби, а також готова продукція із зерна, овочів і фруктів. Імпорт другої групи товарів Україна готова нарощувати.

Також наша країна дуже зацікавлена ​​в турецьких технологіях для переробної промисловості. Один із найбільших проектів у цій галузі було реалізовано у вересні 2015 року, коли компанія Bigtem побудувала на Чернігівщині перший на території СНД завод із виробництва замороженої картоплі фрі.

На початку вересня 2017 ПАТ «Аграрний фонд» повідомило, що починає переговорний процес із турецькою компанією Alapala Makina про будівництво борошномельного комплексу. Туреччина володіє одними з найбільш передових технологій у цій сфері. Зокрема, Alapala Makina, промислове підприємство в структурі Alapala Group, посідає 2-е місце у світі з виробництва і будівництва обладнання для борошномельної промисловості. Потужність заводу в Україні складе 150 т/доба зерна. Орієнтовна вартість його зведення - € 4,5 млн. «Поки місце його побудови остаточно не визначено, але, швидше за все, це буде Київська область, де багато хлібопекарських підприємств», - повідомив глава правління «Аграрного фонду» Андрій Радченко.

Постачає Туреччина й обладнання для українського аграрного комплексу. Так, у турецькому Мінекономіки повідомили, що у 2016 році компанія İmece Plastik Inc., що виробляє зрошувальні системи, експортувала в Україну продукції на $ 173,3 тис.

Всі ці проекти поки що мають точковий характер. «Експорт продукції харчової та переробної промисловості, хоч і розвивається, проте не надто швидко і лише по окремих позиціях. Розширення зовнішньоторговельних операцій між Україною і Туреччиною доцільно поглиблювати по всіх групах товарів переробної промисловості», - впевнений М. Пугачов.

Напередодні ЗВТ

Нині турецький ринок і продукція місцевих аграріїв надійно захищається високими ставками ввізного мита на сільгосппродукцію, що становлять 43,6%. Це майже в чотири рази більше, ніж в Україні (11,1%).

Значно поліпшити ситуацію допоможе підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною і Туреччиною. Переговори з її підготовки почалися ще в грудні 2011 року. Потім з ініціативи України вони були перервані на два з половиною роки - з жовтня 2013-го до березня 2016-го. Очікується, що угоду про ЗВТ підпишуть до кінця 2017 року, а на початку наступного вона почне діяти.

Валентина Червоножка спеціально для propozitsiya.com

Редакція висловлює щиру вдячність Посольству Республіки Туреччина, а також Міністерству економіки Республіки Туреччина за допомогу в підготовці статті