Масовий експорт українських фруктів може початися вже через рік

У 1999 році законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» було започатковано державну підтримку виноградарської, садівничої та хмелярської галузей з метою їх розвитку. Близько 550 млн грн було направлено із бюджету на підтримку галузі у різних пропорціях. За час державної підтримки  було побудовано сховища для зберігання яблук.  До 2013 року видатки на закладання яблуневих садів частково компенсувалися державою.

Інтенсифікація садів сприяє збільшенню врожаю. Так, за останні п’ять років ринок яблука в Україні зріс майже на 20%. Але вже другий рік поспіль українські фермери мають проблеми зі збутом продукції. Основна причина в тому, що бракує ринків збуту. Російський ринок, який довгий час залишався головним,  практично закритий, поки що невдалими є спроби налагодити збут яблук  у Казахстан, скоротився експорт до Білорусі.   Відтак, українські фермери змушені замислитись над диверсифікацією експорту і пошуком нових ринків збуту. Найцікавішими є Європа і Китай.

Чи реально найближчим часом  українським виробникам вийти  на світові ринки? Які заходи здійснюються задля цього? Про це propozitsia.com розповів  Голова громадської спілки «Українська асоціація садівництва та ягідництва» Укрсадпром  Володимир Печко.

Як ви оцінюєте становище галузі в цілому? Яким є  потенціал розвитку садівництва в Україні?

У нас лише 2 агрохолдинги, які мають більше 50 тис га землі, і вони мають сади. Все інше – це  окремі невеликі підприємства. Даний вид діяльності  - садівництво – орієнтоване не на крупного виробника, а на підприємства  від 6 га до 2 тис.  га землі.

На сьогодні говорити про потенційність виробництва, спрогнозувати його важко. Українському садівництву треба враховувати не лише кліматичні умови, які дозволяють  вирощувати всі сорти і всі породи. Наш внутрішній ринок ми насичуємо. Але треба ще враховувати потенційний збут цієї продукції. Згідно статистики, за 2015 рік в Україні зібрали 2 млн 150 тис тон яблук. Це по всіх категоріях господарств.  Тому зараз питання збуту є головним. Цю проблему треба розглядати в аспекті експорту.

У нас насправді великі експортні  можливості. Питання в тому, що ми історично орієнтувалися на не контрольований по якості  ринок – це ще радянський і пострадянський простір.  Так, за 2013-14 рік ми експортували 21 тис тон яблук. За 2015 – біля 3 тисяч тон, з них  2800 тон – на Білорусь.  А до нас в Україну  зайшло біля 50 тис тон яблук, переважно із Польщі. Це дисбаланс.

В чому ми програємо імпорту? У нас різні умови. Імпортний виробник  починає заходити на ринок із січня місяця. Ми ж не маємо того холодильного обладнання, що дозволяє закласти врожай до січня і продати у вищій ціновій категорії . Просто  ніде зберігати. Період реалізації  яблук у нас у більшості складає від вересня і до січня – це біля 80%, бо не можемо забезпечити збереження продукції. Відповідно, пропозиції багато і ціна низька.  А іноземні підприємства працюють виключно з 1 січня. Вони мають холодильники,  тому восени некондиційні яблука відправляють на переробку, а товарні починають реалізовувати у вищий ціновий період – із січня-лютого.

За рахунок державної підтримки у нас в Україні також побудовано сучасні холодильники – десь біля 50 тисяч тон, з регульованим газовим середовищем. Фактично вони є аналогом європейських. Але на весь  об’єм врожаю цих холодильників замало.

Які об’єми нашого внутрішнього ринку? Чи покриваються усі потреби?

Зерняткова група – яблука, груші, - вона найбільша – десь до 1 млн 200 тон по всіх категоріях господарств. У кісточковій групі менше. Орієнтуватися маємо по сільгосппідприємствах, приватні власники переважно вирощують нетоварні яблука, які йдуть на переробку. Сказати, що у нас ринок не насичений, не можемо. Він насичений нормально.  Середня ціна реалізації  також  особливо не зросла. Тут інша складова існує. Збідніле населення не може собі дозволити ту норму яблук, яка була. Науково обґрунтована норма фруктів складає 52 кг на особу, у нас вона забезпечується десь на 70%, бо нема за що купувати.

Але про розвиток, попри все, думати треба.

Якщо ми говоримо про розвиток галузі, я б акцентував не на збільшенні посадки. Не треба займатись гігантизмом. Якщо порівняти  інформацію до 1999 року і після, то побачимо, що насадження інтенсивно падають, а вал інтенсивно росте. Ми перейшли від кількості садів до інтенсивності.

Я б акцентував у вагу на недостатньому забезпеченні  фасувально-сортувальними лініями. Ми у цьому програємо європейцям. І це дуже відчутно. Якщо з холодильниками ще пів біди – десь загального об’єму маємо до 100 тисяч тон холодильників з РГС, які дозволяють до 2 років тримати яблука без втрати  споживчих кондицій, то з фасуванням все значно гірше.  Коли  було державне фінансування в 2012-13 роках, то міністерство виділяло гроші, крім посадки, ще на закупівлю техніки і обладнання. Але у більшості випадків  їх витрачали на саджанці.  А коли бюджетна програма закінчилась, то не вистачило грошей на такі  технологічні аспекти, як сортувальні лінії.

Тепер ми маємо наступну ситуацію: наші інтенсивні сади ні в чому не поступаються європейським . Навіть по кондиціях і використанні засобів захисту у нас краща продукція, бо вона менше обробляється. Наші аграрії пороги шкодочинності не переходять. Але не вистачає саме обігових коштів, щоб оновити обладнання, поставити сучасні лінії упаковки, сортувальні лінії,  щоб  пропонувати нашу продукцію на зовнішніх ринках.  Власне, через це і виникла ідея створення Громадської спілки «Українська асоціація садівництва та ягідництва» Укрсадпром,  яка і зайнялась питанням пошуку збуту на зовнішній ринках.

Пропоную зупинитися детальніше на перспективах експорту.

На сьогодні є позитивні моменти. Вже підписаний меморандум з Китайською торгово-промисловою палатою. Ринок споживання у Китаї дуже великий. Я думаю, що якийсь відсоток ринку ми зможемо закрити. Зараз йдуть переговори по черешні. Для них це дуже актуально. У Китаї черешня коштує 5 доларів за кг. Навіть з врахуванням логістики це дуже вигідна пропозиція.  Крім того, ми відпрацювали питання і з посольством Індонезії. Але виникає  необхідність пройти сертифікацію. За якість ми не боїмося, а от вартість не влаштовує. Приблизна вартість сертифікату - від 500 до 1000 доларів за гектар. Це приблизна ціна. Ми з нею не згодні. Крупні  підприємства такі кошти сплатити зможуть.  Але у більшості випадків наші підприємства таких коштів переважно не мають. Ми все ж орієнтуємось на малий і середній бізнес, щоб  вивести на експорт виробників, які мають 20-40 га саду.

Як можна владнати цю проблему?

Після того, як отримаємо повну інформацію від китайської сторони, хочемо залучити наші профільні наукові  заклади. У нас є Інститут садівництва АН України, ми хочемо розробити на підставі їхніх поданих матеріалів свою систему сертифікації, яку схвалять наші зовнішні покупці. Сподіваємося заручитися підтримкою міністерства.  Було б легше, якби наші виробники  об’єдналися. В Європі невеликі виробники створюють  сільськогосподарські кооперативи.  У нас така модель поки не працює. Є маленькі кооперативи, але це поодинокі випадки. Тому і  виникла ідея створити громадську спілку, щоб зорієнтувати людей  на експорт. Але є певні етапи, які  нам треба пройти.

Рано чи пізно ми будемо на зовнішніх ринках. Про вихід на експорт  говорять з 1999-го року, але крім Росії і Білорусі, нас поки що ніде немає.  Ми поставили собі завдання перейти цей бар’єр і показати, що можемо бути успішними ззовні.

Чи вистачить для цього нашим виробникам власної сили?

Самотужки, звісно,  складно. Садівниче підприємство має великий цикл окупності. Ви садите сад, і лише на 4 рік отримуєте прибуток. Тому, враховуючи становище  у країні, розвиток підприємництва не можливий без залучення іноземної валюти. Якщо будуть інвестиції, садівництво буде розвиватися. Зараз це одне з головних завдань.  Сьогодні у нас є лише  до 10 підприємств  з європейськими інвестиціям. Це сумно. У більшості випадків інвестують у  переробні підприємства. Щодо інвестицій, я думаю, що вони окупні. Але інвесторів лякає нестабільна ситуація в Україні – політична, економічна, податкова.

Ми подамо пропозиції до Кабміну, щоб вони врегулювали питання захисту інвестицій. Нажаль, маємо приклади, скажімо, по Вінницькій області, коли банк банкрутував, інвестори втрачали свої кошти, і їм ніхто ці кошти не повернув. Не допомогли звернення в Кабмін, Нацбанк. Звісно, ця проблема впливає на індикатор довіри. Тому має бути державний захист інвестицій .

Як вплине на розвиток садівництва збереження спец режиму ПДВ? Наскільки це рішення допоможе галузі?

Звісно, частка впливу існує.  Державі треба знайти  альтернативу, щоб частково компенсувати податки – можливо, у частині сплати податку на землю.  Спілка буде виходити з пропозицією до урядовців, щоб переглянути плату за оренду, бо ми маємо відсутність довгих кредитів,  немає відстрочки платежу, а сад починає плодоносити на 4-й рік. Це призводить до того, що крупні підприємства ще зможуть щось  досадити і закласти сади. А дрібні і середні, на які сьогодні орієнтується уряд, такої можливості не матимуть. Бо це затратний процес  - треба знайти гроші, щоб закласти сад, заплатити за землю, обробити сад.

Ми хочемо дочекатися прийняття  бюджету. Вже бачимо, що в цьому році 75 млн грн.  буде виділено на наступний рік на компенсацію фактично понесених витрат для садівництва, ягідництва і виноградарства.  Окрім того Громадська спілка «Українська асоціація садівництва та ягідництва» Укрсадпром направила пропозицію  до  комітету з питань аграрної політики та земельних відносин при Верховній Раді України до проекту Закон України «Про  Державний бюджет України на 2017рік», щодо збільшення видатків на підтримку галузей садівництва, виноградарства і хмелярства. На що народними депутатами України – членами Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин підготовлено та направлено пропозицію до законопроекту реєстер № 5000, яким пропонується збільшити видатки за програмами підтримки АПК, в тому числі і за бюджетною програмою «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними» - на 100 млн. грн.  Але це маленька частка.

За моїм оцінками, на сьогодні, якщо взяти агротехнічні машини і холодильники, треба було б хоча б 200 млн грн на рік упродовж  хоча б трьох років.  Ці питання треба вирішувати покроково. Треба вибудувати систему довіри. Люди мають бачити, що існує певна система, яка діє кілька років , і вони можуть доопрацювати ті моменти, яких не вистачає у виробництві.

Тобто ви вважаєте, що для садівництва потрібна державна підтримка у вигляді інвестування у підвищення технологічності садівництва?

Однозначно. Якщо більш детально подивитись на систему підтримки, то з 1999 року діяв Закон «Про збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства»,  який передбачав компенсацію садівникам по факту виконаних робіт. Саму систему підтримки – компенсації виконаних робіт – я б не міняв. Вона діє, у нас є позитивні зрушення, ми посадили 50,3 тис га садів , холодильники побудували, техніку купили.

У нас є бюджетна програма з компенсації  відсоткової  ставки – от вона не діє. Система кредитів малих і середніх виробників у нас не діє. Важливим є і питання  розстрочки. Адже перші 4 роки ми не  маємо чим платити. Я б переглянув питання і пішов польським шляхом – компенсація на експорті. Тобто підприємство, яке вийшло на експорт, повинно отримати компенсацію за отриману продукцію на експорт. Це дасть можливість здешевити таку продукцію і увійти в ринок з меншою ціною. Але без цих кроків нам буде дуже тяжко пробитись у Європу  зі своєю продукцією. Там захищають свого виробника.  

Ми без такої підтримки субсидування експорту будемо важко виходити на світові ринки. Правда, вже маємо приклад по лохині, яка на експорт іде, буде черешня, але ці культури мають невелику частку. Наша країна спеціалізується по зернятковій групі – це яблуня, це груша. І тут треба інший механізм. Було б добре, якби була така програма.

Але думаю, все буде добре, через рік ми вже будемо бачити не поодинокі випадки  експорту продукції,  а масово налагодимо експорт українських фруктів.

Ольга Бабчук, o.babchuk@univest-media.com