Сочевиця: першопроходці в пошуках Клондайку
Останнім часом з’явилося ще дві культури, чутки про прибутковість яких бентежать шукачів «золотого дна» серед українських сільгоспвиробників. Це сочевиця і нут. На сьогодні обидві ці культури для України - екзотика, хоча сочевиця вирощується у нас дуже давно, просто в останні десятиліття її встигли підзабути. Тож розглянемо в першу чергу не екзотичний нут, а культуру, яка ще в давнину довела свою придатність для нашого клімату.
Бум сочевиці
В останні десятиліття в деяких із країн, де сочевиця не входила до основних сільгоспкультур, спостерігався справжній бум її виробництва. Найяскравіший приклад – Канада, яка на сьогодні є найбільшим виробником цієї культури. Керівник канадської компанії AgroCanada Inc. Денис Мацегора повідомив, що минулого сезону в цій країні було зібрано 3,2 млн т сочевиці, тобто майже втричі більше, ніж в Індії , де цей продукт входить до традиційних і поширених і має кількатисячолітню культуру споживання. Для порівняння: в 1980 р. її валовий збір не досягав і 60 тис. т. І цей бум стався завдяки зовнішнім ринкам: близько половини врожаю експортується.
Згодом сочевичний бум, хоч і не настільки виражений, спостерігався в Австралії. А зараз у Казахстані площі під сочевицею зросли до 350 тис. га – уп’ятеро протягом усього двох років.
Як вважають експерти, подібне може статися і в Україні. Змогли ж свого часу швидко наростити площі під соєю з 50 тис. до 2 млн га. І, як згадують аграрії, 15 років тому на людей, які сіяли сою в великих обсягах, дивились, як на диваків.
Сочевиця надзвичайно приваблива своєю ціною, яка, наприклад, у березні 2016 р. становила близько 1000 дол/т. А така ціна є наслідком передусім зростання попиту. Швидке зростання населення в країнах, де сочевиця ніколи не втрачала популярності одночасно зі швидким зростанням частки «середнього класу» в деяких з них та модою на здорове харчування неабияк стимулюють споживання цієї культури.
В Канаді, як розповів Денис Мацегора, в цьому процесі взяла участь ще й держава. А якщо точніше – уряд провінції Саскачеван, котрий у 80-х почав програму поширення сочевиці.
Втім, не все так гладко в цій галузі. Хоча експерти запевняють, що перевиробництва сочевиці не буде, нинішнє зниження цін порівняно з минулим сезоном змусило декого з тих, хто цікавиться цією культурою, проявити обережність. Вивчивши ситуацію докладніше, вони побачили, що для продукту характерні суттєві коливання цін від сезону до сезону. Щоправда, це може бути наслідком високої концентрації виробництва: більше 90% світового врожаю сочевиці збирають у 6 країнах – Канаді, Індії, Австралії, Туреччині, США і ПАР. І якщо клімат у парі-трійці країн лихоманить, що трапляється все частіше в умовах глобального потепління, то це має відчутні наслідки для всього світового ринку.
Однак, попри те, що зараз ціни на сочевицю – найнижчі за останні 7 років, експерти галузі не вірять у небезпеку перевиробництва продукту. Навіть за умови втілення в життя планів з розширення посівних площ на 5 млн га в Росії, Україні й Казахстані (лише в останньому на 3 млн га). Експерти пояснюють, що внаслідок глобального потепління в країнах, де сочевиця є традиційною культурою, площі під нею скорочуватимуться.
Врешті, розширенню посівів сочевиці сприяє посухостійкість цієї культури та можливість використання в сівозміні як азотоакумулюючої культури. Дуже скидається на те, що і уряд Саскачевану почав програму з впровадження сочевиці саме завдяки цим її властивостям. А також для того, щоб знайти альтернативу пшениці, яка на той час встигла перетворитися з годувальниці на збитковий продукт. І справді, альтернатив таких зовсім мало. І сочевиця – одна з них.
«З чим їдять»
Сочевиця не вся однакова. Є червона, зелена, французька (коричнева з невеликими зернами) та чорна. Найпоширеніші – червона й зелена, особливо перша (на неї припадає десь 60% канадського експорту сочевиці). Червона – врожайніша: в Канаді дає близько 30 ц/га, тоді як зелена – 26-28. Однак водночас дешевша: у березні 2016 р., на своєму піку, ціни становили відповідно 800 дол/т і 1100 дол/т. Та найцінніша – чорна.
Низький урожай зумовлений тим, що в стручку зазвичай 1 крупна горошина: або одна й велика, або дві – велика й дрібна. В кращому випадку горошин три.
Вітчизняні першопроходці
В Україні попереднього, 2016/17-го маркетингового року, вирощено 2600 т сочевиці. І переважно – на експорт. Денис Мацегора називає факторами, що стримують впровадження сочевиці у нас, не тільки кулінарні традиції, а й брак справді якісного насіння, втрату агрономічних традицій вирощування цієї культури, проблему збуту. Практики додають сюди ще й шахраїв на ринку насіння, котрі видають невідомо що за кращі сорти канадської селекції, і пропонують усе це через Інтернет.
Наприклад, зареєстрованих сортів вітчизняної селекції всього 4. А мода на здорове харчування ще не охопила стільки людей, щоб внутрішній попит досягав значних обсягів. Тож вирощується сочевиця зараз в Україні переважно на експорт. Благо чималі експортні ринки зовсім поруч: Туреччина, арабські країни, а також Євросоюз, де мода на здорове харчування і вегетаріанство супроводжується стрімким зростанням частки споживачів, відданих східним кулінарним традиціям. Та й природні умови у нас для сочевиці краще підходять, ніж у тих же Казахстані й Туреччині. А глобальне потепління взагалі зробило вирощування сочевиці можливим і економічно виправданим майже по всій території нашої країни.
Однак забуття, яке пережила культура в останні десятиліття в Україні призвело до того, що зараз виробникам доводиться освоювати сочевицю з нуля. І багато хто після перших двох сезонів, а часто й після одного, опускають руки. Хоча експерти докоряють таким аграріям за нетерплячість: вони прийшли до висновку, що для того, щоб навчитися вирощувати сочевицю, потрібно пропрацювати з нею 3 сезони.
Великою проблемою є брак зареєстрованих на цій культурі гербіцидів. Для одного з перших виробників сочевиці в Україні це виступило такою перешкодою, що він у перший сезон виростив майже органічний продукт: наважився тільки грамініцидами попрацювати. Довелось йому тоді провести стільки боронувань, що він і з ліку збився. І все одно сочевиця добряче заросла бур’янами. Та все ж дала 17 ц/га.
Трохи допомогли госодарю місцеві «Кулібіни», які самотужки виготовили пружинну борону, що забезпечила чисте поле. Бо грунтові гербіциди не спрацювали: в період сівби трапились заморозки. Сочевиця перенесла їх благополучно: література пише, що вона витримує заморозки до 4-6 градусів. А от грунтові гербіциди в холод виявились малоефективними. Тож ті, хто спробував вирощувати сочевицю, тепер хочуть завезти спеціальні сорти, стійкі до «Євролайтнінгу». Адже, наприклад, якщо посіяти сочевицю на початку травня, зібрати на початку вересня, а озимину посіяти наприкінці вересня, і ніякий «Євролайтнінг» не зашкодить. Селекціонери підкреслюють, що ці сорти виведені традиційним способом. А от стійкої до Раундапу сочевиці ще не створили.
Втім, вибір сорту, як діляться українські сільгоспвиробники, має не таке велике значення, як обробіток грунту, вибір ЗЗР і строки сівби. Оскільки висота рослин становить в середньому близько 40 см, а нерідко лише 30 см, поле, як радять досвідчені виробники, має бути рівним, як стіл. Щодо гербіцидів, то вітчизняний виробник зупинив свій вибір на Грейд Про, який містить імазамокс, імазапір і прилипач. Аграрії дійшли висновку, що страховий гербіцид необхідний, бо вже 3 злакових бур’яни або 2 рослини лободи на квадратному метрі поля можуть спричинити суттєві втрати врожаю сочевиці. Так само вони радять профілактичне внесення інсектициду.
Що стосується строків сівби, то досвідчені аграрії рекомендують робити це, щойно стане можливо вийти в поле і до прикочуючого катка нічого не налипатиме.
Густоту сівби, за словами аграріїв, для ранніх сортів література рекомендує на рівні 1,5 млн шт/га, для більш пізніх – близько 2 млн шт/га. Щоправда, не уточнює, це густота сівби чи густота до збирання. Втім, вітчизняні аграрії вже помітили, що на врожайність впливає не так густота сівби, як рівномірність розташування рослин. Наприклад, у зріджених посівах порожнє «святе» місце намагається заповнити лобода біла.
Оптимальна глибина сівби – 3-4 см, якщо вносяться грунтові гербіциди – всі 5 см. Та й це не догма: аграрії з досвідом нагадують, що показник слід змінювати залежно від вологи в грунті.
Найкращими попередниками для сочевиці вітчизняні аграрії назвали озиму пшеницю і всі зернові в цілому, а неприйнятними – бобові, соняшник та багаторічні трави. Соняшник потрапив до цього списку через той самий «Євролайтнінг»: як вважає агроном, дві «євролайтнінгові» культури в сівозміні не вживуться, та й пестицид накопичується в грунті, що завдає шкоди.
Сівба сочевиці зерновою сівалкою не до кінця задовольнила аграрія. Хоч він пробував різні міжряддя: 19,2 см, а ще 15 і 22 см. Тож напевне він спробує щось нове.
Окрім макроелементів на початку вегетації і під час наливу горошин сочевиця потребує передусім кальцію й сірки. На стадії 2-х листків аграрії з досвідом радять внести 150 кг/га аміачної селітри. Також специфіка культури вимагає інокуляції – так само, як на сої.
Втім, цього року сівба здійснювалася з запізненням (1 травня) через затримки в розмитненні насіння. Відтак на Київщині сіяти було запізно, тож посіяли на півдні Запорізької області.
Власної вологи в грунті не було – лише вологозарядка, оскільки сівба велася на полі, обладнаному круговою поливною машиною. Однак самої машини виявилось мало: через обмежений доступ до води (вона подавалася не з Дніпра, а з місцевої водойми) не вдалося здійснити й одного повноцінного поливу.
Через 120 днів вегетації (у випадку середньостиглих сортів), в середньому зібрали 22 ц/га. Небагато, бо по кутках поля (нагадаємо, поливна машина була кругова) половина насіння не зійшла, а врожай склав взагалі десь по 3 ц/га. А собівартість проекту склала 451 дол/га.
Останнє дає змогу заробляти навіть за врожайності 2 т/га. Тож не дивно, що великі агрокомпанії планують скорочувати посіви не лише кукурудзи, яка дешевшає вже 5 років поспіль, а й соняшника, щоб натомість ввести сочевицю.
Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com