ЗАМАХ НА САЛО
Прелат — Яцеку: Маємо інформацію про згортання Данією обсягів виробництва свинини в Польщі. З’ясуйте можливість данської експансії на Схід, до України. Всіма засобами, холера ясна, посприяйте цьому!
Гамлет — Бойні № 5: Баранівський поінформував журналістів про перемовини з Данією щодо спільного проекту з виробництва свинини. Укладено угоду про спорудження п’яти потужних свиноферм до кінця року (що вони там пили, приймаючи таке рішення?). У всіх областях будуть сучасні ферми, кожна даватиме до 100 тисяч тонн м’яса на рік. Данію, найбільшого в світі експортера свинини, жорсткі закони про охорону праці та навколишнього середовища змушують згортати виробничі потужності на власній території та облаштовуватися за кордоном, де законодавство поблажливіше. Тепер данські свині збираються освоїти Румунію, Україну та Росію. Хоча на плівках майора Музиченка про це немає нічого.
Яцек — Прелату: Данські свинарі справді покидають Польщу, яка після вступу в ЄС поставила високі вимоги щодо екології та зарплатні робітників свиноферм. Після данських технологій, пся крев, залишилися отруєні землі та водойми. Гній із їхніх свиноферм дуже небезпечний для навколишнього середовища. Людям, які живуть поблизу, загрожують тяжкі хвороби мозку, очей, легенів, шлунку. Маю агентурні дані про те, як на великих свинофермах згодовують комбікорм, перемелений на гранули із залишків м’ясопродуктів. Таке безвідходне продукування свинини, де нове покоління тварин поїдає останки своїх предків, збільшує концентрацію отруйних речовин в організмі. Слід неодмінно згадати й про гормони росту та антибіотики в раціоні. Проше пана, даруйте за подробиці, та хіба ж можна виробляти таке м’ясо? Хай його полтавський вовк їсть!
Ці донесення, абияк зашифровані через розгул демократії та фемінізму в Європі, перехопили співробітники новоствореного управління СБУ (СвиноБудУльтра) і поклали на стіл слобожанському губернаторові. Той швидко пробіг очима шифрування — нічого нового там не вздрів і взяв опозиційну газету “Ярость Мерефы”, яка йому постійно дошкуляла. Під заголовком “Свинарка end пастух” він прочитав і про себе, коханого:
“В Україні поголів’я свиней за роки незалежності скоротилося вдвічі. А нашому осоружному губернаторові Армену Олізарову байдуже! Подорожчання м’яса за часів Тимошенко сприймається українцями як диверсія, та главі облдержадміністрації до цього нема ніякого діла. Уряд намагається залагодити ситуацію, ухопившись за данські технології. До кінця року хоче спорудити 25 потужних свинофабрик, по одній на кожну область. У числі піонерів названо й Слобожанщину, хоча губернатор Армен Олізаров не знає, з чого почати. Час би йому звернути увагу на те, що свинячо-данська інтервенція в Україну загрожує національній святині, культовому продукту — салу. Обсяги його виробництва не збільшаться, а навпаки. Данські свині — м’ясної породи, і сала в них — на мізинець. Легендарний стратегічний продукт віднині вироблятимуть у домашніх, кустарних умовах, ціна його, відповідно, зростатиме, а кількість зменшуватиметься. Ганьба Армену Олізарову!”.
Губернатор викликав секретарку:
— Набери мені начальника сільгоспуправи.
— Його немає, він на фуршеті в пологовому будинку.
— Тоді директора НДІ помірного тваринництва!
— Він поїхав на похорон своєї бабусі...
— Ну, а мій шофер нікуди не поїхав? Виклич хоч його!
Хвилин за п’ять з’явився Юрик — тихий і скромний водій не якоїсь там чорної “Волги”, а звичайнісінького “Мерседеса”.
— Підкажи мені, Юрику, де в нас узялися будувати данські свиноферми?
— У Куп’янську, Близнюках, Сахновщині, Барвінковому...
— Де-небудь уже збудували хоч щось?
— Ніде нічогісінько, і кіт не валявся.
— Ти свої опозиційні вибрики облиш! Проти кого преш? Ми — за свинізацію всієї України!
— Та я нічого, Армене Яковичу...
— Гаразд. А де у нас добре відгодовують свиней?
— В агрокомбінаті “Слобожанський”, там до ста тисяч поголів’я. Їм уже свинину дівати нікуди.
— То добре! Точніше, погано... А де ще дбають про свиней, не згадаєш?
— Та чому ж? Хвесик, директор кегичівського ПСП “Агропрогрес”, розширив свою свиноферму до 5 тисяч голів і зробив підлогу з підігрівом. Потім іще...
— Досить, досить! Я вже бачу, що будемо з салом! Іди, відпочивай.
Настрій у губернатора помітно поліпшився. Він навіть хотів було закритися й сісти за мемуари, та обізвалася “вертушка”.
— Це Мінагрополітики, — почулось у слухавці (“Яке агро, така й політика”, подумав губернатор.). — Пане Армене, вас турбує заступник міністра...
— Слухаю вас уважно.
— Ви вже збудували свинокомплекси за данською технологією?
— Звичайно, пане заступнику міністра.
— І багато?
— Так точно, аж чотири: у Куп’янську, Близнюках, Сахновщині та Барвінковому.
— Ну... багато не треба було споруджувати.
— Та ми багато й не споруджували.
— А взагалі, я думаю, що свинокомплекси, може, й не треба було зводити...
— Та ми їх, пане заступнику, й зовсім не будували.
— Ціную вашу обачливість. Чим займаєтеся зараз?
— Читаю сільськогосподарські журнали, пане заступнику.
— Які саме, цікаво знати?
— Про тваринництво — “Крокодил”, про рослинництво — “Перець”.
— Похвально, похвально!
Тільки-но “вертушка” замовкла, губернатор викликав свого заступника й наказав організувати в усіх районах мітинги на захист українського сала та завоювань “помаранчевої революції”, проти зазіхань гнилого Заходу (чисто конкретно — Данії). Якщо хтось вигукуватиме “Шайбу! Шайбу!” — не перечити й не затримувати, а чемно відвезти додому.
Катя КЕЛЕМБЕТ