Як українській сільгосппродукції підкорити Америку?

«Відповідно до методології Міжнародного торговельного центру, що базується на гравітаційній моделі зовнішньої торгівлі, було визначено 75 ринків, торговельний потенціал яких не повністю використано українськими підприємствами. Найбільші з них – Сполучені Штати Америки, Німеччина, Великобританія, Франція, Японія, Канада. Згідно зі здійсненими розрахунками, у 2015 році «недоторговано» на близько $6 млрд. Визначення цих ринків не означає автоматичну відмову від традиційних, а й дає уявлення щодо можливої географічної диверсифікації експорту та потенціалу нових ринків», - зазначається в документі.

Співробіткники Мінекономіки навели карту «недоторгівлі», за якою Україна «недоторгувала» зі США  $1,9 млрд, а з Канадою лише на $50 млн. При цьому зазначено, що половина українського експорту ­- це аграрна продукція.

Не торкатимуся секторів машинобудування або хімічної промисловості. Україна зараз починає поставляти ракетні двигуни до американських ракет. - Чудово, але чи буде обсяг поставок дорівнювати $1,9 млрд щорічно? А торгівля азотними добривами та чорним металом була й раніше, але важко уявити, що США тут стрімко збільшать імпорт з України, тим більше, що тут повсякчас запроваджуються/скасовуються антидемпінгові мита.

Що ще з інших галузей окрім сільського господарства може запропонувати Україна Америці? Автомобілі? Компьютери? Електроніку? Трактори? Судна класу “Панамакс” або “Кейпсайз”, круїзні лайнери хоча би такі як Queen Elizabeth? Що?

Баржі, що їх будує “Нібулон”, для перевезення зерна по річках Огайо, Міссурі та Міссісіпі? Але в Іллінойсі такі баржі будують вже понад сто років. У найкращому випадку американці куплять у “Нібулона” ліцензію на виробництво їхніх барж, як вони купили ліцензію на виробництво літаків Airbus.

Задамо собі запитання: невже продукція нашого аграрного сектору (сільського господарства та харчової промисловості) хоч-якось цікавить Північну Америку? На жаль, навіть експорт соняшникової олії, за яким Україна посідає перше місце в світі, до США викликає великий сумнів.

Безумовно, в США є так звані “російські” магазини. І тут-таки можна знайти якісь продукти з України, зазвичай те, що має великий термін зберігання: алкогольні (горілка та пиво) та безалкогольні (соки, мінеральна вода) напої, м'ясомолочні, рибні (бички в томатному соусі) та овочеві консерви (лечо, томатний соус), крупи (гречка, горох), кондитерські вироби, заморожені напівфабрикати (вареники, пельмені). Але ці магазини розраховані радше на діаспору з країн колишнього СРСР. Ну й ще на тих американців, котрі мешкають “через дорогу”. Зверніть увагу, у цих магазинах українська продукція займає невеличку нішу, бо поруч на полицях стоять аналогічні товари з Росії, Грузії, Туреччини та навіть з ЄС і Китаю.

Треба бути рафінованим патріотом, щоб заради пива «Оболонь» або «Львівського», горілки «Хортиця», цукерок «Рошен» тощо поїхати за декілька десятків кілометрів до такої крамниці, якщо поруч у будь-якому американському супермаркеті (або розташованому поруч магазині алкогольних напоїв) можна купити пиво з усього світу (тим більше, що в кожному місті є свої броварні); американське, канадське, ірландське, шотландське віскі; горілку шведську, фінську, польську, російську; джин, ром, текілу; кондитерські вироби на будь-який смак від “Хершіз”, “Марс”, “Нестле”, “Кедберіз” і т.д.; всесвітньо відомі сири з Італії, Франції та Швейцарії такі як “Парміджано реджано” та “Ґрюєр”; італійську шинку “прошуто” та ковбаси “мортаделла” та “болонезе”. Ну й так далі. Асортимент на полицях викликає захват.

Чим саме українські виробники можуть зацікавити американців чи канадців? Яких харчів бракує в Америці чи Канаді, щоб цю прогалину могли заповнити наші виробники та експортери харчів?

У мене є дуже великі сумніви, що в Україні хоч-хтось вивчає кон'юнктуру перспективних ринків. Колишня заступниця міністра аграрного міністра Владислава Рутицька мріяла покорити українською молочною продукцією Індію, навіть гадки не маючи, які молочні продукти споживають в Індії в різних її регіонах (але в Україні часто можна знайти консервовані огірки ТМ «Чумак», вироблені в Індії та В'єтнамі).

Зайдіть в Європі в якийсь супермаркет типу Tesco і спробуйте знайти там продукцію Produced in Ukraine. - Дуже скупо.

Вихід на нові розвинені ринки вимагає великих коштів, великих зусиль і багато часу. Наші експортери думають, якщо вони отримали «єврономер», то їм вже ніде немає конкуренції. Це глобальна помилка.

Два роки тому в Італії я розмовляв з віце-президентом всесвітньо відомого італійського виробника макаронних виробів Barilla. Він розповів таку історію.

На початку кар'єри йому запропонували організувати експорт до США макаронних виробів компанії Barilla, виготовлених із твердої пшениці або дуруму. Приїхавши у США, він з’ясував, що браку в макаронних виробах американці не відчувають, а практично вся “паста” в Америці виготовляється з м’якої пшениці, час приготування якої - дві-три хвилини. Американці переконані, що це зручно. Молодий фахівець розцінив ситуацію, як безнадійну для компанії Barilla. Реакція компанії була жорсткою - тоді шукай нову роботу.

Хлопець почав просувати макарони Barilla. Йому знадобилося п’ять років кропіткої праці та величезних маркетингових витрат на просування макаронних виробів із твердої пшениці, щоби переконати американський ринок у їхніх перевагах. Проте тепер їх можна придбати в будь-якому американському супермаркеті.

Французьке прислів’я каже: шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок. Смаки треба розвивати. Харчові уподобання на все життя закладаються в дитинстві. Згадайте смак страв, які готувала ваша бабуся. Багато, якщо не більшість, чоловіків скаржаться, що їхня мати готувала якусь страву, краще, ніж готує їхня дружина.

25 років тому через гострий дефіцит продуктів в Україні з’явилося багато м’ясних виробів з Польщі - шинка, ковбаси. Але великого попиту вони не мали, бо містили мало сала. В Європі в тій боротьбі “за здоровий образ життя та харчування” вивели свиней беконних порід, на яких не було сала. Відповідно, смак м'ясних продуктів із такої свинини був іншим, незвичним. 

Не думайте, що наші підприємці так щиро полюбляють японські суші та тофу - просто це модно, а імідж – наше все.

Найпершим кроком у виході українських харчів на іноземні ринки має стати пропаганда української кухні.

В Європі, Америці дуже багато китайських ресторанів - цілі квартали (Chinatown). Вистачає в'єтнамських, тайських, індійських, мексиканських і т. д. ресторанів. Ви бачили де-небудь Ukrainiantowns, крім Торонто?

Зауважте, можна іноді зайти пообідати в китайський (тайський, мексиканський тощо) ресторан, але щодня харчуватися китайською кухнею не будете. Та й зайшовши в китайський ресторан, ви побачите, що більшість клієнтів - китайці.

Ресторани - лише перший крок. Їх клієнтами буде, в першу чергу, діаспора. Але на якісь свої заходи вона запрошуватиме місцевих мешканців, котрі, якщо щось уподобають, почнуть шукати продукт у супермаркетах. І тоді супермаркети звернуть увагу на ці продукти. З іншого боку не так вже й багато імпортованих з Китаю харчів  ви знайдете в китайському ресторані за кордоном. Свинина, морепродукти, курка, гуска, лапша тощо будуть місцевого виробництва. Імпортними будуть паростки бамбука, якісь гриби, пиво, вино, рисова горілка й ще якась екзотика типу спецій.

А це означає, що навіть в українських ресторанах у Північній Америці імпортовані з України продукти (в першу чергу, алкогольні та безалкогольні напої) складатимуть лише незначну частку.

Навіть увійти в нішу алкогольних напоїв важко. Можна іноді прикидатися снобом і пити віскі, текілу, ракію, паленку тощо. Але все одно - горілка смакує українцям більше. Так само не переконаєте американців, британців, ірландців, канадців перейти з віскі на горілку. Не переконаєте мадьярів, сербів, болгар відмовитися від ракії на користь горілки.

Самим лише гаслом «За Немиров во всем мире» конкуренцію в Америці зі шведським «Абсолютом», російською «Столичною», польською «Водкою виборовою» або «Водкою житньою» не виграєш.

Спробуйте переконати німців, бельгійців, голландців, ірландців, чехів, що українське пиво – «Оболонь», «Чернігівське», «Львівське», «Славутич» - краще за їхнє. А в американців вибір пива величезний - від місцевого до імпортного. Всесвітньовідомі Guinness і Kilkenny, Tuborg , Heineken  - десятки марок пива в будь-якому супермаркеті.

Аналогічна ситуація з українськими винами в Америці, які не витримають конкуренції з каліфорнійськими, французькими, італійськими, австралійськими тощо за межами українських ресторанів і “російських” магазинів.

Чи означає це, що українським виробникам і експортерам продовольства нічого не «світить» на американському ринку?  - Ні! Це означає, що вихід на цей ринок є складним, важким і дуже витратним. І перед спробою виходу на нього треба це чудово розуміти.

Спеціально для propozitsiya.com

Юрій Михайлов, США 

Світлана Цибульська, s.tsybulska@univest-media.com