Від голодомору до голодомору

Наприкінці листопада 2003 року в Києві пройшла виставка мистецьких робіт, присвячених 70-річчю голодомору в Україні — факту, визнаного Організацією Об’єднаних Націй. Цікаво, що меценатом виставки є відомий американський експерт в галузі розвитку українського агробізнесу пан Морган Вільямс, який багато років працює в Україні.

Виставка, сама по собі доволі сумна, викликала невеселі думки, пов’язані з аналогією тих страшних часів з тим, що відбувається сьогодні в Україні. Якщо говорити коротко, то голодомор 30-х років минулого сторіччя є наслідком тоталітарної системи господарювання, супернадмірного зосередження економічних важелів у руках влади. Тому заклики влади нинішньої до посилення ролі держави в управлінні економікою видаються дуже небезпечними. Досить згадати тільки про військовий комунізм 1920-з років, коли задля забезпечення мешканців міст харчами озброєні загони вилучали хліб у селян абсолютно безплатно, а потім звинувачували у всіх гріхах західні країні, які відмовлялися нагодувати голодне радянське село. Історія повторилася у ще більших масштабах у 1932–33 роках. Замість імпорту зерна з-за кордону, більшовики забрали зерно у селян, прирікши їх на голодну смерть. Ну а потім проблема розрахунку за експропрійоване зерно просто не виникала — не було кому гроші повертати.

І ось рік 2003...
Коли владі стало остаточно зрозуміло, що врожай зерна 2003 року буде вдвічі меншим за попередній, замість швидкого насичення ринку імпортним зерном, влада вдалася до, відверто скажімо, непопулярних заходів з арсеналу знайомих більшовицьких “прийомчиків”.

“На думку глави парламенту, посилання на негоду послужило індульгенцією для відпущення гріхів, для недоробок, які мали місце. Навесні, коли провідники аграрної політики знали справжню ситуацію з посівами озимини і дефіцит збіжжя у засіках можна було спрогнозувати, на світовому ринку реалізували немало дешевої пшениці. Але замість того, щоб раціонально розпорядитися залишками і спокійно докупити те, чого не вистачало, за кордоном, ми затіяли полемічну дискусію про очікувану біду. Це підштовхнуло до зростання цін на продовольче зерно як на внутрішньому ринку, так, очевидно, і на світовому. Спромоглися розпочати імпорт збіжжя аж після жнив, у другій половині вересня, коли ціна на пшеницю підскочила майже вдвічі — до 200 доларів за тонну. Інша біда, з якою повсюдно стикалися хлібороби: деякі керівники забули про ними ж проголошені ринкові засади і вдалися до адміністрування. А треба просто платити селянам ту ціну, яку платимо на світовому ринку. Тоді хтось із селян взуття дітям купить, хтось — підручники для школи. Але для цього треба, звісно, ходити до дядька, домовлятися. Куди легше купувати великими партіями за кордоном. А той дядько, якщо на нього натиснути, продасть і за безцінь. Часто нинішнього сезону насильно — за участі працівників міліції, прокуратури — в аграрників практично конфісковували збіжжя. Примушували віддавати пшеницю якимось невідомим комерсантам по 650 гривень за тонну. Тоді зерно, начебто, занесено до регіональних ресурсів тієї чи тієї області. Багатьом обіцяли доплатити — не заплатили й досі. Тепер тонна збіжжя йде на млин по 1200 гривень. Хто поклав різницю собі у кишеню — питання риторичне” (“Голос України”, 2.12.2003).

Ідеологічне прикриття цього було “непробивним”: “(Віктор Янукович) зазначив, що на нараді висловлювалися різні пропозиції стосовно позиції виконавчої влади у ціновій політиці. За його словами, є прихильники ліберальної політики, які виступають за те, щоб відпустити ціни, зробити їх, як у Європі. Однак, на думку Прем’єра, в Україні європейські ціни будуть лише тоді, коли громадяни отримуватимуть європейську заробітну плату” (“Урядовий кур’єр”, 2 .09. 2003).

“Кабінет Міністрів має намір зафіксувати ціни на ряд масових сортів хліба. Про це журналістам повідомив перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров. Азаров також сказав, що Кабмін не допустить значного зростання цін на хліб: “Ніякого обвального росту цін на хліб не буде” (“Українські Новини”, 07.11.2003).

“Віце-прем’єр-міністр України з питань АПК Іван Кириленко вважає, що Кабінет Міністрів зможе забезпечити стабільні ціни на основні сорти хліба до кінця 2003 року, не очікуючи істотних коливань цін на пшеницю. За його словами, уряд вважає недоцільним скасувати державне регулювання цін на хліб, оскільки це може спровокувати різке зростання інфляції і підвищення цін на інші продукти харчування” (“Пропозиція”, №10, 2003).

***

“Зростання цін на хліб в Україні нинішнього року становить від 5 до 10%. Такий прогноз висловив заступник голови Державного комітету України з державного матеріального резерву Віталій Слінчук. Підвищення цін на хліб він аргументував зростанням цін на продовольче зерно, яке Україна в цьому році змушена імпортувати через неврожай озимих, і одночасним підвищенням цін на борошно. Віталій Слінчук також зазначив, що заяви про 25–30% подорожчання хліба є безпідставними. Держрезерв, сказав він, має достатні ресурси борошна для забезпечення внутрішньої потреби України” (“Укрінформ: новини агропромислового комплексу”, № 39, 29 вересня 2003 р.).

“Київська міська державна адміністрація підвищила ціни на масові сорти хліба — Український і Пшеничний подовий. Ціна на хліб Український підвищена на 66% — з 0,84 грн/кг до 1,4 грн/кг. Ціна на хліб Пшеничний із пшеничного борошна 1 сорту підвищена на 50% — з 1,00 до 1,50 гривень за буханець 0,75 кг” (“Українські Новини”, 22.11.2003).

“Аналітики вважають, що Кабінету Міністрів не вдасться забезпечити стабільність на ринку зерна і хліба в 2003/2004 маркетинговому році у зв’язку з відсутністю у влади чіткого бачення функціонування ринку, відсутністю ефективного механізму біржової торгівлі. Експерти зазначають, що очікування уряду стабілізувати ринок продовольства адміністративним шляхом і твердим контролем (постанова №1150) не виправдалося, а лише призвело до подальшої дестабілізації і напруженості на ринку продовольства. Крім цього, експерти зазначають, що через повільну реакцію влади з метою введення пільгового режиму імпорту зерна імпорт пшениці в жовтні сповільнився, що в остаточному підсумку також негативно вплине на ринок. Експерти говорять, що учасники ринку не очікують яких-небудь конструктивних дій від влади на зерновому сегменті в 2004 році. Аналітики не виключають, що навесні 2004 внутрішній ринок буде відчувати дефіцит продовольчого зерна — 1 млн тонн — у зв’язку з обмеженими можливостями продажу зерна Казахстаном. Низька пропозиція на ринку призведе до чергового зростання цін на зерно, а пізніше і на хліб. Аналітики впевнені, що Кабміну не вдасться втримати ціни на хліб, і вони будуть підвищуватися, незважаючи на тверде регулювання” (“Українські Новини”, 06.11.2003).

***

“Україні в 2004 році загрожує повторення неврожаю”. Таку думку висловив директор Інституту аграрної економіки П. Саблук під час виступу на науково-практичній конференції “Соціально-економічні проблеми розвитку сільських територій і розвитку аграрного ринку” 29 жовтня в Алмати. За інформацією П. Саблука, “в результаті несприятливих погодних умов у 2003 році сільгосппідприємства України зібрали 3,5 млн. т зерна. Між тим, існує небезпека того, що через брак коштів сільськогосподарські підприємства України в 2004 році суттєво скоротять площу оброблюваної землі” (“Інформаційна компанія “ПроАгро”, 29.10.2003).

“Загальний обсяг кредитів, виданих сільськогосподарським виробникам України, наступного року зменшиться”. Таку думку висловив експерт з кредитування “ПроКредитбанку” Андрій Кудінов на прес-конференції. Інвестиції, за його словами, поступово обмежуватимуться, враховуючи “непереконливі” результати посіву озимих культур. Тенденція неповернення кредитів реформованими КСП та фермерськими господарствами зростатиме. “Зокрема, цього року повернули кредити 83% позичальників-аграріїв. На скорочення кредитного портфеля для потреб АПК вплинуть і високі відсоткові ставки (30–40%) та відсутність застави. Інтерес банків до аграрного сектора не підвищиться навіть з урахуванням того, що з 2005 року діятиме Закон про іпотеку землі, вважає експерт. На сьогодні українські банки вже скоротили на 50% заявлену фермерами кредитну суму” (“Укрінформ: новини агропромислового комплексу”, №45, 10.11.2003 р.).

“Віце-прем’єр (Іван Кириленко) підкреслив, що політика стримування цін на зерно, борошно й хлібну продукцію, яку проводив уряд протягом семи місяців, з березня цього року, була цілком виправданою. Ми не настільки багаті, щоб вільно поводитися з цінами, зауважив він, а завдяки політиці стримування, ми зекономили 1,7 млрд гривень. Ми не можемо собі дозволити подорожчання основного продукту харчування, — заявив Іван Кириленко, — як це зробила багата Європа, і навіть того підвищення цін на хліб, на яке пішли Казахстан і Росія” (“Укрінформ: новини агропромислового комплексу”, № 43, 27.10.2003 р.).

“Прем’єр-міністр Віктор Янукович прогнозує можливе підвищення цін на хліб до кінця року на 20%. Про це Янукович сказав, виступаючи на засіданні Ради прем’єр-міністрів країн Балтії у Вільнюсі (Литва). “У нас цього року була одна проблема — хлібна. Можливо, і не варто було утримувати ціни, однак у середньому вони нині зросли на 15% і можуть зрости, за нашими розрахунками, на 20%”, — сказав Янукович (“Українські Новини”, 28.11.2003).

Отже, уряд помилився: адміністративне регулювання не запобігло зростанню цін на хліб, а виробники зерна зазнали втрат. То, може, аграрний блок уряду мав би подати у відставку?

Ціни на хліб наближаються до європейських. Чи наближається до європейського рівня зарплатня? “Верховна Рада збільшила мінімальну заробітну плату в грудні з 185 до 205 гривень на місяць, замість запланованих 237 гривень. У травні Рада, на прохання Кабміну, відклала підвищення мінімальної зарплати з 185 гривень до 237 гривень з 1 липня, як раніше планувалося, на 1 грудня 2003 року. Кабмін мотивує свою пропозицію прагненням не допустити порушення збалансованості бюджетів усіх рівнів, зростання собівартості продукції і послуг, цін на споживчому ринку, інфляції, а також збільшення кількості безробітних і заборгованості із зарплати” (“Українські Новини”, 25. 11. 2003).

Тобто, замість запланованого підвищення мінімальної зарплати на 28,1%, уряд підвищив її лише на 10,8%. Але, як писав відомий знавець тоталітарної системи управління Джорж Оруелл, серед рівних є ще більш рівні. Серед “простих громадян” знайшлися ще простіші — “слуги народу”. 21 листопада 2003 року Кабінет Міністрів України прийняв “закриту” від народу постанову (тобто з грифом “Для службового користування”) №1815 під цікавою назвою “Про умови оплати праці вищих посадових осіб України та членів Кабінету Міністрів України”. Дякувати Президентові України ця постанова проіснувала лише 10 діб: 1 грудня 2003 року Президент скасував її своїм указом №1394/2003.

Треба ще раз подякувати Президентові за те, що в тексті свого указу він практично розкрив зміст цього цікавого документу. Ось основний зміст указу: “Кабінет Міністрів України 21 листопада 2003 року прийняв постанову №1815 “Про умови оплати праці вищих посадових осіб України та членів Кабінету Міністрів України”, якою суттєво підвищив заробітну плату вищим посадовим особам держави. Таке рішення прийнято без урахування економічних можливостей держави та загального рівня зростання реальних доходів населення України.

Цією постановою з 1 вересня 2003 року заробітна плата вищим посадовим особам держави збільшується більш як у 2–4 рази, в той час як мінімальна заробітна плата з 1 грудня 2003 року підвищується лише на 11 відсотків (з 185 до 205 гривень).

Крім того, нова заробітна плата вищим посадовим особам держави встановлюється без урахування передбаченого Державним бюджетом України збільшення загальних витрат на державне управління у 2004 році (порівняно з 2003 роком — 9,2 відсотка).

Це також призведе до невиправданого розриву в оплаті праці міністрів та їх заступників, керівників інших центральних органів виконавчої влади, умови оплати праці яких залишаються на існуючому рівні.

Зазначене рішення Кабінету Міністрів України не відповідає загальним засадам здійснюваної в Україні адміністративної реформи, суперечить Указу Президента України від 11 лютого 2000 року №207 “Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів”, якими передбачається “забезпечення справедливості в оплаті праці, вдосконалення її структури, зменшення міжвідомчих і місцевих розбіжностей, уніфікація і впорядкування посадових окладів, підвищення стимулюючої ролі посадових окладів в оплаті праці”.

Якщо діяльність влади у США базується, за формулюванням Абрахама Лінкольна, на принципі “від народу, для народу, за посередництвом народу”, то влада в Україні базується на принципі “від себе, для себе, за посередництвом самої себе”.

І знову згадується мистецтво, кінострічка “Щит і меч” — епізод з виснаженими дітьми в концтаборі. На запитання, як вони живуть, діти відповідають: “Ми живемо добре, годують нас добре, приїжджайте до нас”.

Юрій Михайлов