Спецможливості
Новини

Весняні польові роботи — все, як на фронті: аби битву не програти...

05.06.2008
570
Весняні польові роботи — все, як на фронті: аби битву не програти... фото, ілюстрація
Весняні польові роботи — все, як на фронті: аби битву не програти...

Років тридцять тому в канадській газеті “Глоб енд мейл” було вміщено таку карикатуру на радянське сільське господарство: їде по полю комбайн, обвішаний усіляким “ширпотребом” — унітазами, дитячими колисками тощо, а комбайнер, дивлячись на поодинокі зернини, що падають до бункера задумливо каже: “Це, мабуть, через погану погоду”. Так от і з нашим сільським господарством: усі негаразди буде списано на негоду: зима цього року була жорсткою.
Залишилися з осені незораними шість млн га землі — скажемо, що там усе було о’кей, та морози згубили озимину. Сіяли з осені сміття — знову виявиться винною погода. Пожерли минулого року посіви цукрових буряків довгоносики та коренеїди — спишемо на спеку. Ну й таке інше і тому подібне.
Уникнути виправдувань не вдасться, немає жодного сумніву. Поглянемо, як українське сільське господарство підготувалося до проведення весняних робіт на найкращих у світі черноземах.
Почнемо з матеріально-технічного забезпечення. Спочатку хочеться нагадати завірення доктора економічних наук, професора, академіка УААН Павла Гайдуцького: “Переконаний, що до того часу (2002 рік)… буде зроблено прорив у технічному переозброєнні нових ринкових формувань” (“Урядовий кур’єр”, 30 серпня 2001).
20 березня в Бершаді (Вінницька область) відбулася нарада з питань підготовки техніки до проведення весняних польових робіт. Риторика керівників мало нагадувала ринкову, скоріше військову. До висловлювання Павла Гайдуцького щодо “прориву” чудово пасувало висловлювання заступника держсекретаря Мінагрополітики Валентина Яковенка про те, що в кожній області створено штаби з підготовки техніки. Зрозуміло, що штаби очолює аграрний генералітет.
Ну а ведення бойових операцій нашим генералітетом повністю нагадує ведення бойових операцій іракським генералітетом, який спромігся програти війну за якихось три тижні (битва жменьки палестинських бойовиків при захисті одного з поселень проти ізраїльської армії тривала довше).
Почавши говорити військовою мовою, продовжимо користуватися нею й надалі. Стан справ з технікою напередодні битви за врожай нагадує стан техніки після програної війни: 85–90 відсотків техніки є металобрухтом зі строками використання понад 10 років. На бершадській нараді керівник одного з ремонтних господарств з гордістю показував на монумент з трактором, який під час авралів знімають і кидають на передову.
Протягом 12 років незалежності втрати тракторів на полях боїв за врожай перевищили 300 тисяч одиниць (60 відсотків), понад 50 тисяч зернозбиральних комбайнів “полягли” в боях за урожай. Але навіть решта недобитків забезпечена паливно-мастильними матеріалами на 10–12 відсотків до потреби. Що найцікавіше, в лавах нашої славної аграрної армії немає бійців. Навіть за умов, що все інше було б добре, відсутні механізатори, здатні повести цю техніку в бій. Тому на нараді генеральний аграрний штаб наказав створювати не тільки мобільні загони техніки, а й мобільні загони механізаторів, так би мовити, аграрних десантників.
Розраховувати на надходження підкріплень — жодних підстав. У найкращому разі може йтися про якесь латання всього, що ще здатне пересуватися. Але, як це не дивно, після двох років перемог на зерновому фронті наші аграрні підприємства не мають грошей не те що на нову чи навіть уживану техніку, а й на проведення ремонтів. У свою чергу в “шпиталях” (ремонтних підприємствах) немає “ліків” (запчастин). Пропозиція аграрного генерального штабу — робити з двох тракторів один, відновлювати старі запчастини. Лунали пропозиції просто шалені: здавати запчастин в оренду, надавати запчастини у бартер під заставу техніки, яка буде ремонтуватися і т.ін.
Мене особисто вразив виступ одного з керівників-ремонтників. Виявляється, якісно зробити ремонт техніки в Україні неможливо, оскільки ремонтні підприємства не мають відповідних технологічних карт. І це навіть на техніку, якій більше 10–15 років, випущену ще за радянських часів. Про який ремонт іноземної техніки взагалі може йти мова?
Здається, диспозиція зрозуміла. А що там з нашою зброєю масового знищення бур’янів, шкідників і хвороб?
На це питання дав відповідь інший семінар, який провели 26 березня в Києві наші захисники рослин. Нижче наводжу витяги з виступу начальника Державної головної служби захисту рослин Василя Колісниченка.
“Фітосанітарний стан в Україні залишається складним. Крім поширених шкідників і хвороб рослин, зростає чисельність і ареал саранових, лускокрилих, довгоносиків, сисних та інших шкідників. З хвороб зростає шкодочинність сажкових, септоріозу, фузаріозу, фітофторозу і, особливо, поширення ураження цукрових буряків церкоспорозом.
Цьогорічна зима була складною для перезимівлі озимих культур, багаторічних трав, ріпаку та багаторічних насаджень. Із посіяних восени 8,4 млн га зернових культур підлягає пересіванню або підсіванню до 50 відсотків площ (а в деяких регіонах — до 70–80 відсотків), загалом до 3,5 млн га. Зрозуміло, що традиційну структуру посівних площ буде змінено, а отже, зміниться ситуація і з шкідниками, хворобами та бур’янами.
Нині йде активне наростання сажкових хвороб, кореневих гнилей тощо. Якщо у 1990 році в Україні ураження посівів хворобами сягало 19 відсотків, то тепер ця цифра сягає 30. У Луганській, Одеській, Полтавській, Харківській, Чернігівській областях на сьогодні до 8 відсотків посівів уражено сажковими хворобами, зокрема летючою сажкою. Це є наслідком або неякісного протруювання або взагалі його відсутності.
Серйозну стурбованість викликає стан захисту зернових культур від шкідників і, в першу чергу, від шкідливої черепашки. У Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській областях ураження цим клопом зросло до 6 відсотків. Клоп шкідлива черепашка може завдати великої шкоди тим посівам, які вистояли перезимівлю, тому насамперед повинні бути оброблені ці посіви, особливо насінницькі.
Обсяги обприскування зернових культур проти хвороб щорічно зменшуються. Якщо у 1997 проти хвороб було оброблено 1,5 млн га, то у 2002 році — лише 0,7 млн га. Практично вже не спостерігається нормальне дозрівання хлібів — “з’їдають” хвороби.
Не дивно, що виникли проблеми з українським зерном, експортованим до Канади, Бразилії, Перу. Якщо ситуацію не буде виправлено, українська пшениця на світових ринках виявиться неконкурентоспроможною.
У 2002 році в Київській, Кіровоградській, Сумській, Харківській, Черкаській, Чернігівській областях, де поширений довгоносик, популяція цього шкідника досягала 10–12 особин на квадратний метр. Пошкодження посівів цукрових буряків довгоносиком досягало 50 відсотків, а 10 відсотків посівів цукрових буряків довелося пересівати. Великим було ураження цукрових буряків коренеїдом — на посівах практично не було гички.
Виробництво овочів і картоплі перемістилося від великотоварних до фермерських господарств і присадибних ділянок, унаслідок чого картопля просто не дозріває. Якщо з колорадським жуком дрібні виробники боротися навчилися, то з фітофторозом практично ніхто нічого не робить.
Останніми роками всі забули про сади та виноградники. Ще 10–15 років тому сади проти шкідників і хвороб обробляли 10–12 разів, а тепер сади обробляють не більше одного разу. Як результат — на ринках пропонують переважно імпортну плодоовочеву продукцію.
Нині поля швидко засмічуються бур’янами. Одночасно у більшості областей України обсяги боротьби з ними скоротилися.
До неприпустимого рівня скоротилося застосування біологічного методу захисту рослин. На початку 1990-х років біологічний захист застосовувався на площі 11 млн га, працювало понад 130 біологічних лабораторій. Тепер залишилася 91 біолабораторія, а біологічний метод захисту у 2002 році було застосовано на площі 1,3 млн га. Слід відновити виробництво трихограми й активно запроваджувати її на полях. Йде швидке наростання лускокрилих шкідників, зокрема совок усіх видів, навіть на присадибних ділянках”.
До речі, війну нашим військам оголосив новий ворог — жук діабротика. До цього часу він відгодовувався на полях наших сусідів: угорців, румун, а тепер перейшов у наступ на Закарпатті.
Тепер щодо прогнозу хімічної війни на полях. Знову Василь Колісниченко: “Для забезпечення захисту цьогорічного врожаю необхідно провести захисні заходи на площі приблизно 19 млн га, для чого сільгоспвиробники мають закупити приблизно 16 тис. тонн пестицидів на суму 1,2 млрд грн (220 млн дол.). На сьогоднішній день господарства мають 5,3 тис. тонн пестицидів (33 відсотки до потреби). Запаси пестицидів у дистрибуторів становлять приблизно 3 тис. тонн, і очікується завезення в Україну ще 16 тис. тонн препаратів. Крім того, передбачається виробництво на вітчизняних підприємствах 5,6 тис. тонн препаратів. Таким чином, пропозиція засобів захисту рослин на ринку буде достатньою”.
Зауважте, що ще кілька років тому достатнім вважався рівень забезпечення агрохімікатами на рівні 32 тис. тонн. Нині ж наші славні хімічні війська теж зазнали втрат. Достатньою пропозиція пестицидів, можливо, й буде, тільки де ж гроші взяти?
Залишилося подивитися на фінансове забезпечення бойових дій, тобто чи є гроші на битву за врожай? Не можу втриматися, аби ще раз не здати “маршала” Гайдуцького: “Ми зробимо висновки з минулих помилок і більше їх не допускатимемо. А, вдосконаливши агроринок, матимемо потужне джерело фінансових ресурсів. В аграрне виробництво будуть включені сучасні фінансові інструменти. Активізується інвестування, бо вже нині сільське господарство є привабливим для інвесторів. Упродовж року обов’язково буде відлагоджено систему страхування ризиків в агросекторі. Це відкриє зелену вулицю для капіталовкладень в усі галузі АПК. Економічні здобутки започаткують помітні позитивні зміни в соціальній сфері села. Принаймні почнеться активне оновлення усього занедбаного й зруйнованого. Зрештою, наші селяни стануть багатшими, а всі ми — впевненішими у завтрашньому дні”.
“Близько 1,2 млрд гривень необхідно українським селянам для пересіву загиблих озимих зернових. Усього на нинішню посівну кампанію потрібно близько 9,4 млрд гривень. Про це на прес-конференції 28 березня, присвяченій обговоренню початку весняних польових робіт і виконанню програми “Зерно України-2003”, заявив міністр аграрної політики України Сергій Рижук. Усього цього року селяни розраховують на 1,9 млрд гривень кредитів” (“Укрінформ: новини агропромислового комплексу”, № 13, 31 березня 2003 р.).
Отже, грошей на битву за врожай теж немає. Якщо в 2000-му відразу після указу Президента України від 3 грудня 1999 року, село отримало лише 818 млн грн кредитів, то вже наступного “переможного” року — 3, 2002-го — 4 млрд грн. І ось після двох років славних перемог у 2003 році за увесь рік планується залучити кредитів удвічі менше. Можливо, селяни розбагатіли за два роки славних перемог? Ага, як то кажуть, тримай кишеню ширше: протягом трьох останніх років рентабельність сільгоспвиробництва скоротилася з 9% у 2000-му до 5% у 2002 році. Також скорочувався прибуток і в абсолютному вимірі — з 1,4 млрд у 2000-му до близько 760 млн грн у 2002 році.
То звідки ж гроші “на війну” взяти? “Сільськогосподарські підприємства почали активно вирізати поголів’я худоби, зокрема корів, для забезпечення ресурсами весняної сівби. Про це заявив заступник державного секретаря Мінагрополітики Юрій Мельник. Він додав, що Мінагрополітики прогнозує активізацію вирізання поголів’я в найближчі місяці у зв’язку з обмеженими ресурсами аграріїв” (“Українські Новини”, 11.03.2003).
Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Компанія «Цеппелін Україна» в рамках Fendt IDEAL Tour продемонструвала новий комбайн Fendt IDEAL 9Т на збиранні кукурудзи та презентувала в роботі новинку — трактор Fendt 936 Vario Gen6 Profi     Основним трендом у вирощуванні кукурудзи в... Подробнее
Попри бурхливий розвиток аграрного сектору в економіці України рівень проникнення агрострахування у сільське господарство коливається на позначці 2-3%. Натомість світовий досвід підказує, що становлення потужної аграрної держави неможливе... Подробнее

1
0