Спецможливості
Новини

В. АНДРІЄВСЬКИЙ: "СИСТЕМА СКЛАДСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ Є НАЙКРАЩОЮ В ЄВРОПІ" (повна версія)

05.06.2008
412
В. АНДРІЄВСЬКИЙ: "СИСТЕМА  СКЛАДСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ Є НАЙКРАЩОЮ В ЄВРОПІ"   (повна версія) фото, ілюстрація
Для створення цивілізованого ринку зерна в Україні недостатньо лише прийняти в парламенті відповідний закон. Існує ще багато аспектів, які потрібно розробляти, відпрацьовувати та впроваджувати в життя, аби той закон реально запрацював, а ринок одержав незмінні “правила гри”, які б задовольняли і державу, і операторів — селян, трейдерів, переробників. Безумовно, одним із важливих питань функціонування зернового ринку є запровадження системи складських документів на зерно, і цей напрям ось уже кілька років відпрацьовується в рамках спільного Проекту Європейського банку реконструкції та розвитку, Американської корпорації сприяння розвитку фермерського руху (ACDIVOCA) та Американського агентства міжнародного розвитку (USAID). На сьогодні Проект виконано майже на 60–70%, витрати становлять приблизно 1 млн USD. Певною мірою систему складських документів уже використовують вітчизняі оператори ринку, проте досягнуті результати можуть бути за одну мить зведені нанівець одним документом, який підготувало Міністерство економіки і вже передало на погодження у відповідні інстанції. Так вважає керівник проекту “Впровадження в Україні системи складських документів на зерно”, представник ACDIVOCA в Україні, Віктор АНДРІЄВСЬКИЙ.

Андрієвський Віктор Євгенович


Народився 9 травня 1957 року у Львові. Закінчив Київський політехнічний інститут та Київський державний університет ім. Т. Г.Шевченка. Захистив кандидатську дисертацію на тему: “Цифрові методи обробки інформації, кандидат технічних наук. Працював в Інституті електродинаміки та КДУ ім. Т. Г. Шевченка (завідувач лабораторії української мови).
Згодом почав реалізовувати себе у сфері технічної допомоги — в проектах USAID, TASIS та Світового банку, які здійснювалися в Україні. З 1995 року почав працювати в агросекторі: у секретаріаті президентської комісії з аграрної політики, яку було трансформовано у Координаційну Раду при Кабінеті Міністрів.
Із жовтня 2002 року очолив спільний проект ACDI-VOCA і Європейського банку реконструкції та розвитку “Впровадження в Україні системи складських документів на зерно”.
Одружений. Виховує двох дітей. Захоплюється дайвінгом та яхтами.


 


— Вікторе Євгеновичу, так у чому ж суть проблеми, яка склалася навколо складських документів?


— Суть проблеми проста. Як стало відомо керівництву Пректу “Впровадження в Україні системи складських документів на зерно”, Міністерство економіки підготувало законопроект, у якому пропонується вилучити з Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” статті та розділи про складські документи на зерно, зберігання зерна та реєстр цих документів. У разі прийняття цього законопроекту Верховною Радою систему складських свідоцтв на зерно, що діє в Україні вже два роки, буде знищено, оскільки буде зруйновано законодавчу платформу, на якій вона нині базується й працює. Система використовує нормативно правові акти та регламентується й регулюється ними — починаючи від названого закону про зерно і закінчуючи внутрішніми розпорядженнями, наприклад, Національного банку України. Тому запропоновані Міністерством економіки зміни просто нищять систему, яка за два роки залучила до аграрного сектору банківські кредити на суму майже 500 млн USD, тоді як на сам проект було витрачено трохи більше 1 млн USD. Держава при цьому не витратила жодної копійки. І все легким розчерком пера пропонується знищити?!


— А що пропонується натомість?


— Пропонується все створити заново, але вже під егідою Міністерства економіки, яке бажає бути основним регулятором на всіх товарних ринках. Тобто у кожного профільного міністерства вибивається основна функція: бути регулятором у своєму секторі. Але тоді немає сенсу тримати міністерства охорони здоров’я чи аграрної політики... Можна все перепідпорядкувати Мінекономіки шляхом утворення відповідних департаментів чи відділків і спокійно мати одного супермонстра з одним міністром та з одним апаратом під назвою: “Бажаю всім рулювати”.
— Але ж потрібно буде знову пройти той шлях, який подолав ваш Проект і створювати те, що вже функціонує...
— Так. Тільки за чий рахунок це робитиметься? За рахунок платників податків! І відставання буде як мінімум на два роки, адже доведеться знову впроваджувати відповідне законодавство.


— А на якому етапі тепер перебуває виконання проекту?


— Проект реалізовано приблизно на 60–70%. Тобто на 100% задіяна підсистема випуску бланків складських документів із системою їх захисту та обліку. Підсистема централізованого ведення електронного реєстру задіяна на рівні тестових випробувань. Упродовж цього року, думаю, до жнив, ми запустимо цю підсистему в роботу. Система сертифікації елеваторів уже запрацювала, але потребує, як кажуть, шліфування. Щодо гарантійного фонду — ми закінчуємо підготовку відповідного законопроекту, який ще будемо обговорювати.
Зазначу, що чинна система складських документів є найкращою не тільки на пострадянському просторі, а й у Європі. В різних країнах існують так звані системи складських документів, але це не системи у повному розумінні, а окремі компоненти.
До речі, ДАК “Хліб України” в 2003 році вижив завдяки тому, що використовував систему складських свідоцтв. Коли компанію зобов’язали виконувати державну програму заставних закупівель зерна, а грошей на це в бюджеті не було, то тільки під складські документи комерційні банки погодилися надати кредити ДАКу .


— Невже в Україні створюється оригінальна система складських документів?


— Нічого нового ми не вигадуємо. Складські документи були ще за царату. Їх використовували також і більшовики в часи НЕПу. Коли розібралися з НЕПом — паралельно розібралися з біржами, з цінними паперами, зі складськими документами...
Складські документи є і в США, і, певною мірою, ми використовували моделі, які там існуюють. Проте організація системи, всі нормативно правові акти — це ноу-хау України. Це наш продукт. Система упакована таким чином, що є простою для зовнішнього користувача, хоча сама по собі — досить складна. Вона дуже правильно побудована з погляду системності. Ми не чекаємо, коли все буде зроблено в кінцевому варіанті, щоб потім запустити систему, а включаємо її блоками. Кожен блок, кожну підсистему підключаємо до роботи і поступово розкручуємо, виходячи на нормальний режим. Тоді взаємодія кількох підсистем починає посилювати роботу всієї структури.
Наприклад у Болгарії, яка впроваджувала свій проект чотири роки, є гарантійний фонд, є складські документи, проведено сертифікацію елеваторів — але реєстр ведеться у вигляді телефонних дзвінків та товстих амбарних книг. Та ж Росія, яка починала свій проект водночас із нами, ще не має закону про складські документи, через те, що визначали їх цінними паперами. Нині російський зерновий союз намагається створити корпоративну систему в своїх рамках. У нас теж хотіли так зробити, але це неправильно. Адже тоді не можна говорити про прозорість ринку, про захист операторів, зменшення ризиків тощо. Якщо систему будувати на довірі, нічого путнього з цього не вийде. Підтвердження цьому — Казахстан, де такий підхід не спрацював, і все закінчилося скандалом.


— А на які цільові групи розрахована система, і наскільки вони поінформовані про її існування?


— Це три основні групи: власники зерна (селяни, трейдери), банківські установи та зернові елеватори. Щодо поінформованості, то тут ситуація поки що невтішна. Ми намагаємося через засоби масової інформації донести до операторів ринку інформацію про наш проект. У регіонах провели 35 семінарів для банкірів, працівників елеваторів, керівників районних та обласних управлінь сільського господарства, фермерів. Плануємо розширити семінари, проводити інші заходи, але дуже важко досягти 100-відсоткового охоплення товаровиробників. Ми одні не справимося. Це повинна бути державна програма під егідою Мінагрополітики, і, обов’язково, з допомогою преси.
А першими використовувати нашу систему почали трейдери як найбільш “продвинуті” учасники ринку, які мають відповідні служби та ресурси для того, щоб провести навчальні тренінги у своїй компанії. Великі сільськогосподарські товаровиробники також почали користуватися ситемою і, звичайно, сертифіковані елеватори.
— А як щодо комерційних банків...
— Банкіри досить консервативні люди, тому без особливого бажання йдуть на кредитування села, оскільки для них це нова справа і досить ризикована. Хоча за останні роки кредитування АПК реально зросло. Банки починають розуміти, що на нашому ринку (в 40 млн т зерна) можна працювати. Якщо навіть половину цього зерна залишати в заставі, то це суттєво може збільшити кредитний портфель банків. Це їх бізнес, за який вони отримують відсотки. А розширити базу клієнтів — це для будь-якого банку привабливий шлях. Зрозуміло, що для них найголовніше питання — ризики. Тому раніше банки йшли на кредитування тільки дуже надійного позичальника, наприклад, родичів або партнерів по бізнесу. З уведенням сертифікації зернових складів та елеваторів, із запровадженням системи електронних реєстрів, коли можна перевірити фізичну та юридичну наявність зерна на елеваторі за застивними документами, суттєво знизилися ризики для банку. А коли запрацює ще й гарантійний фонд, тоді, зрозуміло, банкіри почуватимуться значно спокійніше.


— Розкажіть, будь ласка, детальніше про цей фонд?


— Гарантійний фонд візьме на себе виконання зобов’язань у разі дефолту елеватора. Тут є дві схеми. Одна працює в сфері страхування стандартних ризиків — пожежа, паводок або інші стихійні лиха. А функції гарантійного фонду зводяться до спеціфічних випадків, коли жодна страхова компанія не буде страхувати чи прикривати директора-злодюгу. Від цього не страхують. Тут вступає в дію фонд, який у разі дефолту елеватора вводить тимчасове управління, вирішує: проводити санацію чи переводити підприємство в банкрути. Таке призначення фонду. Оскільки в його управлінні беруть участь представники і галузі, і Нацбанку, і уряду, то банкіри матимуть доступ до контролю над процесами, що відбуваються на збанкрутілому елеваторі. Це також суттєво зменшує ризики.
Але це те, що плануємо зробити. Ми тільки працюємо над проектом відповідного закону.


— Чи потрібно проводити загальну сертифікацію елеваторів?


— Ми ніколи не ставили завдання — всіх загнати до колгоспу. По-перше, сертифікація дає можливість відокремити тих, хто ніколи не поліпшить своїх технологічних умов та послуг. По-друге, з її допомогою можна провести інвентаризацію і навести порядок в елеваторному господарстві. Простимулювати ті підприємства, які бажають продовжувати цей бізнес і покращити свої послуги, розширити номенклатуру самих послуг, переглянути тарифи на свої послуги, тобто стати привабливішими для клієнта. З іншого боку, для селянина, який нині зберігає своє зерно на току чи в клуні, буде вигідно відвезти зерно на сертифікованний елеватор, розуміючи, що за це він може взяти дешевий кредит і без затяжних процедур. Тому що поки земельний ринок не працює, це єдиний реальний заставний механізм. Під зерно, під реальний високоліквідний товар банки будуть надавати кредити.


— Але ж селяни згодні скористатися таким механізмом, хоча у них є борги за попередні роки, й вони побоюються показувати продукцію?


— Це не зовсім так. Була реструктуризація боргів, їх списання. Це ж не на конкретних людях висіли борги, а на підприємствах, список яких справді є. Але ж ми говоримо про користувачів системи. У нашому випадку вирощене зерно якраз і є заставою. Для багатьох підприємств — це добра нагода, щоб одержати кредит, використати його на модернізацію виробництва, а потім отримати прибуток і розрахуватися з боргами. Таким чином, ми даємо новий фінансовий інструмент, який допоможе розірвати ці замкнуті ланцюги, в яких перебувають підприємства-боржники.


— Ще якісь функції, окрім залучення кредитів, складські документи можуть виконувати?


— Потенційно можуть. Можливо, колись складським документам буде надано статус цінних паперів, проте не зараз. З цього питання велись довготривалі дебати. Росія, наприклад, і досі не може розібратися в цьому питанні. Ми поки що відмовилися від цього, адже говорити про те, що селяни почнуть відразу користуватися складським свідоцтвом як цінним папером за відсутності працюючого фондового ринку, культури та знань, як користуватися цінними паперами, — не можна, бо розуміємо, що це створить безліч проблем. Є різні нюанси, адже тут стикаються два ринки, два регулятори і дві різні законодавчі бази. Складські документи — це не емісійні документи, тобто відразу функція цінних паперів відкидається. Але їх можна використовувати на біржовому ринку — форвардному чи ф’ючерсному. Та для цього потрібно розробляти велику кількість нормативних актів, яких сьогодні немає. А просто змішати два ринки — товарний та цінних паперів — це неправильно.
Складські документи сьогодні мають офіційний статус. Їх друкують винятково підприємства Держзнаку, і вони мають високий ступінь захищеності. До них належать: складська квитанція, просте та подвійне складське свідоцтво. На сьогодні в обігу квитанція та подвійне складське свідоцтво, оскільки використання простого свідоцтва для банку є значно ризикованішим, тому вони надають перевагу подвійним складським документам. Використання форми №13 чиним законодавством заборонено.
— Впровадження нових відносин на ринку, маю на увазі сертифікацію елеваторів, може призвести до банкрутства багатьох підприємств.


Чи не спричинить це соціальної напруги, втрати робочих місць?


— У певному сенсі ми повинні на це йти. Якщо людина бажає продовжувати свій бізнес, вона повинна за свою справу вболівати, а отже, знаходити можливості вдосконалювати якість своїх послуг. Тоді ніяких проблем із сертифікацією не виникатиме. А якщо людина не бажає цього, тоді їй краще шукати іншу справу, а не зберігати зерно. Тут є нюанси щодо закриття того чи іншого елеватора, але це справа добровільна. Розумієте, ринок завжди виштовхує ледарів та нероб.


— То як буде вирішуватися конфлікт?


— Легітимним шляхом. Думаю, що законопроект Міністерства економіки буде відкликано, а система складських документів продовжуватиме працювати.


Розмову вів Олег Музиченко
Фото Юрія Альошина


 

Інтерв'ю
Володимир Шульмейстер. Народився в Миколаєві. Закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут ім. адмірала С. О. Макарова за спеціальністю «турбінобудування», інженер-механік. Захистив докторську дисертацію з матеріалознавства. З 24 грудня 2014 року по 30 грудня 2015 року обіймав посаду першого заступника міністра інфраструктури України
Український інститут майбутнього - незалежний аналітичний центр, який прогнозує зміни і моделює різноманітні сценарії розвитку подій в Україні, пропонує альтернативні рішення. Основні напрямки
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...  

1
0