Спецможливості
Новини

Українські біржі: як змусити дурнів будувати шляхи?

05.06.2008
434
Українські біржі: як змусити дурнів будувати шляхи? фото, ілюстрація
Українські біржі: як змусити дурнів будувати шляхи?

Уже давно відомо, що на Русі є дві перманентні проблеми: дурні (амбітні керівники-невігласи) та погані шляхи (інфраструктура, мовлячи по-сучасному). Україна не виняток. Виникає запитання: наскільки ці дві проблеми є взаємопов’язаними та чи можуть дурні створити розвинену інфраструктуру? Одинадцять з половиною років незалежності України на це запитання не дають позитивної відповіді. І все-таки, чи є надія на те, що щось вдасться змінити на краще? З проханням окреслити ситуацію з українськими біржами редакція “Пропозиції” звернулася до заступника голови біржового комітету найбільш активної товарної біржі України — Київської агропромислової біржі (“Київпромбіржа”), Леоніда Беренштейна. Розмову веде заступник головного редактора “Пропозиції” Юрій Михайлов.
“Пропозиція”. Давайте почнемо з короткої характеристики розвитку українських бірж порівняно з 1995–1996 роками.

Леонід Беренштейн. Власне різке піднесення біржового руху почалося в 1991–1992 роках. На той час всі були романтиками: вважали, що саме тепер економіка почне підніматися, а всі почнуть багатіти. Але виявилося, що біржа — це доволі складний інструмент, який потребує спеціалістів високого рівня, а не людей “з вулиці”, які самі себе назвали брокерами. Відповідних фахівців в Україні виявилося абсолютно недостатньо. Мабуть, це є однією з основних причин, чому на першому етапі виникло розчарування в біржах — і не у біржовиків, а в тих, хто хотів здійснювати операції на біржах.
Хто ж працював брокерами? Люди, які, в найкращому разі, протягом двох-трьох днів прослухали курси, на яких навчали викладачі, які про біржову справу десь колись щось чули або прочитали в популярній брошурі.
По-друге, на першому етапі законодавство не сприяло захистові інтересів тих, хто укладав угоди на біржах. Через це було багато випадків, коли людей просто “кидали” або укладені угоди нічим не закінчувалися — всі чудово розуміли, що жодної відповідальності за це не передбачено.
До 1995–1996 років біржі просто існували. На той час віце-прем’єр-міністром став Петро Саблук, і було здійснено спробу провести аукціони під егідою Національного банку. Але знову: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди... У мене зберігається лист, за яким брокерами мали стати перші заступники начальників обласних управлінь. Можливо, цим хотіли якось піднести престиж, а вийшло навпаки. Ці непідготовлені заступники управлінь брали з собою групу фахівців, які теж нічого не знали. Знову ж таки, законодавчо інтереси учасників аукціонів не були захищені, низка аукціонів закінчилася судовими справами через непоставку товару. Виявилося, що аукціон — це не юридична особа, а просто зібрання групи людей, з-поміж яких хтось ударив молотком і сказав: “Продано”.
Потім було створено Українську аграрну біржу, куди “підігнали” великі комерційні компанії, трейдерів. Але механізм усе одно не працював. Причин — дві: відсутність фахівців і відсутність законодавчої бази.
Зрештою, питання низької культури. Раніше ми говорили про брокерів та працівників бірж, але розуміння, що таке біржа, відсутнє у керівників вищої та середньої ланки управління, не кажучи вже про сільгосптоваровиробників.
Поки що ми працюємо архаїчно, за спотом, і радісно звітуємо, скільки зерна продано через біржі. Пам’ятаєте, як Іван Кириленко ще в ранзі міністра аграрної політики видав наказ продавати все зерно виключно через біржі? Це теж додало негативного іміджу біржам.
Або візьмемо останній приклад. Нині вже введено в дію наказ Мінагрополітики щодо обов’язкової декларації обсягів зерна на зберіганні. Цей наказ є просто недоречним. Є обов’язкова статистична звітність, неподання якої може каратися згідно із законом. А наказ доручає вести облік зерна на зберіганні інспекціям із заготівель. Жодних механізмів реалізації цього наказу немає, як немає і санкцій за неподання інформації (чи подання недостовірної інформації) стосовно обсягів зерна на зберіганні у суб’єктів зернового ринку.
З усіх боків чуєш казки про закупівельні кооперативи, агроторгові доми. А насправді закупівельний кооператив — це людина, яка чекає на сільгоспвиробника з зерном біля елеватора з готовими грошима. Коли запитуєш, а скільки зерна продали ці “заготівельні кооперативи”, всі одразу замовкають.
От дали команду акредитувати ці кооперативи на біржах і надати їм безкоштовно брокерські місця. Ми це зробили, хоча могли й відмовити. Ну й що? Ці “брокери” займаються примітивною спекуляцією і працюють “під” якимсь головою району як його “кишенькове” підприємство. Виїжджаю якось у район (не називатиму, аби не образити інші райони), агітую голову районної адміністрації за співробітництво. А він мені каже: “Навіщо мені біржа? Біржа — це я!”. Саме чиновники, а не трейдери чи підприємці гальмують розвиток ринку.
За останні три-чотири роки були видані деякі документи на підтримку біржового руху, проте всі вони є “вольовими”. Це — указ Президента України, постанова Уряду про розвиток біржового ринку. Хоча це — ознака того, що на проблему було звернуто увагу. Але для нормальної роботи необхідно мати законодавче поле.
“Пропозиція”. Але ж існує закон про біржі...
Леонід Беренштейн. Є закон “Про товарну біржу”, але він не зістикувався з Цивільним кодексом, створеним ще за радянських часів. Більше того, він не узгоджувався з жодним із законів, які приймалися пізніше. Крім того, у цьому законі було багато вад, основною з яких була відсутність визначення, якою має бути біржа. Наприклад, у законі навіть не визначалося, у якій формі створюється біржа: зустрілися десь у коридорі двоє осіб, пішли до райвиконкому і зареєстрували назву біржі.
Урешті-решт з’явилося певне розуміння того, що біржа — це не одна кімната, а складна в технологічному розумінні установа. Почалося напрацювання документів, але знову не обійшлося без помилок. Було внесено зміну до закону “Про товарні біржі”, але Президент наклав на неї вето: йому не сподобалося, що біржа — це неприбуткова організація. У мене є визначення, але ж його писав не Президент, а Мін’юст. Біржа — це місце торгівлі, на якому заробляють ті, хто тут торгує, а біржа лише покриває необхідні витрати, пов’язані з організацією процесу торгівлі. Але й до цього часу багато чиновників цього не розуміють і вважають, що біржа — це щось дуже велике і обов’язково з великими грошима.
Наприкінці грудня на урядовому комітеті ухвалено нову редакцію закону “Про товарну біржу”. Але в остаточному варіанті Мін’юст і юридичне управління Кабміну багато важливих питань вихолостили. Наприклад, коли створюється фондова біржа, то її статутний фонд має становити не менш як 10 тисяч мінімальних зарплат, які не оподатковуються. А щодо товарної біржі, то розмір її статутного фонду взагалі не визначається: створити біржу можна за 17 тисяч гривень. І можете створити її у будь-якій організаційній формі: приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо.
Великим недоліком є відсутність вимог не тільки до бірж, а й до тих торговців-брокерів, які на них повинні працювати. Якщо немає вимог до брокера, то немає жодних підстав його не акредитувати. А в США, наприклад, існують дуже жорсткі вимоги до моральних якостей брокера: він не повинен мати судимостей, він мусить мати рекомендації інших брокерів, людина не може стати брокером, не пропрацювавши певний час помічником брокера тощо. А відсутність таких вимог до наших брокерів репутацію наших бірж, м’яко кажучи, не поліпшує.
Нарешті, у законі мова йде про державне регулювання, проте в ньому немає визначень того, що саме має регулюватися. А нашим хлопцям тільки дай щось порегулювати. Чому не працює фондовий ринок? А тому, що він занадто зарегульований. А в законі треба було визначити, що держава сертифікує біржі, брокерів, визначити вимоги до бірж тощо. Власне, у проекті закону ці питання вирішені відсотків на тридцять, але ми сподіваємося, що його вдасться суттєво поліпшити, коли він потрапить до Верховної Ради.
“Пропозиція”. Але як пояснити, що наші біржі за таких умов все-таки якось та працюють?
Леонід Беренштейн. В Україні нині понад 400 бірж, з яких працює більше 200. Тобто половину бірж було створено тимчасово під якусь операцію (наприклад, був контракт на 18 тисяч тонн зерна), а потім їх покинули напризволяще. Або створили “біржу” десь у селі, продали на ній мішок зерна, і теж на цьому все закінчилося. Дехто створює біржі, щоб зареєструвати два десятки автомобілів, оскільки це дешевше, ніж за іншими схемами.
Проте, незважаючи на всі недоліки, біржа сьогодні має дві дуже позитивні риси: вона є фінансовим гарантом і фінансовим інструментом. Великі зернові компанії вже зрозуміли, що це таке. Наприклад, якщо в них є сумніви у партнері, при укладенні біржової угоди вони можуть зазначити певні умови, що може бути дешевше, аніж при виставленні акредитива. Так, в умові може зазначатися: біржа гроші перераховує тільки за надання форми №13 або за відвантаження у вагони. У цьому напрямі з нами тісно співпрацюють “Глінкор”, “Каргілл”. Ми їх страхуємо від “кидків”. Якщо ж вони впевнені у партнері, біржової угоди можуть і не укладати, а працювати напряму.
По-друге, біржа звільнена від необхідності продажу 50% валютних надходжень. Чим це вигідно? Прийшла валюта на біржу, і ми її повністю перераховуємо резиденту України, який може її потім використати в розрахунках з іншим резидентом. А інакше за надходження валюти компанія повинна одразу ж половину її продати, а іншу не може використати у розрахунках з іншим резидентом, оскільки розрахунки в Україні здійснюються лише в національній валюті. А біржа такі операції здійснювати може.
Є в Криму об’єднання “Титан”, яке працює виключно через нас, оскільки свою продукцію переважно експортує; “Топфер” працював за цією схемою, поки в них не була відкрита кредитна лінія. Це допомагає нашим експортерам, це допомагає повернути ПДВ.
Є ще кілька моментів, які, проте, мають як позитивні, так і негативні риси. Візьмемо, наприклад, реєстрацію на біржах експортних контрактів. Я проти цього положення. Цей підхід не сприяє розвиткові бірж. Влада могла б створити певний реєстраційний орган при біржах, як це робиться в багатьох країнах. Урешті-решт, контракт на експорт металу все одно треба реєструвати в Мінекономіки, експорт вина — у Спецмонополії.
Інший нюанс. Ми у своїй діяльності займаємося аукціонами живої худоби, проводили аукціони щодо молока (інше питання, наскільки вдало, але те завдання стосовно ціни на молоко ми виконали). Аукціони слід проводити тільки щодо племінної та високопродуктивної худоби. Абсурдом є, коли на аукціоні виставляють тварин на м’ясо.
Так от, ми аукціони проводимо тоді, коли тварини вивезені на майданчики, коли покупець бачить товар на власні очі. Між аукціоном і біржею є принципова різниця. А то є випадки, коли люди сидять в одному місці, а аукціон проводять в іншому.
“Пропозиція”. Є такі традиційні запитання: хто винен і що робити? На перше — відповідь ви дали: непідготовлені кадри. А що робити?
Леонід Беренштейн. Насамперед потрібно терміново застосовувати такі інструменти, як складське свідоцтво, ф’ючерсні контракти, опціони. Але знову ж таки, це не всім вигідно, йде гальмування. Ось ухвалили закон “Про зерно та ринок зерна в Україні”, а тепер не можемо зробити головного. Ми говоримо, що складські свідоцтва є підставою для одержання кредитів у банках. А хто може сказати, як це зробити? Сьогодні спробували написати інструкції. А виявляється, найголовнішою має бути інструкція Національного банку про порядок застосування складських свідоцтв як інструментів застави. Без цього банки говоритимуть: навіщо мені цей папірець? Хоча всі розуміють користь від цього, але цим питанням на державному рівні ніхто нині не займається.
Нарешті, треба згадати про ринок землі. Прийнято Земельний кодекс, який передбачає купівлю-продаж землі. Окрім землі приватної власності, є ще й земля державної та комунальної власності. Навіть у нинішньому бюджеті передбачається продаж землі державної власності десь на 100 мільйонів гривень. Але як її продавати? Знову десь “з-під поли” чи “вирішенням питання в кабінеті”?
Цей ринок має бути організованим, тобто якщо держава хоче продати свою власність, то вона повинна виставляти її на конкурс. Чому погано йдуть справи у Фонді державного майна? Фонд держмайна не тільки хоче продати це майно, але наперед знає, кому він його продасть.
“Пропозиція”. Але ж, здається, екс-віце-прем’єр-міністр Леонід Козаченко приділяв дуже велику увагу цій справі...
Леонід Беренштейн. Можна по- різному ставитися до Леоніда Козаченка, але слід визнати, що він справді дав дуже потужний поштовх ринковим реформам в аграрному секторі й об’єднав людей, які в них були зацікавлені. Тепер ми намагаємося з трьома трейдерами (“Глінкор”, “Топфер” і “Каргілл”) створити корпоративну систему складських свідоцтв. Ми нині займаємося акредитацією двадцяти елеваторів. До цієї роботи підключився банк “Аваль”, який надаватиме кредити під ці корпоративні складські свідоцтва. Невідомо, коли система складських свідоцтв запрацює в Україні в цілому, але ми починаємо цю роботу самі. У чому основна проблема? Ніхто не хоче вкладати кошти в модернізацію елеваторів — усіх задовольняє нинішній стан. Але складські свідоцтва — це страхування, а страхові компанії висувають певні вимоги до елеваторів.
Що ж до ф’ючерсів, то що воно таке, в Україні ніхто не знає. Я якось мав таку розмову з Олександром Боровиком (голова Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств. — Ю.М.). Він говорить: давайте дамо селянам пільгові брокерські місця на ф’ючерсній біржі! Кажу: добре, дамо, навіть безкоштовно. А скільки зерна цей брокер зможе продати? Скажімо, 10 тисяч тонн. Нехай по 500 гривень за тонну. Але він має внести заставу до клірингової палати у 10%, і тут уже пільги не буде. А коли Боровик дізнався, що якщо брокер погано торгуватиме, то може втратити навіть ці гроші, він розкричався: селянам така біржа не потрібна! А завтра це пролунає десь із трибуни.
“Пропозиція”. Леонід Козаченко обіцяв створити ф’ючерсну біржу в першому півріччі 2003 року. Це реально?
Леонід Беренштейн. Я вважаю, що ф’ючерсна біржа не запрацює ще упродовж принаймні двох років. Треба підготувати кадри, розробити програмне забезпечення роботи клірингової палати, але, найголовніше, — повірити в біржу і прийти на неї повинні спекулянти. Якщо торгівля акціями або ф’ючерсами здійснюватиметься в коридорах, з цього нічого не вийде.
“Пропозиція”. Західні експерти пропонують не “розганятися” одразу на власну ф’ючерсну біржу, а спочатку попрацювати через посередника — брокера однієї із західних бірж. Якщо метою є визначення ціни та хеджування, то цього для початку цілком досить.
Леонід Беренштейн. Ми нині працюємо з компанією “Рефко” щодо відкриття нею в Україні свого представництва. Тепер фахівці компанії “Рефко” вивчають українське законодавство з метою визначення, наскільки з Україною можна працювати.
Але при використанні послуг іноземних брокерів виникають як позитивні, так і негативні моменти. По-перше, іноземні брокери мають бути переконані, що їх тут не “кинуть”. По-друге, контракт обов’язково повинен закриватися (уявіть ситуацію, за якої контракт закінчується поставкою товару, а елеватор — у Чикаго). Тобто обов’язково має бути акредитованим в іноземного брокера потужний портовий елеватор, наприклад — Іллічівський, на який має здійснюватися поставка товару, якщо вона все-таки відбувається. З другого боку, є контракти, які не вимагають поставки реального товару, наприклад, фінансові інструменти.
“Пропозиція”. Але все одно українські компанії, які працюють на світових ринках, хеджуються на західних біржах. Ті, хто здійснює поставки в Європу, хеджуються, наприклад, на Амстердамській біржі...
Леонід Беренштейн. Усе це так, росіяни теж так працюють. Наприклад, російський алюміній хеджується на Лондонській біржі металів. Хоча там у росіян виникли проблеми. Виявляється, до 70% алюмінію, який проходить через Лондонську біржу, — російського походження, тобто ціну формує не біржа, а російські компанії, а тому постало питання про розпорошення торгівлі російським алюмінієм серед кількох міжнародних бірж. Так і з українським зерном: можливо, доведеться працювати на кількох міжнародних біржах.
“Пропозиція”. Якщо ф’ючерс є для більшості людей “терра інкогніта”, то, може, треба спочатку зайнятися розвитком форвардних контрактів?
Леонід Беренштейн. Форвардні угоди сьогодні укладаються, особливо великими трейдерами: наприклад, компанія “Топфер” зареєстувала на біржі форвардних контрактів на 300 тисяч тонн зерна. Чому це вигідно великим трейдерам? Є лист Митного комітету, відповідно до якого всі ціни, зафіксовані в контрактах, укладених на біржах, є такими, що не підлягають зміні. Тому в цьому разі відпадає потреба у витратах на цінову експертизу. По-друге, коли трейдери укладають або реєструють форвардний контракт, вони фіксують ціну, і ніхто на митниці вже не порушує питання, чому у вересні зерно було придбане по 70 доларів за тонну, а поставка здійснюється в березні. Біржа такі контракти реєструє, а без біржі потім важко довести, що контракт було укладено саме у вересні, а не тиждень тому.
Зрештою, всі забувають, що біржі мають працювати на сільгоспвиробника — він повинен знати заздалегідь, чи реалізувати певну кількість товару за прийнятними для нього цінами. Наприклад, посіяв зерно в квітні, застрахував посіви, і тепер це зерно може виступати об’єктом форвардного чи ф’ючерсного контракту.

Інтерв'ю
Про глобальне потепління говорять уже кілька десятиліть. Які конкретні практичні наслідки від нього вже відчуло сільське господарство України і на що ще очікувати розповідає найавторитетніший в
Ця мо­ло­да краси­ва дівчина гордо на­зи­ває се­бе донь­кою ферме­ра. Їхнє госпо­дарст­во «Геліос-1», що розта­шо­ва­не по­близу Каховки на Хер­сонщині, два ро­ки займається ви­ро­щу­ванням черво­ної квасолі, а торік стало навіть ліде­ром... Подробнее

1
0