Стежками Лаxемаа

Як поєднати рекреацію з інтересами заповідності

“Естонія має поділитися досвідом розв’язання екологічних проблем з країнами колишнього СРСР” — таке рішення прийняли в Женеві учасники круглого столу економічної комісії ООН. Останніми роками в цій країні значно поліпшився загальний стан навколишнього середовища. Пріоритети, обрані нею, — очищення стоків великих міст, розташованих на узбережжі Балтійського моря: будівництво сховищ для небезпечних відходів; економне використання природних ресурсів. Маленька Естонія має понад 400 (!) національних, природних і біосферних парків і територій, що охороняються державою, займаючи близько 12 відсотків її площі.

Ще понад 30 років тому створили перший (у тодішньому Радянському Союзі) національний парк — Лахемааський. У ньому втілилися ідеї піонерів природоохоронного руху, стурбованих неконтрольованим впливом людини на уразливу, тендітну природу узбережжя та лісових екосистем.

У краї голубих бухт

Тихі соснові ліси. Неповторні каньйони з гаями. Швидкоплинні річки. Море, в далечінь якого химерними півостровами врізується густо всіяний валунами скелястий берег... Естонія багата на озера, острови, навіть гори. Але є куточок тут — на південному узбережжі Фінської затоки, — де наче зосереджена вся романтична краса, де наче зібрано найтиповіші елементи різноманітного місцевого ландшафту. Це — Лахемаа. У перекладі з естонської — “край бухт”.

Упродовж десятиліть до регіону прикуто увагу багатьох учених, дослідників. Одночасно сюди навідуються тисячі й тисячі мандрівників. Цікавляться унікальними альварами, де на суцільних вапняках, вкритих тонесеньким шаром грунту, ростуть степові рослини і ялівець; гігантськими валунами, принесеними близько 12 тисяч років тому льодовиком із Скандинавії; водоспадами на річках, які хтозна-коли пробили собі шлях до моря в кам’янистих породах дюнами і верховими болотами: льодовиковими озерами. Цікавляться неповторною архітектурою реставрованих рибальських жител, вікодавніх садиб мальовничих хуторів.

У Лахемаа широка мережа асфальтових доріг, але з природою тут знайомляться не за сценарієм “дикого”туризму. В багатьох куточках краю побував я і ніде не бачив шматків паперу, бляшанок, осколків від пляшок, попелищ після багать, ніде не бачив брудних слідів насильства над рослинним чи тваринним світом. Надзвичайною подією тут вважають браконьєрство. Відвідувачів багато, а присутність їхня мало помітна, людина наче злилася з навколишнім середовищем. Як добиваються такої гармонії?

Усі ми очевидці зрослого потягу людини до природи. Поїздки на її лоно, походи набувають дедалі масовішого характеру. До того ж, відпочиваючих приваблюють саме незаймані куточки, де, як кажуть, і нога не ступала. А таких місць на землі не так уже й багато. Сліди неорганізованих туристів у вигляді зрубаних дерев, звалищ усілякого мотлоху зустрінеш і навколо захованих у глухих хащах озер, уздовж річок, у найвіддаленіших борах, гаях. Негативно впливає на лісових та болотяних мешканців шум, порушується їхній спокій. Одне слово, природні угруповання й ландшафти змінюються на наших очах. І змінюються не на краще.

Як же поєднати туризм, відпочинок, тобто рекреацію, з інтересами землі? Як зберегти естетичну цінність незайманої природи, її багатства для майбутніх поколінь? Певною мірою завдання розв’язується створенням заповідників, але територія, яку вони займають, невелика, та й слугують лише для наукових цілей. Виникає потреба наблизити до людини “царство вічної природи”. Щоб відчула вона її красу і винятковість, глибше пізнала внутрішній взаємозв’язок природних явищ і результати нашого впливу на них, щоб, побувши наодинці із заповідним, пройнялася відповідальністю за все живе. Правильне, розумне, свідоме ставлення до природного середовища треба виховувати. Виховувати не на словах, а на ділі. Саме таку мету ставили перед собою естонці, створюючи національний парк. Організовуючи його, виходили з того, що це має бути велика територія, де на екологічні системи не впливає діяльність людини, де види рослин і тварин, різні природні об’єкти та середовище проживання мають особливе наукове, науково-пізнавальне чи рекреаційне значення, або ж є мальовничими ландшафтами, пояснив секретар Спілки охоронних територій Естонії Тет Койтьярв. Місце вибрали в північній частині республіки, щоб національний парк обов’язково охоплював морський берег, який досить своєрідно представлений у Лахемаа. Крім того, природа тут різноманітна, відносно незмінна, територія заселена в глибокій давності і вважається колискою виникнення естонського землеробства та тваринництва.

Центр парку — у селі Зійтна, на сімдесятому кілометрі шосе Таллінн —Нарва. Створено його 1 червня 1971 року. При проектуванні за основу взяли міжнародні принципи діяльності національних парків, втілюючи їхні завдання. Усю площу з допомогою спеціалістів різних галузей знань розбили на територіальні зони: резерват, природні ландшафти, зони розсіяного та інтенсивного відпочинку, сільськогосподарську. Із 49 тисяч гектарів ландшафту, що охороняється, майже на двох третинах парку дозволили господарську діяльність (звичайно, крім інтенсивних форм її: вирубування лісів, неконтрольованого будівництва, меліорації...). Під сувору охорону спершу відвели 12 тисяч гектарів непорушених екосистем, але нині такий режим поширюється лише на 5,1 тисячі гектарів. Цей куточок Північної Естонії з незайманою природою, своєрідною культурою і неповторним фольклором став найпопулярнішим як серед корінних жителів, так і численних туристів із Західної Європи, Скандинавії. Втім, скористаємося пропозицією директора парку Арне Каазика побачити найцікавіші місця кожної з територіальних зон, зрозуміти функції, які вони виконують.

Де не ступала нога туриста

Пробираємося крізь густі, непролазні хащі. Ліс, що простягся вздовж річки Алтья, — у своїй споконвічній красі. Як упало дерево, так і лежить, ніхто його не прибирає. Тут немає доріг, стежок, сюди заборонено в’їжджати, входити ж можна тільки за спеціальним дозволом.

— У Лахемаа збереглося чимало непорушених куточків, а це дало змогу створити недоторканні резервати, один із них — 900-гектарний лісовий, де ми зараз знаходимось, — говорить Арне Каазик. — Лише стихійне лихо, шкідники, заміна однієї породи дерев іншою внаслідок старіння лісу можуть викликати в резерваті якісь зміни. Він наче заповідник у межах національного парку.

Якщо говорити в цілому про Естонію, то ліси вкривають майже половину її площі. Експлуатуються вони значно менше, ніж західноєвропейські, зате багатші, особливо вологі масиви з мертвими деревами, що перегнивають. За типами найпоширенішими є північні варіанти сухих сосняків та вологих ялинників, а також  велика гама інших: змішаних, підтоплених чорновільхових, прибережних, а також альвари. Останні вражають на багатих вапнякових грунтах. Колись вони були типовим ландшафтом, тепер і тут рідкість. У Лахемаа 60 відсотків лісів незайманих — не випадково парк занесено до списку найважливіших європейських лісових заповідників.

Підемо далі. До боліт — ні. На них також багата країна. Збережені біотопи слугують чудовим місцем гніздування надзвичайно рідкісних для цих місць птахів: червонодзьобої гагари, беркута, великого уліта, білої куріпки, червоношийої поганки. На болотах Алам-Ледья живляться 5 відсотків естонської популяції середнього кроншнепа. Щороку прилітають до 300 чорних тетеревів, уподобали край і сірі журавлі. Найпоширеніші ж пернаті: зяблик, лісовий коник, чибіс, кулик фіфі, бекас, сивка. Не кажу вже про ластівку — вона визнана національним символом Естонії. (До речі, з дерев — дуб, з трав’янистих рослин — волошка). Лише гніздових птахів нараховується понад 170 видів. Традиційне місце гніздування для більшості — болота.

Лебеді вподобали Лаукасоо — чи не найбільший з болотних резерватів національного парку. Доповнюється воно тільки атмосферними опадами, вода в його блюдцях, на думку бактеріологів, найчистіша в сучасному середовищі. Це на рідкість тонка і складна природна система, більшість видів організмів якої пристосована до життя лише тут і зникне разом з болотом. Називають його верховим, воно — найстаріше з усіх типів боліт, у покладах торфу дуже добре зберігаються спори і пилок, вивчаючи які, вчені дізнаються, що росло тут у глибоку давнину. Зрозуміло, наскільки треба берегти цей резерват, скільки таємниць він може розкрити дослідникам.

Одним із головних завдань Лахемаа і є охорона, наукове вивчення великих природних угруповань, об’єктів особливої цінності — альварів, — збереження яких доручено в світі Естонії та ще Швеції: більше ніде їх нема — валунних полів, рідкісних видів рослин.

А як з пізнанням навколишнього середовища широкими масами відвідувачів? Це завдання покладено на зону природних ландшафтів, де немає помітних слідів втручання людини.

“День поза Таллінном”

Для туристів існують спеціальні пізнавальні маршрути, так звані природні стежки: ботанічні, фенологічні, орнітологічні, екологічні, природно-меморіальні, культурно-історичні. Прокладені вони найхарактернішими місцями: болотами, ялівцевими полями, лісовими масивами з льодовиковими формами рельєфу тощо. Маршрут позначено зеленою фарбою на стовбурах дерев, найцікавіші місця — пронумерованими стовпчиками. Хочеш дізнатися, що то за об’єкт, заглядаєш до путівника з ілюстраціями та схемою. Там детально описано все, що зустрінеться.

Ми чотири години йшли однією такою природно-навчальною стежкою в районі Мууксі, поблизу бухти Колга. Можна було описати й менше коло, розраховане на годину, але ж тоді й побачиш менше. А так поспостерігали за морем з висоти 47-метрових скель, перетнули альвар з чагарниками ялівцю, потім березовий гай, постояли біля вікового дуба, ознайомились з колишнім маєтком Лоо, кам’яними могильниками першої половини тисячоліття до нашої ери, побродили понад озером Кахала, відпочили у прибережному лісі...

Таких природних стежок у Лахемаа десятки. Автори їх, члени спеціально створеного навчального центру — працівники національного парку, вчені, студенти-біологи — обирали маршрути після ретельних екологічних спостережень за сезонною та добовою поведінкою звірів, станом рослинності в зоні. Прокладені вони так, щоб відвідувачі не мали змоги звернути кудись убік, де їхня присутність небажана, скажімо, до місць гніздування птахів, на ділянки рідкісних рослин. Подорожувати можна як з екскурсоводом, так і без нього, але при цьому вимагається суворо дотримуватися правил, не шуміти, не смітити, не залишати автографів на деревах чи валунах. Відвідування цих ландшафтів з навчальною та культурно-освітньою метою регулюється адміністрацією парку і дозволяється в межах, які не спричиняють шкідливого впливу на середовище. Всяке будівництво, господарська діяльність заборонені.

А от у лісопарковій, так званій зоні розсіяного відпочинку, зустрічаються окремі будівлі — давні хутори. Бажаєш половити рибку в одному з п’ятнадцяти озер — будь ласка, купляй у сторожа квиток і закидай вудочку, хочеш назбирати грибів, ягід — теж можна. Але працівники парку стежать за кількістю відвідувачів, для туристів відкрито без будь-яких обмежень четверту зону, в районі села Зійтна, де над мальовничим озером височать мотелі. У реставрованій корчмі ХVІІІ століття запропонують вам страви естонської кухні. Втому скинете, попарившись у фінській бані. Можете взяти напрокат велосипед чи човен, намет, переносну кухню... А на пам’ять про національний парк придбаєте листівки, картосхеми зони, літературу, сувеніри.

До рекреаційної зони належить і бухта Кясну з пляжами, чималий виселок Зизу, де будівництво ведеться за індивідуальними проектами, з урахуванням специфіки парку. Для відпочиваючих розроблені спеціальні маршрути: кількагодинні, одно-, дводенні. Неабияку популярність, наприклад, має одноденний автомобільний тур “День поза Таллінном”: передбачено відвідання водоспаду, сторожової бухти, верхового болота, садиби Палмсе, курортного центру Зизу, одного з найкрасивіших приморських сіл Кясму, що лежить на півострові, передбачено екскурсію двома екологічними стежками. Бажаючі можуть відпочити у фермерській сім’ї, у Лахемаа є сільгоспугіддя, рибальські селища. Будь-яке втручання в природу там обов’язково узгоджується з адміністрацією парку.

Скільки коштує краса?

Останніми роками естонські національні парки інтегрували до мережі європейських охоронних територій (відповідно, прийняли нові правила, встановили нові кордони). Для Лахемаа такі кроки вилились у збільшення морської акваторії парку та скорочення суходільної. Селища з розвиненою інфраструктурою туризму вивели за межі парку, тож тепер Зійтна, Охепалу, деякі інші є ландшафтними заказниками, і їх уже не стосуються ті обмеження господарської діяльності, які діють на території парку. Фактично розділилися функції: туризм перейшов у відання туристичних компаній, а власне охорона природи залишилася в колі обов’язків адміністрації парку.

— Охоронні території стають певним джерелом прибутку, — пояснює Тет Койтьярв. — Хоча балтійське узбережжя та наші національні парки Лахемаа, Карула, Соомаа, природний Хаанья та інші і раніше цікавили відпочиваючих, туризм як галузь для сільськогосподарських регіонів почав складатися лише на початку 90-х років минулого століття. У рамках програми розвитку сільського господарства була розроблена концепція екотуризму, покликана зберегти з його допомогою естонські національні цінності, а також запропонувати селянам додаткову альтернативу діяльності. Ідею підтримали державні органи, неурядові організації, науковці. 1996-го була створена естонська Асоціація екотуризму, куди ввійшли місцеві туристичні компанії, які діяли на охоронних територіях, при національних парках. Асоціація проголосила єдиний принцип для всіх природних і культурних турів, який дає змогу забезпечувати розвиток місцевої економіки та збереження природних, культурних цінностей. Організатори турів, скажімо, обов’язково передбачають харчування туристів свіжими продуктами, якими завжди славилися естонські фермери. Туристичні компанії відраховують один відсоток від вартості турів у фонд Асоціації: одержані кошти ідуть на підтримку конкретних природоохоронних культурно-історичних проектів, наприклад, облаштування нових екологічних стежок, видання довідково-інформаційної літератури, фондом керує рада, її обирають з представників державних, природоохоронних організацій, приватних осіб. Рішення про підтримку того чи іншого проекту публікується в пресі, як результат, туризм в Естонії став могутнім економічним стимулом для тих, хто живе навколо чарівних природних історичних місць. Префікс “еко”, який неодмінно додається до слова “туризм”, забезпечує необхідну рівновагу між прибутком туристичних компаній та стійким розвитком територій.

— Реорганізація нашого парку триває, — доповнює секретаря Спілки охоронних територій Естонії директор Арне Каазик. — Відповідно до міжнародних вимог, його площа поступово скоротиться до 20 тисяч гектарів, які будуть оточені 30–40 тисячами гектарів наземних та 20 тисячами — морських охоронних територій, поряд із забезпеченням в екосистемах природних процесів без людського втручання завданням і надалі залишиться екологічна освіта та грамотне розуміння природи. Управління і парком, і охоронними ландшафтами буде єдиним...

Три десятиліття б’ється пульс Лахемааського національного зразка своєрідної природи та поселень Північної Естонії, зразка ландшафтної культури, де кожен відвідувач одержує уроки дбайливого ставлення до навколишнього, дістає уявлення про життя та цінності краю. У нерозривному зв’язку з людською діяльністю розглядають парк його організатори. Тут справді велика історична спадщина: давні поселення і кам’яні кургани ІІ та І тисячоліть до н.е., типові рибальські села, балтійсько-німецькі поміщицькі садиби, найвідомішою з яких є Палмсе. Маєток — витончений зразок архітектури бароко ХVІІІ століття — побудований 1785 року, а нині разом з навколишніми французькими садибами повністю відреставрований.

Лахемаа став гордістю вільнолюбної країни, мешканці якої роблять усе для того, аби не загубити, не розчавити під колесами цивілізації природну та історичну спадщину, досвід парку ще і ще раз переконує: це один із найкращих шляхів збереження та відновлення потенційних сил природи, розумного поєднання туризму з інтересами заповідності землі.

...Перед від’їздом я прийшов на вже пустинний пляж, оточений стрімкими віковими соснами. Посередині — гора камінчиків. У Лахемаа існує повір’я: хочеш потрапити до парку ще раз — кинь у гірку і свій, що я й зробив. З вірою, що бажання здійсниться.

P. S. Автор та редакція дякують Посольству Республіки Естонія в Україні за сприяння в підготовці матеріалу.

Микола ПУГОВИЦЯ