Спецможливості
Новини

Скільки Україні потрібно зерна

03.03.2010
693
Скільки Україні потрібно зерна фото, ілюстрація

В Україні дві біди: зерна або мало, або багато. Де ж та золота середина, яка задовольнила б  інтереси всіх учасників ринку?

В Україні дві біди: зерна або мало, або багато. Де ж та золота середина, яка задовольнила б  інтереси всіх учасників ринку?

Результати господарювання
Останні два роки в Україні були врожайними. У 2008 році було зібрано понад 53 млн т зерна, у 2009 - 46. З одного боку, це добре. Завдячуючи зерну, сільське господарство 2009 року було єдиною галуззю вітчизняної економіки, яка демонструвала зростання порівняно з попереднім роком. До того ж, збільшилися експорт зерна та відповідні валютні надходження до держави. Україна заявила про себе як про провідного гравця на світовому ринку. Адже, за підсумками 2008/2009 та прогнозами на 2009/2010 зерновий сезон, Україна є лідером серед експортерів ячменю, четвертим серед світових продавців кукурудзи, шостим - пшениці. Внутрішній ринок наситився зерном. Річна норма споживання продуктів переробки зерна на душу населення значно перевищує її раціональні показники. Індекси зростання цін на таку продукцію є найнижчими в продовольчій групі товарів. Це позитив такого виробництва.
З другого боку, за підсумками господарювання, аграрії не отримали очікуваних доходів. Надмірне виробництво призвело до обвалу цін. Якщо в червні 2008 року пшениця 4 класу в середньому по Україні коштувала 1235 грн/т, то у 2008/2009 маркетинговому році ціна знизилася до 820 грн/т (-34%), ячмінь коштував 1020 грн/т, а подешевшав до 580 грн/т (-43%). Таке саме зниження цін відбулося на всі види зерна. Тобто переважна більшість господарників ледве звела кінці з кінцями, намагаючись розрахуватися за позичені кошти та одержані ресурси. Відтак фінансових можливостей для розвитку галузі як не було,  так і не з'явилося.
Тому аграрії вкотре запитують, скільки й якого зерна треба виростити, щоб досягти золотої середини в балансі попиту та споживання з урахуванням експортних потреб, а виробники щоб отримали кошти для розширеного ведення зернового господарства.

Держава і ринок
Держава ще 2007 року визначила шлях розвитку зернового виробництва, розробивши й схваливши довгострокову програму. Так, Мінагрополітики та Українська академія аграрних наук прийняли комплексну галузеву програму "Розвиток зерновиробництва в Україні до 2015 року", в якій визначено основні цілі та пріоритетні напрями зерновиробництва. Науковці  обгрунтували та узгодили з урядовцями поступове нарощування виробництва з 40 млн т  зерна у 2008 році до 50 - у 2015-му, в цілому, та по кожному регіону окремо. Було прораховано баланси надходження й споживання зерна, потребу в основних ресурсах, розмір державної підтримки. Проте після прийняття програми аграрії не просто виконали завдання накресленого першого року, а  й перевиконали його: виростили після 29,3 млн т валового збору зерна відразу понад 53 млн т, або на 82% більше.
До такого розвитку подій ніхто не був готовий, а особливо - інфраструктура ринку зерна. Відразу розкрилися проблеми складського господарства, а саме: дифіцит в окремих регіонах потужностей для зберігання продукції. Крім того, сертифіковані склади, замість зменшення тарифів на послуги завдяки надходженню великих потоків зерна, навпаки, підвищили їх.
Те ж саме відбувається з регулюванням цін. У 2009/2010 маркетинговому році перелік об'єктів державного цінового регулювання обмежився продовольчою пшеницею та житом. За цінами, які визначили уповноважені органи держави, Аграрний фонд здійснював лише окремі операції, які суттєво не впливають на стан справ.
Отже, така ситуація значною мірою склалася через недостатній внутрішній попит на зерно, брак потрібного підгрунтя для реалізації експортного потенціалу, нерозвиненість і монополізацію транспортно-логістичної інфраструктури ринку. Аграрний фонд не виконав своєї прямої функції щодо регулювання й стабілізації ситуації на ринку.
Це ще раз підкреслює, що навіть за визначення обсягів виробництва продукції у близькій та далекій перспективі немає чітких механізмів виконання й регулювання програм, що зводить попередньо проведену роботу нанівець.
Держава має не просто визначати стратегічні види агропродукції, а й відстоювати інтереси на таких ринках. А оскільки поки що цього не спостерігається, то й формування обсягів виробництва й цінової політики на зерно залежить здебільшого не від державних агенцій, а від ситуації на світовому ринку та політики країн-імпортерів вітчизняної продукції.

Плюси та мінуси зернового господарства
Якщо виробництвом продукції тваринництва займаються окремі господарства, то зерно є основним видом діяльності сільськогосподарських підприємств. Проте підходи до зернового господарства в кожного індивідуальні. Одні мають достатнє фінансування, технічне забезпечення, дотримуються інтенсивної технології вирощування, застосовують прогресивні підходи в обробітку грунту. Інші, з мінімальними технічними та фінансовими можливостями, менше вкладаючи у виробництво, очікують від природи максимальної віддачі. Але всіх господарників цікавить цінова політика на ресурси й готову продукцію. Про те, що немає паритету цін між продукцією сільського господарста і засобами виробництва та матеріальними ресурсами, було заявлено ще в першій половині 90-х років минулого століття. Але й дотепер нічого не змінилося. Ціни на ресурси мали постійну тенденцію до щорічного зростання з незначним затишшям у зимове міжсезоння, а на продукцію сільського господарства  вони змінюються здебільшого не на користь виробників. Тому прибутковим таке виробництво можна назвати умовно.
Господарювати доцільно тоді, коли рентабельність не просто перевищує рівень інфляції, а є більшою, ніж можливі відсотки за депозитними вкладами фінансових установ. А це - близько 25%. Тобто за меншої віддачі вкладених у виробництво коштів інтерес до господарювання зменшується. Задля покриття інфляційних проявів наступних періодів прибутки мають бути щонайменше вдвічі більшими.
Для прикладу: за теперішньої вартості матеріальних ресурсів витрати з вирощування озимої пшениці перевищать 3 тис. грн/га, а тому врожайність зерна має бути 45 ц/га і вище. За таких умов багато господарників переглядають програми розвитку, визначаючи культури з найкращим кінцевим економічним ефектом, або взагалі згортають виробництво. Так вчинила у Сумській області компанія "Українські аграрні інвестиції": маючи договори оренди на 80 тис. га ріллі, в минулому році залишили без використання близько 50 тис. га. І такі приклади в Україні непоодинокі.
Отже, питання, які види зерна вирощувати, залишається нині актуальним.

Що ж сіяти?
Одне питання, але різні відповіді. Щороку наукові інститути займаються дослідженням світового й вітчизняного ринків, прораховують економічну ефективність вирощування кожної культури в різних природно-економічних умовах. Такі розрахунки містять обсяги потрібних ресурсів, їхню вартість, ціну продукції, визначають дохід. Але прогнози не завжди збігаються з реальною ситуацією на ринку.
В Україні є достатня кількість інформаційно-аналітичних компаній, які тісно співпрацюють з державними установами й провідними агровиробниками. Наявні та можливі проблеми обговорюють на конференціях, "круглих столах", нарадах, семінарах.  Щомісяця можна одержати інформацію про оцінку ринкової ситуації, прогнози виробництва, очікувані тенденції. Проте довгострокових прогнозів намагаються уникати через дуже часту та кардинальну мінливість ринку.
На рівні держави немає механізмів регулювання обсягів виробництва зерна способом квотування обсягів виробництва зерна для внутрішнього споживання й експорту. Тому, враховуючи поради регіональних очільників аграрного сектору, напрацювання науковців і аналітиків, керівники господарств мають самостійно приймати управлінські рішення щодо програм їхньої господарської діяльності.
В основі таких рішень мають бути враховані зональні особливості, рівень ресурсного забезпечення та технічного оснащення.
Чому не варто приділяти надмірної уваги, так це пшениці й кукурудзі. Так, провідні світові аналітичні компанії наголошують на великих запасах такого зерна та високому рівні співідношення між залишками й споживанням. Відтак, зростання цін на нього не слід очікувати, а збільшення такого виробництва в світі може призвести до зворотного цінового розвитку.

Як господарювати?
Новий рік не принесе суттєвих змін у фінансуванні аграрного сектору. В проекті Державного бюджету на 2010 рік практично всі ресурси для підприємств АПК зосереджено в стабілізаційному фонді, наповнення за нинішніх умов породжує сумнів. Видатки загального фонду зменшено проти запланованого на 2009 рік майже вчетверо. А запланована сума коштів у розмірі 3,2 млрд грн є недостатньою для потреб галузі. До того ж, виділення коштів передбачається на поворотній основі, що суперечить прямим державним підтримкам, усталеним в усіх країнах світу. Мінімальна ж потреба у фінансуванні розвитку підприємств агропромислового комплексу із джерел стабілізаційного фонду має становити 9,5 млрд грн. Тобто в проекті бюджету визначено фінансування галузі лише на третину.
Несприятливими для розвитку аграрного сектору залишаються умови банківського кредитування агровиробництва. Лише підприємства, які працюють стабільно, матимуть можливість взяти кредит, та й то за високими процентними ставками, які нині становлять 26-28%.  Тому розраховувати треба, в основному, на власні сили та можливості.
Незважаючи на труднощі у фінансуванні, аналітики вітчизняного ринку зерна прогнозують зменшення обсягів виробництва. Так, в Україні з урожаю 2010 року очікують одержати 43 млн т зерна, що на 3 млн т, або на 7%, менше, ніж попереднього року. Такий прогноз грунтується на зменшенні врожаїв пшениці та жита. Виробництво інших видів зерна суттєво не зміниться.
На перших позиціях нинішнього року буде якість зерна. Під впливом високої конкуренції в світі саме якісне зерно користуватиметься попитом на внутрішньому ринку.
Прогнозувати весняні ціни на зерно можна буде після результатів перезимівлі озимих і за підсумками весняної посівної кампанії в Україні, Росії та Казахстані. Поки що підстав для зростання цін навесні немає. Це свідчить, що нинішній маркетинговий рік може бути для сільськогосподарських товаровиробників і експортерів одним із найбільш невдалих за часів незалежності України

Олександр Маслак,
канд. екон. наук, керівник Центру стратегічних досліджень АПК Сумського національного аграрного університету 

Інтерв'ю
Ле­онід Ко­за­чен­ко, на­род­ний де­пу­тат, пре­зи­дент Ук­раїнської аг­рар­ної кон­фе­де­рації
Чи ре­аль­но «за­пу­с­ти­ти» земельну реформу вже за рік? Як дер­жа­ва має за­хи­с­ти­ти влас­ників паїв і аг­раріїв? Що че­кає на них 2017 ро­ку? Чи вдасть­ся по­до­ла­ти ко­рупцію в дер­жаві? На ці
ВВП Угорщини в 2016 році зросло на 3,5-5% і вона потрапила в число 7 країн ЄС, чий дефіцит бюджету склав менше 3%. «Україна - одна з найбільших наших сусідніх держав. У 2016 році двосторонні україно

1
0