Освіта, наука, виробництво — сполучені посудини

В університеті, що неподалік Львова у Дублянах (результат славнозвісного хрущовського винесення аграрних навчальних закладів за межі великих міст), навчається понад 10 тис. студентів-заочників і 5 тис. студентів денної форми навчання. Неповторним є й антураж території знань. Мальовничі краєвиди, неповторна, сказати б, академічна аура, затишні гуртожитки, музей Степана Бандери (він, до речі, навчався на Львівщині, студіював саме в Дублянах), сучасний стадіон із травою, якій може позаздрити навіть київський 18-тисячник “Динамо” імені Валерія Лобановського. На ньому, до слова, грає офіційні матчі команда “Карпати-2” (у планах керівництва футбольного клубу — встановити на арені пластикові сидіння). У величних стінах університету подих історії відчутний майже на дотик. Своєю історією тут пишаються, дбайливо зберігають і не в останню чергу й цим приваблюють студентів.

Агрономія й сучасність

Як і в багатьох аграрних закладах, агрономічний факультет є найстаршим. Декан агрономічного факультету Петро Завірюха підкреслює: “Агрономічний факультет і Львівський державний аграрний університет — ровесники, які наступного року відзначатимуть своє 150-річчя. Наразі в нас навчається понад 600 студентів денної форми навчання і понад 700 — заочної. Традиційною на факультеті є класична спеціальність “Агрономія”, — зазначає пан декан. — Крім того, ми готуємо фахівців із спеціальності “Плодоовочівництво і виноградарство”, а в 2000 році відкрили спеціальність “Екологія та охорона навколишнього середовища”. На жаль, тенденція нині така, що ми не маємо відповідного попиту на наших фахівців. Вважаю, що це питання державної ваги. Якщо казати про агрофак ЛДАУ, держзамовлення за спеціальністю “Агрономія” становить 50 осіб, а за спеціальністю “Плодоовочівництво та виноградарство” — 25. Проте державного розподілу немає, і проблема працевлаштування є дуже серйозною. Раніше в сільгосппідприємствах було кілька агрономів, які мали різну спеціалізацію, а нині агрофірми не можуть дозволити собі такої розкоші. Крім того, сучасні агрофірми намагаються самостійно підміняти функції агронома, що не завжди виправдано. Через це, на нашу думку, на черзі ухвалення Верховною Радою закону, відповідно до якого право господарювання й право власності на землю можна було б надавати людям, які мають відповідну освіту. Втім, позитивні зсуви вже є. Нам приємно констатувати той факт, що окремі фірми, основна спеціалізація яких — аж ніяк не сільське господарство, вкладають гроші в землю, а також в аграрну освіту, зокрема, в підготовку аграрних фахівців. Це виражається в наявності окремих стипендіальних фондів. Тобто певна фірма цілеспрямовано готує для себе фахівця. Крім того, в нас є напрацьовані контакти з фермерськими господарствами, в яких трудяться наші колишні випускники. Ці господарства зацікавлені в нинішніх випускниках агрономічного факультету. У нас є окремі ліцейні класи аграрного спрямування, з якими укладено відповідні угоди про співпрацю. Намагаємося проводити й серйозну профорієнтаційну роботу на всіх виставках, в яких беремо участь, а також у телепередачах (зокрема, передача “Господар” Львівського обласного телебачення). Одним із резервів підвищення привабливості спеціальності класичної агрономії є поєднання цієї спеціальності з іншими галузями. Ми вивчали досвід наших сусідів — поляків. У спорідненому польському навчальному закладі готують не “чистих” агрономів, а агрономів-інженерів чи навіть фахівців із спеціальності “Агробізнес”. П’яти спеціальностей, які нині в нас є, — “Агрономія”, “Плодоовочівництво і виноградарство”, “Агрохімія і ґрунтознавство”, “Селекція та насінництво” і “Захист рослин” — явно замало. Вважаємо цей спектр слід розширювати. ЛДАУ до цього готовий, тобто ми можемо запропонувати нові спеціальності. Проте потрібно, щоб спеціальності були ліцензовані й це було б у контексті підготовки фахівців у цілому по Україні. “Чистий” технолог — це добре, але сьогодення висуває суворі вимоги: агроном має бути менеджером, розумітися на банківській справі, орієнтуватися на ринку, знати, як вигідніше продати товар і мати відповідну інженерну підготовку. Крім того, вважаємо: перспектива агрономії і взагалі аграрного виробництва — в поєднанні “чистого” сільського господарства із переробкою. Тому ми плануємо відкрити підготовку фахівців за новою спеціальністю “Технологія переробки, зберігання, консервування плодів і овочів”. Торік на факультеті механізації було ліцензовано спеціальність “Машини та механізми для переробки”. Якнайтісніша координація навчальних програм дасть змогу залучити ще більше абітурієнтів. Наукова робота на факультеті здійснюється за такими напрямами: селекція різних польових культур, інтенсифікація виробництва плодів, сучасні схеми закладання та утримання ягідних насаджень, сучасні технології вирощування овочевих культур у західному регіоні України, рекультивація земель тощо”.

Формування особистості

Справжнім імпульсом для розвитку університету став прихід на посаду ректора академіка Української академії аграрних наук Володимира Снітинського. Про минуле й сучасне, навчальну та наукову роботу, умови навчання й проживання, а також проблеми працевлаштування — наша розмова з паном ректором.

“За останні вісім років в університеті відкрито понад 10 спеціальностей, — наголошує Володимир Васильович. — Багато зроблено для формування навчальної бази, для практичного навчання. Ми — єдиний вищий навчальний заклад у Львові і, думаю, в системі аграрної освіти, який повністю перейшов на кредитно-модульну систему навчання. Ми не тільки відповідно організовуємо навчання, а й створюємо для студента належні побутові умови, а також намагаємося створити таке середовище, де вони могли б повноцінно формуватися як особистості. Намагаємося сприяти розвитку тих талантів, які вони мають. Багато студентів не лише добре навчаються, а і є чудовими спортсменами, членами збірних команд України. У нас є потужні колективи художньої самодіяльності. Зокрема, маємо шість колективів, які носять звання народних. Щороку намагаємося, щоб студентами нашого університету стали не лише ті, хто проживає на Львівщині, а й представники інших регіонів. Працює півтора десятка наукових центрів, які діють за принципом дистанційного навчання. Ми намагаємося наблизити свої послуги до місця проживання студента. Нині багато йдеться про об’єднання України, а це, вважаю, завдання навчальних закладів як інститутів, які існують не лише для навчання, а й для формування суспільства. Багато робимо для того, аби студент відчував себе комфортно не лише в аудиторії, а і в гуртожитку. Забезпечуємо і належне харчування у студентських їдальнях, зокрема, багато використовуємо в харчуванні продукції свого виробництва: молоко, м’ясо, овочі, фрукти. Одне слово, все, що ми виробляємо в нашому навчальному науково-виробничому центрі, йде для харчування студентів. Ми пишаємося нашою бібліотекою, в якій нараховується 1,5 млн одиниць літератури. У ній є численні стародруки, за цим показником можемо дати фору практично всім аграрним внзам. Ми створили в університеті Інноваційний центр, щоб не лише вчити, а й пропагувати досягнення науки, передові методи навчання. Багато працюємо з фермерськими господарствами, залучаємо міжнародні фонди, належну увагу приділяємо і питанням соціальних проблем села. Університет багато робить для представлення аграрної освіти та науки, може, якоюсь мірою використовуючи своє транскордонне розміщення. У нас дуже тісна співпраця з багатьма польськими навчальними закладами, університетами Франції. Маємо партнерів навіть і за океаном: університети штатів Айова і Пенсільванія. Багато їхніх фахівців приїжджає для проведення семінарів, тренінгів, наші студенти відвідують Сполучені Штати Америки.

Зі студентів, які вчаться в нас на денній формі навчання, за держзамовленням, думаю, понад 90% знаходять роботу. І це в умовах не найкращої ситуації, що склалася у тій сфері, яка є замовником нашої “продукції” — випускника. Проте в Україні й, зокрема, на заході країни, створюється багато комерційних структур, багато СП із західним капіталом, які шукають випускників із добрим знанням мови, тих, хто побував на практиці за кордоном, має український менталітет, але знання європейського рівня. Такі молоді люди знаходять непогану роботу, навіть ще не закінчивши університет. Маємо проблему із залученням до аспірантури тих випускників, яких ми б хотіли там бачити.

 Ми маємо приблизно 50 баз практик для університету за всіма напрямами підготовки фахівців, але нині ми акцентуємо увагу на практичному навчанні, власне, в нашому університеті. Для цього ми пішли на такий крок, як ліквідація дослідного господарства і переведення його до структури університету як підрозділу, який би дав можливість дати студентам добрий рівень практичної підготовки. Наш випускник має знати та вміти використати знання на практиці, бо найбільшою проблемою України, як на мене, нині є брак кваліфікованих спеціалістів. Наші студенти безпосередньо зайняті на виробництві. Так працюють європейські внзи. Принцип роботи європейського навчального закладу — два тижні інтенсивної теоретичної підготовки, два тижні роботи в найскладніших виробничих умовах.

Університет не лише має добрі наукові традиції, а й багато уваги приділяє науці й нині. Ціла низка європейських наукових шкіл започаткована у цих стінах. Сьогодні не лише викладачі, а й студенти максимально охоплені наукою. Якщо брати такий показник, як кількість публікацій на одного студента, то наш університет посідає чільне місце. Кількість студентів, що беруть участь у міжнародних наукових конференціях, також доволі висока. Щороку у вересні в нас відбуваються дві конференції: міжнародна з питань соціальної тематики і студентська. Щороку ми випускаємо доволі солідний матеріал у формі наукових публікацій, щороку готуються матеріали з пропозиціями для Міністерства аграрної політики, профільного комітету Верховної Ради, інших галузевих структур, до яких має стосунок тематика конференції. Намагаємося, щоб результати наших наукових розробок були впроваджені, й, власне, створення нашого Інноваційного виробничого центру дає нам можливість мати таку форму реклами.

Співіснування з іншими внзами? Розумієте: конкуренція так чи інак має бути. Природно, що ми конкуруємо за абітурієнтів. Крім того, є конкуренція між спортивними командами, колективами художньої самодіяльності, але це є абсолютно здорова форма конкуренції, яка допомагає вдосконалюватися.

Питання створення навчальних комплексів, залучення до складу університетів технікумів дуже важливе, адже, якщо не включати навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації до структури університетів, вони опиняться у вкрай скрутному становищі. Випускники технікумів — це категорія “молодший спеціаліст”, яка не передбачена Болонською угодою. Тому для них приєднання до університетського центру — дуже вигідний крок, адже студенти мають можливість продовжити навчання в системі ступеневої освіти, користуватися нашою навчальною базою, літературою, доволі дорогим обладнанням, яке навчальні заклади І-ІІ рівнів не можуть собі дозволити. Тому ми за якнайтіснішу інтеграцію університетів і технікумів.

У нас доволі потужний професорсько-викладацький склад. У нас працює понад 430 штатних викладачів, 80% з них — із науковими ступенями. Маємо 340 кандидатів наук, 11% викладачів є докторами наук. Безперечно, це є результатом активної наукової роботи, яка реалізується в публікаціях і захищених дисертаціях. Думаю, що кадрової кризи у нас немає. Дехто вважає ознакою кадрової кризи наявність певного відсотка людей пенсійного віку. Я думаю, що для освіти та науки це не є абсолютно адекватна оцінка, адже викладачі та науковці не мають стосунку до фізичної роботи, а лише до інтелектуальної, де визначальними є досвід і знання, а сума знань з віком стає у людини більшою. У нас є перспективний план розвитку кожного факультету, спеціальності, університету. І там важливе місце займає кадрова політика. Намагаємося — і небезуспішно — забезпечити навчальний процес своїми кадрами.

Маємо доволі високі конкурси. Традиційно це економічний напрям, адже ринкові умови потребують збільшення кількості економістів. Останнім часом почали зростати конкурси на технологічні спеціальності, зокрема, на будівельний напрям. Це, вочевидь, пов’язано з будівельним бумом, який очікує Україну найближчим часом. Високий конкурс на агрономічному факультеті на екологію, також доволі популярні серед абітурієнтів землевпорядкування та управління земельними ресурсами. У середньому на денну форму навчання маємо в межах 3 осіб по університету.

У нас створено понад 40 ліцейних класів, які працюють у різних регіонах України, де підготовка йде за спеціальними програмами, узгодженими з нашими кафедрами. Ми намагаємося не тільки рекламувати наш університет, а і безпосередньо готувати чи студента коледжу, чи учня школи до вступу у наш університет. Через зміни у структурі виробництва Україна мусить переглянути потребу у спеціалістах. Нині кількість студентів, порівняно з радянськими часами, зросла на 50%, а кількість внзів зросла в 2,5 раза. Це дає можливість якоюсь мірою вирішувати проблему безробіття серед молоді, але ефективності використання коштів і можливостей реалізації себе випускниками вона не надає. Тому треба переглянути держзамовлення, подивитися, скільки потрібно спеціалістів з тієї чи іншої спеціальності, й, безперечно, освіта потребує вкладання коштів.

У нас дуже добра взаємодія з Міністерством аграрної політики. Підкреслю, що невеличкий Департамент освіти, науки та кадрової політики Міністерства аграрної політики робить дуже багато. Мабуть, значною мірою результатом цієї роботи є стан аграрної освіти України.

Щоб переконати абітурієнта вступити саме до нашого університету, я просто запрошую його до нас у гості. Побувавши у нашому навчальному закладі, молоді люди обов’язково захочуть стати нашими студентами”.

Справа техніки

Пейзаж навколо ЛДАУ прикрашає вітряк, який є “ноу-хау” кафедри енергетики факультету механізації сільського господарства. Про доволі перспективний, суто чоловічий, напрям — механізація сільського господарства, — розповідає декан факультету Степан Ковалишин: “Нині на факультеті механізації навчається близько 2000 студентів, із них 650 — денної форми навчання. У нас чотири спеціальності: “Механізація сільського господарства”, “Енергетика сільськогосподарського виробництва”, “Машини та обладнання для харчових і переробних виробництв”, а також нова — “Стандартизація, сертифікація і якість”. На факультеті діє спеціалізована Вчена рада із захисту кандидатських дисертацій за двома спеціальностями: “Машини та засоби механізації”, а також “Управління проектами та розвиток виробництва”. Навчальний процес забезпечують 75 викладачів із вченими ступенями та близько 50 осіб навчально-допоміжного персоналу. У нас сім спеціалізацій. За всіма спеціалізаціями маємо базові практики. У нас укладені відповідні угоди, й студенти безпосередньо у потенційних роботодавців проходять практику і знайомляться з тим чи іншим технологічним процесом. Ми створили студентську службу працевлаштування, де впродовж року збираємо інформацію про вакантні місця. На факультеті йде активна наукова робота. У нас є достатньо здобутків у галузі нетрадиційних джерел енергії. Ви мали змогу бачити 5-кіловатний вітряк — розробка кафедри енергетики нашого факультету. Його визначальні риси — тихохідність і можливість працювати навіть за незначного вітру — 3–3,5 м/с. Незвичним є наявність чотирьох лопатей замість звичайних трьох. У нас є напрацювання щодо забезпечення технічних засобів збирання ранніх зернових. Маємо добрі стосунки з ВАТ “Брацлав” щодо техніки для тваринництва”.

Проректор з навчальної роботи Віталій Боярчук є водночас завідувачем кафедри енергетики. Він розповів про те, що в планах — вдосконалити вітроенергетичну установку, зробити типорозмірний ряд потужністю від 0,5 до 8 кВт. Для цього за допомогою німецьких коштів створюється лабораторія нетрадиційної енергетики.

Нейтральна смуга

Наступного дня після відвідування ЛДАУ ми зробили марш-бросок на західний кордон у Рава-Руський район Львівщини. Тут, мало не на нейтральній смузі, є господарство, яке називається “Клен”. Саме на ньому проходять виробничу практику студенти Львівського державного аграрного університету. “Пропозицію” зустріли напрочуд гостинно, почастувавши смачною їжею, як тут кажуть, з “урожаю 2005 року”. Головний агроном СФГ “Клен” пан Роман охоче читає “Пропозицію”, плідно співпрацює з науковцями Львівського державного аграрного університету, одне слово, тут намагаються тримати руку на пульсі технологічних революцій у сільському господарстві. Й, мабуть, найголовнішим результатом вправного господарювання є те, що близько 100 осіб, що працюють у господарстві, вчасно отримують зарплату. Господарювати тут почали з 1999 року. Попервах землі було небагато — лише 20 гектарів, але потім поступово люди віддавали свої паї, і кількість землі сягнула 3000 гектарів. Щоправда, на наступний рік площі хочуть трохи скоротити. Вирощують озиму пшеницю, а також кормові культури. Мають у “Клені” й розвинуте тваринництво. Поголів’я ВРХ сягнуло 1000 голів, а свиней — 200. Мають і переробку: є млин, незабаром розпочнуть роботу пекарня і м’ясопереробний цех. За словами пана Романа, “закритий цикл виробництва — вимога часу, адже саму сировину нині продавати не дуже вигідно”. З аграрним університетом активну співпрацю розпочали з 2000 року. Причому робота стосувалася як технологічних питань, так і проходження студентами виробничої практики. Нечасте явище у західноукраїнських господарствах — наявність потужного машинно-тракторного парку. У “Клені” цим можуть похвалитися. Відтак і студентам є де на парктиці застосувати свої знання.

v v v

Освіта — наука — виробництво — ці три ланки за органічного поєднання здатні створити непереможний альянс. На Львівщині, схоже, віднайшли можливість оптимізувати взаємини між ними. В ідеалі вони мають діяти за принципом сполучених посудин: рівні, бажано великі пропорції кожної “рідини” сформують чудову суміш, яка здатна вивести український агросектор із тривалої кризи.

Олексій Рижков