Спецможливості
Новини

Нові виміри у розвитку молочної індустрії

05.06.2008
445
Нові виміри у розвитку молочної індустрії фото, ілюстрація
Нові виміри у розвитку молочної індустрії

Конференція ФАО у “Хамрі” (Швеція)

З 11 по 13 червня цього року на експериментальній фермі компанії “ДеЛаваль” “Хамра” пройшла всесвітня конференція Організації з продовольства та сільського господарства (ФАО), присвячена стану та перспективам світового виробництва та споживання молока та молочних продуктів. Від України участь у конференції взяли директор представництва “ДеЛаваль” в Україні Пер Свантессон і заступник головного редактора “Пропозиції” Юрій Михайлов. Перешкодою щодо участі в цій представницькій і вельми цікавій конференції інших українських фахівців стала банальна (але вельми показова) причина — незнання англійської мови.
Нижче ми подаємо звіт Юрія Михайлова про цю справді значну подію в світовому сільському господарстві.
Проведення конференції ФАО на експериментальній фермі “Хамра” є визнанням провідної ролі всесвітньо відомої компанії “ДеЛаваль” — лідера у виробництві обладнання для молочних ферм і засобів догляду за тваринами.
Конференція проходила під гаслом “Нові виміри в розвитку молочної індустрії” — виробники, споживачі, продуктивне стадо.
Погляд ФАО на молочну галузь
Погляди ФАО на розвиток світової індустрії молока виклав у своїй доповіді генеральний директор ФАО Жак Дюф. Основні тези його виступу: у світі сьогодні голодують приблизно 840 млн людей, 90% з яких мешкають у країнах, що розвиваються. Вирішити проблему боротьби з голодом у бідних країнах можна тільки спільними зусиллями національних і міжнародних державних, приватних та добровільних організацій. ФАО ставить за мету скоротити вдвічі кількість голодуючих до 2015 року за рахунок залучення інвестицій, в першу чергу, приватного сектора. Окрім виробництва сільськогосподарських продуктів, приватний сектор також відіграє провідну роль в розробці і впровадженні нових технологій, систем і досвіду.
Для стимулювання виробництва і споживання молока та молочних продуктів ФАО запровадила у 65 країнах програму шкільних сніданків, у які включені молочні продукти. Гаслом цієї програми є: “Склянка молока для дитини може суттєво змінити її життя на краще”. Програми шкільних сніданків з молоком діють не тільки в розвинених країнах, таких як США (де такі програми були запроваджені ще в 1930-х роках як захід для підтримки доходів фермерів), але навіть у бідних країнах Африки та Азії.
ФАО вбачає велику проблему в тому, що 40% молока в світі продається “на вулиці”, що, по-перше, означає великий ступінь тінізації його виробництва, а, по-друге, є великою загрозою здоров’ю населення.
Насамкінець генеральний директор ФАО висловив невдоволення розміром допомоги розвинених країн країнам бідним: розвинені країни щороку надають країнам, що розвиваються, допомогу в розмірі 80 млрд дол., тоді як витрати на допомогу власним фермерам сягають 1 млрд дол. щодня. (Власне це вже скидається на невдоволення жебрака розміром добровільної пожертви: замість того, щоб подякувати та почати працювати “в поті чола свого”, населення бідних країн плодиться як кролі, та ще й, як пташенята відкривають дзьоба і вимагають, щоб інші їх годували.)
Стан світового виробництва молока
Організатори конференції надали можливість виступити з доповідями виробникам молока з п’яти країн: США, Нової Зеландії, Франції, Росії та Бразилії. Неохопленими залишилися два континенти — Азія та Африка. На жаль, з огляду на епідемію нетипової пневмонії в Південно-Східній Азії, учасники конференції не змогли ознайомитися з досвідом азійських країн, де виробництво молока зростає найбільшими в світі темпами: В’єтнам (10% щорічно), Китай, Таїланд, Ліван (9%) і Йорданія (8%).
Основні висновки щодо цього такі (табл. 1). Лише 14% виробленого в світі молока поступає на світовий ринок (якщо не рахувати внутрішню торгівлю всередині ЄС). Дві третини світової торгівлі молочними продуктами припадає на: ЄС, Нову Зеландію та Австралію. Зростанню сільськогосподарського виробництва в країнах, що розвиваються, сприяє система субсидування сільськогосподарського виробництва у ЄС, яка стимулює виробництво продукції, що потім експортується за заниженими цінами. Спроби здешевити витрати на виробництво продовольства призвели до виникнення проблеми губчастої енцефалопатії (коров’ячого сказу). На даний час коров’ячий сказ і ящур не є проблемами завдяки запровадженню таких заходів: раннє виявлення, раннє реагування, ефективні наукові дослідження.
Цікаво подивитися на ціни на молоко та розподіл доходів у виробництві молочних продуктів (табл. 2).
Ціна, яку отримує виробник молока по країнах: Західна Європа — 0,30 дол./кг (за вийнятком двох країн, які, до того ж, не є членами ЄС: Швейцарія — 0,50, Норвегія — 0,45 дол./кг), Польща — 0,18–0,23, Чехія — 0,25, Угорщина — 0,29, США — 0,30, Канада — 0,40, Аргентина — 0,10–0,13, Бразилія — 0,15, Індія — 0,18, Пакистан — 0,13, Китай — 0,30, Австралія — 0,18, Нова Зеландія — 0,18 дол./кг.
До ціни молока виробник у Швейцарії отримує ще 0,08 дол./кг прямих субсидій, у Німеччині — 0,04, США —0,03 дол./кг, Новій Зеландії та Австралії — 0. Проте в розвинених країнах приблизно 10 відсотків доходу виробник молока витрачає на заходи із збереження довкілля.
Доповіді представників окремих країн
Дані щодо країн, представники яких робили на конференції доповіді, наведено у таблиці 3.
Своїм прагматичним підходом до виробництва молока вразили керівники двох ферм із США. Одна з ферм з поголів’ям корів у 4500 шт. (45 працівників) розташована просто в арізонський пустелі (звідси малі витрати на придбання землі). Корови утримуються у відкритих корівниках. Для охолодження тіла корів використовується вода. Оскільки вода в пустелі — річ цінна, її використовують дуже ощадливо, застосовуючи потім на зрошення пасовищ. Ринком збуту є розташована неподалік столиця штату Арізона — м. Фенікс. На фермах використовують обладнання компанії “ДеЛаваль”. У низці випадків американці вважають доцільним переміщення стада корів на 7–8 місяців за декілька сотень кілометрів на пасовища у штатах Арізона та Канзас.
Цікавим моментом у доповіді американських виробників став аспект заробітної плати працівників молочних ферм. У США та країнах ЄС спостерігається одна й та ж сама тенденція: молоді люди не мають великого бажання працювати у сільському господарстві взагалі, і особливо на тваринницьких фермах, — усе ж таки не парфумерна фабрика. Так от, і європейці й американці у все більших масштабах застосовують працю іноземних найманих працівників. Американці охоче наймають працювати на фермах мексиканців, навіть навчання для них проводять іспанською мовою. При цьому зарплата працівника молочної ферми становить 2000–4000 дол./місяць. Такий рівень зарплатні дає змогу іноземним працівникам за кілька років заробити гроші, яких вистачає для започаткування власного молочного бізнесу у себе на батьківщині. (А що, панове молоді спеціалісти з тваринництва, може, й вам не завадило б пройти післядипломну практику на американській фермі — все краще, ніж після закінчення навчання отримувати, дай Боже, хоча б 100 дол./місяць за рабську працю на якогось українського жлоба, який називає себе ефективним власником.)
Загальний інтерес викликали доповіді фермерів із Нової Зеландії. Нова Зеландія (як і Австралія) — це чудовий приклад ефективного сільськогосподарського виробництва за умов відсутності державних субсидій. На 4 млн населення припадає 3,7 млн корів. Для виробництва молока в Новій Зеландії використовують тільки пасовища та безприв’язне утримування корів. Треба відзначити одну особливість — клімат, надзвичайно сприятливий для молочного господарства: якщо в сусідній Австралії дощів у деяких регіонах може не бути більше півроку, то в Новій Зеландії за посуху вважається відсутність дощів протягом одного тижня. І, попри це, на новозеландських пасовищах часто застосовують іригацію. Незважаючи на досить низькі закупівельні ціни — 0,18 дол./кг (95 коп./кг), система оплати праці дає змогу найманому працівникові за 10–15 років стати співвласником стада, ферми або навіть одноосібним власником ферми. Не останню роль у відстоюванні інтересів виробників відіграють два кооперативи, у які об’єднані всі молочні ферми Нової Зеландії. І все функціонує, як швейцарський годинник: без будь-якого державного втручання, адміністративного встановлення цін. І при цьому рентабельність молочних ферм у Новій Зеландії становить 6–8%, а найбільш ефективних — 10–14%. На відміну від сусідньої Австралії, виробництво молока є єдиною сільськогосподарською галуззю — у Новій Зеландії немає виробництва вовни, зерна, цукру. Не дивно, що новозеландську молочну продукцію можна знайти по всьому світі (навіть у США, ЄС, Росії). Основними ж ринками збуту молочної продукції для новозеландських виробників є країни Південно-Східної Азії.
Що стосується Росії, то доповіді росіян викликали зацікавленість в іноземних учасників конференції, а от для України тут повчального небагато — дуже вже все схоже на нашу сіру буденність. Запам’ятались хіба що дані про середню зарплату найманих працівників у 200 дол./місяць в одному з найбільших виробників молока в Росії — холдингу “Агро-Балт” (Ленінградська обл.). При цьому керівник холдингу вважав рентабельність молочного виробництва у 40% замалою (тоді як рентабельність молочного виробництва у розвинених країнах — 3–5%). Завдяки застосуванню технологій та обладнання компанії “ДеЛаваль”, за кілька років продуктивність стада корів у холдингу “Агро-Балт” зросла з 3,5 до 8 т/рік молока.
Ще здивувала висока монополізація російського ринку молочних продуктів, на якому на компанію “Вім-біль-дан” припадає 51% ринку (“Данон” — 21%, “Кампіна” — 11, “Ерман” — 9%). До речі, компанія “Вім-біль-дан” є власником молочного заводу у Вишневому (Київська обл., торгова марка “Слов’яночка”) та Харківського молочного заводу. Закупівельна ціна молока в Росії становить 4–5 руб./кг (0,15 дол./кг). На думку одного з менеджерів компанії “Вім-біль-дан”, основною проблемою у виробництві молока в Росії є те, що на 90% російських молочних ферм не вміють правильно годувати тварин. Ще однією проблемою є нестабільність виробництва молока протягом року, а звідси великий розмах коливання цін. Зрештою, великою проблемою російської молочної галузі є рівень бактеріального забруднення молочної сировини, який у 50 разів перевищує аналогічний показник західноєвропейського та американського молока. Незважаючи на цілу низку проблем у молочній галузі Росії, росіяни ставлять за мету стати нетто-експортером молочної продукції в 2010 році. Як перспективний ринок збуту росіяни бачать регіон Південно-Східної Азії (де їх з широкими обіймами зустрічатимуть новозеландці та австралійці).
Мало чим відрізняється від російського або українського молочне виробництво у Бразилії. 40% молока продається на “чорному ринку”. Бразильські споживачі й до цього часу вважають, що сире молоко з ферми є більш корисним, ніж молоко навіть пастеризоване. Зарплата працівників молочних ферм у Бразилії — в середньому 125 дол./місяць. І, незважаючи на таку мізерію, власники бразильських ферм вважають її достатньою і виступають проти міграції сільського населення до міст, оскільки скорочення сільського населення означало б для них збільшення витрат на більш дорогу робочу силу. (Як це схоже на менталітет наших аграрних чиновників: розвиток сільської місцевості, замість зростання реальної економіки в промисловому секторі в містах і міграції працездатного населення до міст, як це відбувається в усіх розвинених країнах світу.)
Нарешті, подивимося на Францію. Для підвищення доходів третина французьких фермерів сама переробляє молоко на фермах — переважно на сири, які є національною гордістю французів (загалом у Франції нараховується понад 300 сортів сиру). І при цьому французькі фермери отримують суттєві доплати у вигляді надбавок до ціни за фірмові сири. Перешкодами на шляху збільшення виробництва молока є квоти. Фермерам дуже важко домогтися збільшення квоти, яка прив’язана до площі ферми, — для збільшення квоти необхідно придбати відповідну площу землі. Через це багато фермерів віддає перевагу диверсифікації виробництва, наприклад, паралельно займаючись виробництвом овочів, розведенням свиней та птиці. Як і американські, французькі фермери стикаються з проблемою залучення на тваринницькі ферми найманих працівників. Звідси все зростаючий рівень механізації та високі витрати на обладнання.
Стосовно політики квот дуже цікавим видалося запитання до французьких фермерів: що вони вважають за краще: збереження існуючої системи квот і субсидій чи відсутність квот і робота в умовах вільного ринку? Відповідь не була несподіваною: французи за збереження квот, а вільного ринку вони бояться, як біс ладану.
Далі буде

Інтерв'ю
Ігор Чечітко, директор компанії  HZPC Ukraine
Після того, як запрацювала Угода про вільну торгівлю з ЄС, низка українських сільгоспвиробників спробували вийти на європейський ринок. Стало зрозуміло, що продукцію, яка продається у свіжому вигляді,
Система аграрних розписок (АР) працює у 8 областях: Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Сумській та Миколаївській. Станом на середину квітня в Україні

1
0