Ри­зи­ки не­раціональ­но­го за­сто­су­ван­ня до­б­рив

На­ве­дені ниж­че по­тенційно не­без­печні про­яви хімізації мо­жуть ви­­ни­­­ка­ти ли­ше у ви­пад­ку нез­ба­лан­со­ва­но­го, над­лиш­ко­во­го або на­уко­во не­обґрун­то­ва­но­го за­сто­су­ван­ня мінеральних та органічних до­б­­­рив сільському господарстві. І ме­та цієї статті — не за­клик до відмо­ви від їхньо­го за­сто­су­ван­ня, а по­пе­ре­д­жен­ня про існу­ючі фак­то­ри ри­­­зи­ку, які слід вра­хо­ву­ва­ти під час роз­роб­ки си­с­те­ми мінерального та органічного удо­б­рен­ня, об­ранні тієї чи іншої фор­ми до­б­рив, нор­ми і спо­собів вне­сен­ня на пев­но­му типі ґрун­ту для ство­рен­ня пе­ре­ду­мов для мак­си­маль­но без­печ­но­го ре­гу­лю­ван­ня по­­жив­­но­го ре­жи­му ґрун­ту без погіршен­ня еко­логічно­го ста­ну довкілля.

Ступінь по­яви тих чи інших не­га­тив­них наслідків від за­сто­су­ван­ня мінеральних та органічних до­б­­­­рив у сільському господарстві без­по­се­ред­ньо пов'яза­на з бу­­фер­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми са­мо­го ґрун­ту. Тоб­то мається на увазі не­од­на­ко­ва здатність різних типів ґрунтів зберіга­ти свої вла­с­ти­вості під дією аг­ро­ген­но­го на­ван­та­жен­ня та інших зовнішніх фак­торів. На­при­клад, зміна ре­акції ґрун­то­во­го роз­чи­ну (рНН2О або рНКСl) дер­но­во-підзо­ли­с­то­го ґрун­ту лег­ко­го гра­ну­ло­ме­т­рич­но­го скла­ду внаслідок за­сто­су­ван­ня фізіологічно кис­лих мінеральних до­б­рив мо­же про­яви­ти­ся до­­сить швид­ко впро­довж двох-п'яти ро­ків за­леж­но від до­зи їхньо­го вне­сен­ня. Водночас, щоб відповідним чи­­ном зни­зи­ти по­каз­ник рНН2О або рНКСl за за­сто­су­ван­ня еквіва­лен­тної кількості тих са­мих мінеральних до­б­рив у сільському господарстві на чор­но­зем­них ґрун­тах має ми­ну­ти близь­ко 10–20 років за ра­ху­нок більшо­го на­­си­­­чен­ня ко­лоїдно­го ком­плек­су катіо­на­­ми Са й Mg. Тоб­то бу­фер­на здатність чор­но­зем­них ґрунтів обу­мов­ле­на їхнім ге­не­зи­сом, хімічним скла­дом то­що, пе­ре­ви­щує дер­но­во-підзо­листі чи сірі лісові ґрун­ти, і во­ни, відповідно, менш ураз­ливі до не­раціональ­но­го за­сто­су­ван­ня мінеральних та органічних до­б­рив і пе­с­ти­цидів або зро­шен­ня во­дою не­на­леж­ної якості.

По­тенційні ри­зи­ки від не­раціо­наль­но­го за­сто­су­ван­ня мінеральних і органічних до­б­рив мож­­на умов­но роз­поділи­ти на три гру­пи за ме­ханізмом їхньо­го про­яву та наслідка­ми:

1. Вплив мінеральних та органічних добрив без­по­се­ред­ньо на жит­тя та здо­ров'я лю­ди­ни (за­бруд­нен­ня ніт­ра­­та­ми ґрун­то­вих вод, пе­ре­ви­щен­ня вмісту нітратів у рос­лин­ницькій про­дукції, по­трап­лян­ня важ­ких ме­талів або радіонуклідів у про­дукти хар­чу­ван­ня).

2. Вплив мінеральних та органічних добрив на вла­с­ти­вості ґрун­ту (підкис­лен­ня ґрун­то­во­го роз­чи­ну, зни­жен­ня вмісту кальцію й погіршен­ня струк­тур­но-аг­ре­гат­но­го скла­ду ґрун­ту).

3. Вплив мінеральних та органічних добрив на якість рос­лин­ниць­кої про­дукції (зни­жен­ня вмісту олії в насінні со­няш­ни­ку, змен­шен­ня вмісту цу­к­ру в ко­ре­неп­ло­дах бу­ряків, зни­жен­ня якості во­лок­на льо­ну).

Ниж­че де­тальніше роз­г­ля­не­мо ос­новні ри­зи­ки за­сто­су­ван­ня мінеральних та органічних добрив та за­хо­ди що­до їхньо­го за­побіган­ня. По­трап­лян­ня нітратів до ґрун­то­вих вод відбу­вається внаслідок пе­ре­ви­щен­ня до­пу­с­ти­мих норм азот­них до­б­рив, у ре­­зуль­таті чо­го знач­на кількість нітратів ра­зом із во­ло­гою ат­мо­сфер­них опадів мігрує вниз за профілем, за межі ко­ре­не­вої си­с­те­ми рос­лин. Ще однією по­ши­ре­ною при­чи­ною зга­да­но­го яви­ща є впро­­ва­д­жен­ня си­с­те­ми мінерального та органічного удо­б­рен­ня, що не вра­хо­вує вла­с­ти­во­с­тей ґрун­ту, хімізму взаємодії різних форм азо­ту із ґрун­то­вим ко­лоїдно-по­гли­наль­ним ком­плек­­сом та кліма­тич­них особ­ли­во­с­тей. 

На­при­клад, од­но­крат­не за­сто­су­ван­ня ви­со­кої до­зи мінеральних добрив азо­ту в піджив­лен­ні ози­мих зер­но­вих куль­тур або під ос­­нов­­ний об­робіток на ґрун­тах із лег­ким гра­ну­ло­ме­т­рич­ним скла­дом у зоні з про­­мив­ним ре­жи­мом зво­ло­жен­ня бу­де не­без­печнішим, ніж дроб­не за­сто­су­ван­ня тієї ж до­зи у два-три стро­ки. Вод­но­час од­но­крат­не вне­сен­ня еквіва­лент­ної до­зи мінеральних азот­них до­б­рив на ґрун­тах із важ­ким гра­ну­ло­ме­т­рич­ним скла­дом та ви­со­кою ємністю вби­ран­ня в зоні з не­про­мив­ним вод­ним ре­жи­мом не при­зве­де до істот­них ут­рат нітрат­ної фор­ми з ко­ре­невмісно­го ша­ру ґрун­ту. Аміачні фор­ми мінеральних азот­них до­б­рив кра­ще закріплю­ють­ся в ґрунті, то­му на­сам­пе­ред при­зна­чені для ос­нов­но­го вне­сен­ня, інші фор­ми (нітратні, амо­ній­но-нітратні, амідні) більше підійдуть для піджив­лен­ня та за­сто­су­ван­ня під пе­ред­посівний об­робіток ґрун­ту.

По­тенційну за­гро­зу еко­логічно­му ста­ну аг­ро­це­но­зу мо­же за­вда­ти за­сто­су­ван­ня без­вод­но­го аміаку. Для мінімалізації мож­ли­вих ут­рат азо­ту з ґрун­­ту не­обхідно вра­хо­ву­ва­ти на­ступ­ні фак­то­ри: во­логість, гра­ну­ло­ме­т­рич­ний склад, вміст гу­му­су, ємність вби­ран­ня ґрун­ту, йо­го кис­лотність. За лі­­те­­­­ра­­тур­ни­ми да­ни­ми, вне­сен­ня без­вод­но­го аміаку в повітря­но-су­хий або пе­ре­зво­ло­же­ний ґрунт при­зво­дить до збільшен­ня об­сягів азо­ту, ви­лу­че­но­го з біологічно­го ко­ло­обігу, ве­ли­чи­на яких мо­же ста­но­ви­ти до 300% порів­ня­но із про­ве­ден­ням подібно­го аг­ро­за­хо­ду на оп­ти­маль­но зво­ло­же­но­му ґрунті. Гли­би­ну за­роб­ки без­вод­но­го аміаку виз­на­ча­ють гра­ну­ло­ме­т­рич­ним скла­дом ґрун­ту та йо­го во­логістю, про­­­те провідну роль відіграє са­ме відстань точ­ки вне­сен­ня аміаку від по­­верхні ґрун­ту. Навіть на су­хо­му супі­ща­но­му ґрунті збільшен­ня гли­би­ни за­роб­ки без­вод­но­го аміаку з 5 см до 10 см спри­я­ло ско­ро­чен­ню в 16 разів га­зо­подібних ут­рат азо­ту про­тя­гом  пер­шої до­би спо­с­те­ре­жень.

Ре­зуль­та­ти досліджень М.М. Мі­­рош­ни­чен­ка, Є.Ю. Гладкіх, а також А.В. Ревтьє свідчать, що гли­би­на міг­рації нітрат­но­го азо­ту за­ле­жить від кількості опадів у період віднов­лен­ня нітрифікаційної ак­тив­ності. За 50 мм опадів у квітні ви­сокі кон­цен­т­рації нітратів ви­яв­ле­но на гли­бині 100–140 см як за стрічко­во­го вне­сен­ня без­вод­но­го аміаку, так і роз­кид­но­го за­сто­су­ван­ня аміач­ної селітри в до­зах 100 кг/га д. р. У рік із мен­шою кількістю квітне­вих опадів (32 мм) нітрат­ний азот був зо­се­ре­д­же­ний на гли­бині 60–100 см, а йо­го об­­сяг за вне­сен­ня без­вод­но­го аміаку був удвічі більшим, ніж відповідний по­каз­ник за удо­б­рен­ня аміач­ною селітрою.

За­бруд­нен­ня рос­лин­ниць­кої про­дукції нітра­та­ми за­зви­чай відбу­ваєть­ся внаслідок за­сто­су­ван­ня не­обґрун­то­ва­но ви­со­ких норм азот­них до­б­рив сільському господарстві. Для по­льо­вих куль­тур цю за­гро­зу зво­дять до мініму­му за­вдя­ки особ­ли­во­с­тям спо­жи­ван­ня та пе­ре­роз­поділу різних форм азо­ту між ве­ге­та­тив­ни­ми й ге­не­ра­тив­ни­ми ор­га­на­ми рос­лин. Та­­кож об­ме­жу­валь­ним фак­то­ром ви­с­ту­пає еко­номічна доцільність вне­сен­ня ве­ли­кої кількості до­б­рив. Але для ово­че­вих, баштанних та пло­до­во-ягідних куль­тур із ви­со­ким рівнем рен­­та­бель­ності пе­ре­ви­щен­ня до­пу­с­ти­мих кон­цен­т­рацій нітратів цілком ймовірне. Утім не ли­ше надмірне за­­сто­­су­ван­ня міне­раль­них до­б­рив сільському господарстві мо­же при­зве­с­ти до одер­жан­ня про­дукції з не­без­печ­но ви­со­ким умістом нітратів. В ок­ре­мих ви­пад­ках за си­с­те­ма­тич­но­го вне­сен­ня ду­же ви­со­ких норм гною( органічних добрив) в ор­ганічно­му ви­роб­ництві теж мо­же спо­с­теріга­ти­ся за­бруд­нен­ня рос­лин­ниць­кої про­дукції нітра­та­ми.  

До інших ймовірних еко­логічних ри­зиків хімізації на­ле­жать по­тенційна за­гро­за по­сту­по­во­го на­ко­пи­чен­ня та за­бруд­нен­ня ґрунтів важ­ки­ми ме­та­ла­ми та інши­ми ток­сич­ни­ми еле­мен­та­ми. Се­ред най­по­ши­реніших дже­рел цих ре­чо­вин, пов'яза­них із сільсько­го­с­по­дарсь­ким ви­роб­ництвом, ор­ганічні та міне­ральні до­б­ри­ва (табл. 1). Окрім по­зи­тив­ної дії, на підви­щен­ня ефек­тив­ної ро­дю­чості ґрун­ту та про­дук­тив­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур, їхнє си­с­те­ма­тич­не за­сто­су­ван­ня мо­же су­­про­­­­­­­во­д­жу­ва­ти­ся на­ко­пи­чен­ням важ­ких ме­талів та інших по­лю­тантів у верх­­­­­нь­о­му ко­ре­невмісно­му шарі ґрун­ту. 

Технологія застосування мінеральних та органічних добрив в сільському господарстві.  Різні ви­ди до­б­рив містять не­од­на­ко­ву кількість важ­ких ме­талів. Найбільш еко­логічно чи­с­ти­ми мож­­на вва­жа­ти азотні до­б­ри­ва. Фо­с­форні, калійні та ор­ганічні до­б­ри­ва містять їх у більших кон­цен­т­раціях (табл. 2). 

Інтен­сивність за­бруд­нен­ня аг­ро­це­но­зу за­ле­жить від рівня кон­цен­т­рації важ­ких ме­талів, фто­ру або при­родних радіоак­тив­них еле­ментів у ко­рис­них ко­па­ли­нах, що слу­гу­ють си­­ро­ви­ною для ви­го­тов­лен­ня фо­с­фор­них і калійних до­б­рив (табл. 3). 

Але з іншо­го бо­ку на­уко­во обґрун­то­ва­не за­сто­су­ван­ня еко­логічно без­печ­них фо­с­фор­них до­б­рив сільському господарстві— це ефек­тив­ний захід, який по­си­лює фізіологічні бар'єрні функції рос­лин що­до важ­ких ме­талів на за­бруд­не­них зем­лях, роз­та­шо­ва­них по­ряд із про­мис­ло­ви­ми об'єкта­ми або інши­ми дже­ре­ла­ми ае­ро­золь­но­го за­бруд­нен­ня (ін­­тен­­сив­ни­ми ав­то­шля­ха­ми то­що). Де­­ток­си­каційний ефект більш ви­ра­же­ний у про­стих мінеральних фо­с­фор­них до­б­рив сільському господарстві, ос­кільки фо­с­фо­рит­не бо­рош­но та су­­пер­фо­с­фат че­рез ви­щий вміст ба­ла­с­ту у ви­гляді ак­тив­но­го кальцію сприяє зни­жен­ню кис­лот­ності ґрун­то­во­го роз­чи­ну й відповідно ру­хо­мості важ­ких ме­талів. За на­яв­ності до­стат­ньої кількості фо­с­фо­ру в ґрунті рос­ли­ни на­бу­ва­ють здатності зв’язу­ва­ти над­лиш­кові важкі ме­та­ли в не­роз­чинні фо­с­фо­рор­ганічні ком­плек­си в ме­жах ко­ре­немістко­го ша­ру ґрун­ту. Крім то­го, ство­рен­ня оп­ти­маль­но­го по­жив­но­го ре­жи­му дає змогу за ра­ху­нок так зва­но­го рос­то­во­го роз­бав­лен­ня істот­но зни­зи­ти кон­цен­т­рацію по­лю­тантів у ви­ро­щеній про­дукції.

Чис­ленні досліджен­ня на різних ти­пах ґрунтів свідчать про мож­ливість збільшен­ня вмісту де­я­ких еле­ментів (Pb, Cd, F та ін.) шля­хом си­с­те­ма­тич­но­го за­сто­су­ван­ня міне­раль­них до­б­рив у сільському господарстві. За да­ни­ми А.І. Фатєєва, у три­ва­ло­му стаціонар­но­му досліді на чор­но­земі ти­по­во­му із за­сто­су­ван­ням різних форм фо­с­фор­них і калійних до­б­рив на азот­но-калійно­му та азот­но-фо­с­фор­но­му фо­нах відповідно вста­нов­ле­но зміну вмісту мікро­е­ле­ментів, що ви­лу­ча­ють­ся амонійно-аце­тат­ним бу­фер­ним роз­чи­ном. Зо­к­ре­ма, на тлі 50-річ­но­го вне­сен­ня N₁₄₀₀Р₁₄₀₀К₁₄₀₀ уміст ру­­хо­мо­го кадмію підви­щив­ся від 0,20 мг/кг на не­у­до­б­­ре­но­му кон­тролі до 0,25–0,35 мг/кг, ніке­лю від 0,40 до 0,60–0,95 мг/кг, заліза від 1,5 до 2,5 мг/кг, мар­ган­цю від 17 до 23–55 мг/кг (табл. 4). Та­кож спо­­с­теріга­ло­ся пев­не збільшен­ня вмісту міді й свин­цю.

Досліджен­ня Б.С. Но­с­ка та Є.Ю. Глад­­кіх еко­логічних наслідків ви­ко­ри­с­тан­ня ви­со­ких доз (1800 кг/га д.р і ви­ще) міне­раль­них до­б­рив на чор­но­земі опідзо­ле­но­му по­ка­за­ли, що під уп­ли­вом дії та післядії різних видів до­б­рив відбу­вається на­ко­пи­чен­ня і важ­ких ме­талів, і во­до­роз­чин­но­го фто­ру в кілько­с­тях, які де­що пе­ре­ви­щу­ють їхній уміст на кон­троль­но­му варіанті, але є знач­но ниж­чи­ми за гра­нич­но до­пу­с­тимі кон­цен­т­рації. Та­ким чи­ном, подібне ан­т­ро­по­ген­не на­ван­та­жен­ня мо­­­­же ніве­лю­ва­ти­ся за ра­ху­нок бу­фер­них вла­с­ти­во­с­тей чор­но­зем­них ґрунтів.

Крім інтен­сив­ної хімізації, до погіршен­ня еко­ло­го-меліора­тив­но­го ста­ну ґрунтів мо­же при­зве­с­ти іррігація шахт­ни­ми, про­мис­ло­ви­ми чи не­до­стат­ньо очи­ще­ни­ми по­­бу­то­ви­ми стічни­ми во­да­ми. За­зви­чай во­ни ха­рак­те­ри­зу­ють­ся підви­ще­ною міне­ралізацією, містять ор­ганічні домішки та за­бруд­нені важ­ки­ми ме­та­ла­ми. То­му важ­ли­во про­во­ди­ти по­пе­ред­ню оцінку їх при­дат­ності до зро­шен­ня. 

Як за­зна­ча­ло­ся ви­ще, аби мінеральні до­б­ри­ва у сільському господарстві не ста­ли дже­ре­лом за­бруд­нен­ня ра­­­діо­ак­­тив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, слід су­во­ро кон­тро­лю­ва­ти санітар­но-гігієнічні по­­каз­ни­ки си­ро­ви­ни, з якої їх ви­роб­ля­ють. Що сто­сується сільсько­го­с­по­дар­сь­ко­го ви­роб­ництва на май­же 2 млн га радіоак­тив­но за­бруд­не­них у ре­зуль­таті аварії на Чор­но­бильській АЕС ор­них зе­мель, слід до­три­му­ва­ти­ся прин­­ципів оп­тимізації жив­лен­ня рос­лин усіма не­обхідни­ми ма­к­ро- й мік­ро­­е­ле­мен­та­ми. Оскільки інтен­сивність над­хо­д­жен­ня не­без­печ­них радіоак­тив­них ізо­топів цезію (Cs-137) та стронцію (Sr-90) із три­ва­лим періодом на­­пів­­роз­па­ду до рос­лин­ниць­кої про­дук­ції пов'яза­на з на­яв­ністю до­стат­ньої кількості до­ступ­них кон­ку­ру­ю­чих еле­ментів калію та каль­цію. Тоб­то, що ви­­­­­­­­­щий уміст мінеральних добрив- калію в ґрунті, то мен­ша кількість Cs-137 за­сво­ю­ва­ти­меть­ся ко­ре­не­вою си­с­те­мою рос­лин. Ана­ло­гіч­на за­лежність сто­сується кальцію та Sr-90. У зв'яз­ку з цим нез­ба­лан­со­ва­не за­сто­су­ван­ня до­б­рив, на­при­клад пе­ре­ва­жан­ня азо­ту над інши­ми еле­мен­та­ми жив­лен­ня, мо­же при­зве­с­ти до на­­ко­­пи­чен­ня радіонуклідів у рос­лин­ницькій про­дукції. 

Як свідчать ре­зуль­та­ти чис­лен­них досліджень на те­ри­торіях, при­лег­лих до зо­ни відчу­жен­ня ЧА­ЕС, істот­но­го змен­шен­ня за­бруд­нен­ня рос­лин радіо­ак­тив­ни­ми ізо­то­па­ми че­рез ко­ре­не­ве жив­лен­ня мож­на до­сяг­ну­ти за ра­ху­нок за­сто­су­ван­ня підви­ще­них норм до­б­рив, у яких співвідно­шен­ня ма­к­ро­еле­ментів зміще­не на ко­ристь фо­с­фо­ру й калію. Крім то­го, у за­без­пе­ченні одер­жан­ня про­дукції з до­пу­с­ти­мою кон­цен­т­рацією не­без­печ­них ре­чо­вин важ­ли­ва роль на­ле­жить усу­нен­ню кис­лої ре­акції ґрун­то­во­го роз­чи­ну шля­хом про­ве­ден­ня хімічної меліорації. За сла­бо­кис­лої, ней­т­раль­ної чи сла­бо­луж­ної ре­акції, підви­ще­но­го вмісту Са та Mg міграційна здатність радіонуклідів істот­но змен­шується (табл. 5).
Са­ме за­сто­су­ван­ня зер­ни­с­тих або жов­но­вих фо­с­фо­ритів із ви­со­ким умістом кальцію обу­мо­ви­ло змен­шен­ня ко­ефіцієнту пе­ре­хо­ду радіоцезію в зе­ле­ну ма­су в 1,63–1,57 ра­зу порівня­но з показниками до кон­тро­лю. Ак­­тив­ність рос­лин­ної про­би за їхньо­го вне­сен­ня ста­но­ви­ла 113,5–116,5 Бк/кг, що на 74,7–71,7 Бк мен­ше за відповідний по­каз­ник на кон­тролі. 

Крім підви­щен­ня кис­лот­ності ґрун­ту че­рез си­с­те­ма­тич­не за­сто­су­ван­ня фізіологічно-кис­лих форм міне­раль­них до­б­рив, про що вже за­зна­ча­ло­ся на по­чат­ку статті, під уп­ли­вом інтен­сив­но­го ан­т­ро­по­ген­но­го на­ван­та­жен­ня спо­с­терігається пев­на тен­денція до погіршен­ня струк­тур­но-аг­ре­гат­но­го скла­ду ґрун­ту, яка ви­яв­ля­ється у зро­с­танні йо­го об'ємної ва­ги за ос­нов­ни­ми ге­не­тич­ни­ми го­ри­зон­та­ми. За на­ши­ми да­ни­ми, до за­­клад­ки досліду чор­но­зем ти­по­вий ха­рак­те­ри­зу­вав­ся на­ступ­ни­ми по­каз­ни­ка­ми: шар 0–20 см — 1,09 г/см3,  шар 20–30 см — 1,16 г/см3,  шар 45–60 см — 1,22 г/см3,  шар 80–90 см — 1,13 г/см3,  шар 120–140 см — 1,19 г/см3 (табл. 6). 

Збільшен­ня об'ємної ва­ги ґрун­ту за міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня ми пов'язуємо з де­каль­ци­нацією верхніх шарів чор­но­зе­му внаслідок ви­но­су із знач­ни­ми об­ся­га­ми вро­жаю ос­нов­ної та не­то­вар­ної про­дукції сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­­­тур та ви­лу­го­ву­ван­ня ра­зом із низхідни­ми по­то­ка­ми во­ло­ги. 

По­каз­ни­ки якості про­дукції істот­но за­ле­жать від умов трофічно­го ре­жи­му ґрун­ту. Ранні зер­нові куль­ту­ри за оп­ти­маль­них аг­рохімічних па­ра­метрів ґрун­­то­во­го се­ре­до­ви­ща фор­му­ють про­дукцію кра­щої якості, ніж на кон­тролі. У технічних куль­тур спо­с­терігається зво­рот­на за­лежність між поліпшен­ням по­жив­но­го ре­жи­му ґрун­ту та по­каз­ни­ка­ми якості про­дукції. Змен­шен­ня вмісту ко­рис­них ре­чо­вин на удо­б­ре­но­му фоні порівня­но з кон­тро­лем по­яс­нюється на­сам­пе­ред так зва­ним ефек­том роз­бав­лен­ня їх у більшо­му об'ємі про­дукції. Крім то­го, погіршен­ня по­­каз­­­ників якості рос­лин­ниць­кої про­дукції за­зви­чай є наслідком по­ру­шен­ня оп­ти­маль­но­го співвідно­шен­ня ма­к­ро­еле­ментів у си­с­темі удо­б­рен­ня. 
Для одер­жан­ня ви­со­ко­якісної про­дукції кон­крет­но­го ви­ду сільсько­го­с­по­дарсь­кої куль­ту­ри по­жив­ний ре­­жим ґрун­ту має відповіда­ти пев­ним ви­мо­гам, що обу­мов­лені біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми на­ко­пи­чен­ня гос­по­дарсь­ко-ко­рис­них ре­чо­вин у то­вар­ній ча­с­тині уро­жаю в ок­рес­ле­них ґрун­то­во-кліма­тич­них умо­вах. По­каз­ни­ки якості зер­но­вих куль­тур тісно ко­ре­лю­ють із поліпшен­ням азот­но­го ре­жи­му ґрун­ту. Ко­ефіцієнт ко­ре­ляції між умістом міне­раль­но­го азо­ту в 0–30 см шарі ґрун­ту та вмістом си­рої клей­ко­ви­ни в зерні ози­мої пше­ниці ста­но­вить 0,99. Збільшен­ня вмісту азо­ту з 17,5 до 28,2 мг/кг за­без­пе­чує зро­с­тан­ня вмісту клей­ко­ви­ни в зерні на 5,3% — до по­каз­ників дру­го­го кла­су якості (рис. 1).

По­кра­щен­ня по­жив­но­го ре­жи­му ґрун­ту обу­мо­ви­ло збільшен­ня вмісту білка в зерні сої на 1,0–5,2% та змен­шен­ня вмісту жи­ру на 0,6–2,6% порівня­но з кон­тро­лем. Оскільки са­­­­ме вміст білка виз­на­чає то­вар­ну цінність сої, мож­на відзна­чи­ти по­зи­тив­ний вплив до­б­рив на якість про­дукції.

Зро­с­тан­ня олійності насіння со­­няш­­­ни­ку на 0,7–0,8% до­ся­га­ють шля­хом підви­щен­ня рівня за­без­пе­че­ності ґрун­ту ру­хо­ми­ми фор­ма­ми фо­с­фо­ру та калію, а од­но­сто­роннє по­кра­щен­ня азот­но-­фосфор­но­го ре­жи­му при­зво­дить до змен­шен­ня вмісту олії на 1,7–1,8%. 

Уне­сен­ня мінеральних азот­них до­б­рив під бу­­ря­­­ки цу­к­рові в дозі N₁₈₀ спри­чи­ни­ло змен­шен­ня вмісту цу­к­ру в про­дукції на 2,3% порівня­но з кон­тро­лем. Ре­гу­лю­ван­ня калійно­го ре­жи­му ґрун­ту за до­по­мо­гою за­сто­су­ван­ня мінеральних до­б­рив в дозі К₁₅₀ спри­я­ло збільшен­ню вмісту цу­к­ру в ко­ре­неп­ло­дах на 1,1%. Зба­лансоване внесення основних елементів живлення в дозі N₁₈₀P₁₈₀K₁₅₀ не призводить до істотного зменшення вмісту  цукру в сировині, а за рахунок зростання урожайності дозволяє на 22,1 ц збільшити вихід цукру з 1 га посівів порівняно з контролем.

Для уник­нен­ня по­­тенційно­го погіршен­ня еко­логіч­но­го ста­ну сільсько­го­с­по­дарсь­ких зе­мель під час про­ек­ту­ван­ня си­с­те­ми мінерального та органічного удо­б­рен­ня вар­то вра­хо­ву­ва­ти вла­с­ти­вості міне­раль­них до­б­рив, особ­ли­вості ґрун­то­во-кліма­тич­них умов гос­по­дар­ст­ва, біологічні по­тре­би куль­тур сівозміни та по­точні аг­­ро­хімічні й фо­нові ток­си­ко­логічні по­каз­ни­ки аг­ро­це­но­зу.  

О. До­цен­ко, кан­ди­дат с.-г. на­ук,
ННЦ «Інсти­тут ґрун­тоз­нав­ст­ва та аг­рохімії імені О.Н. Со­ко­ловсь­ко­го»