Кукурудза прямує на північ

Особливо важко кукурудзяні жнива йдуть у північних областях України, для яких характерні більша кількість опадів та менша сума ефективних температур. Кукурудза на зерно в північному регіоні стає дедалі бажанішою культурою, але ще й досі цей напрям виробництва має тут певні риси експериментальності. Проблема полягає передусім у тому, що вітчізняні селекція й насінництво кукурудзи зосереджені здебільшого в Центрі та на Півдні держави, де адаптованого для умов Півночі посівного матеріалу одержують дуже мало.
Але ті господарники, які вбачають у кукурудзяному зерні свою стратегію, ведуть наполегливий пошук оптимальних варіантів розв’язання ціїє проблеми. Так, саме насінництву кукурудзи було присвячено семінар, що відбувся 7 жовтня у Борзнянському районі на Чернігівщині. Його участниками були керівники й спеціалісти господарств Борзнянського та Козелецького районів, представники аграрної науки, бізнесмени. Центральну тему семінару, що її сформулював голова Борзнянської райдержадміністрації Володимир Бикович, можна без перебільшення назвати державним замовленням: створити в районі підприємство з виробництва адаптованого для умов краю насіння зернової кукурудзи. Обговорювали три питання: вибір найбільш придатних для умов Чернігівщини гібридів, визначення оптимальних технологій їх вирощування та економічна доцільність виробництва зерна кукурудзи на Поліссі.

Тон розмові задав Олександр Берніков, професор із Чернігівського інституту агропромислового виробництва: “Людина, яка прийшла до землі з грішми, — зауважив він, — має займатися кукурудзою. Тому що вона дасть йому високий урожай, добру ціну, багато енергії для тваринництва. Кукурудза чудово реагує на веснооранку: я не знаю іншої культури, яка навіть за примітивної агротехніки показала б такий красивий старт. Але за однобічного азотного живлення дуже розтягуються строки збирання, качани виростають недозаповненими. Тому для підживлення, — наголосив професор Берніков, — краще застосовувати амофос. За підсиленого фосфорного живлення строки збирання зміщуються на більш ранні дати”.
Олександр Михайлович підтримав ідею виробляти насіння кукурудзи в Борзнянському районі Чернігівщини: “Не в Черкаській області мають готувати для нас насіння, — підкреслив він, — бо там зовсім інші погодні умови, інші шкідники та хвороби. Але грунти Півночі України здебільшого бідні, і якісне насіння на них одержати важко. Тому важливо використовувати потенціал тих зон, де грунти родючі, такі як на Борзнянщині”.
Значна частина з того, що сказав науковець, стосувалася ще мало відомих українському сільгоспвиробникові гібридів кукурудзи сербської селекції ЗПТК (Інституту кукурудзи “Земун Поле”). Олександр Михайлович висловився про них буквально так: “Я знаю, що югославська селекція — це найкраще, що є у світі”. Професор Берніков особисто був на полях сербського інституту і, як він сказав, бачив там кукурудзу, яка дає 100–120 ц/га сухого зерна. При цьому “грунти там гірші за наші: чорноземи лучні деградовані намиті, — а у Борзнянському районі грунт відсотків на 20 кращий”.

Розповідаючи про особливості гібридів ЗПТК, науковець наголосив насамперед на тому, що вони є надзвичайно пластичними, тобто витримують потужний “коефіцієнт безгосподарності”: “Ми сіяли ці гібриди і п’ятого травня, і десятого, і п’ятнадцятого, і двадцятого, і двадцять п'ятого. І всі ці строки виявилися оптимальними. Гібриди інших відомих фірм також показують високі результати: урожайність, густоту стеблостою, вирівняність, виповненість качана. Однак якщо ти спізнився хоча б на 10 днів від оптимального строку, — повноцінного врожаю не одержиш”.

Треба сказати, що інтерес аграріїв до кукурудзяної тематики значною мірою підігрівала м’ясна криза в державі. Нині виробники рослинницької продукції більше замислюються над тим, як нагодувати не людей, а ВРХ, свиней, птицю, щоб зупинити катастрофічне скорочення їх поголів’я. І кукурудзяне зерно у розв'язанні цієї проблеми має зіграти ключову роль, адже відомо, що його вміст у складі комбікормів сягає 40%. Як сказав директор ТОВ “Остер-Агро” Олексій Пірковський, “ми свою кукурудзу повинні переробити на м’ясо і продати, бо кіло м’яса коштує нині понад 25 грн”.
Більшість учасників семінару виявили солідарність у тому, що відповідальність за насінницьку роботу слід покласти на ЗАТ “Радосинь”. Це підприємство має достатній потенціал для виробництва якісного посівного матеріалу кукурудзи, налагоджені стосунки з Інститутом кукурудзи “Земун Поле”, а також із агропромисловим комбінатом “Ніжинський”, який має обладнаний за останнім словом науки і техніки комбікормовий завод. Відповідно до програми розвитку м'ясного тваринництва на Чернігівщині, сільгоспвиробники навколишніх районів працюють із АПК “Ніжинський” за взаємовигідною схемою: вирощене кукурудзяне зерно везуть на комбікормовий завод, забирають звідти готовий комбікорм і вигодовують ВРХ та свиней.
Отож, є надія, що завдяки нехитрій схемі: насіння-зерно-комбікорм-м’ясо — аграрії Чернігівщини найближчим часом зможуть стабілізувати продовольчий ринок краю.