Розмови про погоду — ознака жнив

Щойно почалися жнива’2001 (яким Мінагрополітики наказало стати рекордними за останні три роки), “Пропозиція” вирішила поставити кілька запитань генеральному директорові Української зернової асоціації (УЗА) Володимирові Клименку. Сенс цих запитань — прогноз щодо кількості, якості та вартості нинішнього врожаю.

— Згідно зі спільними дослідженнями Української академії аграрних наук і Мінагрополітики, проведеними на початку червня, “на корню” стояло 42 млн т зерна. При цьому міністерство підтвердило свою попередню цифру про збір 35 млн урожаю, тобто 7 млн т було вписано у графу планових втрат. Потім пройшли буревії й гради, на які вирішили списати ще 20% урожаю. На які ж цифри ми можемо вийти насамкінець?
— Зважаючи на те, що різні експерти називають зовсім різні цифри, які різняться не на 5, а на всі 25%, говорити можна лише про певний діапазон. І цей діапазон нині варіює від 29 до 35 млн т. На недавній нараді в Мінагрополітики мені дуже сподобалося, коли на запитання міністра, за якими ж цінами трейдери у серпні й вересні куплятимуть зерно, один з них відповів, що це є запитання про погоду. А яка буде погода, точно ніхто не знає.
Губчасту енцефалопатію ВРХ, до речі, також ніхто не міг передбачити, проте вона прийшла і “обвалила” світовий ринок. Сильно позначилася епідемія і на торгівлі зерновими: багато українського фуражу лежить у портах ще й досі.
— Іван Кириленко вважає, що значні втрати зернових будуть спричинені їх перемоканням і ураженням хворобами. Якої думки щодо цього експерти УЗА?
— Звичайно, рік на рік не схожий, але втрати у нас бувають щоразу. І я не думаю, що цього року вони перевищать наші звичайні стандарти. Що ж до видів на 35 млн т, то Мінагрополітики тут можна зрозуміти. Є державна програма, і міністерство не хоче відходити від визначеної цифри. Проте, з іншого боку, не довіряти міністерству сільського господарства Сполучених Штатів, яке має доволі точну інформацію і заявило, що Україна одержить 30,5 млн т, також особливих підстав немає. Там і супутники працюють, і спеціалісти, і системи комп’ютерного аналізу. Тож погоджуватися сьогодні з цифрою 30,5 означає образити наше Мінагрополітики, а з 35 — не поважати тих експертів, які своєю працею вже давно довели справедливість своїх прогнозів. Тому я й кажу, що про підсумки говоритимемо лише тоді, як побачимо врожай у своїх коморах і порахуємо його.
До того ж, заяви щодо фантастичного врожаю, які іноді дозволяє собі наше міністерство, цілком негативно позначаються на ринку — і на світовому, і на українському. Адже якщо ми хочемо продати свій товар якомога дорожче, то ніколи не повинні заявляти, що його у нас надлишок і ми не знаємо, куди його подіти. Тому нині найрозумнішим є говорити лише про діапазон. У цьому разі ми і потенційних покупців триматимемо в напрузі, щоб вони не пропонували за нашу пшеницю 60 доларів.
— Заступник міністра агрополітики Сергій Рижук ще у березні говорив про існування заявок на експорт 7 млн т української пшениці. А як оцінює наш експортний потенціал УЗА?
— Передусім, заявки — це не контракти, заявляти можна все що завгодно. І людей, які бажають щось продавати, в Україні дедалі більше. Причому понад усіх хочуть торгувати чиновники. Але продавати має право той, чиєю товар є власністю. Тому заявки, які прийшли в Україну, — це дуже добре, проте власниками зерна є різного роду сільгоспвиробники, і ніхто їх не зможе примусити реалізувати свій товар за якоюсь заявкою.
З іншого боку, держава давала сільському господарству кредити. Частину з них списано, а частину — ні. І міністр Кириленко говорив, що завдяки високому врожаю ми могли б повністю розрахуватися з Лізинговим фондом. Для цього потрібно сплатити майже 5 млн грн. У цьому разі держава повинна буде визначитися: чи то оголошувати тендери на реалізацію продукції, чи то продавати зерно визнаним світовим торговцям за налагодженими схемами. Тобто якщо власником великої частини зерна виявиться держава, вона й прийме рішення щодо його реалізації.
У цілому ж можна попередньо прогнозувати, що коли вже торік, незважаючи на дуже низький урожай, було продано 2 млн т, то, безумовно, цього року 5—6 млн т ми експортувати зможемо. Інше питання, що саме ми будемо експортувати. Якщо така погода триватиме й далі, то більшу частину експорту становитимуть фураж і продукти переробки: олія, шроти, висівки — як гранульовані, так і негранульовані. Експорт кукурудзи швидше за все залишиться у тих самих межах, що й торік.
— Які попередні дані щодо класності зерна нового врожаю?
— Згідно з даними, що надходять з Криму, якість пшениці доволі низька. Тобто якщо ми очікували третім класом отримати десь до 60%, то реально поля дають 20—30%. І ще не відомо, чи вистачить продовольчого зерна навіть для потреб України. Цього року стандарти по ГОСТах дещо послаблені, тому, я думаю, як і торік, для випікання хліба змішуватимемо все підряд.
— Нинішнього року багато господарств узяли кредити. Щоб розрахуватися з банками, доведеться продавати врожай. Чи не спричинить це масовий викид зернових на ринок і чи не “обвалить” ціну?
— Справді, кредитів узято було багато. Це добре, що банки цілком змінили своє ставлення до сільського господарства і побачили: з ним можна заробляти. Жодний банк нині не говорить, що на чомусь “влетів”. Але тепер сільгоспвиробники змушені одразу після збирання частину врожаю продати. І не лише з цієї причини: вони ж мають ще в осінь входити, а для цього знов-таки потрібна маса грошей. Тому Мінагрополітики прагне зробити щось для того, аби виробники одразу зерно не продавали, віднайти кошти для ще однієї серії пільгових кредитів.
Далі. Покупці зерна нині укладають контракти із сільгоспвиробниками за цінами на рівні 470—480 грн/т. Доволі низька ціна пов’язана з тим, що господарствам треба гасити борги. Але ті, хто купляє зерно, хочуть на ньому заробити. Внутрішній ринок зерна — це млини, комбінати хлібопродуктів, круп’яні заводи. І всі чудово знають, якою є рентабельність і при одержанні борошна, і на хлібі. До речі, найбільшим заробіток є саме на хлібі, оскільки перше, за що повинна розраховуватися торгівля зі своєї виручки — це хліб. Тому у хлібзаводів дуже швидко обертаються кошти, і вони є дуже вигідними об’єктами для приватизації. Таким чином, вимальовується ланцюжок: хлібзавод — млин — посередник — сільгоспвиробник. І сільгоспвиробник, скільки б ми не закликали його продавати пшеницю за 700 грн/т, все одно продасть за 500. А потім почнуть працювати інші гроші, що, як правило, також є кредитними. Оскільки ж фінансових посередників буде достатньо, жодних принципових обвалів цін не відбудеться, і внутрішня ціна для комбінатів хлібопродуктів з урахуванням доставки становитиме десь 750 грн/т, я в цьому не сумніваюся.
Або ж давайте подивимося ще з такого боку: якщо світова ціна на пшеницю становить 110 $/т, то абсолютно незрозуміло, чому наш сільгоспвиробник прямо у себе в полі має одержати 700 грн/т. Немає у світі такої ціни! Якщо ми його до цього привчимо, то він буде неконкурентоспроможним у бізнесі, не в змозі буде на цьому ринку самостійно виживати. До речі, якщо сільгоспвиробника закликають продавати пшеницю за 700, то чому ж тоді заставна ціна 516?
— До речі, про заставну закупівлю. Чи діятиме цей механізм у нинішньому році?
— Цей механізм — справа абсолютно правильна, у світі таке застосовується. І той, хто вважатиме для себе умови здавання зерна за заставними цінами прийнятними, підуть на уповноважені підприємства і поступово, з року в рік, вчитимуться користуватися механізмом заставних закупівель. При цьому всім буде добре: і сільгоспвиробникам, і елеваторам, і споживачам зерна. Тому що коли зерно зберігається у цілком непридатних приміщеннях — це дуже погано. Зерно має лежати у спеціальних умовах і відповідним чином підроблятися, сушитися тощо. І те, що сільгоспвиробник є власником свого зерна, зовсім не означає, що він може згноїти його у своїх непристосованих коморах. Тому одна з пропозицій, яку ми нещодавно подали у Кабмін, — обов’язкова сертифікація всіх місць зберігання. І якщо зерносховище не відповідає технічним вимогам, то щоб там не розповідав товариш власник, — а він розповідатиме що завгодно — зберігати зерно в себе він не має права.
Але нині між бажанням запустити механізм заставних закупівель і фактичним станом справ є великий розрив. ДАК “Хліб України”, на жаль, — не хочу сказати банкрут, проте у поганому фінансовому стані: компанія винна дуже багато грошей. Їм жодний комерційний банк не дасть кредит, оскільки вони не можуть своє майно дати у заставу. Тому принципове питання, розв’язання якого нині прагне ДАК, — це списання необгрунтованих боргів і дозвіл давати у заставу свої елеватори: сьогодні банки та різні великі структури, що закуповують зерно, беруть елеватори у заставу із задоволенням. Тоді уся ця система, про яку ми говоримо, запрацює.
А поки що механізму заставних закупівель немає, бо немає на нього грошей. Його гарячково намагаються допрацювати останніми днями напередодні жнив.

Запитував Павло Коротич