Спецможливості
Архів

Хоч і маю я коня, та все ж не молодець

05.06.2008
710
Хоч і маю я коня, та все ж не молодець фото, ілюстрація
Хоч і маю я коня, та все ж не молодець

Хоч і маю я коня, та все ж не молодець

У Близнюківському районі Харківської області налічується 27 господарств так званого громадського сектора, 68 селянсько-фермерських господарств, а також один голова районної фермерської асоціації. Цей останній — Сергій Вдовенко. Його господарство “Павлово” має рослинницький напрям і разом з орендованими паями обіймає цього року трохи більше 200 га.
Проте постійним читачам нашого журналу Сергій Миколайович більше відомий як переможець розіграшу “Пропозиції” від 1998 року, за підсумками якого фермер став власником трактора “Массей Фергюсон”.
Нинішньої весни кореспондент “Пропозиції” Павло Коротич відвідав Сергія Вдовенка і переконався, що виграний ним “залізний кінь” працює бездоганно. При цьому, щоправда, робочий день фермера не покоротшав і хліб легше даватися не став. Утім, про своє життя-буття
Сергієві Миколайовичу краще розповісти самому.

Чим багаті
Орендовані землі — а це дві третини усіх площ — дісталися мені не зорані. Проте добре, що вони після ячменю — підготувати їх буде легко: закультивуємо важкими культиваторами і засіємо кукурудзою й соняшником, може, ще й просом.
За оренду платитиму 15% валу вирощеного врожаю. Усі колгоспи-радгоспи нашого району (тепер це ПОП, ПСП, агрофірми) працюють з орендодавцями під 1% вартості паю. Скажімо, у нашому селі пай становить 5,6 га; оцінений він у 24 тисячі гривень. Це дає людям право отримати у радгоспі мішок борошна і два мішки зерна. У мене ж розцінки — разів у чотири вищі. Я вважаю, що це нормально.
З техніки маю автомобілі “Урал” та “ЗИЛ”-130, комбайн “Нива”, трактори Т-150 колісний, Т-150 гусеничний, МТЗ-80, і, звичайно, “Массей Фергюсон”. Культиватори є всі повністю — і прополочні, і на буряки.
Звичайно, непогано було б мати бурякозбиральний комбайн, але в той же час — тут поруч електричка. Наймаю людей, і вони той буряк нормально збирають: іде трактор з плугом без леміша, підриває буряк, люди його за гичку висмикують, потім її обрубують й кидають буряк на купу. Потім під’їздить машина — навантажили й поїхали. Оплата праці — 5 кг цукру на день. Тобто буряком займатися хочеться. Цього року буде його 8 га: думаю, що такий обсяг ми “потягнемо”.
Хочу ще придбати сівалку для соняшнику й кукурудзи, а також дискову борону: для орендованих неораних площ це знаряддя є якнайкращим. Важаю, що землю можна і не орати: двічі задискував — і сій. Хоча диски пересушують землю, я це знаю; у цьому сенсі культиватор кращий.
Немає в мене сівалки на буряки, але це не проблема. На нашому “кущі” (це 12 фермерів) у двох є такі новенькі. Є косарка — і собі косимо, і людям допомагаємо. Будуємо капітальний ангар для техніки і зберігання зерна. Бо поки що зерно зберігається у недобудованому житловому будинку: півбудинку — соняшник, півбудинку — ячмінь.
“Хлопці, не ждіть!”
Усі трубили, що будуть кредити. У нас в Близнюках є лише відділення банку “Україна”, більш ніякого, і я місяць збирав для нього документи. Колишній ще голова райадміністрації Валентин Воронін давав гарантії. Експерти зробили оцінку застави: у мене є два житлові будинки, недобудовані виробничі споруди — назагал оцінили мою нерухомість у 76 тисяч гривень. Крім того, є й техніка, яку також було оцінено. Спочатку банк цю заставу прийняв, а потім викликають мене та інших фермерів, що намагалися позичити гроші, і кажуть: “Хлопці, ніякого кредиту не буде, на ждіть, бо кредитування припинилося.”
У сусідньому райцентрі — Лозовій — є відділення інших банків: “Промінвестбанку”, “Приватбанку”, “Авалю” — ми туди. Але знов результату ніякого.
Після цього викликає нас — голів районних асоціацій фермерів — голова обладміністрації Кушнарьов: на зустріч за круглим столом. Зустрічалися три з половиною години. Він запрошував представників різних банків і настійливо їх просив; ті обіцяли, кивали головами: так, мовляв, дамо кредити обов`язково! Після тих обіцянок нас тижнів три мордували: “Так, так, приїжджайте,” — але знов нічого не вийшло. З “України” ми документи забрали. Потім шукали, де б ще можна було взяти грошей, і не знайшли. Поїхали в Київ, прийшли у департамент кредитування Мінагрополітики. Вони кажуть: “Так, ми знаємо, у Харківській області банки працювати не хочуть. Звертайтеся до банку “Аваль” на Дніпропетровщину”. Кордон з Дніпропетровською областю від нас за 35 км, а за 40 км — Павлоград. Ми поїхали туди і протягом двох днів у відділенні “Авалю” взяли кредити: у день приїзду вони провели з нами співбесіду — з’ясували, хто чим дихає, на другий я привіз документи, і на шосту вечора мені вже було відкрито кредитну лінію. Щоправда, не на 50 тисяч, як я просив, а на 25. Ці гроші були мені потрібні для закупівлі запчастин, деяких знарядь і пально-мастильних матеріалів на весняно-польові роботи.
Чому така різниця між Харківською і Дніпропетровською областями, я не знаю. Вразило те, що як приїхали ми до Павлограда, поставилися до нас, як до своїх. А у “рідному” районі — папери кидають, усе якось не по-людськи. У Харківській області жоден банк не хотів працювати ні з фермерами, ні з колишніми колгоспами. Мій партнер Юрій — його документи по цей день лежать у відділенні “Приватбанку” у Лозовій: ні грошей не дають, ні документи не вертають. Він же тепер не може звернутися до іншого банку, бо всі довідки беруться в одному екземплярі. Людина сидить без копійки і без пального, а йому ж треба сіяти. Йому ж люди здали в оренду паї — 385 га!
Складалося враження, що хтось робить це навмисно. Може, справа тут у тому, що у Харківській області працюють дуже багато комерційних структур, які займаються скупівлею у сільгоспвиробників їхньої продукції для наступного перепродажу. Так от ці структури у плані кредитування поставлені з нами в рівні умови: чому б їм не брати кредити з такими знижками, адже 10% річних — це ж лафа! І, напевно, вони мають більше можливостей дотягтися до тих грошей, ніж ми, фермери.
Кредити проти корів
Одсіються у нас усі — це гарантія. Питання в тому — коли і якою ціною. От, скажімо, щоб “пробити” свій кредит на 25 тисяч гривень, мені довелося “вкласти” 3,4 тисячі: одне слово, порізав корів. Гроші пішли на оцінку застави, страховку, нотаріуса, заміну печатки — бо в банку не “проходила”. Усе це “влітає” у немалу копійочку, не кажучи вже про витрати часу.
Або ж така проблема: банк вимагає щомісячно виплачувати відсотки за кредит. А брати їх немає звідки. Що, знову корову різати? Прикро, вона ж росте чотири роки! Банк “Аваль”, спасибі їм, дав змогу з тієї кредитої лінії, що мені було відкрито, 5 тисяч використати на виплату відсотків. А в “Україні” про це навіть чути не хотіли.
На мою думку, державі треба замислитися саме над тим, як ці перешкоди усунути. Нині у район приїздять багато фірм, пропонують дизпаливо. Проте вони вимагають передоплати, бодай часткової. А проплатити не може ніхто, бо немає грошей. Наскільки мені відомо, з 27 колективних господарств Близнюківського району цієї весни кредитувалося десь 9. Якби ж узяти позику могли всі, то селяни ні в кого не просили б ні під жнива, ні під посівну. А так — пам’ятаєте позаторічний ажіотаж з дизпаливом під час жнив? Тоді мені за 10 тонн пшениці дали аж 1 тонну солярки! З поля пшениця третім класом ніяк не вийде, вона має хоча б місяць полежати, набрати клейковини, — а комерсанти в мене прямо з поля забирали! Замість третього класу — п’ятим! І усе це під маркою допомоги. Щоб такого не було, ринок треба насичувати ресурсами, а нам — давати кредити.
На жаль, з боку держави особливого розуміння в цьому не відчувається. Знаєте, чого не вистачає нашим держслужбовцям? Вогника. У мені вогонь горить (скільки ще горітиме — не знаю), а в них його немає зовсім. Я бігаю, гавкаю немов цуцик, а вони — “Чу, рябий, не заважай!”
Здрастуй,
“плем’я молодеє”?
Землю орендую в радгоспі “9 п’ятирічка”. Господарство це звідси далеченько — за 40 км, а поліз я туди ось чому: ті люди, що прийшли до мене зі своєю землею, взяли на свої майнові паї дві ферми ВРХ. А я ж увійшов в урядову програму розвитку племінного тваринництва. Опікується цими питаннями департамент тваринництва Мінагрополітики, вони внесли моє фермерське господарство у Державний реєстр. Цього року нам обіцяли оплатити 50% на придбання 25 голів червоно-рябих молочних голштинів. От під ці 25 голів ми і взяли у “9 п’ятирічці” тваринницькі бази. Тепер мої орендодавці їх охороняють, дуже серйозно до цього ставляться, і шифер там ніхто не знімає. Почали було розкрадати корита, що стояли на подвір’ї, то ми дали трактор і позатягували їх досередини, двері позакривали та позакручували дротом.
Сказати правду, ми сподівалися розгорнути тваринницький напрям ще торік, заготовили сіна. А потім частину його продали, частину — пороздавали так. Тобто ідея є, а коли вона здійсниться — хтозна. Гроші ніби-то на область виділили, проте куди ці гроші підуть... Отож-таки просимо, б`ємося. Бо нічого іншого не залишається.

Інтерв'ю
Співзасновники компанії Андрій Марійчин та Олексій Голуб.
«НОВИЙ ЕЛЕВАТОР» свою діяльність розпочав 12 років тому із надання послуг сушіння зерна на обладнанні відомих іноземних виробників. Особливістю роботи цієї компанії, її підходів до роботи, було використання в якості палива для отримання... Подробнее
Компанія «Нор-Ест Агро» свою роботу розпочала у 2013 році як ДП «ТАК» у складі групи компаній «ТАК». А 2019 року ДП «ТАК» стало повністю самостійною компанією, отримало нову назву, новий імпульс до розвитку та нові ідеї. І зовсім не просто... Подробнее

1
0