Вирощування гарбуза на насіння – вигідний бізнес

Останніми роками в світі значно збільшився попит на насіння гарбуза. Основним регіоном вирощування насіння гарбуза в Україні є зона Степу. Втім чимало переробних підприємств із виробництва олії і лікарських препаратів розміщена у північних областях нашої держави. Попри це, вирощування гарбуза на насіння в зоні Лісостепу України, що за своїми ґрунтово-кліматичними особливостями найпридатніша для культивування цієї рослини, стає особливо актуальним.

Дуже важливим елементом у процесі вирощування насіння гарбуза є знання біо­логічних особливостей культури й упровадження правильної технології вирощування.

Гарбуз – однорічна теплолюбна рослина з родини Гарбузові. Сума активних температур для її вирощування — 2500…3500 °С. Оптимальними для росту й розвитку є температури 30±5 °С, мінімальними — ±0,5 °С, максимальними – до 40 °С. Зниження температури до мінус 1 °С спричинює сильне зрідження сходів, а короткочасні приморозки до 2…3 °С — загибель як молодих, так і дорослих рослин. Мінімальні теплові температури для проростання насіння — 5…12 °С, для одержання дружних сходів — 13…14 °С. З усіх баштанних рослин він найвибагливіший до наявності вологи в повітрі і в ґрунті. Потенційна врожайність плодів гарбуза сягає 50–80 т/га, насіння 500–800 кг/га.

В Україні, як і у всьому світі, як культурні види вирощують три представники цієї родини: твердокорий (звичайний), крупноплідний (волоський) і мускатний.

Сортимент гарбуза дуже різноманітний. Серед сортів гарбуза великоплідного (C. maxima) є низка з високою якістю м’якоті плодів столового призначення (Ювілей, Іспанський, Мраморний, Херсонський та ін.).

Деякі сорти цього виду мають біле насіння олійного напряму (Волзька сіра 92, Альтаїр, Валок, Гібрид-72 та ін.), але низька якість м’якоті плодів, наявність під корою зеленого шару клітин, сіро-зелене забарвлення кори плодів робить їх небажаними для приготування продуктів високої якості.

Сорти гарбуза вітчизняної селекції, створені для насіннєвих цілей, належать до видів: гарбуз твердокорий та гарбуз великоплідний. Це як широковідомі сорти Мозоліївський 15 та Український багатоплідний, так і ті, що лише завойовують нашу з вами прихильність, сорти Народний та Світень. Цікавими для виробника є гарбузи з кущовою формою рослин – це сорти Лель, Гамлет, Валок, які завдяки цій особливості мають значні переваги над довгостебловими (плечистими) сортами, які полягають у технологічності їхнього вирощування і зниженні собівартості продукції.

Слід враховувати, що від ботанічного виду залежить не тільки врожайність насіння, а і його жирно-кислотний склад.

Так, концентрація лінолевої (особливо корисної для людини) жирної кислоти в гарбузовій олії, виробленій із насіння мускатного й крупноплідного гарбуза, в 1,5–2,0 рази більша, ніж олеїнової, вміст якої значно більший у гарбузовому насінні твердокорого виду. Сорти гарбуза дніпропетровської селекції – Народний, Валок, Світень — характеризуються високим вмістом олеїнової кислоти. У цих сортів насіння крупне, білого кольору, ядро легко відокремлюється від оболонки, середній вихід насіння з 1 га коливається в межах 6–8 ц/га.

Український багатоплідний. Вид твердокорий. Сорт ранньостиглий (від сходів до достигання – 88–109 діб). Стебло довге, 3–4 м. Плоди оберненояйцеподібні й короткоовальні, слаборебристі, жовто-помаранчеві з широкими темно-зеленими смугами, які поступово набувають помаранчевого забарвлення. Кора дерев’яниста. М’якуш світло-помаранчевий, хрумкий, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6,0–10,5%, цукрів – 5–6%, каротину – 2,1–3,2 мг%. Середня маса плода – 5–8 кг. Насіння жовто-кремове, маса 1000 штук – 190–230 г. Урожайність плодів – 21,7–40 т/га, насіння – 500–600 кг/га. Сорт посухостійкий. Столового і насіннєвого призначення.

Лель. Вид твердокорий. Сорт ранньостиглий (від сходів до достигання – 90–100 діб). Кущовий. Плоди сплюснуті, гладенькі, слаборебристі, жовто-оранжеві з широкими темно-зеленими смугами, які поступово набувають помаранчевого забарвлення. Кора дерев’яниста. М’якуш помаранчевий, хрумкий, товщина – 4–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6,0–8,0%, цукрів – 4–5%, каротину – 3–5 мг%. Середня маса плода – 3–4 кг. Насіння жовто-кремове, маса 1000 штук – 180–250 г. Урожайність плодів – 30 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Сорт посухостійкий, столового і насіннєвого призначення.

Народний. Вид крупноплідний. Сорт середньостиглий (118–120 діб). Довгостебловий, головне стебло завдовжки понад три метри. Плоди слабосплюснуті, іноді округлі, середні та крупні за розмірами і вагою (7–15 кг, окремі – до 20–40 кг). Кора м’яка, рожевувато-помаранчевого кольору. М’якуш жовтувато-помаранчевий, товщина – 5–6 см, крихкий. Вміст сухої речовини в плодах – 4–6%, цукрів – 3,3%, каротину – 4,4 мг%. Насіння біле, крупне, маса 1000 штук – 330–400 г. Урожайність плодів – 50–60 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Столового і насіннєвого призначення.

Валок. Вид крупноплідний. Сорт середньостиглий (110–120 діб). Кущовий. Плоди слабосплюснуті, слабосегментовані, дрібні та середні масою 3,5–5,0 кг. Забарвлення кори блідо-сіре. М’якуш блідо-помаранчевий, нещільний, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 6–8%, цукрів – 5–6%, каротину – 5–7 мг%. Насіння біле, крупне, маса 1000 штук – 330–418 г. Урожайність плодів – 35–60 т/га, насіння – 700–800 кг/га. Сорт кормовий і для виробництва товарного насіння. Рослини сорту формують по довжині рядка природні валки плодів.

Світень. Вид крупноплідний. Сорт середньостиглий (115–120 діб). Кущовий. Плоди слабосплюснуті, слабосегментовані, дрібні та середні масою 2,5–5,1 кг. Забарвлення кори плода світло-сіре. М’якуш блідо-помаранчевий, нещільний, товщина – 3–5 см. Вміст сухої речовини в плодах – 5–8%, цукрів – 4–6%, каротину – 2–8 мг%. Насіння біле, крупне, маса 1000 штук – 280–350 г. Урожайність плодів – 35–48 т/га, насіння – 600–800 кг/га. Сорт універсальний і для виробництва товарного насіння. Рослини сорту формують по довжині рядка природні валки плодів.

Гамлет. Вид твердокорий. Сорт ранньостиглий (до достигання – 84–90 діб). Короткоплетистий, голонасінний. Плоди округло-сплюснуті, гладенькі, слаборебристі, жовто-помаранчеві. Кора дерев’яниста. М’якуш кремовий, хрумкий, товщина – 3–4 см. Вміст сухої речовини у плодах – 6,9–7,0%, цукрів 4–5%, каротину 3–5 мг%. Середня маса плода – 2,6–4,2 кг. Насіння голе, зелене, маса 1000 штук – 178–250 г. Урожайність плодів – 31–40 т/га, насіння – 490–580 кг/га. Сорт посухостійкий. Основне призначення сорту – використання в олійно-жировій і кондитерській промисловості.

Технологія вирощування гарбуза на насіння

Ґрунти й розміщення посівів. Гарбуз потребує родючих структурних ґрунтів, переважно легкого механічного складу (чорноземи легко- та середньосуглинкові) з рН від 6,0 до 7,0; малопридатні для нього важкі суглинки. Під насіннєвий гарбуз вибирають поля з незначною забур’яненістю та вільні від багаторічних бур’янів (осот, пирій, берізка тощо). Додатково враховують рельєф поля та рівень залягання ґрунтових вод (на 2,5–3,0 м). У північних регіонах гарбуз краще розміщувати на південних схилах; у посушливих – на схилах, більш забезпечених вологою.

Попередники. Найважливіше значення для підвищення врожайності насіння гарбуза мають науково обґрунтовані сівозміни. Гарбуз можна вирощувати в різних сівозмінах – польових, спеціальних баштанних, овочево-кормових та інших.

Багаторічними дослідами й практикою встановлено, що найкращим попередником гарбуза в польових сівозмінах є озима пшениця після чорного удобреного пару; добрими – кукурудза на силос та багаторічні трави (особливо бобові). Допустимі — ячмінь, яра пшениця та інші однорічні ярі зернові. Небажаними попередниками залишаються соняшник, кукурудза на зерно, суданська трава.

В овочево-кормових сівозмінах добрими попередниками є цибуля, ранні помідори й картопля, капуста рання, овочевий горох; поганими – коренеплідні та всі рослини з родини Гарбузові (огірок, кавун, диня, кабачок). Небажаною залишається також монокультура гарбуза. Висівати гарбуз по гарбузу або по інших баштанних можна не раніше ніж через чотири-п’ять років.

Добрива. Незалежно від типу ґрунтів, гарбуз позитивно реагує на внесення добрив. У Степу під нього бажано вносити не менш як 20–30 т/га свіжого або 10–15 т/га перепрілого гною, в Лісостепу — 30–40 т/га гною або 20–30 т/га перегною. Рекомендовані дози мінеральних добрив у Степу N_45-60P₆₀K_45-60, у Лісостепу – N₆₀P₆₀K₆₀.

Усю дозу органічних і фосфорно-калійних добрив вносять під оранку, азотні – під весняну культивацію (100 %) або вроздріб (50 % навесні під культивацію, 50 % – у підживлення). Ефективніше вносити добрива, розподіливши їхню норму на чотири періоди: під зяблеву (на пісках – весняну) оранку — основні добрива (вся доза органічних, 2/3-3/4 дози фосфорних, від 2/3 до повної дози калійних); під весняну культивацію або під час сівби – 1/3-1/4 дози фосфорних і половинну норму азотних. Решту азотно-калійних добрив розподіляють на внесення у два підживлення (по N₁₅K₁₀): перше – відразу після появи масових сходів, друге – на початку утворення огудини.

Під час підживлення добрива вносять у сухому або розчинному вигляді. Захисна зона за першого підживлення – 15-20 см, за другого – на відстані 60-70 см від рядка. Глибина внесення мінеральних добрив – 10-12 см. Як азотні добрива можна використати гноївку, пташиний послід, розбавлені водою в 10-15 разів. Задля економії мінеральних добрив застосовують локальне внесення (по N30P40K30).

Обробіток ґрунту. Після збирання попередника ґрунт обов’язково лущать дисковими знаряддями на глибину 6–10 см у два сліди. На ділянках, сильно засмічених коренепаростковими бур’янами, в період появи їхніх розеток додатково проводять глибше (10–12 см) лущення лемішними лущильниками. Пласт багаторічних трав обробляють плугами з передплужниками відразу після останнього скошування трав. У решті випадків, незалежно від попередника, через 20–25 днів після останнього лущення розпочинають оранку.

Поле під гарбуз орють глибоко (25–27 см) і якомога раніше. Якщо до настання зими ґрунт сильно ущільнюється або заростає бур’янами, з осені проводять додатково одну-дві культивації на глибину 10–12 см. Для попередження дефляції ґрунтів, крім традиційної оранки, застосовують глибокий плоскорізний обробіток. Весняна оранка знижує врожайність гарбуза. На сильно ущільнених ґрунтах оранку краще проводити навесні з одночасним боронуванням.

Передпосівний обробіток ґрунту включає обов’язкове боронування зябу в оптимальні строки та одну-дві культивації. Боронують зяб у два сліди навскіс до напрямку оранки. Першу культивацію на глибину 12–14 см проводять через чотири-п’ять днів після боронування. Другу (передпосівну) виконують мілкіше — на глибину висіву насіння (7–8 см). На піщаних ґрунтах зяб переорюють без боронування і в подальшому проводять тільки передпосівну культивацію.

У разі дефіциту продуктивних запасів вологи в ґрунті (в роки з короткою або сухою весною) після боронування проводять лише одну передпосівну культивацію.

 Підготовка насіння до сівби

Застосовують різні способи:

• механічні – шліфування, калібрування, сортування;

термічні та гідротермічні:

•  обігрівання на сонці за сім-десять діб до сівби;
•  прогрівання в термостаті за температури від 35 до 40 ºС протягом трьох-п’яти діб або 60 оС — протягом 4 годин;
•  4–5-добове загартовування перемінними температурами (по 12 годин за 0…2 і 18…20 °С);
•  ошпарювання гарячою водою (60…80 °С) протягом 3–4 хв на решетах;

хімічні:

•  замочування на 18–24 год у розчинах перманганату калію, сульфату цинку, борної кислоти (концентрація розчинів — 0,01–0,05 %);
•  обробка мікроелементами, регуляторами росту рослин чи біостимуляторами;
•  протруювання проти хвороб (антракнозу, пероноспорозу, фузаріозного в’янення, бактеріозу) та шкідників (дротянки, совки);

фізичні – барботування, обробка ультразвуком тощо.

Замочене насіння доводять до сипкого стану і висівають за теплої погоди та достатньої вологості ґрунту. За всіх способів підготовки не допускають пошкодження насіння, зниження його схожості та енергії проростання.

Строки, способи сівби, норми висіву, глибина загортання насіння. Строки сівби зазвичай коливаються залежно від погодних умов навесні. Висівати гарбуз доцільно за температури ґрунту 10…12 °С на глибині 8–10 см. У Степу його висівають у другій-третій декадах квітня, в Лісостепу – у першій-другій — травня. За всіх висівних термінів обов’язково слід враховувати багаторічні дані щодо дат весняних заморозків у кожному регіоні.

Для висівання добирають високоякісне сортове насіння. Сіють гарбуз уручну (на невеликих ділянках) або механізованим способом (пневматичними сівалками AEROMAT A, СУПН-8, СУПН-12 та ін.).

Насіння висівають на глибину 7–8 см і глибше (за сівби у сухий ґрунт), але обов’язково — у вологий шар. У дні з сухою погодою посіви коткують до та після сівби.

Найпоширеніші широкорядні способи сівби з міжряддями 140, 180, 280 і 360 см. Схема розміщення рослин під час вирощування сортів гарбуза з довгою огудиною у Південному Степу – 210 х 200 см (густота посіву — 2,4 тис. рослин/га), у Центральному Степу – 210 х 140 см (3,4 тис. рослин/га), у Лісостепу – 140 х 140 см (5,1 тис. рослин/га). Вирощують кущові сорти гарбуза за схемою 140 х 70 см (густота — 10,2 тис. рослин/га).

Догляд за рослинами. Найбільші врожаї плодів і насіння отримують за проведення не менш ніж трьох міжрядних обробітків до змикання огудини та двох-трьох ручних прополювань. Посіви гарбуза обробляють овочевими або баштанними культиваторами. Першу культивацію проводять після позначення рядків або у фазі першого листка рослини на глибину 12–14, другу – на 8–10 см (у фазі трьох-п’яти листків), третю (під час формування огудини) й наступні – на глибину 6–8 см.

У разі утворення ґрунтової кірки посіви боронують до появи сходів упоперек рядків легкими боронами не пізніше ніж п’ять діб після сівби. За затримки появи сходів гарбуза проводять досходовий міжрядний обробіток (за сходами маякової культури). У суху погоду глибину міжрядних обробітків зменшують на 2–3 см. Захисні зони під час першого обробітку – 10–15 см, надалі — ширші. Після першого міжрядного обробітку розпушують ґрунт у рядку вручну, на глибину 3–4 см, знищують бур’яни в захисній смузі. На загущених посівах проводять одно-, дворазове прорідження рослин: перше – у фазі одного-двох листків одночасно з першим прополюванням, друге – у фазі «шатрика» (три-п’ять листків), яке поєднують із другим міжрядним обробітком та другим прополюванням.

Гарбузи краще, ніж інші баштанні рослини, реагують на зрошення. На зрошуваних ділянках потрібно підтримувати вологість ґрунту від сходів до цвітіння на рівні 70 % НВ, від цвітіння до утворення плодів — від 70 до 80 % НВ. Після зав’язування плодів поливи слід припинити. Норма й кількість поливань залежать від способу зрошення, ґрунтово-кліматичної зони та погодних умов.

Захист рослин проти хвороб, шкідників і бур’янів. Гарбуз в Україні найчастіше уражується грибними (борошниста роса, пероноспороз, антракноз, чорна гниль), бактеріальними (плямистість листків і плодів, верхівковий і квітковий бактеріози, токсичний бактеріоз) і вірусними (звичайна огіркова і гарбузова мозаїки) хворобами.

Посівам гарбуза шкодять шкідники: сисні (баштанна попелиця, павутинний кліщик, цибулевий трипс), гризучі (дротяники, жуки, гусінь совок) та інші (саранові, гризуни, птахи).

Насінницькі заходи. В природних умовах сорти різних культурних видів гарбуза (твердокорого, великоплідного й мускатного) між собою не перезапилюються. Тому просторова ізоляція між посівами гарбуза різного виду на відкритій місцевості має бути 50, на захищеній – 20 м. У межах одного виду вона має становити 800 м на відкритій ділянці, 400 м – на закритій (за винятком мускатного).

Для збереження сортових властивостей і одержання високоякісного насіння на посівах протягом вегетації обов’язково проводять фітосанітарні й сортові прочищення. Тобто видаляють рослини, пошкоджені хворобами й шкідниками, а також усі нетипові для сорту (домішки) рослини та плоди. Перше сортове прочищення посівів проводять у фазі бутонізації жіночих квіток, друге — у фазі формування плодів, третє – в період їхнього достигання. Гарбузи потребують додаткового бджолозапилення, бо мають набагато крупніший і важчий пилок. За появи жіночих квіток на плантацію вивозять бджіл (по два вулики на гектар).

Збирання врожаю, видалення та доробка насіння. Збирання плодів гарбуза на насіння проводять за один прийом у фазі повної фізіологічної стиглості, яка настає через 60–110 діб від початку їхнього зав’язування. Зазвичай гарбузи твердокорого виду готові для збирання через 90–110 діб, великоплідного – через 120–150, мускатного – через 130–140 діб від дати висіву. Повне достигання насіння в плодах ранніх сортів гарбуза твердокорого виду розпочинається в першій половині вересня, середньостиглих сортів крупноплідного виду – в кінці вересня – на початку жовтня.

Видаляти насіння з гарбузів розпочинають за вмісту в них вологи не більш як 35–40 %. Насіння вибирають уручну або різними насіннєвідбірними машинами. За ручного видалення із розрізаних навпіл плодів насіння вибирають разом із мезгою. Вибране насіння гарбуза не потребує бродіння, його відразу ретельно відмивають водою (краще проточною) на решетах. Для механізації операцій із подрібнення плодів, відокремлення й відмивання насіння використовують спеціальні машини й технічні лінії (ІБК-5, ЛСБ-20, ЛВС-30, АВС-30), а також інші вдосконалені лінії, обладнані пристроями, сушарками та різними бункерами для збирання відходів насінництва.

Відмите насіння просушують упродовж від двох до п’яти діб природним сонячно-повітряним способом, розстеливши його шаром не більш як 5 см, або піддають просушуванню штучно нагрітим повітрям. Досушують насіння в сушарні за температури повітря, що не має перевищувати 35…38 ^оС, до кондиційної вологості – 10 %.

Висушене насіння вивільняють від поверхневої плівки на шліфувальних машинах. Сортування насіння проводять на очисних машинах і сортувальному столі за питомою масою, лінійними розмірами та формою. Гарбузове насіння має переважно видовжену форму, тому його очищують на решетах із круглими отворами. Очищене насіння після обробки пакують, маркують та зберігають згідно з чинним стандартом. Насіння слід зберігати за відносної вологості повітря не вищої ніж 70–75% або в герметичній тарі. Оптимальний режим зберігання насіння – температура 10…12 ^оС і відносна вологість повітря 50–70 %.

О. Сергієнко, доктор с.-г. наук, Інститут овочівництва і баштанництва НААН