Ризики ураження кукурудзи шкідливими організмами
Кукурудза формує добре розвинену за площею живлення мичкувату кореневу систему, яка поширюється в ґрунті діаметром близько 1 м навколо стебла й пронизує як верхню частину ґрунту, так і на глибину 2,5–3 м. Проте мичкувата коренева система повністю займає ґрунт навколо рослини лише у фазі 6-8 листків, а максимальної глибини вона сягає лише в період викидання волоті. Неглибокий розподіл коренів у молодих рослин є великою загрозою їхнього ушкодження робочими органами просапних агрегатів, що сприяє швидкому проникненню через ранки ґрунтової інфекції та розвитку кореневих і стеблових гнилей. Крім того, в ранні фази розвитку молодих рослин ріст і розвиток кореневої системи відбувається повільно, що є основною причиною їхнього слабкого засвоєння поживних речовин, особливо фосфору, та зниження опору рослин до інфекційних захворювань. Повільні темпи зростання рослин на початку розвитку сприяють забур’яненості поля, тому що змикання рядів у посівах кукурудзи відбувається пізно, лише у фазі п’яти-шести листків і за висоти рослин 50–60 см. Тому в ці фази розвитку посіви кукурудзи потребують своєчасного й ретельного проведення агротехнічних і хімічних заходів проти бур’янів.
Відомо, що кукурудза є світлолюбною культурою, інтенсивність асиміляції перебуває в тісній залежності від інтенсивності освітлення рослин. У разі затінення листків вона суттєво знижується, листкові пластинки інтенсивніше уражуються гельмінтоспоріозом, цефалоспоріозом, іржею. Тому розміщення листків на рослині та площа живлення мають велике значення. Оптимальний індекс листкової поверхні для кукурудзи, яку вирощують на зерно, має перебувати в межах 3–4.
Кукурудза — рослина короткого світлового дня, найшвидше вона переходить у генеративну фазу розвитку за тривалості світлового дня 8–9 годин. А за більшої його тривалості вегетація рослин подовжується, вони інтенсивніше уражуються стебловими гнилями, пухирчастою сажкою, склероспоріозом, септоріозом, сірою плямистістю. Тому, щоб зменшити негативний вплив цих факторів на рослини, гібриди кукурудзи для північних регіонів мають бути генетично пристосовані до умов довгого світлового дня.
Кукурудза як теплолюбна культура добре росте й розвивається в діапазоні температур 12-25°С, оптимум — 22-25°С вдень і 18°С — вночі. Високу потребу кукурудзи в теплі слід враховувати під час визначення строків сівби й збирання. Біологічний мінімум температури для проростання насіння в ґрунті перебуває в діапазоні 8-10°С, а оптимальний режим — 12-15°С.
Сівба насіння в холодний ґрунт призводить до інтенсивного його ураження пліснявими грибами, що є причиною суттєвого зниження польової схожості. Прохолодна погода у фазі одного-двох справжніх листків у кукурудзи сприяє масовому ушкодженню рослин личинками шведської мухи. Такі рослини залишаються низькорослими, сильно кущаться, інтенсивно уражуються пухирчастою сажкою, септоріозом. Тепла волога погода сприяє інтенсивному розвитку й розмноженню попелиць на рослинах кукурудзи, які є переносниками вірусної інфекції.
Під час сівби вологість ґрунту на глибині загортання насіння достатня для набрякання й проростання насіння. Вибагливість кукурудзи до вологи на початку вегетації невисока, вона повністю забезпечується у вигляді атмосферних опадів на рівні близько 30 мм на місяць. За дефіциту вологи в ґрунті зростає ушкодження насіння та проростків дротяниками, нерідко за сильного пошкодження стебел молоді рослини гинуть. Також шкодять культурі на початкових етапах розвитку личинки кукурудзяного жука, які живляться тоненькими корінцями, згодом пошкоджують стрижень кореня, сприяють інтенсивному розвитку кореневих гнилей, пошкоджені рослини часто вилягають.
Найбільша потреба у волозі рослин спостерігається в період інтенсивного росту й накопичення сухої речовини — за один-два тижні до викидання волоті — та триває протягом одного місяця (настання молочної стиглості). Дефіцит вологи в цей критичний період супроводжується в’яненням рослин. В’янення рослин у цей період спостерігається насамперед на площах, де вносили в ґрунт під час сівби великі дози мінеральних добрив. У ґрунтовому розчині зростає концентрація елементів живлення, що є причиною інтоксикації рослин, які швидко в’януть, зупиняються в рості й розвитку, а за тривалої нестачі вологи гинуть. Крім того, такі рослини інтенсивно уражуються цефалоспоріозом. У свою чергу, надмірне зволоження ґрунту в цей період призводить до ураження рослин бурою плямистістю, аскохітозом, диплодіозом, склероспорозом. А качани уражуються фузаріозом, червоною, сірою, білою, пухирчастою гниллю. Також за цих умов стебла й качани рослин інтенсивніше пошкоджують гусениці кукурудзяного метелика, а качани псують ще й гусениці бавовникової совки. Через завдану шкоду стебла часто ламаються, через пошкоджені тканини дуже легко проникає інфекція збудників стеблових гнилей і пліснявіння насіння, що спричинює інтенсивний розвиток хвороб.
Кукурудза, як відомо, не дуже вибаглива до розміщення в сівозміні і не має жорстких вимог щодо попередника. У сівозмінах, насичених зерновими колосовими культурами, після кукурудзи як попередника суттєво знижується чисельність зернових нематод. Проте зростає рівень ураженості рослин пшениці, жита, ячменю, тритикале фузаріозною кореневою гниллю та фузаріозом колоса. Це пояснюється тим, що збудники названих захворювань розвиваються на коренях, стеблах і качанах кукурудзи і післяжнивні рештки культури є основним джерелом зберігання інфекції. Посіви кукурудзи є також резерватором вірусної інфекції — збудників жовтої карликовості ячменю, штрихуватої мозаїки ячменю, які інтенсивно уражують також пшеницю, жито, овес, просо, різні види злакових трав і злакових бур’янів. Тому за розміщення зернових колосових культур після кукурудзи слід враховувати фітосанітарний стан кукурудзяного поля, який визначається рівнем чисельності шкідливих організмів і потенційними загрозами їхнього негативного впливу на поточну культуру вирощування.
В разі вибору кукурудзи як попередника цукрових буряків слід особливо враховувати двоякий вплив цієї культури на фітосанітарний стан поля, тому що вона відіграє як позитивну роль — кореневі виділення рослин достовірно знижують чисельність бурякової нематоди в ґрунті, так і негативну — сприяє інтенсивному ураженню коренеплодів буряків бурою гниллю, тому що збудник цього захворювання розвивається інтенсивно й на рослинах кукурудзи.
Кукурудза для свого росту й розвитку потребує добре окультурений ґрунт, який дає змогу провести якісну сівбу й отримати дружні сходи завдяки формуванню потужної кореневої системи як в орному, так і підорному шарах. Під час проведення обробітку ґрунту та інших польових робіт слід уникати його переущільнення. Усі ґрунтообробні операції потрібно проводити з мінімальною негативною дією на структуру ґрунту. За дотримання цих вимог рослини на таких ґрунтах розвиваються здоровими й майже не уражуються збудниками кореневих і стеблових гнилей, септоріозом, альтернаріозом.
Способи обробітку ґрунту (традиційний, ґрунтозахисний, нульовий) у господарстві слід обирати залежно від конкретних ґрунтових і погодних умов року, наявності водної і вітрової ерозії, фітосанітарного стану поля, попередника, форми органічного добрива, ступеня й глибини ущільнення ґрунту, наявності післязбиральних рослинних решток і їхньої кількості тощо. Принагідно слід зауважити, що вирощування кукурудзи за безплужного способу основного обробітку ґрунту, і особливо за Nо-tillтехнології, потребує постійного контролю за фітосанітарним станом поля і своєчасного проведення хімічних захисних заходів щодо обмеження поширення й розвитку шкідників, хвороб і бур’янів.
Вибір густоти стояння рослин варіює залежно від ґрунтовокліматичних умов, групи стиглості гібрида, висоти росту, вологості ґрунту. Ранньостиглі гібриди сіють густіше, ніж пізньостиглі. Норма висіву високорослих гібридів значно нижча порівняно з низькорослими. Підвищена густота стояння рослин має негативний вплив на їхнє зростання й розвиток, тривалість вегетаційного періоду, формування качанів та їхнє дозрівання, оскільки підвищується конкуренція між рослинами за вологу, поживні речовини та сонячну енергію. В загущених посівах посилюється дія стресових факторів — за таких умов у верхній частині качана не утворюються зерна, вони дуже сприйнятливі до ураження нігроспорозом, фузаріозом. За несприятливих зовнішніх умов середовища — температурного, водного, поживного або світлового стресу — починаючи з верхівки качана суттєво скорочується кількість і маса зерен, зростає ураженість зернівок бактеріозом, біллю, фузаріозом, пошкодження качанів гусеницями бавовникової совки.
Оптимальне забезпечення рослин поживними речовинами підвищує стійкість кукурудзи до інфекційних захворювань (набутий імунітет), гарантує отримання високого та якісного врожаю. У ранні фази росту й розвитку через повільне формування кореневої системи слід забезпечувати рослини легкорозчинними формами добрив. Максимальну кількість (70–80%) поживних речовин рослини кукурудзи споживають у період від викидання волоті до трьох-чотирьох тижнів після цвітіння. За дефіциту в ґрунті азоту, фосфору, калію, магнію, сірки та мікроелементів — цинку, марганцю, міді й бору порушуються фізіологічні й окисно-відновні біохімічні процеси, що в кінцевому результаті призводить до суттєвого зниження стійкості рослин до хвороб.
Рослини кукурудзи до фази другого-третього справжнього листка малочутливі до бур’янів. Проте висока засміченість посівів кукурудзи в наступні фази — до появи восьми — десяти листків суттєво знижує врожайність. У цей період посіви мають бути вільні від бур’янів. Шкідливий вплив засмічувачів на рослини кукурудзи відчутний і в пізніші фази розвитку. Висока забур’яненість кукурудзяного поля сприяє масовому розмноженню й пошкодженню сходів гусеницями озимої та окличної совок, південним сірим довгоносиком. Для ефективного захисту культури від бур’янів установлені економічні пороги шкідливості, які означають рівні засміченості посівів за фазами розвитку рослин, протягом яких доцільно проводити захисні, здебільшого хімічні, заходи або поєднання механічно-хімічних агроприйомів.
Основними заходами профілактики масового розмноження шкідників, інтенсивного поширення хвороб на кукурудзі є переведення захисту культури на агроценотичну основу, тобто на науково обґрунтоване управління фітосанітарним станом кукурудзяних полів за максимального використання природних регулювальних факторів агроценозу посівів. Причому інсектициди, фунгіциди, гербіциди слід використовувати не просто для знищення шкідливих організмів, а як засіб управління процесом їхньої саморегуляції.
В сучасних умовах господарювання спостерігається стрімкий перехід від тотальної боротьби зі шкідниками й хворобами до інтегрованого захисту, застосування якого дає змогу регулювати чисельність шкідливих організмів на економічно невідчутному рівні шкідливості, правильно й економно застосовувати пестициди, що дає змогу суттєво покращити екологію довкілля.
І. Марков, професор НУБіП України
Журнал «Пропозиція», №11, 2019 р.