Інтегрована система захисту сої

Фітосанітарна ситуація в посівах сої останніми роками значно погіршилася. Спостерігається зростання посівних площ сої в Україні, що, своєю чергою, спричинює значне поширення шкідливих об’єктів, видовий склад яких у різних ґрунтово-кліматичних умовах неоднаковий. Крім того, недотримання вимог зональної технології вирощування, а також несприятливі гідротермічні умови в період вегетації призводять до масового їхнього розповсюдження.

Сою на всіх етапах її вегетації — від висіяного насіння до посівної стиглості — уражує близько 120 збудників хвороб грибної, бактеріальної і вірусної природи. У нашій країні найбільшого поширення набули: фузаріоз, пероноспороз, септоріоз, церкоспороз, аскохітоз, альтернаріоз, біла гниль, кутастий та пустульний бактеріози, вірусна мозаїка. Хвороби сої завдають значних втрат, а саме: знижують енергію проростання насіння та його схожість, зріджують посіви, ослабляють рослини, зменшують фотосинтетичну поверхню й продуктивність культурних рослин, погіршують якісні показники врожаю. Використання фунгіцидів на сої є відносно новим елементом технології вирощування цієї культури.

Серед сортів сої, які вирощують у нашій країні, попри велику їхню морфо-фізіологічну різноманітність, немає таких, що мають абсолютну стійкість до найпоширеніших хвороб. Навпаки — більшість із-поміж них належить до категорії сприйнятливих до захворювань різної етіології.

Високою польовою стійкістю до більшості поширених хвороб характеризуються районовані сорти: Альянс, Антарес, Білявка, Вільшанка, Голубка, Мавка, Мальвіна, Мельпомена, НС Максимус, ОАЦ Аватар, Переяславка, Перлина, Подяка, Райдуга, Ранок, Сандра, Святогор, Смуглянка, Таврія, Хорол, Ясочка тощо.

Під час вегетаційного періоду проти найпоширеніших захворювань сої, таких як септоріоз, пероноспороз, фузаріоз тощо, у фази три-чотири трійчасті листки, бутонізація, початок наливання насіння застосовують фунгіциди на основі діючих речовин: азоксістробін + ципроконазол; азоксістробін + ципроконазол + епоксіоназол; алюмінію фосфіт + фосфориста кислота; беноміл; каптан; міді гідроксид; пікоксістробін + ципроконазол; піраклостробін + епоксиконазол; пропіконазол + прохлораз; протіоконазол + флуопірам; сірка + тебуконазол; тебуконазол + азоксістробін; тебуконазол; тебуконазол + трифлоксистробін; тіофанат-метил + тетраконозол; флутриафол + карбендазим; флутріафол + тебуконазол; цимоксаніл + міклобутаніл.

В Україні шкідлива ентомофауна сої представлена великим розмаїттям комах і кліщів. Розширення площ посіву під цією культурою сприяє їхньому збільшенню. В Україні шкідлива фауна агроценозів сої представлена 114 видами, серед яких поліфаги становлять 86%, олігофаги — 14%. Основну масу видів фітофагів сої становлять комахи — 96,5%. Частка слимаків і кліщів — 2,6% та 0,9% відповідно.

Встановлено, що в сприятливі для свого розвитку роки шкідники здатні знищити 90% урожаю. Їхня чисельність і шкідливість на сої проявляється в різному ступені впродовж усього вегетаційного періоду і за роками дуже змінюється. Найчастіше спостерігається шкода від комплексу видів комах, що з’являються на посівах одночасно. У посушливі роки їхня шкідливість помітніша. Найуразливіші для рослин вегетаційні етапи — початкова фаза розвитку проростання насіння та сходи, період закладання генеративних органів, фази наливання й дозрівання зерна. Найвища шкідливість шкідників сої спостерігається в Степу й поступово зменшується із просуванням на північ Лісостепу.

До небезпечних шкідників сої слід віднести: акацієву (бобову) вогнівку, яка пошкоджує тільки зерно; інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин.

У акацієвої вогнівки завдає шкоди гусінь другого та третього поколінь. Молоді гусениці прогризають стінки бобів і проникають усередину, де пошкоджують зерно та залишають екскременти. За період розвитку одна гусениця може пошкодити один-два боби. Пошкоджене зерно втрачає насіннєву якість, особливо середньо- та пізньостиглих сортів. Період найбільшої шкідливості — липень-серпень (період формування та розвитку бобів).

Найшкідливішими на посівах сої є звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник і ягідний клоп), клопи-сліпняки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах — щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гамми тощо. Шкідниками зерна та паростків у ґрунті є личинки смугастого й степового коваликів, паросткової мухи та ін. Досить значної шкоди також може завдавати чортополохівка (рос. — рєпєйніца).

Асортимент інсектицидів, рекомендованих для захисту сої від шкідників, досить широкий, тож важко зупинятися на конкретних препаратах. Згідно з «Переліком пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», у 2020 р. для захисту сої від шкідників було рекомендовано 58 інсектицидів, із яких 16 препаратів (27,6%) належать до групи синтетичних піретроїдів, десять (17,2%) — до групи акарицидів, вісім (13,8%) — до комбінованих інсектицидів на основі діючих речовин із групи ФОС і синтетичних піретроїдів, до фосфорорганічних сполук належать п’ять препаратів (8,6%), чотири (6,9%) — до групи неонікотиноїдів, до феніксипіразолів відносять три препарати (5,2%). Також дозволено два (3,4%) комбіновані інсектициди на основі неонікотиноїдів і синтетичних піретроїдів, два препарати (3,4%) із групи авермектинів, по одному (1,7%) — з різних груп: піразоли, антраніламіди, кетоеноли, комбіновані препарати (ФОС + неонікотиноїди + пірадизинони; антраніламіди + синтетичні піретроїди; піразоли + тетразини; бензаміди + синтетичні піретроїди та акарициди + авермектини). Слід зазначити, що всі ці препарати призначені для захисту сої протягом вегетації від шкідників.

Існує досить широкий ареал різних захворювань і шкідників на посівах сої, які можуть проявлятися під час вегетаційного періоду і завдавати значних збитків майбутньому врожаю. Лише поєднання агротехнічних, біологічних і хімічних методів боротьби, які складуть основу інтегрованої системи захисту, забезпечить надійний контроль шкідливих об’єктів і одержання високих урожаїв якісного насіння.

Одним із завдань сучасного землеробства є створення оптимального фітосанітарного стану в агроценозах польових культур. Серед яких соя наділена низькою конкурентною здатністю проти бур’янів. Тому захист посівів сої від бур’янової рослинності є одним із важливих факторів підвищення її врожайності. У різних ґрунтово-кліматичних зонах України видова різноманітність бур’янів досить велика. Виявлено понад 700 видів бур’янів, із яких близько ста становлять значну загрозу для посівів агрокультур. В умовах України на посівах сої розвиваються понад 50 видів смітних рослин. Втрати врожаю від них можуть сягати 30–50%. Достовірне зниження врожайності сої — на 11% — відмічено вже за наявності п’яти рослин однорічних бур’янів на 1 м². Зі зростанням щільності бур’янів до10–15 шт./м² продуктивність посівів зменшується на 26–31%. Якщо ж рівень забур’яненості перевищує 25 шт./м², урожайність культури знижується майже вдвічі.

На території України в посівах сої найпоширеніші такі види бур’янів: у Лісостепу в агроценозах — осот рожевий (Cirsium arvense) та жовтий (Sonchus arvensis), лобода біла (Chenopodium album), гірчиця польова (Sinapis arvensis), щириця звичайна (Amaranthus retroflexus), щириця лободоподібна (Amaranthus blitoides), редька дика (Raphanus raphanistrum), ромашка непахуча (Matricaria inodora), талабан польовий (Thlaspi arvense), берізка польова (Convolvulus arvensis). Зі злакових бур’янів основними є просо куряче (Echinochloa crus-galli), мишій сизий (Setaria glauca) та пирій повзучий (Elytrigia repens). У зоні Степу і на зрошуваних землях найбільшу загрозу становлять осоти, гірчак бepeзкoподібний (Polygonum convоlvulus), хрінниця крупкоподібна (Cardaria draba), лобода біла, щириці звичайна і біла (Amaranthus albus), паслін чорний (Solanum nigrum), дурман звичайний (Datura stramonium), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia), просо куряче та інші.

Найбільшої шкоди сої завдають бур’яни, які з’являються в посівах до або одночасно зі сходами цієї культури. Із такими рослинами бур’янів соя, з огляду на свої біологічні особливості, конкурувати не може. Їх слід знищувати не пізніше ніж через 25 днів після появи сходів культури. Кожен день забур’яненості посівів понад цей термін знижує врожайність її на один відсоток. Отже, заходи контролю бур’янів слід проводити до настання критичного періоду їхньої шкідливості.

Одним із основних та найдієвіших заходів контролю бур’янів є хімічний, який базується на застосуванні гербіцидів: ґрунтових, післясходових і суцільної дії.

Складнощі за використання гербіцидів для захисту посівів сої пов’язані з недостатньою селективністю й обмеженістю спектра дії більшості препаратів, рекомендованих для цієї культури. Останнє стосується як гербіцидів, які вносять у ґрунт до появи сходів, так і тих, що застосовують у період вегетації сої та бур’янів. У зв’язку з цим у багатьох країнах почали вирощувати трансгенну сою, резистентну до гербіцидів суцільної дії, зокрема до гліфосату й глюфосинату. Це підвищує надійність і значно спрощує та здешевлює систему захисту сої від бур’янів. Однак через необхідність кількаразового внесення цих гербіцидів для забезпечення пролонгованого захисту посівів сої вирощування трансгенної культури виявилось доволі витратним. Рентабельнішим є комплексне застосування селективних і неселективних гербіцидів у посівах сої.

Попри те, що останнім часом частіше вносять гербіциди по сходах культури, для комплексування з гліфосатом чи глюфосинатом, які застосовують по вегетуючих бур’янах, доцільніше вносити селективні гербіциди в ґрунт до появи сходів сої. Це дасть змогу захистити культуру до того моменту, коли ефективним стане внесення неселективних препаратів.

Для максимального знищення бур’янів у посівах сої застосовують грунтові гербіциди на основі таких діючих речовин: ацетохлор, метрибузин, кломазон, пендиметалін, трифлуралін, прометрин, імазетапір, S-метолахлор.

Якщо із базових (ґрунтових гербіцидів) орієнтуватися на застосування проти злакових видів засмічувачів, то доцільніше використовувати хлорацетаміди, проти дводольних найпоширеніші триазини, триазинони, динітроаніліни та оксазолідинони. Із післясходових (страхових) гербіцидів найчастіше застосовують гербіциди із групи похідних арилоксифеноксипропіонової кислоти та циклогександіони. Для контролю дводольних видів застосовують гербіциди із груп бензотіадіазинони, сульфонілсечовини, дифенілетери. Для одночасного контролю злакових і дводольних бур’янів надають перевагу гербіцидам із групи імідазолінони, проте після їхнього застосування є певні обмеження щодо посіву наступної культури в сівозміні.

Використання гербіцидів ґрунтової дії має цілу низку недоліків. Зокрема, вони проявляють високу гербіцидну активність за умов достатнього зволоження ґрунту. Тож це слід враховувати — навіть загортання їх у ґрунт знаряддями довисівного обробітку за посушливих умов на період сівби не забезпечує належного пригнічення проростків бур’янів. За використання гербіцидів ґрунтової дії не завжди можна передбачити проростання насіння бур’янів, чутливих до такого типу препаратів. У зв’язку з цим на основних сільськогосподарських культурах акцент під час застосування гербіцидів зміщується на післясходовий період. До істотних переваг застосування гербіцидів у цей період слід віднести можливість точно оцінити видовий склад бур’янів, максимально використати потенціал агротехнічних заходів і гербіцидів із відповідним спектром дії.

Можливе вирощування сої і без застосування гербіцидів. Однак за цих умов доводиться частіше вдаватися до обробітку ґрунту. Краще використовувати сорти сої, що характеризуються інтенсивним ростом у післясходовий період, швидко затінюють ґрунт, пригнічують ріст перших бур’янів. Досходове боронування проводять лише до того часу, коли проростки не досягли шару ґрунту, в який проникають зуби борін. Найкращий ефект від боронування одержують у фазі білої ниточки бур’янів. Боронують упоперек або по діагоналі поля в середині дня, коли рослини трохи втрачають тургор і не ламаються. Поєднання до- та післясходових боронувань і культивацій міжрядь дає змогу знищити значну кількість бур’янів у посівах. Правильне застосування агротехнічних заходів захисту від бур’янів без гербіцидів забезпечує 2,3–7,8% прибавки врожайності з одночасним зменшенням гербіцидного навантаження на ґрунт і навколишнє середовище.

Впродовж вегетації рослин слід проводити позакореневі підживлення (1–4 рази) сої з використанням одного з доб­рив: Аватар-2 (100–250 мл/га); Агромаг (1–2 л/га); Айдамін (0,25–1 л/га); Аміно Ксеріон (0,2–0,5 л/га); Басфоліар Авант Натур СЛ (0,5–3 л/га); Біофордж (0,5–2 л/га); Вуксал (0,75–1 л/га); Грін Хас (0,5–3 л/га); ЦЕОВІТ Антистрес (0,5–4 л/га); Форталіс (1 л/га); Еколист багатокомпонентний (2–5 л/га); мінеральні добрива Агросол (3 кг/га); мінеральні добрива Квантум (3,5 л/га); Нутрі-файт Магнум (5 л/га); Олігомакс (1–5 кг/га); органо-мінеральне добриво Фертігум (0,3–0,5 л/га); Плантафол (1,5–3 л/га); Разормін (0,25–0,3 л/га); Реаком Плюс (3–5 л/га); рідкі комплексні добрива Омекс Біо (1–1,5 л/га) та інші. Для підживлення рослин можна використати біопрепарати Азотофіт, р. (0,5 л/га), Біокомплекс АТ, р. (0,3–0,5 л/га). Позакореневі підживлення рослин не тільки підвищують продуктивність рослин, а й підсилюють їхню стійкість до багатьох грибних і бактеріальних хвороб, покращують якість отриманого врожаю.

Л. Губенко, ННЦ «Інститут землеробства НААН»

Журнал «Пропозиція», №3, 2021 р.