Напрямок — середньовiччя!?

Напрямок - середньовiччя!?
30 сiчня в Мiнiстерствi аграрної полiтики вiдбулася нарада з питань розвитку АПК. Незаперечною "зiркою" наради був прем’єр-мiнiстр Вiктор Ющенко, який проголосив стратегiчний напрям розвитку українського сiльського господарства.
Про стан справ у сiльському господарствi доповiв мiнiстр аграрної полiтики Iван Кириленко. Не буду втомлювати читачiв перелiком досягнень сiльського господарства України, тим бiльше що iснують серйознi пiдстави піддавати сумнiву взагалi наявнiсть будь-яких досягнень.
Наведу основнi аргументи "на захист" цих сумнiвiв. Виступаючи на нарадi, Iван Кириленко заявив: "Зерна вироблено на рiвнi минулого року, в тому числi продовольчого - 11,7 млн т при загальнiй потребi на рiк 9 млн т."
Отже, виробництво продовольчого зерна у 2000 роцi майже на 3 млн тонн перевищує внутрiшнi потреби. Зерна стiльки, що Україна вiдмовилася вiд поставок зерна в рамках продовольчої допомоги США, про яку сама ж просила. Ось повiдомлення агентства "Рейтер" з цього приводу: "Україна скасувала плани щодо iмпорту зерна за програмою продовольчої допомоги США, оскiльки надходження зерна могло б зруйнувати стабiльнiсть внутрiшнього ринку. Павло Гайдуцький, заступник голови Адмiнiстрацiї Президента, заявив на прес-конференцiї, що минулорiчний урожай є достатнiм для забезпечення потреби України в хлiбi. "Нам такий iмпорт не потрiбний. Бiльше того, вiн є небезпечним, оскiльки вiн може зруйнувати стабiльнiсть нашого внутрiшнього зернового ринку", - заявив Гайдуцький." ("Рейтер", 25 сiчня 2001).
А ось заява лише через тиждень по цьому мiнiстра аграрної полiтики Iвана Кириленка. Знову цитуємо "Рейтер": "Мiнiстр аграрної полiтики подвоїв прогноз iмпорту зерна в 2000/2001 маркетинговому роцi з 500-700 тис. т до 1,5 млн т" ("Рейтер", 30 сiчня 2001).
То достатньо зерна в Українi чи нi?
На нарадi з питань АПК прем’єр-мiнiстр України Вiктор Ющенко виголосив таку сентенцiю: "Що є добрим для села, то є добрим для України в цiлому". I зробив такий висновок: "Якщо є можливiсть максимiзувати цiну на сiльськогосподарську продукцiю, ми повиннi йти на це!". Чудово!
От тiльки якось погано в’яжеться з цим позицiя голови правлiння ДАК "Хлiб України" Iвана Рiшняка: "На думку керiвника ДАК "Хлiб України", у 2000 роцi механiзм заставних закупiвель не спрацював з двох основних причин: через перевищення попиту на зерно над пропозицiєю, значний розрив мiж рiвнем реальних i заставних цiн та через вiдсутнiсть бюджетного фiнансування заставних операцiй. Що стосується першої причини, то ситуацiя повинна змiнитися, стати сприятливою вже в поточному роцi за умов збирання 35 млн тонн зернових" (IА "Украинский Финансовый Сервер", 02.02.2001)
Якщо врожай у 35 млн тонн зерна призведе до зменшення цiн на нього, як за цих умов вдасться їх одночасно максимiзувати? I т.ін.
Складається вpаження, що влада втратила контроль над ситуацiєю в країнi i не знає реальної ситуацiї в державi. Так, Iван Кириленко наводить такий приклад: "Молока на одну корову населення Закарпатської, Донецької, Одеської, Чернiвецької областей заготовили вiд 11 до 100 кг". Парадокс? Нi, пояснення можна знайти у виступi на цiй же нарадi голови правлiння "Промiнвестбанку" Володимира Матвiєнка: "Сьогоднi необхiдно зробити iнвентаризацiю майна господарств. У нас уже є прикрi приклади. В одному господарствi за облiком значаться 180 корiв, реально на фермi - лише телята".
Зрозумiло, якщо подiлити показники загального виробництва молока на кiлькiсть тварин, що, як вважається, перебувають у селянських господарствах, то цифра вийде мiзерною. Якщо ж подiлити показники виробництва молока на справжню кiлькiсть корiв, цифра вийде нормальною. Але ж справжньої кiлькостi тварин у країнi нiхто не знає - навiть статистичнi данi видають, скорiше, бажане за дiйсне. Те ж саме стосується й виробництва м’яса. Iван Кириленко: "У Криму, Днiпропетровськiй, Харкiвськiй, Закарпатськiй, Херсонськiй областях на один селянський двiр заготовлено 2-10 кг м’яса".
Отже, традицiйне для слов’янського менталiтету питання: що робити?
Вiдповiдь на це питання найвищих керiвних осіб держави просто шокує: розвивати дрiбнотоварне виробництво.
Iван Кириленко: "Є суттєвий прирiст валового продукту, це - добре. Але досягнутий вiн у дрiбнотоварному секторi, який ми ранiше називали пiдсобним, а сьогоднi - особистим селянським господарством. Ще в 1990 роцi на цей сектор припадало 30% валової продукцiї (70% вироблялося в крупнотоварному виробництвi). Сьогоднi - навпаки: третину продукцiї дають учорашнi КСП, а 2/3 - селянськi господарства. I це випадок, коли, всупереч законам математики, вiд перестановки доданкiв сума помiнялася значно.
Скажу вiдверто: до повноцiнної iнфраструктури (ринку) нам ще дуже i дуже далеко. Тому в регiонах потрiбно максимально спрямувати зусилля на створення системи обслуговування на селi, перш за все - дрiбнотоварного виробника: в його руках сьогоднi продовольча безпека держави.
Наше головне завдання сьогодення полягає в тому, щоб для визначальної на даний час категорiї виробникiв, тобто для селянських господарств, створити хоча б мiнiмальну необхiдну iнфраструктуру: торговi доми, кредитнi спiлки, заготiвельнi кооперативи, сервiснi структури тощо. I для цього великих зусиль i надмiрних коштiв не треба. Селянам просто необхiдно допомогти реалiзувати вже вироблене та вирощене".
А ось реплiка з цього приводу прем’єр-мiнiстра (подаю її дослiвно): "Я хотiв би, щоб ми видiлили це курсивом концептуально з тiєї частини, що сказав Iван Григорович. Селянськi господарства, якi займають 15% сiльськогосподарських угiдь, дають на сьогоднi 2/3 сiльськогосподарської продукцiї. Це - якiсно iнша по наповненостi i по можливостях залежнiсть. Ми говоримо, що сектор, в якому 15% землi, формує 2/3 економiки виробництва. Виникає питання: як же ми повертаємося до цього сектора, якщо в нього товарнiсть - 13%? Якщо за рiк у селянському подвiр’ї заготовляють 2-
10 кг м’яса? Це - курка за рiк. Тут що, не вистачає компенсацiї процентiв, хiмiзацiї i стосункiв iз виробниками добрив? Молока на одну корову в деяких областях за рiк заготовлено 11 кг. Коза дає бiльше. Що це за економiка?
Тут не вистачає структури ринку! Тема розбудови iнфраструктури ринку стає однiєю iз засадничих у полiтицi 2001 року. Ми можемо купатися в тому молоцi, але далi до платiжного споживача, який завершує цикл самофiнансування галузi, ми не дiйдемо. Якщо сьогоднi на 50 сiл припадає один заготiвельний пункт, про яку економiку села ми можемо говорити? Хiба це - не елементарнi речi? I якщо влада буде вести себе пасивно, ми цi заготiвельнi пункти будемо вiдкривати роками. А коли влада пiдiйде до того, що по кожному заготiвельному пункту дати мотивацiю по речах, якi б йому створили хоча б елементарну атмосферу i нормальнi умови для роботи, то ми б за декiлька мiсяцiв отримали очевиднi ознаки пожвавлення."
То якою, все ж таки, є аграрна полiтика в Українi? Яка її головна мета: нарощування валових обсягiв виробництва? Пiдвищення доходiв селян? Самозабезпечення країни власним продовольством? Забезпечення країни якiсним продовольством у необхiднiй кiлькостi?
Вiдповiдi найвищих керiвних осiб держави рiзняться дiаметрально. Але що єднає погляди чиновникiв - це уявлення про стратегiю розвитку: дрiбнотоварне виробництво.
Але тут виникає кiлька питань.
1. Як формувати товарнi партiї продукцiї з нестандартної дрiбнотоварної сировини? Якими є транзакцiйнi витрати на просування дрiбнотоварних партiй продукцiї на ринок? Якою буде реалiзацiйна цiна дрiбнотоварної продукцiї порiвняно з товарною продукцiєю? Як переконати переробнi пiдприємства формувати свою сировинну базу, спираючися на нетоварне виробництво? Наприклад, як сформувати експортнi партiї зернової кукурудзи, начебто вирощеної на подвiр’ях? Як забезпечити стале надходження картоплi, овочiв, фруктiв, вирощених на подвiр’ях, на переробнi пiдприємства? Як здiйснювати санiтарний контроль нетоварних партiй сировини?
2. У 2000 роцi, згiдно з Держкомстатом, виробництво молока скоротилося на 7%. Проте цiни на нього зросли удвiчi. Наскiльки це зростання пов’язано iз збiльшенням товарностi виробництва молока в селянських господарствах? Адже хтось-таки мав сплатити витрати з облаштування заготiвельних пунктiв охолоджувачами, сплачувати додатковi витрати на транспортування молока з селянських господарств вiддалених сiл. Наскiльки ж скоротиться споживання основних видiв продовольства (молоко, м’ясо, яйця, хлiб) населенням України, доходи якого в 2000 роцi явно не зросли (та ще й офiцiйно визнана iнфляцiя становила 30%)? Мiнiстр назвав середньодобове споживання у 2500 ккал критичним. Яким воно буде в 2001 роцi? Хiба продовольча безпека країни - це не задоволення населення країни необхiдною кiлькістю якiсного продовольства?
3. Якими будуть загальнонацiональнi витрати на обладнання в 29 тисячах сіл України пунктiв iз заготiвлi всiх видiв сiльськогосподарської продукцiї, яка виробляється в селянських господарствах, - м’яса, молока яєць, овочiв, фруктiв, ягiд, зерна (у тому числi кукурудзи на зерно) тощо? Наскiльки зросте при цьому цiна на цю продукцiю?
4. Наскiльки зростають витрати виробництва, пов’язанi iз неможливiстю закупiвлi ресурсiв дрiбнотоварними виробниками оптовими партiями?
5. Як залучити кредити та iнвестицiї у дрiбнотоварне виробництво?
Хотiлося б думати, що найвищi керiвнi особи країни все давно порахували i мають аргументованi вiдповiдi на цi питання, тим бiльше, що й мiнiстр аграрної полiтики, й заступник голови Адмiнiстрацiї Президента, й вiце-прем’єр-мiнiстр з питань АПК - доктори економiчних наук, членкори та академiки.
Україна веде переговори щодо вступу до Всесвiтньої торгiвельної органiзацiї. Чи витримає українське дрiбнотоварне виробництво як основа аграрного сектора економiки конкуренцiю з боку великотоварних виробникiв, якщо Україна таки вступить до ВТО i змушена буде вiдкрити свiй ринок для iноземної продукцiї?

Юрiй Михайлов