Спецможливості
Новини

Мінагрополітики: політики — багато, аграрного — дедалі менше

05.06.2008
368
Мінагрополітики: політики — багато, аграрного — дедалі менше фото, ілюстрація
Мінагрополітики: політики — багато, аграрного — дедалі менше

Напередодні нового хліборобського сезону “Пропозиція” звернулася до віце-президента Української зернової асоціації (УЗА) Володимира Клименка з проханням розтлумачити деякі проблемні питання, що стосуються зернового господарства країни і привертають найбільше уваги. Володимир Георгійович люб’язно відгукнувся на наше прохання.
— В Україні на рівні областей і районів не припиняються спроби утворення регіональних керованих ринків, регіональних трейдерів тощо. Чи не заважають ці процеси становленню цивілізованого ринку зерна на загальнодержавному рівні?
— Нещодавно прочитав у пресі, що така компанія-трейдер відкривається у Луганській області. Це повідомлення, можливо, відображує подію для Луганської області, проте для Харківської це вже давно не подія. Там таких зернотрейдерів було створено різними головами адміністрацій дуже багато, частина з них уже не працює.
Отож спроби керувати бізнесом шляхом створення таких ось структур є в усіх областях України. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що з моменту набуття Україною незалежності ці структури створюються постійно, ми постійно бачимо намагання створити пільгові умови для роботи цих організацій, знаємо і про пригоди з переділом власності, зокрема, комбінатів хлібопродуктів, елеваторів. Іноді це супроводжується судовими процесами.
Водночас це є природний шлях розвитку держави. Головне, щоб виконувалися закони України. Якщо губернатор вважає за потрібне створити в області трейдера — будь ласка. Інша справа, коли незаконно, без рішення сесії обласної ради, беруться кошти обласного бюджету, перекачуються в комерційну структуру, а потім ці гроші з якоїсь причини не повертаються назад, і всі розповідають, що їх треба списати, бо у нас тут озимі загинули, і треба просити грошей для області з фонду Кабміну, — то це вже суперечить закону. У нас в Україні вистачає органів, які одержують зарплатню за те, аби розбиратися з такими випадками.
А може, колись і треба застосувати владу. Скажімо, є таке дуже цікаве питання, як ціноутворення на хліб. Ми знаємо, що два роки тому, коли зернові у нас не вродили, ріст цін призвів до імпорту зерна. Воно коштувало 180 $/т, і саме під цю ціну було підлаштовано ціни на борошно та хліб. Потім, коли ціна на зерно впала вдвічі, ціни на хліб залишилися на попередньому рівні. І тепер просто смішно слухати, коли з областей доповідають про зменшення ціни на хліб на 3%, та ще й не на весь хліб, а на пару сортів.
— Яким чином проблеми з озиминою, що виникли нинішнього року, позначаться на структурі посівів ярих культур і на структурі наступного зерноекспорту?
— Пересівання, звісно, будуть, проте якоїсь катастрофи — ні. І держава одержить усі види ресурсів, а їхні надлишки ми успішно експортуватимемо.
Звичайно, коли гине озимина, не можна бачити в цьому щось добре. Але позитивним результатом у цьому разі буде зміна структури культур після пересівання. Тут УЗА прогнозує ось що. Передусім пересіватимуть тією культурою, насіння якої є в наявності. А проблема з насінням існує, бо придбати його дуже часто немає де. І Мінагрополітики треба терміново вирішувати це питання.
Передбачаємо, що відсотків на 10–15 збільшаться площі під кукурудзою, на стільки ж — під горохом і соєю. Багато хто знову сіятиме соняшник. Адже коли селянин потрапляє у таку ситуацію, то він уже не дивиться на сівозміни — він думає, що б таке посіяти, аби втекти від боргів. І тут як не крути — доброю культурою для продажу був і залишається соняшник. Мені відомо, що ціла низка господарств збирається цьогоріч уже вдруге-втретє поспіль сіяти соняшник по соняшнику. Це дуже тривожно, проте економіка нашої країни змушує людей так діяти, хоча вони самі чудово розуміють, що гроблять землю.
І плюс невизначеність із власністю на землю. Вона призводить до того, що люди експлуатують землю як можуть, “вичавлюють” з неї усі соки. Тож якщо її завтра і заберуть — то й дідько з нею!
Тому я б сказав так: у результаті пересівань структура поліпшиться, і це допоможе сільгоспвиробникам збільшити свої прибутки. Бо такої кількості пшениці, як ми виробляємо, не потрібно. Нам часто дорікають: “Ви, трейдери, задешево скуповуєте пшеницю”. А я на селекторній нараді на всю Україну запитав: хіба ми замовляли її у вас? Навіщо ви виробляєте пшеницю у такій кількості, що у провідних міжнародних трейдерів офіси тріщать, телефони розриваються, порти не в силі “перетравити” таку кількість зерна. Запам’ятайте, записуйте! Ми у вас замовляємо ріпак: його нині вистачає лише на два місяці торгівлі, імпортна ціна — чудова. Горох: чотири роки поспіль Україна вирощує його по 400–500 тис. т, тоді як експортний попит на горох — величезний. Експортна ціна на горох і пшеницю 3 класу завжди була та сама.
Отож, сільгоспвиробники пропонують не те, чого потребує світовий ринок. А сприяння узгодженню попиту і пропозиції саме і є функцією Мінагрополітики. На превеликий жаль, після набуття нашим аграрним відомством назви “Міністерство аграрної політики” ми бачимо багато політики, а дедалі менше — аграрного. Адже міністерство не аналізує світові ринки, не складає світових, державних і обласних балансів продовольства, не знає, скільки у країні вироблено продукції. Маємо перекручену статистику, а на рівні районів постійно йдуть приписки. Кажуть: “Зібрали 40 млн тонн”. Та з оцінок різних експертів ми знаємо, що такої кількості не було. Тож заради чого йде мова про 40 млн? Бо, кажуть, ми йдемо на вибори! Раніше, за комуністів, за викривлення державної статистичної звітності у тюрму саджали. Адже якщо немає нормальної звітності, то неможливо порахувати державний зерновий баланс. І я, як колишній працівник колишнього міністерства хлібопродуктів, пам’ятаю: якщо до форми “03” (облік наявності та руху хлібопродуктів) хтось вносив неточні дані — на рівні підприємства, області чи республіки, — людина негайно йшла під суд. А нині що діється?! Що це за така аграрна політика, і кому вона потрібна?! Можливо, конкретним людям, які свердлять у піджаках дірки і готуються до чергової нагороди, — проте не державі Україна.
— На рівні Кабміну і Мінагрополітики вже оголошено про потребу заготовити з урожаю нинішнього року за заставною схемою 2 млн т зерна. Як би ви прокоментували цю цифру?
— У цьому зв’язку я хочу задати такі прості запитання: який ми очікуємо врожай? Чи існують науково обгрунтовані цифри щодо нього у розрізі культур? Чи спрогнозувала держава баланс? Адже коли такого прогнозу немає, говорити про заставні закупівлі взагалі немає сенсу. Навіщо забирати пшеницю з ринку, якщо вже нині відомо, що її буде на 4 млн т менше, ніж говорить Мінагрополітики? Навіщо державі виділяти бюджетні кошти і скуповувати зерно, якщо ціна на ринку і так буде високою?
З іншого боку, існує указ Президента про потребу заставних закупівель, який треба виконувати. Два роки поспіль його виконати не спромоглися, тому що парламент на це не виділяв грошей. Постає питання: так потрібні заставні закупівлі чи ні? На мою думку, і парламент би знайшов гроші у нашому куцому бюджеті, і указ Президента можна було б виконати, але для цього потрібно показати чіткий розрахунок: що саме ми збираємося закуповувати, скільки, якими будуть ціни, який економічний ефект це дасть, що з цього матиме сільгоспвиробник. У нас же, на жаль, усе це робиться просто для того, аби щось робити.
До речі, тема заставних цін також є дуже цікавою. Держава заявила про виділення близько 70 млн грн для компенсації ставок рефінансування тому, хто братиме для заставної закупівлі кредити. По-перше, щодо цієї компенсації є велика недовіра: хто вже брав такі кредити, чекав її місяцями. А іноді компенсацію просто не віддають. По-друге, як вгадати ціну? Ось, скажімо, нині говорять про близько 400 грн/т. Це 75 доларів. Пшениця 3 класу на FOB коштує 110 доларів. Залишається ще 45 доларів доїхати до FOB. Та ще й повернення ПДВ. Я скажу так, що коли вдало встановити заставну ціну, то можна “наварити” добрі гроші. Тобто, розглядаючи будь-який механізм, слід завжди шукати того, хто в цьому зацікавлений. Бо це може бути бізнес, яким займаються певні структури.
— Під час Всеукраїнської наради із питань сільського господарства Президент Кучма заявив про необхідність введення одновідсоткового податку на експорт зерна, який мав би бути спрямований на розвиток зерновиробництва в Україні. Як до цієї ідеї ставляться в УЗА?
— Я вважаю, що такий податок уже введено. І він дорівнює не якомусь 1%, а 20%. Йдеться про невирішеність питання з поверненням ПДВ експортерам. Ще в лютому минулого року УЗА піднімала в Кабміні питання про те, що коли ПДВ не повертатиметься експортерам місяць у місяць, як це належить бути відповідно до закону, якщо не зупинити навалу перевірок, які провадяться, аби лише не повертати ПДВ, то закупівельні ціни з нового врожаю впадуть на 20%. Усі робили вигляд, що розуміють, проте нічого не виправлялося. Закупівельні ціни впали. Тепер нас питають: чому такі низькі закупівельні ціни? Відповідаю: тому що не повертається ПДВ! Це одна з найістотніших причин зниження трейдерами закупівельних цін.
Отже, говорячи про потребу введення якогось податку на експортерів, слід мати на увазі, що цей податок уже існує — у вигляді неповернення ПДВ і у вигляді перевірок, якими експортерів постійно мордують. І він не 1%, а значно солідніший.
Далі. Дуже давно (лише я про це говорю п’ять років) відомо про одну просту річ, яка є способом розрахунку ціни, що її одержить селянин за продане зерно. А розрахунок здійснюється так. Від ціни зерна на FOB потрібно відняти витрати, пов’язані з усіма послугами в порту, митними послугами, експедуванням, послугами Укрзалізниці, фумігацією тощо. Скажімо, фумігація тонни зерна при перевезенні його територією України коштує 19,5 грн. Відбувається вона таким чином: приходить мужик у кирзових чоботях, кидає у вагон таблетки: 60 т помножити на 19,5 грн — майже 1200 грн на вагоні! Причому його просиш не кидати — все одно кидає. Селянин, який рік працює, бере на себе всі ризики, не знає ні сну ні відпочинку, в результаті одержує на тонні 250 грн, а фумігатор — 20 грн: це 8% заробітку сільгоспвиробника!
Крім того, оформлення різного роду сертифікатів: карантинних, Держхімінспекції, ветеринарних, фітосанітарних. А конвенції: щойно вона десь оголошується, починається ловля вагонів. Люди ходять по станціях, дають пляшки, гроші. А запорні пристрої на вагонах: колись їх комплект на один вагон коштував 3 гривні, а тепер — 88.
Експортні контракти треба реєструвати на біржі і платити за це. А якщо зважити, що у нас експортується зерна 10 млн т і від них узяти 0,5% вартості, то це, між іншим, 5 млн доларів кудись дівається. Це лише для того, щоб на контракти печатки поставити.
Або таке ще цікаве питання. У деяких областях є бізнесмени, які тими чи іншими методами здобули контроль над 6–7 розміщеними компактно, у сусідніх районах, елеваторами. Тарифи на приймання і зберігання зерна вони встановлюють низькі, а на відвантаження — дуже високі. Таким чином вони просто не дають доступу до своїх елеваторів іншим структурам. Постає питання: чи є в сільгоспвиробника вибір, куди везти зерно? І виходить так, що ціла низка компаній пропонує за фуражне зерно 360 грн/т, але продати їм сільгоспвиробник не може, бо йому немає куди його покласти. А “свій” елеватор приймає фуражну пшеницю по 300 грн/т. І такі ось монополії нині організовуються в Україні, впроваджують свій бізнес, і їм, вочевидь, допомагає місцева влада. А ми дивуємося: чому це виробник так мало одержав грошей?! І на великих нарадах, як правило, не йдеться про величезну систему поборів, про перевантаженість маркетингового ланцюжка, а дається чітка відповідь: це через трейдерів.
Коли чемпіонат з футболу виграла команда “Шахтар”, усі футболісти одержали урядові нагороди. А коли Україна посіла п’яте місце у світі з експорту пшениці, ми одержали “спасибі” у вигляді того, що “трейдери обікрали країну”.
До речі, є свіжий приклад того, як держава торгувала зерном з Єгиптом без допомоги трейдерів. Єгиптяни просили 2 млн т пшениці щороку. Здавалося б, чому б Україні на державному рівні не укласти з Єгиптом договір і не продати йому зерно за супервигідними цінами! Проте найвищий менеджмент країни такої угоди не уклав. Виявилося, Єгипет на офіційному рівні не збирався платити за нашу пшеницю більше 85 доларів на FOB. Більше того, єгиптяни запропонували на еквівалентну суму поставляти нам банани. І схема роботи пропонувалася така: ви, шановні товариші з України, відкрийте для нас акредитив у валюті, а ми акредитив на таку саму суму відкриємо для вас у Каїрі. І після того, як ви у нас візьмете на певну суму бананів, ми у вас на таку саму суму візьмемо зерна. І цей баланс триматимемо. Ось що трапляється, коли комерційні відносини виходять на міждержавний рівень. Тож спроба держави Україна поторгувати з Єгиптом закінчилася нічим. А зернотрейдери продають у Єгипет усе підряд, і ніхто їм нічого не нав’язує. Тому що комерційна справа є комерційна справа, на ній розумітися треба.
— На початку весни в пресі почали з’являтися повідомлення щодо потреби імпорту в Україну продовольчої пшениці. Чи не свідчить це про вичерпання у країні запасів продовольчого зерна?
— Ми знову повертаємося до питання про те, що коли в державі немає балансу, обліку і звітності, то про який реальний аналіз стану справ можна говорити? Тому про те, чи є в країні зерно, чи його немає, ми дізнаємося лише тоді, коли його хтось починає завозити.
З іншого боку, завозити з-за кордону часто вигідніше. Скажімо, Луганська область межує з Росією. Навіщо луганському підприємству везти зерно, наприклад, з Одещини, якщо транспортування звідти коштує 90 грн/т, а з Росії — 40. Тож якщо керівник підприємства в економічному сенсі правий, то що він зробив поганого? Нічого. І жодних трагедій я тут не бачу.
Проте трагедію я бачу в тому, що через нашу аграрну політику в країні спочатку виробляється 24 млн т зерна і мільйони тонн треба завозити, а потім — нібито 40 млн т, за потреби 26. А люди, які підштовхують селян до перевиробництва зерна, фактично працюють на те, щоб селяни потрапили під обвал цін. Уявіть, що менеджмент підприємства так організував роботу, що загнав на склад усю вироблену продукцію: продати її нікуди не можна, обігові кошти заморожено. І чому, коли чіплялися ордени на честь 40 млн т, коли, фактично, коївся злочин, — усе було так святково, а коли обвалилися ціни — винними стали трейдери?
Запитував Павло Коротич

Інтерв'ю
Літо - традиційний час представницьких аграрних зібрань на базі Корпорації "Агро-Союз". VII міжнародна конференція "Самовідновлювальне ефективне землеробство на основі системного підходу" зібрала
Юрий Крутько
25 квітня керівнику районної організації ГО «Аграрна самооборона України» в Кропивницького районі Віталію Береговому серед білого дня в обласному центрі спалили автомобіль. Сталося це після того, як «Аграрна самооборона України» втрутилася... Подробнее

1
0