Європейська інтеграція (угорський аспект)

Автор, маючи давні творчі зв’язки з колегами з Угорщини, спробував проаналізувати сучасний стан бібліотечної справи в цій країні для потреб аграрного сектору та його науково-освітнього забезпечення на прикладі типового вищого навчального закладу — Сарваського інституту водного господарства й менеджменту навколишнього середовища.

Відповідальні за дотримання Конституції України наполегливо доводять, що майбутнє країни — в європейській інтеграції і світовій системі цінностей. Провідні ЗМІ країни вчергове підтвердили основоположну суть щодо майбутнього України, яку озвучив Президент на прес-конференції у Ліссабоні по закінченні саміту Європейської народної партії. Він заявив: “Я переконаний, що на рівні українського суспільства не існує альтернативи європейській інтеграції”. Мало того, гарант Конституції, наводячи дані соціологічного опитування в державі, наполягає, що таку ідею підтримують дві третини українського суспільства. Цитуючи українського лідера, УНІАН пише: “Проста людина, незалежно від рівня освіти, прагне туди, де краще, де вищі економічні та соціальні стандарти”. Але, як завжди буває в історії, здається, що тільки час усе може розставити на свої місця. З огляду на це, цікавим видається досвід країн, які вже просуваються шляхом глобалізації, і особливо тих, що ще донедавна будували світле комуністичне майбутнє, хоча з власними особливостями. Тим паче, що багато в чому їхня економіка функціонувала з домінуванням аграрного сектору. Нині вже доведено неможливість його дальшого розвитку без відповідного науково-освітнього забезпечення.
Сарваський інститут водного господарства і менеджменту навколишнього середовища відомий в Україні завдяки тому, що в ньому працює відомий угорський вчений-грунтознавець та агрохімік, випускник Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва, якого навчав ще академік О. Н. Соколовський, — іноземний член УААН Янош Домбоварі.
Спочатку в загальних рисах слід зупинитися на історії цього доволі знаного як у країні, так і за її межами навчального закладу. Його становлення пов’язано з постаттю, знаковою для подальшого функціонування науки про грунти Угорщини — Самуелем Тешшедиком. Після навчання на теологічних факультетах університетів Братислави (тогочасна столиця Угорщини), Дебрецена, Єни, Лейпцига та Берліна він здобув фахову освіту. 1767 року одержав пасторський євангелістський прихід у Сарваші. Практично відразу організував при ньому сільськогосподарську школу, яка успішно функціонувала до 1795 року. Слава про її випускників дійшла навіть до Росії, а керівник одержав запрошення заснувати таку саму школу поблизу Санкт-Петербурга. Пропозиція була не випадковою, бо пастор розробив і втілив у життя оригінальний спосіб підвищення продуктивності земель завдяки внесенню меліоранту — підстилкового лесу з високою концентрацією вапна (5–8%). Метод назвали ім’ям творця і, що цікаво, його застосовували в Угорщині до 1985 року. Маючи такі самі проблеми з грунтами біля Північної пальміри й ознайомившись із трактатом С. Тешшедика Der landmann in Ungarn (1784), росіяни зацікавилися і методом, і його автором. Однак переїзд так і не відбувся. Згодом на основі цієї школи в 1927 році було організовано середній сільськогосподарський заклад імені С. Тешшедика. Потім почалися еволюційні перетворення закладу: на технікум, вищий технікум, факультет зрошення й меліорації Дебреценського університету, а з 2000 року він функціонує як окремий багатопрофільний спеціалізований інститут. Із часу створення технікуму, з 1927 року, веде свою офіційну історію й бібліотека закладу. Окремі видання XVII століття (ще з особистої бібліотеки свого засновника) ця установа зберігає й донині. До речі, на момент створення фонд бібліотеки налічував 12 тис. примірників і поділявся тоді окремо для викладачів і студентів. Мало того, обидві ці частини бюджетно утримували різні міністерства: першу — освітянське, а другу — сільського господарства. Тільки через десять років свого існування вони таки об’єдналися. Нині у фонді бібліотеки близько 100 тис. примірників як сільськогосподарської, так і загальноосвітньої літератури, 80% якої — аграрні видання. Наявність непрофільної літератури, кількість якої за останні роки значно збільшилася, пов’язана з тим, що бібліотека вищого навчального закладу є головною для 20 тис. мешканців м. Сарваш. Тому щодня, крім суботи й неділі, з 10.00 до 18.00 бібліотека обслуговує не лише студентів і викладачів, а й мешканців цього міста різних вікових груп як публічна спеціалізована установа. Що, до речі, сприяє вибору молоддю саме цього навчального закладу для набуття освіти.
Штат бібліотеки налічує сім працівників разом із директором. Усі вони мають відповідну бібліотечну освіту: чотири — середню, а три — вищу. Нині в Угорщині середню спеціальну освіту надають дванадцятимісячні курси при кожній обласній бібліотеці. По закінченні школи за рахунок держави всі бажаючі мають право здобути кваліфікацію — асистент бібліотекаря. Фактично кожний університет цієї країни має відповідний факультет, де безплатно готують фахівців з інформатики та бібліотечної справи. З 1.09.2008 р. навчання стане платним: на рівні 2800 грн за семестр. У цій ситуації є підстави твердити, що може повторитися українська історія підготовки бібліотечних фахівців: тепер у нашій країні цього фактично не практикують. Деякою мірою підходи в роботі угорських колег доводять, що в майбутньому очікується зміна пріоритетів не на користь класичних бібліотекарів навіть зони болонського процесу підготовки фахівців.
Варто в загальних рисах зупинитися й на рівні оплати праці. Приклад той самий — згадана бібліотека типового регіонального навчального закладу Угорщини. Завідувач, або директор, щомісяця отримує платню на рівні 5100 грн, працівники із середньоспеціальною освітою — 2500, а із вищою — 4000 грн. Щомісяця керівник бібліотеки має надбавку в розмірі 555 грн. Що три роки всім працівникам бібліотеки до посадового окладу нараховують 2%-ву надбавку за стаж. Тривалість щорічної відпустки — 20 днів, до неї додають по одному дню за кожний рік роботи у бібліотечній галузі, а для жінок — ще по два дні за кожну дитину віком до 18 років.
Заслуговує окремого розгляду річний кошторис такої бібліотеки: 2 531 130 грн. Це на бібліотеку й дві філії цього вузу: економічний факультет у м. Бекешево (п’ять працівників) та факультет здоров’я (дві особи), він працює в іншому місті області. На щорічну передплату періодики — 220 назв журналів як державною, так і німецькою та англійською мовами — виділяють приблизно 222200 грн. Російські й українські видання не передплачують, бо вони не користуються попитом. За рік бібліотека одержує близько 3 тис. книжок.
Для прикладу, на утримання ДНСГБ УААН зі штатом 91 працівник на рік виділяють 1866037 грн, з яких на передплату — 120000 грн, тобто на 152 вітчизняні видання, з них 131 — російське. За останній рік бібліотека безплатно одержала 5383 книжки.
Технічне забезпечення бібліотеки угорських колег — це вісім найновіших комп’ютерів класу Pentium, дві потужні багатопрофільні ксерокопіювальні машини “Магнезіум” (одна копія коштує 30 к.). Зрозуміло, що протягом робочого дня в бібліотеці всі бажаючі мають доступ до Інтернету ( 4,5 грн за годину).
Утримання приміщення бібліотеки (1000 м2) не перевищує 1 108 080 грн, з якого 50% виділяють на оплату опалення, електроенергії, ремонт. До речі, температура в приміщенні в осінньо-зимово-весняний період має бути на рівні 24...26°С (обов’язкова умова).
Попри бюджетне утримання, бібліотека разом із філією щороку забезпечує додаткове надходження коштів у сумі 87572 грн, насамперед за рахунок платних послуг:
1) ксерокопіювання;
2) штраф за невчасне повернення видань (кожний день затримки коштує 30 к.);
3) втрата або псування книги (десятикратне відшкодування вартості).
Тематичні добірки для працівників внзу безплатні.
Із бюджетного фонду бібліотека виділяє кошти й на реставрування видань. Ці роботи виконують у Будапешті в єдиній в країні спеціалізованій майстерні. На одну книжку виділяють близько 17,5 грн. Хоча для реставрації видань, що мають історичну цінність, треба значно більше коштів. Так, на відновлення знайденої першої наукової праці С. Тешшедика бібліотека витратила 8 757 гривень.
За офіційною статистичною звіт-ністю, за рік бібліотеку відвідують 27 тис. читачів. Послугами Інтернету в 2006 році скористалися 1600 осіб. Загальна кількість відвідувачів становила 60 тис. осіб. Функціонує міжбібліотечний абонемент. 179 замовлень належать бібліотеці, та 101 читач звернувся до неї з цього приводу.
Книжки, що мають загальнодержавну цінність, а їх у бібліотеці близько 400, зберігають в окремому фонді. До речі, в державі вони мають і спеціальний поділ на окремі групи: 1. XIV-XV ст. (так звані середньовічні кодекси). 2. Стародруки 1455–1500 рр. 3. Стародавні угорські книги 1500–1711 рр. 4. Антикварні книги 1500–1600 рр. 5. Новітні рукописи після 1600 р. (наприклад, про визволителя Л. Кошуту). Найстарішою в бібліотеці є книга, датована 1708 роком.
Щодо координації роботи бібліотеки, то вона не має централізованого галузевого або державного спрямування. Всю роботу контролюють дирекція і вчена рада навчального закладу. Дирекція затверджує щорічний фінансовий звіт, а вчена рада раз на три роки — показники роботи. Наукову бібліотечну роботу в різних її проявах після 2000 року не здійснюють узагалі. Бібліографічна діяльність установи теж лишилась в історії бібліотеки до 1990 року на рівні видань про новітні надходження. Нині ці функції здійснює Центральна сільськогосподарська бібліотека Міністерства сільського господарства й розвитку Угорщини, що в Будапешті, через спеціальні видання й інформаційні бюлетені.
Такий підхід до науково-бібліографічної роботи склався після переходу в 2000 році на повну інформатизацію. Було закуплено спеціальну програму TEXTLIB вартістю 35029 грн, розроблену в Угорщині. Її утримання обходиться бібліотеці в 7297 грн. Все це дало змогу повністю відмовитися від класичного паперового каталогу, який тепер зберігають як історичну пам’ятку. За сім років працівники бібліотеки перевели наявний стотисячний фонд в електронний каталог і, головне, — проставили на кожній книзі відповідний штрих-код, що доволі істотно зменшує ризик всіляких негараздів з книжками.
Поспілкувавшись із кожним працівником бібліотеки, виявив, що незадоволених умовами роботи й зарплатнею немає. Не змогли вони конкретизувати й загальні бібліотечні проблеми. Як жарт згадали часи Яноша Кадара, коли у фондах бібліотеки забороняли зберігати, наприклад, книги Алєксандра Солженіцина. Хоча, як виявилося, існують дві доволі складні взаємопов’язані проблеми, що мають вирішуватися на державному рівні після вступу Угорщини 1 травня 2004 року до ЄС. Перша — дуже важлива для існування цього навчального закладу, а отже, вона стосується й бібліотеки. Проти 2006 року істотно зменшився набір студентів. Якщо торік їх було близько 5 тис., то цьогоріч на бюджетну форму навчання прийняли тільки 320 абітурієнтів, за власні кошти — 150 і близько 400 на заочне навчання. Нові можливості інтеграції спрямовують потік абітурієнтів в інші місця та країни і, головне, відчутно знизився престиж сільськогосподарських спеціальностей, особливо агрономів, а після ліквідації великих господарств взагалі досяг критичної межі. Друга проблема — кадри. Новітні закони щодо пенсіонерів країни, які активно нав’язує своїми “рекомендаціями” ЄС, фактично можуть позбавити вищі навчальні заклади й дослідні установи кваліфікованих фахівців. Пенсію в Угорщині оформляють із 62-річного віку. Якщо нині пенсіонер працює, йому виплачують зарплату й призначену пенсію. Рівень пенсії, який розраховують за накопичувальним принципом, відповідає середньому статистичному — 3 535 грн. З 1 січня 2008 року працюючий пенсіонер зможе отримувати пенсію, а також зарплату, але на рівні лише мінімальної — 2 335 грн, і платити за це сукупний додатковий податок, що стає досить невигідним за чотиригодинної зайнятості, бо ще на 8% збільшується виплата податку. Вищий навчальний заклад перед очікуваними змінами в пенсійному законодавстві країни залишило 80% професорів і доцентів. Попрацювавши замість них, молодь уже знизила так звані кредити студентів вузу до 100 одиниць, що, зрештою, знову перетворить його на технікум у кращому разі, а за наступні рік-два його взагалі можуть закрити. Не випадково за вступ до ЄС, свого часу, в Угорщині проголосувало лише 38% населення.
Різкі зміни, що передбачають фактичну ліквідацію агарного виробництва в цій країні, призвели до відповідних змін і в науково-освітньому забезпеченні. В місті вже ліквідовано колись всесвітньо відому дослідну установу — Інститут зрошення з мережею. Інститут рибного господарства, який на 50% фінансує держава, поки що існує за рахунок грантів В’єтнаму, Лаосу, Перу та Мексики. До членів АН Угорщини вже дві каденції не обирають академіка-аграрія. Цікаво, що колишній Інститут зрошення, мабуть, на догоду болонським правилам, коли наука функціонує в межах освітнього процесу, було приєднано до Сарваського інституту ім. С. Тешшедика. Здається, що “майбутнє” науки про грунти, біля витоків якої стояв в Угорщині саме С. Тешшедик, теж уже не безхмарне.
Чи очікує Україну такий самий “еволюційний” шлях науково-освітньої агрономії, наразі сказати складно. Хоча вже нині багато речей можна прогнозувати. Слід вивчати досвід тих, хто попереду нас на цьому шляху. Вже нині в Угорщині законодавцями всіх справ є юристи, бо наявний елемент вседозволеності, що перебуває в площині демократії. Не випадково, кожна третя банківська кредитна угода в цій країні — фіктивна. Мета її одна — обійти податковий тиск і “вичавити” з держави компенсацію за товари, які існують лише на папері. ЄС ініціює оптимізацію Угорщини щодо територіального поділу. Існують 18 областей та окремо Будапешт, які, безперечно, хочуть власноруч розпоряджатися власним бюджетом, але “інтегратори” наполягають на 8-зональному регіональному поділі. Позитивним у вступі країни до ЄС є поліпшення стану доріг або їхнього ремонту, особливо курортних зон. Але слід пам’ятати, що контроль над ними держава фактично вже втратила. Вони перейшли у приватний капітал, як і весь їхній прибуток, що нагромадився за рахунок кредитів ЄС, спрямованих для країни на ці цілі.
Наостанок — констатуючий перелік наповнення прожиткового кошика. Станом на 20.10.2007 р. ціни за 1 кг у гривневому еквіваленті основних продуктів харчування в Угорщині були такими: картопля — 4,40; огірки — 6,9; томати — 13,30; перець — 14,80; яблука — 5,85-7,9; груші — 13; часник — 25; цибуля — 5; виноград — 17,5; капуста — 11,65; морква — 5; олія рослинна — 10,30; молоко, 3,5 % — 6,40, біо — 9,60, 2,8% — 7,60, 1,5 % — 5,80; борошно — 3,70; гриби — 8,75; сир — 45; ковбасні вироби — 25–38; м’ясо куряче — 25; свинина — 27–38; хліб — 5–8. Зрозуміло, що ціни коливаються навіть у межах окремих магазинів, регіонів і з урахуванням терміну зберігання продуктів. На так званому базарі ціни, хоч як це дивно, вищі, ніж у магазині, а вони теж приватні. Ціни на всі види продукції за часів інтеграції доволі істотно зросли. Залишається більш-менш прийнятною ціна на м’ясо. Хоча до вступу в ЄС окремі його види були на рівні 3 гривень.
Не менш болючою проблемою залишається оплата за електроенергію. Вона вже збільшилася з 1.05.2004 р. майже до 30%. Не випадково в 2007 році 2 млн угорців просили дотацій. Але отримали їх лише 1,5 млн осіб. Неухильно зростає ціна на бензин, яка сягає вже 8 грн за літр. Новий рік знову збільшить рівень податків від ЄС (поки що вони залишаються “пільговими”). Як наслідок, очікується зростання цін, наприклад, на хліб до 7–9 гривень.
Зрештою, зміни відбуватимуться й надалі як в Угорщині, так і в Україні. Ще не так давно жартували, що “в пути кормить не обещали”. Тому, як і історію, інтеграцію треба вивчати не такою, якою ми її уявляємо, а такою, якою вона є. Принаймні сучасні ціни на основні продукти харчування в Україні та в Угорщині дещо схожі. Але рівні заробітної плати, на прикладі бодай бібліотеки, непорівнювані. Тому вимальовується нерайдужна перспектива щодо майбутнього вітчизняного науково-освітнього забезпечення сільського господарства та його бібліотечного супроводу. Дай Боже, щоб я помилявся! Так хочеться, аби український варіант інтеграції перебував у форматі або трактуванні “ми вибираємо — нас вибирають!”.

В. Вергунов,
професор, державна наукова сільськогосподарська бібліотека УААН