Hовий Земельний кодекс — коли i який?

Hовий Земельний кодекс — коли i який?

Питання прийняття Верховною Радою України нового Земельного кодексу втратило суто економiчне значення і давно перейшло в категорiю суто полiтичну — ну нiяк не можна розвивати економiку України взагалi та сiльське господарство зокрема без права приватної власностi на землю. У запалi обгрунтування необхiдностi найскорiшого прийняття Земельного кодексу полiтичнi дiячi навiть дуже високого рангу роблять заяви, якi суперечать положенням самого Земельного кодексу. Наприклад, вiзьмімо таку, яку зробив заступник голови Адмiнiстрацiї Президента України Павло Гайдуцький: “Вiдсутнiсть Кодексу земельного дуже стримує активнiсть iнвестора вiтчизняного, i особливо iноземного. Iнвестор має йти тодi, коли вiн побачить, якi ще, окрiм продукцiї, є гарантiї — це є земля” (“Подробности”, 2001.04.04). Цiкаво, як прийняття Земельного кодексу, в якому iноземним громадянам (iноземним iнвесторам) дозволяється мати у власностi тiльки землю несiльськогосподарського призначення, сприятиме залученню iноземних iнвестицiй у сiльське господарство?

Придивімося до нового Земельного кодексу, який, за словами голови Комiтету Верховної Ради України з питань аграрної полiтики та земельних вiдносин, вже готовий для другого читання. Одразу слід зауважити, що наведений нижче аналiз не є вичерпним. Мета його — показати найбiльш суперечливi положення Кодексу.
Почнемо з права власностi на землю. У статтi 8 нової редакцiї Земельного кодексу записано: “Власнiсть на землю в Українi має такi форми: а) приватну; б) комунальну; в) державну. Усi форми власностi на землю є рiвними”. Несподiвано у статтi 15 вводиться ще одна форма власностi на землю — спiльна: “Земельна дiлянка, на якiй розташовано об’єкт нерухомого майна, що перебуває у власностi двох або бiльше громадян чи юридичних осiб, належить їм на правi спiльної власностi”. Якщо три попереднi форми власностi на землю узгоджуються з Конституцiєю України, то спiльна або колективна власнiсть на землю Конституцiєю України не передбачена.
У новому Земельному кодексi багато уваги придiляється питанням власностi на землю, правам власникiв, землекористувачiв, навiть правам користувачiв чужих земельних дiлянок у положеннях про сервiтути (глава 17). Проте нiде в новому Земельному кодексi немає положення про захист права на землю. Наприклад, якi права має власник по недопущенню на свою приватну власнiсть стороннiх осiб? Наприклад, якi заходи може вжити власник земельної дiлянки по недопущенню незаконного використання його власностi (вирубування лiсу, виловлювання риби тощо)? Про це в Земельному кодексi жодного рядка.
У нову редакцiю Земельного кодексу перенесено нонсенс з Указу Президента України № 1529/99 вiд 3 грудня 1999 року “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки” стосовно оренди земельних паїв. Так стаття 34 Кодексу визначає, що “Право на земельну частку (пай) може бути об’єктом оренди, купiвлi-продажу, дарування, мiни, успадкування, застави”. Проте це суперечить Закону “Про оренду землi”, згiдно з яким в оренду можна здавати тiлькi видiленi в натурi земельнi дiлянки.
Цiкаво, що сюди з вищезазначеного Указу перенесено ще одне положення — щодо розмiру орендної плати за землю. У статтi 196 зазначається: “Розмiр орендної плати за використання сiльськогосподарських угiдь не може бути меншим одного вiдсотка вiд їх вартостi, визначеної вiдповiдно до закону”.
Виступаючи на засiданнi Комiсiї з питань аграрної полiтики при Президентовi України 8 грудня 2000 року Президент України Леонiд Кучма звернув увагу на низький рівень орендної плати за землю: “Якщо б на орендну плату спрямовувалося 15—20 вiдсоткiв урожаю, як це має мiсце в країнах Європейського Союзу, селяни одержали б по 300—400 гривень за гектар замiсть 70 гривень, як у цьому роцi. Є рiзниця? Є!” Проте це побажання Президента в новому Земельному кодексi не враховано.
Натомiсть у новому Земельному кодексi враховано iнше побажання Президента України, висловлене 8 грудня 2000 року стосовно орендної плати: “Сьогоднi близько 1,5 мiльйона гектарiв сiльськогосподарських угiдь знаходяться у вiданнi сiльських Рад i надаються у користування сiльгосппiдприємствам за мiзерну орендну плату чи навiть безоплатно (без оформлення). А якщо б ця орендна плата надходила на рiвнi 300—400 гривень за гектар, сiльськi бюджети могли б одержати додатково понад 500 мiльйонiв гривень, або в середньому 15 тисяч гривень на село. Це щось означає для пiдтримки об’єктiв соцiальної сфери села — школи, медпункту, клубу, бiблiотеки”. У новому Земельному кодексi це побажання набуло такої форми: “Громадяни та недержавнi юридичнi особи, якi мають у постiйному користуваннi земельнi дiлянки, повиннi до 1 сiчня 2003 року переоформити в установленому порядку право оренди на них” (Роздiл IХ. Перехiднi положення).
Це положення не на жарт розлютило фермерiв. “Асоцiацiя фермерiв i приватних землевласникiв України у зверненнi до Верховної Ради пiдкреслює, що прийняття Земельного кодексу в запропонованiй редакцiї погiршить чинне законодавство України в частинi надання земельних дiлянок для ведення селянських (фермерських) господарств, пiдiрве i без того тендiтну довiру селян та iнвесторiв до стабiльностi законодавчих норм у нашiй державi, ускладнить становлення та розвиток приватних господарств. Це буде крок назад у розвитку фермерського руху, реалiзацiї аграрної полiтики України в цiлому” (“Дзеркало тижня”, №17, 2001).
Фермерiв можна зрозумiти: збудувала людина на землi, яка була передана їй у довiчне користування, наприклад, млин або ставок. А тепер їй кажуть: треба переоформити земельну дiлянку в оренду. Власне, 1% вiд вартостi землi — не такi вже й великi грошi. Проблема, скорiше, в iншому: а що робити, як власник цiєї дiлянки (мiсцева рада) вiдмовить в орендi (має право)?
Не влаштовує фермерiв ще одне положення Земельного кодексу: “Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власнiсть наданi їм у користування земельнi дiлянки у розмiрi земельної частки (паю) членiв недержавних сiльськогосподарських пiдприємств, розташованих на територiї вiдповiдної ради” (стаття 41). А тому “фермери збираються пiкетувати Верховну Раду з вимогою закрiпити в новому Земельному кодексi iнститут постiйного користування земельними дiлянками вже iснуючих фермерських господарств i безоплатно передати їм у приватну власнiсть дiлянки в межах 50 гектарiв рiллi та 100 гектарiв усiх сiльгоспугiдь” (“Дзеркало тижня”, №17, 2001).
Зауважимо, що ця вимога, скорiш за все, не знайде пiдтримки у Верховнiй Радi з огляду на те, що вона порушує засади соцiальної справедливостi — одним безоплатно дозволено приватизувати землю в розмiрi земельного паю (4,3 га в середньому по Українi), а iншим — землi площею в 100 га.
Проте в Земельному кодексi є одне положення, яке суттєво зачiпає iнтереси фермерiв: “Земельна дiлянка фермерського господарства, яка успадковується, подiлу мiж спадкоємцями не пiдлягає i передається тому iз членiв господарства або iз спадкоємцiв будь-якої черги, хто виявив бажання вести фермерське господарство. Спадкоємець фермерського господарства повинен вiдповiдати вимогам цього Кодексу. За наявностi декiлькох спадкоємцiв спiр про переважне право спадкоємця фермерського господарства розглядається в судовому порядку” (стаття 147).
Тобто Земельний кодекс дає можливість необмежено збiльшувати площi земель фермерського господарства (стаття 40), але забороняє його подiл мiж спадкоємцями, навiть за умов, що теоретично можливе iснування фермерських господарств з площею власних земель у сотнi i навiть тисячi гектарiв. У цивiлiзованих країнах цi питання вирiшуються економiчно, наприклад, введенням податку на спадщину. Хочеш дiлити господарство? Ноу проблемз — плати податок i все. В Українi — “тримати i не пускати”.
Але є в новому Земельному кодексi i одне надзвичайно цiкаве положення, сформульоване в статтi 44: “Громадяни України можуть одержувати земельнi дiлянки для ведення особистого селянського господарства без створення юридичної особи. Розмiр особистих селянських господарств не обмежується”. Цiкаве воно тим, що дозволяється створювати надзвичайно великi особистi селянськi господарства (у тисячi й десятки тисяч гектарiв) i при цьому не створювати пiдприємство, яке б мало вести бухгалтерський облiк i сплачувати необхiднi податки, окрiм земельного. Це положення набере особливого значення пiсля 2004 року, коли закiнчиться дiя фiксованого податку.
Приватна власнiсть на землю, iпотека, на думку авторiв аграрної реформи, мають сприяти залученню iнвестицiй та кредитiв у сiльське господарство. Заставi земельних дiлянок у новому Земельному кодексi придiляється 21 глава. Проте зрозумiло, що за тiєї аграрної реформи, яка була проведена в Українi, iпотека є практично неможливою з огляду на те, що земля перебуває у власностi мiльйонiв власникiв, якi здебільшого здають її в оренду. А орендарi, якi обробляють тисячi i навiть сотнi тисяч гектарiв землi, не можуть здавати оброблювану ними землю в заставу, оскiльки вона не є їхньою власнiстю.
Так у статтi 150 чiтко визначено, що “Предметом застави (iпотеки) може бути земельна дiлянка, що перебуває у власностi громадянина чи юридичної особи, або частка в правi спiльної власностi на земельну дiлянку та земельна дiлянка, яка може бути вiдчужена заставодавцем i на яку може бути звернено стягнення.”
I все таки автори нового Земельного кодексу знайшли спосiб здавати в заставу чужу власність. Про це скромно iдеться в статтi 151: “Земельнi дiлянки, якi перебувають у громадян та юридичних осiб на правi власностi або оренди, за згодою власника можуть бути переданi в заставу для забезпечення кредитних зобов’язань банкiв чи iнших кредитних органiзацiй”. Наслiдки такого довiльного трактування права приватної власностi неважко передбачити: втрати власниками землi своєї власностi чи то внаслiдок невмiлого господарювання орендарiв, чи то внаслiдок фiктивних банкрутств орендарiв, якi заклали в заставу власнiсть орендодавцiв. Положення про те, що це можна зробити тiльки за згодою власника є не бiльш нiж прикриття: правова освiта бiльшої частини сiльського населення України настiльки низька, що не становитиме великих зусиль одержати необхiдний дозвiл. Наприклад, орендар може зумовити взяття землi в оренду вимогою згоди власника землi на перездачу землi пiд заставу — от не вiзьму в оренду твою землю i роби з нею, що хочеш (та ще й сплати податок на землю). Прийняття цiєї статтi нового Земельного кодексу закладає пiдгрунтя для широкомасштабного захоплення земель рiзного роду шахраями i для наступного потужного соцiального вибуху на селi.
Нарештi, у перехiдних положеннях нового Земельного кодексу вводиться обмеження до 2010 року на розмiр земельних дiлянок, якi можуть перебувати в приватнiй власностi фiзичних i юридичних осiб — 100 га. Про проблеми залучення кредитiв та iнвестицiй у сiльське господарство, якi виникають з цього приводу, йдеться в коментарі Української лiги пiдприємцiв АПК: “На думку Лiги пiдприємцiв АПК аграрна реформа отримає незворотний процес тодi, коли земля перейде до рук ефективного власника, який здатний забезпечити великотоварне виробництво, економiчно та виробничо оптимальне сiльськогосподарське виробництво. За умов обмеження землеволодiнь 100 гектарами стає неможливим одержання значних iнвестицiй в сiльське господарство. Протягом 10 рокiв це призведе до ще бiльшого вiдтоку капiталу iз галузi, послабить фiнансово-кредитну систему, загальмує формування ефективного ринку землi”. (Part.org.ua 2000.11.17)
Складається враження, що розробники проекту нового Земельного кодексу ставили цiлi, цілковито протилежнi до проголошених: за будь-яку цiну вiдштовхнути вiд сiльського господарства iнвестицiї та довготермiновi кредити. Іноземцiв — геть, розмiр дiлянок — обмежити, землi довiчного користування — вiдiбрати. Iнвестуй, не iнвестуй...

Юрiй Михайлов

У наступному номері читайте продовження цього матеріалу