Гумати: «гомеопатія» чи реальна допомога?

Дискусії довкола ефекту від внесення гуматів, яких зараз багато пропонується на українському ринку, точаться й у передових країнах, причому давно. Відповідно, в тамтешніх аграрних виданнях вистачає спроб неупереджено розібратися, чи є ефект від внесення гуматів. Подаємо на Ваш суд деякі з них.

Гумати почали пропонувати фермерам ще в 80-х роках. І з тих пір точаться суперечки: працюють вони чи ні? Здавалося б, ще в 1990 р. було виконано ґрунтовний аналіз дослідів з гуміновими препаратами, який показав їх позитивний вплив на проростання і ріст сходів, кореневої системи, поглинання води, дихання і проростання озимої пшениці, кукурудзи і ячменю. Зокрема, відзначалися збільшення маси й довжини коріння, кращий розвиток вторинних і бічних коренів. Однак більшість цих дослідів проводилися в лабораторії або в теплиці, і багато з них — на овочевих культурах. Мабуть, тому фермери часто на своїх полях не бачать підтверджень цих характеристик.

Польові досліди показали ефективність гуматів на помідорах, винограді й бататі. Однак науковці не поспішають довіряти цим дослідам, адже їх важко порівняти: вони проводилися в різних місцевостях, з препаратами з різної сировини, та й норми внесення відрізнялися. Водночас вони впевнено говорять про покращення транспортування мікроелементів до рослин та засвоєння рослинами азоту, фосфору та сульфату кальцію завдяки внесенню гуматів. Найбільш багатообіцяючими науковці називають здатність гуматів покращувати доступність фосфору і мікроелементів.

Австралійські вчені об’єднують гумати у 2 групи: отримані з леонардиту (буре вугілля) і торфу та отримані з органічних залишків, наприклад, компосту. Деякі фахівці кажуть, що гумати, отримані з леонардиту, значно кращі, ніж з органічної сировини, такої, як компост, гній чи рослинні відходи. Інші ж заперечують, говорячи, що перші в такий спосіб намагаються продати свої продукти. Натомість другі вважають, що гумінові продукти, отримані з рослинних матеріалів і води, можуть бути так само ефективними, до того ж значно більш натуральні, ніж з леонардиту.

Американські фахівці уточнюють, що леонардит має досить високий вміст гумінових кислот (до 85%), але низький (менше 7%) — фульвокислот. Є виробники, які отримують гумати з вугільно-сланцевих порід чи аргілітів. Та в будь-якому вміст гуматів у породі може змінюватися навіть у межах одного родовища. Втім, фахівці наголошують, що важливішою, ніж вміст кислот, є рівень біологічної активності того чи іншого препарату.

За даними випробувань у США, препарат з вмістом гуматів 70–80% збільшував урожайність на 20% і вище за норми внесення 55 кг/га. Якщо вміст гуматів становив 34%, для досягнення такого ж результату доводилося вносити вже 275–330 кг/га.

Різною буває й форма гумінових препаратів. Рідкі препарати зручніші для внесення, особливо по листку, ніж пилоподібні сухі. Однак низькі норми внесення не забезпечують ніякого впливу на грунт.

Викликають недовіру до гуматів у фермерів дуже різні обсяги норм внесення, які рекомендують різні виробники. Так, серед гуматів, що пропонуються на австралійському ринку, рекомендована норма внесення коливається від 10 до 400 кг/га за внесення врозкид, від 5 до 100 кг/за внесення в рядок гранульованих препаратів. Для природних гуматів норми внесення становлять від 200 до 500 кг/га за внесення в рядок і від 200 кг до 1 т/га за внесення врозкид. У випадку з бідними пористими грунтами, де запаси гумусу в верхньому 10-сантиметровому шарі становлять усього 5 т/га, внесення 1 т/га гуматів може суттєво покращити якість грунту.

Для рідких препаратів норма внесення коливається від 1 до 50 л/га. Щоправда, максимальна доза рекомендована не для випадків удобрення, а при рекультивації грунту, забрудненого важкими металами.

В Австралії більшість виробників рекомендують вносити гумати з інтервалом 10–14 днів, але конкретна величина залежить від культури і фази вегетації.

Перш за все вчені відзначають: гумати можуть розглядатися як доповнення до традиційних добрив, але ніяк не можуть їх замінити. Західні фахівці переконують: репутацію гуматів псують продукти, які не відповідають заявленим характеристикам, а також продавці, які подають ці препарати мало не як чудодійні засоби. Вони наголошують, що слід розуміти різницю між гумінами, гуміновими кислотами і фульвокислотами. Все це кінцеві продукти хімічного розпаду. Фульвокислота розчинна в воді незалежно від значення її рН і має колір від світло-жовтого до коричнево-жовтого. Гумінова кислота темно-коричнева або сіро-чорна і розчинна в воді з високим рН. Гуміни мають насичений чорний колір і не розчиняються в воді за будь-якого рівня рН.

Дрібні молекули фульвокислот транспортують мінерали з поверхні рослин в їх тканину через коріння, стебло і листя. Професор Техаського сільськогосподарського і технічного університету Роберт Петтіт вважає, що ключовим фактором є висока якість добрив для внесення по листку. Інші фахівці додають, що мінерали, що не можуть рухатися по рослині — залізо, кальцій і магній — зв’язуються молекулами фульвокислот і так транспортуються всередину рослини, коли це їй необхідно. Рослини реагують на фульвокислоту так само, як на ауксини — гормони росту, що стимулюють збільшення і поділ клітин. Фульвокислота також стимулює поглинання кисню, роблячи рослину стійкішою до спеки й посухи.

Гумінова кислота має більшу і складнішу молекулярну будову, ніж фульвокислота, тому рослини не так легко її поглинають. Гумінові кислоти впливають переважно на грунт, покращуючи його структуру, зв’язуючись із глинистими частинками і формуючи стабільні органічні сполуки, що підвищує катіонно-обмінну здатність грунту. Гумінові кислоти можуть утримувати в 16 разів більше мінералів, ніж глина, роблячи поживні речовини доступнішими для рослин.

Проникаючи між глинистими частинками, гумінова кислота може доставляти до рослин калій. Вона також реагує з такими елементами, як фосфор, цинк і кальцій, тож вони менше реагують з іншими елементами в грунті. Вона реагує навіть з азотом, роблячи його менш рухомим більш стійким до вимивання. Гумінові кислоти також допомагають очистити грунт від токсинів, пестицидів і важких металів, та стимулюють мікроорганізми.

Гуміни мають найбільшу серед згаданих сполук молекулярну масу, тож процес росту рослин реагує на них значно повільніше. В продуктах, які спричиняють погану репутацію гуматів, гумінів більше, ніж гумінових кислот. Хіміки зауважують, що хоча гуміни нерозчинні в воді, вони можуть бути подрібнені на досить дрібні частинки в суспензіях, тож фермери не зможуть помітити різниці на око.

Однією з можливих причин поганої репутації гуматів називають порівняно слабкий нормативний контроль. Адже гумінові і фульвокислоти розглядаються як поліпшувачі грунту, а не як добрива. В результати фірми-одноденки продають неякісні гумати з вмістом гумінових кислот менше 3%, за ту саму ціну, що й продукти серйозних виробників, що містять більше 10% гумінових кислот. Тож фермерам радять перевіряти якість гуматів у незалежних сертифікованих лабораторіях. При цьому фахівці зауважують, що різні лабораторії можуть використовувати різні методи екстракції, і, відповідно, отримувати різні результати. Тому тут потрібен певний стандарт, щоб порівнювати різні продукти.

Адже результати перевірки на відповідність характеристик гуматів задекларованим виробником сильно залежать від методики аналізу. Так, аналіз на вміст гумінових кислот у 10 продуктах різних виробників, виконаний в Австралії одночасно за трьома методиками, показав, що вміст гумінових кислот відрізняється від задекларованого до 8 разів як в один, так і в інший бік. Навіть показники молекулярної маси препарату сильно відрізнялись за різних методів аналізу.

Втім, не всі фахівці вважають, що нормативне врегулювання вирішить проблему, адже галузь органічних кислот не можуть врегулювати досі навіть США, Європа та Японія. Натомість вони підкреслюють: «як» — важливіше, ніж «що». Іншими словами, фермери повинні правильно застосовувати продукт. Фахівці зауважують, що на практиці завдяки внесенню гумінових і фульвокислот вдавалося знизити використання добрив на 30%, але застосування вищезгаданих кислот має бути не спонтанним рішенням, а частиною інтегрованої виробничої системи. Ефект від гуматів залежить від грунтових умов, методів внесення та інших речовин, які застосовуються на полі.

Органічні кислоти можуть сприяти вивільненню зв’язаних елементів живлення, роблячи їх доступнішими для рослин. Але фахівці наголошують, що фермери все одно повинні проводити агрохімічний аналіз грунту і рослинних тканин, щоб мати точну інформацію про те, чи достатньо поживних речовин і чи здатні рослини засвоювати їх. Незалежно від того, використовує фермер гумати чи ні, першим пріоритетом повинно бути відновлення балансу поживних речовин у грунті.

Також через величезну розбіжність думок щодо гуматів фахівці радять фермерам проводити досліди на невеликих ділянках і при використанні гуматів залишати ділянки для контролю, щоб перевірити, чи дають гумати обіцяний ефект і чи підходять вони для умов конкретного господарства. Такі досліди також допоможуть фермеру підрахувати економічний ефект. Також професійний підхід вимагає порівняння аналізів грунту на контролі і на ділянці використання гуматів. Ефективність продуктів на основі органічних кислот також залежить від використаної сировини, технологій екстракції та застосування.

Переклав Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com